mail@urok-ua.com
Магазин UROK-UA.com

Казки з Інформатики для початкових класів

Автор: Вчитель інформатики Ковач Світлана Віталіївна

Screenshot_1Я хочу приставити цікаві казки з інформатики ,які можна використовувати на власних в початкових класах на уроках з інформатики. Діти із задоволенням слухають ці казки.


 

Чудовий подарунок

В Сашка був комп’ютер. Одного разу посварилися його всі пристрої. Хто з них найголовніший.

Найпершим почав говорити системний блок. «Я найголовніший із усіх пристроїв, адже без мене не може працювати комп’ютер, головними пристроями в мені є материнська плата і центральний процесор, який  обробляє інформацію. Сюди потрапляють числа і коди з пам’яті , де вони зберігаються.»

Монітор і собі не став осторонь. «А-а-а я також головний. Без мене ніхто не побачив би малюнків, не прочитав би тексту, не побачив би інформацію, яку він вводить з клавіатури»

Клавіатура собі гордовито заявила «А я мабуть найголовніша за всіх вас. За допомогою мене можна вводити числову і текстову інформацію, а також різні команди.»

А маленька миша як почала себе вихваляти, то всі пристрої подумали, що без неї і справді не обійдешся і що вона найголовніша. «Без мене не можна уявити сучасний комп’ютер. Я, допомагаю поставити пропущену літеру в необхідне місце, намалювати малюнок, пограти. Натискання  на мене сприймається комп’ютером, як вказівка на виконання заданої дії. Я можу бути механічною. Рух здійснюється за допомогою кульки, яка знаходиться внизу. Також я можу бути оптичною (лазерною) рухаюся під дією руки людини. »

А далі заговорили колонки «А уявіть як без нас послухати музику, подивитися фільм? Всі задумались як!? Отже, і колонки обов’язкова складова ком’ютера. »

Але всі забули ще про ще про один пристрій. От одного ясного дна Сашко сів за свій комп’ютер готувати домашнє завдання. За допомогою клавіатури він вів інформацію, на екрані монітора він побачив цю інформацію, за допомогою миші виправив помилки. І ось раптово вимкнули світло. Хлопчик розгубився і почав плакати, адже він не зможе підготувати домашнє завдання і вчителька поставить йому двійку.

Наступного дня так і сталося вчителька поставили йому двійку, адже він був не готовий до уроку.

Сашко знав, що є такий пристрій за допомогою якого можна вивести інформацію на папір, але в нього цього пристрою не було, і він дуже хотів  його мати.

Одного дня його мрія здійснилася. Це був День його народження. І Батьки подарували йому  цей чудовий пристрій. Ви не можете уявити скільки радості було в дитини. Тепер він знав, що коли навіть не буде світла і він не зможе читати інформацію на екрані монітора, то він її роздрукує і підготується до уроку.

Отже, батьки подарували Сашкові принтер – пристрій друку, який виводить інформацію на папір. Принтери дозволяють друкувати тексти, малюнки, фотографії.

Хлопчик підключив до свого комп’ютера принтера і всі пристрої радо прийняли його в свою велику сім’ю. І всі пристрої помирилися, тому, що зрозуміли, що кожен з них є

Казка про колонки

Колись давним-давно в королівстві Комп’ютерленд жив король Монітор і королева Клавіатура.  Було в них багато дітей: принци Системний блок, Сканер, Принтер, Коврик та маленька принцеса Миша. Батьки дуже любили своїх дітей, особливо молодшу доньку Мишу. Вона завжди їм допомагала по господарству, веселила всіх довкола. Старші сини також не сиділи без діла.

Старший син Системний блок був дуже розумний і кмітливий. Він керував роботою всіх слуг, робітників. Саме завдяки йому королівські підданці працювали злагоджено, виконували чітко вказані для них розпорядження.

Ще один син, Сканер, захоплювався фотографією. Він фотографував і обробляв різноманітні зображення, редагував їх. У нього була власна Галерея Картин. Всі захоплювались роботами сканера, батьки всіляко намагалися підтримувати сина, допомогти йому.

Не сидів без роботи і принц Принтер. Він був надзвичайно розумний, багато читав, писав. Тому і вирішив він відкрити власну редакцію, де випускав газету «У світі корисного». Ні одна новина не проходила мимо нього. Він тут-же друкував її у газеті, щоб і інші мешканці королівства змогли дізнатись про неї.

Молодша сестричка Миша була жвавою, непосидючою. Вона допомагала кожному з братів. Мала добре, відкрите серце, відгукувалась на будь-який поклик про допомогу. І жоден брат уже не міг уявити без неї своєї роботи.  Для кожного вона знаходила час, кожному давала слушну пораду.

Без роботи був лише принц Коврик. Він пропонував братам свою допомогу, але ті від неї відмовлялися. Вони не хотіли, щоб брат втручався у їхні справи. Отак ходив він цілими днями без роботи,спостерігав за життям замку.

Одного дня він схотів допомогти брату Сканеру у його галереї. Він підійшов до нього і попросив редагувати одну з його улюблених картин. Та брат йому не дозволив. І він вирішив зробити це таємно. Він майже закінчив роботу, коли раптом від сильного вітру відчинилося вікно і на картину пролилася фарба. Картина зіпсувалась і відновити її вже було неможливо.  Це все побачив його брат Сканер, накричав на нього і сказав, щоб Коврик більше до нього  не приходив.

Коврик злякався брата і вирішив втекти з замку, щоб його більше ніхто не ображав. Він пішов в ліс. Сам того не помітивши, він зайшов дуже далеко і вже не міг знайти дороги додому.

Ти часом у королівстві всі били на сполох: пропав принц Коврик. Королева з королем плакали, брати і сестричка разом зі слугами кинулись шукати брата. Король оголосив по всьому королівстві наказ: «Хто знайде принца Коврика, того чекає винагорода і той залишиться назавжди в королівстві Комп’ютерленд почесним гостем».

Довго шукали принца, і ніяк не могли його знайти. Вже втратили всяку надію, але однаково продовжували його пошуки. І ось коли вони одного дня пішли зі слугами шукати його, то почули десь поблизу голоси: «Агов! Ми знайшли принца! Покажіть дорогу до королівства!».

Вся родина підбігла до Коврика. Вони раділи і обіймали його, принц Сканер попросив у нього вибачення.

А хто ж були ті сміливці,  які врятували Коврика? Це були брати-Колонки. Саме завдяки їх сильному голосу врятувався принц.

Король стримав дане їм слово. Колонки назавжди залишились незамінними помічниками короля. Вони оголошували всі накази і розпорядження короля по всьому королівству. Король з королевою не могли уявити життя без цих голосистих помічників.

Казка про рахівницю

Колись давним-давно, коли ще нас, наших батьків, дідусів і бабусь, прадідів і прабабусь та ще й їх дідусів і бабусь не було на світі, жив собі один чоловік, і було в нього троє синів.

Бідно жила родина, ледве зводили кінці з кінцями. Батько був уже старий, і не міг забезпечувати свою родину одягом і їжею. Тому сини були змушені тяжко працювати, аби утримувати себе і свого старенького немічного тата.

Отож, пішли троє синів у найми до одного багатого пана. Найнялись вони пасти його овець. А той пан славився по всій окрузі тим, що був дуже жорстокий і скупий. Та хлопці цього не знали.

От пасуть вони овець місяць, другий, третій. Прийшла пора овець додому гнати. Пригнали хлопці овець до пана і стали просити трохи грошей, аби однести їх старому батькові.

Подивився пан спочатку на хлопців, а потім на овець і сказав?: «Ах ви, ледарі. Мало того, що вкрали моїх овець, то ви ще й зарплатні вимагаєте! Та після цього ви маєте мені ще рік без всякої зарплатні працювати, аби я вам життя подарував!».

Похнюпили хлопці голови і ні з чим змушені були повернутись додому. Провідали сини батька та й розказали йому про свою біду. Вислухав їх батько уважно, та й каже: «Хитрий і розумний ваш пан, сини мої, та ми будемо мудрішими від нього. Не турбуйтеся, ми знайдемо спосіб виправдати вас і повернути все те, що ви заробили чесною працею. Лягайте спати і нічого не бійтеся. Ранком я скажу, що мусите далі робити».

Другого дня прийшли хлопці до пана і повідомили йому, що готові працювати далі. Він дуже зрадів, бо думав, що знову ошукає хлопців і не стане їм платити.

Отож пасуть хлопці овець місяць, другий, третій пасуть. І кожного дня виконують наступні дії: підуть до річки, назбирають камінців і назад повертаються. А менший син побіжить, виламає міцних прутиків і назад до братів повертається.

От і прийшов той день, коли хлопці пригнали панову отару додому. Пригнало отару лише два брати, а третього десь не було. Пан знову, як і першого разу, вийшов наперед, окинув опару оком, глянув на хлопців і сказав: «Знову ви вирішили мене обманути. За кого ви мене маєте? Ану геть з мого подвір’я, щоб я вас не бачив більше  і подякуйте мені, що я залишив вам життя! Покрали моїх овець і зарплатні хочете!».

Тут вийшов наперед старший брат і мовив: «Пане, нічого ми у вас не крали, бо не хочемо чужого. Ми лише хочемо, щоб ви віддали нам чесно зароблене. Якщо не хочете зробити цього самі, то ми вас примусимо».

Розсердився пан на хлопців, накричав на них і хотів вигнати, як почав говорити середній брат: «Пане, зараз ми доведемо, що ми чесно випасали вашу худобу».

І почали вони сою мову.

«Кожну вівцю ми позначали камінчиком, знайденим біля річки. Отож, ми спочатку випасали стільки овець, скільки є камінчиків на цих прутиках».

Тут стало видно, як з іншою отарою іде молодший бра.

«А це, володарю, ті вівці, які народились тоді. Коли ми пасли старих овець. Тож навпаки, ваше стадо збільшилось, а не зменшилось».

Що ж було робити володарю? Хлопці виявились мудрішими нього. Він віддав їм чесно зароблене і розійшлися вони. А камінці з прутиками, які брати використали для рахунку овець, назвали рахівницею.

«Компиковий подарунок»

 В погожий ясний день в одному маленькому будиночку величезного міста жив маленький комп’ютер, ім’я якого Компик. Маленький, але дуже важливий у житті хлопчика Вови комп’ютер, дуже сумний був. Чому він сумував? Він стурбований однією думкою: «Щось зі мною не так? Мій найкращий друг Вова поїхав до бабусі і геть ніхто не хотів грати».  Що ж не вистачало малому розумнику Компику?

– Так, чогось в мені не вистачає! Чимось я не схожий на інших свої братів. Що ж ? Голова, тобто монітор є, руки, тобто миша є,; серце, тобто системний блок є; І взагалі ще і  клавіатура є і принтер, і… В кого   б запитати? Запитаю у дядька Принтера.

– Агов, дядьку!

– Що знов, Компику? Хочеш дізнатися що – небудь?

– Дядьку Принтере, ви ж все на світі знаєте! Ну що зі мною не так? Ось друкувати можу, роздрукувати теж можу,  ксерокс зроблю і найду багато інформацію в Інтернеті будь – що.

– Ой, Компику, не задумуйся, а краще згадай, що в тебе завтра день народження.

– Так, звісно. У Вови також, але його немає біля мене. Ще сумніше…

Так , у сумі і роздумах пройшов день. Компик хотів ще попросити допомоги, але ніхто не хотів відволікатися від звичайних своїх справ.

Ось у нашого Компика свято!!!! Рівно рік пройшов з дня , того дня, коли нашого маленький  Компик опинився в цьому домі і знайшов свого найкращого друга Вову, якого він чекав з нетерпінням. До Компика прийшло багато друзів, які вітали його і дарували подарунки. Серед цих друзів  були: диски, дискети, і навіть пані Флешка прийшла. Всі веселяться!  От захотілося всім танцювати.

–     Давайте ввімкнемо музику – запропонувала крихітна Мишка.

–     Так! Так! Музику! – кричали всі гості.

Мишка, не довго думаючи, ввімкнула плеєра, але ніхто нічого не почув.  Враз всі глянули на іменинника, засумували… Тепер наш маленький Компик зрозумів чому у нього є безліч файлів музичних, та і фільмів не мало. Темні думки гнітили… Не зможе він ніколи бути таким як всі його брати… Гірко заплакав… Так плакав, що і не зрозумів, коли  заснув.

Сниться Компикові сон, що ніби він грається з своїми братами і чує гучну музику… І він біжить  туди, звідки вона звучить, хоче все – таки побачити звідки воно лунає. Біжить, вже він близько і ось…

–     Компику, прокидайся! Ти ж подивися, малий!!

–     Що? Що? Що, дядьку Принтере?

Відкривши очі Компик побачив на столі коробку, а біля неї Вову!!! Скільки ж радощів було у нього. В цей час хлопець під”єднував якісь коробочки до Системного блока .

Приєднавши, пішов. Через кілька хвилин Компик заспівав. Хто йому допоміг?  Перед ним стояли два невідомі йому раніше пристрої.

–    Привіт! Ви хто?

–    Привіт! Ми сестрички – близнючки, а імя наше Колонки – сказала перша

–    Або, як говорять поважні люди  – акустична система комп’ютера. Ми чули, що в тебе день народження було.

–    Ми хочемо включити для тебе музику. Ми дуже любимо співати, грати!!

Ось зазвучала музика, ввійшов Вова і Компик зрадів, радощі переповнювали його серце!

Компик зрозумів, що кожен є важливий у цьому є важливим і всі повинні жити дружно і не сумувати, а ще пам’ятати: «Все, що робиться – на краще!»

ЦИФРИ  – РЯТІВНИКИ

 В далекому королівстві йшов сніг…

Ми б могли б говорити про це, але наша історія про місто Цифр. Так от в цьому місті жили різні цифри.  Одиниці жили біля підніжжя математичної гори, десятки в лісі Знаків, а сотня  – біля річки Рівнянь. Ось так жили вони, не знаючи один одного. Жили б вони так ще довго, але прийшла в їхній світ телеграма, де було записано таке :

« Допоможіть!

Допоможіть нашим дітям навчитися рахувати!

Ці абаки дуже складні!!

Наші діти хочуть пізнати математику!!!»

Що ж робити?

Як допогти? Вирішили, що збираються всі разом і йдуть на допомогу. Зібалися всі цифри країни міста. От вирушили наші рятівники в дорогу. Йдуть… По дорозі зустріли дуже багато різних створінь, побачили багато краєвидів.  Зайшли наші герої у якесь місто, перепочити та придумати як найкраще навчити дітей рахувати та яким способом.   Ось зустріли вони Олівця, який повідомив, що в цьому місті жив великий і славетний пан Винахідник.  Не довго думаючи, але добре порадившись вирішили вони звернутися до нього за допомогою.

Винахідник жив у лісі Мудрості. Туди Цифри і пішли.  Будиночок Винахідника стояв  між високорослими дубами, з-за листя яких ледь виднілася маленька, сіра оселя, покрита темною і дуже даною соломою. Зайшовши в середину цифри побачили старого Винахідника. Він зовсім не був схожий на того  Винахідника, якого уявив кожен з жителів міста Цифр. Це був старий чоловік з довгою сивою бородою, смутними голубими очима та добрим поглядом.

–     Доброго дня, чоловіче. – звернулася пані Сотня.

–     Добридень, чим я можу вам допомогти? – запитав Винахідникк

–     Ми чули, що ви можете нам допомогти. Нам прийшов лист, де нас просять допомогти дітям швидше і легше рахувати.  Винайдіть,будь ласка, новий пристрій для обрахунку.

Довго думав Винахідник.  Щось придумував, перевіряв, засмучувався, сердився…

–     Еврика!!! Можна зробити обрахунок набагато простішим1 Ось всі ви ділитесь на Одиниці, Десятки, Сотні. Наприклад, у 10 – це десять одиниць, тобто у десяток, а Сотня – це десять Десяток. Так от Можна зробити так: на одному, першому дротику будуть Сотні, на другому – Десятки, на – третьому Одиниці.

Ось число 124 – це 1 Сотня, 2 Десятки, 4 Одиниці.  Тобто на  першому дротику це 1 кружечок, на другому – 2, а на третьому – 4. Цей винахід я назву рахівницею.

Цифри повідомили про рахівницю всім людям і з того часу всі на світі почали рахувати тільки з її допомогою.

Ось так, любі читачі і слухачі стає у пригоді звичайний розум та винахідливість. Тому вчіться, читайте і будьте розумними.

«Довгоочікуваний син»

За горами, за морями, за прекрасними мостами на острові Саламін в Егейському морі існувала країна Циферія. І жили в тій країні люди, добре жили та процвітали, лиха не бачили, тільки раділи життю. Звали короля Циркуль, а королеву – Математика.

Жили вони в любові та злагоді. Але не мали вони дітей, довго не мали і через це сильно сумували. Жили-сумували, але про народ дорогий не забували. Чим тільки могли допомагали. Простий народ йому за це віддячував відданістю, чесністю та пошаною.

Та ось настала та чудова хвилина і народилась у короля дитина. Радості від того було більше чим треба, бо хвалилися про неї кому й нетреба.  Бенкети робили та різні вечері, на честь того сина, що так довго чекали. Король з королевою довго думали-гадали і Абаком його назвали. Синочок любий королівський, не знав ні злиднів, ні турбот. І ось пройшло не мало часу, як Абак не змарнувавши часу, почав учитися читати.

Синочок був не просто так, а ще читав він і писав, бо мав хороших на той час учителів своїх. Абак розумний був хлопчисько, вмів рахувати дуже швидко. Він міг за швидку хвилину вивчити незліченно.

Одного разу він гуляв, на берег річки він попав. Знайшов там дивні камінці, та й зробив з них одиниці. Поклавши їх він на піску,провів він ще одну риску. Добавив ще тих чудових камінців, утворивши десятки. Ось так розумний Абак учився рахувати камінці. Але він не завжди мав час ля того щоб піти до берега моря. Тому накази він давав своїм вірним слугам, щоб до його кімнати принесли пісок і камінці, але щоб було зручніше, то все робив на дощечці.

І в час цей добрий, і простий, під час того як син знов таки ж рахував, до нього дехто завітав, побачивши все те, що він робив. А це була людина не проста, він знав багато і винайшов предметів не мало. Тому він часу не марнував, а все працював і працював.

І тут настав цей день чудовий, коли винайшли пристрій новий. Про цю подію знав весь світ і дивувались в цю  ж мить. Пройшло не мало літ з тих пір, як це все відбулось. Та пристрій не зникав, а все кращав.

Абак – це пристрій не простий. Це дошка або «Саламинська дошка», названа по назві острова Саламін в Егейському морі. Дощечку посипали морським піском, по якому проходились борозенки, на яких камінчиками позначились числа. Одна борозенка відповідала одиницям, інша – десяткам і так далі. Ну а якщо в якійсь борозенці при рахунку набиралось більше десяти камінців, то їх знімали і додавали один камінець в наступному розряді.

Містечко Клавіатурії

В дев’ятому царстві, десятому государстві, було містечко  Клавіатурії. В цьому містечку  було 90 громадян. Жили громадяни завжди в мирі й злагоді, любили й поважали один одного. Та от помер їхній мер, якого всі громадяни дуже поважали і любили. Прийшов сумний час виборів. Ще ніколи в містечку Клавіатурії не було так багато бажаючих зайняти місце мера. Майже кожен громадян хотів бути мером і вихваляв свої  переваги та применшував недоліки.

І так вирішили вони зібрати збори всіх мешканців містечка Клавіатурії для вибору мера. Всі галасували та викрикували свої імена, та що саме вони мають бути мером. Потім вирішили вислухати кожного по-черзі. І так першим почав Громадян Пробіл.

-Я тут самий великий і виконую найбільш важливе завдання. Я роблю відступи між буквами та словами. Я продовгуватий і гарненький.Я повинен бути мером.

Продовжив громадян Enter . – Я повинен бути мером. Без мене не можна перейти з рядка в  рядок. Саме я відступаю потрібну кількість строк. Я маю «Г» подібну форму, тільки не туди повернуту.

А далі виступала громадянка Shift разом із своєю сестрою близнючкою. – Нас в містечку аж двоє. Ми схожі на всіх громадян, але ми маємо дуже важливе значення. Щоб написати ім’я або прізвище використовують нас, щоб почати новий рядок з великої букви використовують нас. Ось тому ми й найважливіші. Тому вибирайте нас.

Щож всі громадяни дуже важливі в державі, як же вибрати мера. Продовжив громадян Escape. – Якщо ви помилитеся або натиснете щось не те, що хотіли ви одразу звертаєтесь за допомогою до мене. Я тут взагалі незамінний. Отже, я повинен бути головним. Обирайте мене!

–     Ні,-вигукнув громадян Delete,- в нас схожі функції. Ти витираєш помилку з правого боку, а я з лівого. Тому наші функції в містечку майже однакові і ми виконуємо майже однакові ролі. Пропоную зробити мене мером,   а Escape моїм замісником.

Аж тут обізвався громадян Caps Lock. – Я тут головний! Я роблю відступи  в абзацах і без мене ніяк! Я трошки довгенький за інші клавіші, і дуже гарненький. Обирайте мене!

Та ось знову почався галас, шум. Це почали говорити громадяни букв алфавіту від А до Я. Вони кричали наперебій що тут без них взагалі нічого не буде працювати. Що вони незамінні, бо без них нічого в містечку не можна буде зробити. Вони виконують різні-різні функції, кожен окрему відповідно до своєї назви. То ж головними повинні бути вони!!!

Але коли громадяни Букви наговорилися,  галасувати почали громадяни Цифри. Громадяни Цифри були від 1 до 9 та громадян Цифра 0. Всі вони почали викрикувати свій індивідуальний номер та казати, що саме вони головні і ніхто інший. Що без них не можна нічого порахувати та вирішити.

Далі галасували громадяни F1-12. Ми найвище знаходимось і тому ми найголовніші. А ще ми виконуємо найрізноманітніші команди в різних програмах і в суміші з іншими громадянами можемо робити унікальні вчинки.

Так вони сварилися, сварилися й нарешті вирішили, що керувати буде хто-небуть, тільки не вони. Громадяни знову всі помирилися та вирішили більше не сваритися. А керування містечком вирішили доручити найскромнішому мешканцеві Esc. І далі містечко Клавіатурії дило в мирі і злагоді.

Казка про Ноутбук

      Одного разу в королівство Музиколандія жив король Звук, який дуже любив слухати музику . Він жорстоко наказував своїх підданих за те, що ті не могли виконувати його приказів.

Кожного ранку він виходив на подвір’я, щоб послухати прекрасний спів  соловейка.

Одного погожого дня все королівство охопила новина,що всі птахи полетіли далеко-далеко, невідомо куди. Король зібрав своїх радників, тай наказав їм створити такий пристрій, який зможе відобразити тварин, їхній спів. Якщо не виконаєте моє прохання я вас страчу.

Вишли радники до саду, сіли на лавку та гірко заплакали,. В той час поблизу походив молодий хлопчик на ім’я Винахідлик. Він запитує в них :

– Чого ви плачете , премудрі люди.

Ті йому у відповідь: Наш король хоче щоб ми нашли таку машину котра могла зображати птахів, видавати їх спів»

Винахідлик подумав тай вирішив допомогти цім людям.

Цілу ніч він сидів щось майстрував. До ранку він створив таку машину котра не лише може видавати звуки тварин а й за допомогою якої можна було б рахувати багатства короля.

Приніс він її до радників. Ті в свою чергу занесли до короля.

Король суворо запитав в своїх слуг Що це таке і чому ви його до мене принесли.

Ця машина відображає всі звуки, які вашій величності потрібно.

А хто створив таку машину, – суворо промовив король.

Ті , трусливі , радники сказали: – Це все зробив Винахідлик.

– Приведіть його мені. Скоріше, а то я вам голови повідрубую.

З ляку радники що духу кинулись шукати Винахідлика. Коли його знайшли то привели до короля, котрий цього запитав: Що це таке і для чого воно потрібне?

«Ви на ньому можете прослухувати різні звуки дивитись різні малюнки можете підрахувати.» Королю це все сподобалось .Він Винахідлика зробив своєю правою рукою. А цей прилад

Назвав Ноутбуком.

Самотній Монітор

Жив собі в дрімучому далекому  лісі Монітор . Був він там зовсім самотнім, не було у нього друзів. Самому, знаєте, як не весело жити?..  Дуже вже йому хотілося мати друзів та навколо ні душі. І часто, коли Моніторові ставало гірко на душі, йшов він до лісової річки, сідав на зеленому  березі і довго дивився у воду, яка так швидко бігла кудись у даль і ховалася поміж гір.

Настав звичайний лісовий ранок. Пташки, які мешкали в цьому лісі, як завжди вітали тепле сонечко. Прокинувся від довгого сну і Монітор. Зробив зарядку, вмився, причепурився і вирішив пити на риболовлю, щоб спіймати на сніданок рибинку, чи дві. Прихопивши із собою необхідні речі подався до річки.  Йшов недовго він. Та в голові його була якась думка, яку він намагався згадати. Та це йому ніяк не вдавалося. Коли прийшов до річки став дивуватися красі його лісу. Адже в тих краях дуже гарна місцевість. Помилувавшись, підійшов до берега та закинув вудку у воду і став чекати, коли рибина клюне. Поки чекав, як завжди думав про те, який він самотній у цьому лісі. Немає у нього друзів, нікого, щоб…  І тут Монітор згадав свою думку,  що загубилася серед інших. У нього ж сьогодні День народження! Йому виповнюється 7 років. А його навіть нікому привітати. І дивлячись на блакитну та чисту воду, що й не помітив як гаряча сльоза скотилася по  його холодній щоці і полетіла донизу й стала частинкою тієї швидкоплинної річки, що так далеко кудись спішить. Та тут він помітив, що поплавок з місця рушив. Спочатку подумав, що здалося. Він тут же виймає вудочку з води, дивиться, а й справді  зловив  рибку. Вона була золотистого кольору і це здивувало Монітора, бо раніше таких риб він ще не ловив. Але настрій одразу  покращився від того, що буде ситим.

Раптом чує хтось тоненьким голосочком промовляє:

–     Відпусти мене, Моніторчику.

–     Хто це до мене звертається?!,  – здивовано питає незнайомця Монітор.

–     Це я!, – відповіла йому рибинка.

Монітор подивився у той бік, де чути було голосок тоненький і  не повірив власним очам. До нього говорила рибинка, яку він спіймав.

–     Ти, ш-ш-що говорити вмієш? Але риба не говорить…- мовив до рибки  Монітор.

–     Так, не говорять. Але я незвичайна рибка. – сказала вона.

–     А що ж ти за рибка? – спитав Монітор.

–     Чарівна я. І можу виконати будь-яке твоє бажання. Тільки відпусти мене назад до водиці джерельної, – відповіла йому та.

Добрим був Моніторчик. Зжалився над рибкою, хоч і знав, що залишиться без сніданку. Відпустив до водиці блакитної рибку чарівну. Рибка тут же стрибнула у воду і поплила десь на дно річки. А Монітор почав був уже жаліти, що відпустив рибку чарівну, та де не візьмись рибка тут як тут знову опинилася біля нього і промовила:

–     Я знаю, що у тебе сьогодні День народження і у мене є для тебе подарунок. Ось, тримай. – І подає йому карту лісу, в якому живе Монітор.

–     Дякую за подарунок, – здивовано, але радісно мовить до рибки він. -Але звідки т знаєш про мій День народження?!

–     Я ж чарівна рибка. Знаю все, що діється на цьому світі.

–     А  навіщо мені карта? Куди вона мене приведе? – запитує Монітор у рибки.

–     А це уже сюрприз, але не бійся він для тебе дуже потрібний у цей день. Ти тільки керуйся картою і вона тебе приведе, куди треба. – відповідає йому та.

–     Дякую, тобі рибко! – не тямить з радості себе  Моніторчик.

І на цьому рибка заховалась знову серед прозоро блакитної води. А Моніторчик тримаючи карту в руках почав її роздивлятися. На ній були різні схеми, керуючись якими можна дістатися до вказаного місця рибки. Послухав Монітор рибку чарівну і  пішов  тих місцях  лісу, що вказані на карті. Йшов він мабуть довго та в захопленні Моторчик цього навіть не помічав. І ось йому залишилося дійти до останнього місця в лісі, де й мав бути сюрприз від рибки. Моніторчик уже забрів у незнайомі місця лісу, і був подумав, що заблукав. Та бачить якась стежка незнайома та добре витоптана, ніби хтось по ній кожен день ходить. Раптом почув він якісь голоси. Недовго пройшовши по ній Монітор вийшов на галявину. І побачив там трьох друзів, які чекали на когось. Коли вони його побачили, то одразу підбігли до Моніторчика і почали вітати з Днем народження. Монітор себе почував найщасливішим у цьому лісі. І стали вони знайомитися  з ним. З тих пір Моніторчик з ними ніколи не розлучалися. І стали найкращими приятелями.

Казка про звукову плату.

Не так уже й давно, але пройшло не мало часу жили в країні Ком`ютерна безліч його складових і приладів. Жили там і системний блок з своїми родичами, і монітор, і мишка,і клавіатура, і колонки.

Але лиш одні вони були без діла і сумно стояли в куточку комп’ютера. І ніхто не уявляв на скільки прикро їм було так стояти без діла крім системного блока, адже тільки він переймався життям своїх співмешканців. І тут одного чудового дня в його буденних і звичайних роздумах прийшла в голову йому ідея! Та не звичайна, а така яка викликала подив і збентежила всіх мешканців. Що ж то була за ідея? Системний блок вирішив дати всім завдання: хто придумає найкраще заняття для колонок, але таке, щоб приносило користь не тільки їм (колонкам) але й іншим мешканцям.

Ох і важко ж було їм  придумати щось відповідне. Думали вони думали, а тоді й придумали, а чому б колонкам не переказувати те, що говорять між собою інші пристрої, адже до цього часу вони тільки переписувались між собою. Як тоді всі зраділи!!! Але не довго це тривало, тому що не було нікого, хто б передавав звуки між ними до колонки. Знов задумались мешканці що їм робити. І тут прийшла дуже геніальна ідея … системному блокові. Він подумав: що якщо за клавіатуру, монітор, мишку хтось відповідає, той за колонки повинен також хтось відповідати. І вирішили запросити вони до себе звукову карту і доручити йому цю справу. Адже кому як не їй знати, як саме допомогти спілкуватися всім іншим приладам.

Як все було???!!!

Колись дуже давно, коли не було ще комп’ютерів нагромадилась велика кількість книжок і інформації. Люди намагалися її запам’ятати, але все було марним. Коли вони починали щось обговорювати, то один говорив одне, а інший – друге. Так почалися між ними суперечки, в яких ніхто напевне так і не знав що ж було насправді, адже підтвердити те про що вони сперечалися не міг ніхто. І тоді настала загальна паніка, як зробити так, щоб кожен знав напевно що йому слід відстоювати яку думку, а яку – ні.

Знову ж таки вирішили записувати всю інформацію, але скільки не намагалися це зробити, то все ніяк не виходило: то часу не вистачало, то не було куди це все записувати, то не було де його зберігати.

Але в один чудовий момент розповіли їм

, що є на світі такий пристрій, вина найшли його дуже розумні люди, який може вводити, зберігати інформацію і виводити її в той момент коли це потрібно. Всі люди дуже-дуже цьому зраділи і вирішили придбати собі цей пристрій.

З того часу як у них з’явився комп’ютер зажили вони довго й щасливо і більше не сварилися.

Казка «Жителі ПК»

Діти, ви вже знайомі із зовнішньою будовою комп’ютера. До зовнішньої будови ПК відносяться: системний блок, монітор, клавіатура, маніпулятор миша, колонки, принтер, сканер, модем, зовнішній дисковод для оптичних дисків. Але сьогодні ми познайомимося із такими пристроями, які знаходяться в системному блоці, або «чарівній скриньці».

З виникненням ПК жителі «чарівної скриньки « почали сперечатися, хто із них найголовніший.

Материнська плата говорила, що вона найголовніша, тому що вона має багато розмикачів, через які до неї підключаються зовнішні пристрої та внутрішні пристрої.

Такий житель як Процесор суперечив Материнській платі, що він найголовніший, тому що він обробляє інформацію, тобто обчислює її. Але Процесорові заперечила Оперативна пам’ять, що вона найголовніша, тому що Процесор  бере інформацію з Оперативної пам’яті і тоді її обробляє, а потім оброблену інформацію залишає в Оперативній пам’яті. Тут їй заперечив Вінчестер, що він зберігає інформацію яку обробляє процесор та інформацію дає Оперативній пам’яті.

І так довго вони сперечалися,але коли жителі “чарівної скриньки були окремо, то вони нічого не могли зробити. І тоді вони зрозуміли, що їх сила в єдності, тоді вони можуть виконувати різні операції. Відтоді пристрої більше не сварилися, а жили довго і щасливо у своїй чарівній скринці.

Дружба пристроїв

За далекими лісами, за широкими морями, за високими горами жили пристрої комп’ютера.

Та жили вони не дружно, завжди сварились. Кожен вважав себе найголовнішим , що без нього не обійтися. Довгий час йшли суперечки, яким здавалось не було ні кінця ні краю.

Монітор говорив, що він головний тому що він відображає певні дії на собі.

Системний блок – « що завдяки мені інформація потрапляє в материнську плату, тому я найголовніший. »

Принтер – « що завдяки мені можна перенести інформацію на листок, і що я можу зробити її чорно білою або кольоровою, тому я важливіший. »

А клавіатура – « що я найголовніша, бо мною вводять будь-яку інформацію. »

Колонки теж вигукували – « ми найважливіші, бо з нашою допомогою ви всі можете почути музику, різні записи, фільми. »

Лише одна мишка мовчала і слухала їхні суперечки. Дуже довго вони сперечались і не могли визначити хто з них найголовніший.

Тут мишка вирішила що і їй сказати слово:

– Чому ви сперечаєтесь? Послухайте що я вам скажу, ви всі дуже важливі, тому що за допомогою монітора людина бачить над чим працює. За допомогою системного блоку вона може зберігати інформацію на різних засобах, а також за їх допомогою зберегти нову в системному блоці.

Принтер теж потрібний, тому, що за допомогою його можна роздрукувати інформацію, а причому в різних кольорах.

Важливою є і клавіатура, бо за допомогою її людина вводить інформацію, тобто друкує.

За допомогою вас, колонки, людина може слухати музику, записи, дивитись фільми з озвученням. Тому ви теж потрібні.

Кожен з вас є важливим, але якщо ви будете кожен окремо, з цього нічого хорошого не вийде. Тому нам потрібно об’єднати усі наші можливості, щоб краще виконувати їх з підтримкою один одного. Це забезпечить комфортну роботу людини з нами.

Задумалися всі пристрої їм стало соромно що сперечалися, вихвалялися один перед одним. Вирішили вони послухатись мишку і помирились, і домовились більше ніколи не сваритися, а завжди дружити і допомагати один одному.

В такому мирі і спокої вони живуть і до сьогоднішнього дня.

 

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 оцінок. Рейтинг публікації: 5 з 5)
441

Магазин UROK-UA.com

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 коментарів

  1. Чудові казки. На уроках, де є казка, завжди панує гарний настрій, а це запорука продуктивної роботи. Казка проганяє нудьгу. Завдяки казці на уроці присутні гумор, фантазія, вигадка, творчість. А головне – учні навчаються.

  2. Дякую за казки, вперше побачила, як творчо і неординарно можна підійти до навчання маленьких користувачів сучасних гаджетів. Такий виховний при тому аспект. Думаю, що буде корисним цей матеріал не лише для вчителів-предметників, але й для домашнього використання.

  3. Представлені Світланою Віталієвною казки – захоплюючі, цікаві, неповторні. Це дійсно Ваша “золота колекція”. Із задаволенням поставила Вам оцінку 5 зірочок, а Ваші матеріали буду використовувати як на уроках математики, так й інформатики. Ви – знахідка “Освітнього порталу”. Не зупиняйтесь, працюйте в тому ж дусі!

  4. Ці казки цікаві, сучасні, захоплюючі… Щиро дякую за творчість. А використовувати їх можна і на уроках , і на позакласних заходах. Учитель вдало продемонструвала паралель із сучасністю. Хочу зазначити і виховне значення цих творів. Світлано Віталіївно, ви – талант. Дякую.

  5. Дякую вчительці за таку чудову подорож у світ казки! Це просто скарб не тільки для вчиталів інформатики.Це змістовний і захоплюючий матеріал для позакласної роботи.Казки просто супер!Адже діти працюють з комп*ютером ще до вивчення предмету”Інформатика”.Щиро дякую!

  6. Відразу помітно що Ви не просто педагог, а талановита і творча особистіть. Не кожен освітянин може похизуватися таким вмінням написання казок, тим паче за таким предметом як “Інформатика”. На мою думку, ці казки будуть актуальними під час перших занять з цієї дисципліни.Казки зацікавлять учнів, і предмет стане для них ще цікавішим.

  7. Чудові казки, які вводять учнів не тільки в світ інформатики, а й залучають до інших наук. І насамперед, ведуть у світ життя, де завжди присутні і сварки (“Чудовий подарунок”), і жорстокість, жадність, але завдяки розуму й добру можливо долати будь-які труднощі, особливо з друзями, братами (“Казка про рахівницю”). Вчитель Ковач С.В. своїм прикладом вчить мріяти і шукати шляхи до учнів. Дякую.

  8. Вчителю слід замислитись над випуском власної методичної збірки казок з даного предмету.
    Матеріал є особливо цінним в початковій школі , адже молодші школярі сприймають краще навчальний матеріал через образ, гру. Деякі казки можна використовувати і на інших предметах.

  9. Учитель представляє коло казок з інформатики, які здатні зачарувати нашу малечу, викликати потяг до пізнання світу інформаційних пристроїв і механізмів. Раджу всім учителям початкових класів іти в ногу з потребами сучасних дітей і використовувати худочні твори з публікації на уроках математики, літературного читання та інших (за фантазією).

  10. Хочу подякувати Світлані Віталіївні за чудову можливість поринути в світ казок. Наших “продвинутих”, комп’ютеризованих дітей не здивуєш розповідями про принців та Незнайок, а ось Монітор, Принтер, Системний Блок в якості героїв – це те, що дітям до душі. Казки цікаві, несуть достатню кількість наукової , для іхнього рівня, інформації, пробуджують пізнавальний інтерес дітей, зацікавлюють у вивченні інформатики. А ось “ЦИФРИ – РЯТІВНИКИ” та “Довгоочікуваний син” з Вашого дозволу використаю на уроках математики.