mail@urok-ua.com

Позакласний захід із світової літератури

“Суд над Радіоном Раскольніковим
(за романом Ф.М. Достоєвського „Злочин і кара”).”

Автор: учитель української мови та літератури, світової літератури Александрова Олена Василівна

Злочин і кара

Мета: поглибити знання учнів про права і обов’язки громадян України, добитися розуміння школярами принципу обов’язкового покарання за скоєні злочини.  Розвивати логічне мислення, усне мовлення, формувати практичні навички та вміння, позитивне ставлення до власного життя, життя оточуючих та  негативного ставлення до правових порушень. Виховувати почуття високого рівня правомірної поведінки, усвідомлення і розуміння своїх вчинків, відповідальності за свої дії.

Форма заходу: імпровізація у вигляді судового засідання.

Дійові особи: вчитель, учні, суддя, обвинувач, прокурор, адвокат,  присяжні, Радіон Раскольніков,  Соня Мармеладова,  Дуня Раскольнікова,  Мармеладов Семен Захарович, Порфірій Петрович, Разуміхін, Достоєвський.

Міжпредметні зв’язки: історія, право.

 Обладнання:

  • Плакат: «Тварь  я дрижача, чи право маю».
  • Портрет Достоєвського Ф.М..
  • Ілюстрації до тексту.
  • Божа заповідь: «Не убий!».
  • Конституція України.
  • Суддівський стіл, лава підсудних, зала для глядачів, місця для свідків, захисника, обвинувача.

Хід заходу:

Учень 1:

Не меркнуть зорі,
Йдуть у небуття,
Бо мають право вік світити.
Я ж маю право на життя,
Я гідно мушу жити.

Учень 2:

Я маю право жити на землі,
Творити, дихати, учитись.
Примножувать багатства всі її,
Своєю Україною гордитись.

Виступ  вчителя: Добрий день, шановні учасники нашого судового засідання. Всі ми, хто зібралися в цьому залі, знаємо , що наше життя інколи подає нам такі уроки, що ми волею – неволею починаємо відстоювати свої права, без яких ми – ніхто. На жаль, не всі можуть гідно розбиратися в життєвих ситуаціях, і тому, все трапляється – і правопорушення, і розбої, і …тяжкі злочини.

Злочином називається передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, що посягає на власність, особу, права громадян. До осіб, які вчинили злочин, можуть застосовуватись такі основні покарання : позбавлення волі, виправні роботи , позбавлення права займати певні посади, ув’язнення. Але яка ж кара найстрашніша для людини ?

Сьогодні ми з вами спробуємо відповісти на це запитання , розглянувши справу  Радіона Раскольнікова про вбивство.

Секретар: Встати, суд розпочато! (Суддя та всі дійові особи займають свої місця) .

Розглядається справа Радіона Романовича Раскольнікова, якого звинувачено у скоєні злочину – вбивстві  Альони Іванівни, її  сестри Лизавети Іванівни, а також подальший ряд непрямих  злочинів: смерть ненародженої дитини  Лизавети Іванівни, смерть матері Раскольнікова, яка не витримала злочинів , які скоїв її улюблений син.

Прокурор: В один зі спекотних липневих днів 1859 року господин Раскольніков, в минулому студент юридичного  факультету Петербурзького  університету, вбив сокирою старуху – процентщицю, Альону Іванівну, та її  молодшу сестру  Лизавету Іванівну, яка випадково опинилася на місці злочину. Раскольников узяв у вбитої їм старухи гаманець з грошима, золоті  речі та прикраси. Після  вбивства та пограбування злочинець почав „ відмивати руки. А відмивши їх, він добре відмив сокиру. Після все обтер тією білизною, яка тут висіла. Слідів не залишилося.   Таким є зміст карної справи.

Винен чи невинен Раскольніков, якщо винен , то які  причини, що штовхнули  підлітка на злочин?  В ході засідання, уважно вислухавши обвинувача, захист, самого звинувачуваного, свідків, познайомившись  з матеріалами історико-літературного слідства, винесемо свій вердикт: винен чи невинен Раскольніков.

Суддя: Господин обвинувач, захист, присяжні, ми розпочинаємо розгляд справи . Прошу вас усіх  бути справедливими, коректними  по відношенню до звинувачуваного, свідків  та один до одного. Надаємо  слово підсудному Раскольнікову Родіону Романовичу. Что ви скажете про себе?

Раскольников: Я, Раскольніков Родіон Романович,  в минулому студент Петербурзького університету, скоїв  злочин, після якого сталися ще дві  смерті. Але до цього мене примусили обставини, в яких я опинився:

  • по-перше, моє бідняцьке існування;
  • по-друге, тяжке становище матері та сестри;
  • по -третє, я хотів  допомогти бідним людям, які були в такому становищі, як я.

Ви собі не уявляєте, як почуває себе людина, яка є боржником,  у якої немає грошей, яка, виходячи на вулицю, помічає на обличчях огиду, глузування або співчуття. Це принижувало мене, хоча мені було байдуже, які враження справляли на публіку мої лахміття. Я був байдужим, але в мене вже було досить  ненависті до тих, хто, на мою думку, заслуговував на це. Тут я і створив свою „теорію”.

Суддя: Шановний обвинувачу, чи є у вас запитання до підсудного?

Обвинувач: Так, а в чому полягає зміст вашої теорії ?

Раскольников: Згідно з моєю теорією, всі люди поділяються на дві категорії: „ звичайні” – „тварі дрижачи” та „ незвичайні” – „ ті, що право мають”. Собі я поставив запитання : : «Тварь  я дрижача, чи право маю». Моєю метою було перевірити сутність теорії.

Обвинувач: Товариші, те, що людей було поділено за таким принципом, це вже антигуманно. Щоб перевірити сутність теорії, Раскольніков  вдався до злочину. Він уявив себе Наполеоном. Не змінити світ, а змінити своє  становище в цьому світі – ось його ідея. Змінити світ – неможливо, а змінити своє становище в ньому – необхідно, інакше не варто жити. На допитах злочинець часто казав про те, що його непокоїли такі запитання : „ Чому в один і той же час одні живуть у злиднях, а інші – в багатстві та розкоші? Чому страждають невинні діти? Як це змінити? Але ці ж самі питання хвилюють і багатьох інших людей, але вони ж не чинять вбивства? Скоївши злочин, підсудний порушив не лише людський закон – закон моральний, але й закон Божий, який говорить : „ Не вбий”. Чи можна після скоєння злочину говорити про доброту та людяність?

Адвокат: Товариш суддя, дозвольте заперечити. Раскольніков – гуманіст, бо коли він звинувачує світ у жорстокості, він передусім думає про дітей. В першій розмові із Сонею Мармеладовою часто лунає запитання : „ А діти? А діти –то? Куди же ви тоді  візьмете їх? Катерина Іванівна невдовзі  помре , а діти? Я вважаю, що в цій любові до дітей ми можемо побачити справжню душу героя. Дуже вплинула на мого підзахисного зустріч з Катериною Іванівною та її дітьми. Радіон Романович, пригадайте, будь ласка, цю зустріч.

Раскольніков: Коли я увійшов у кімнату Мармеладових, то побачив дітей. Наймолодша дівчинка, років шести, спала на підлозі, якось сидячи, зігнувшись та приткнувшись головою у диван. Хлопчисько, роком старший, дрижав у куточку та плакав. Старша дівчинка, років дев’яти, височенька та худенька, як сірничок, в одній обідраній сорочці, стояла біля маленького братика, обхвативши його за шию своєю довгою, як сірник, рукою, стримувала, щоб він знову не захникав, і в той же час спостерігала за матір’ю своїми великими – великими очима.  Коли Катерина Іванівна почала кричати, то дитина прокинулася, закричала, а хлопчина задрижав та  перелякано кинувся до сестри . старша дівчинка задрижала, мов лист. Мені стало шкода дітей і я залишив копійки, яких у мене самого було небагато.

Адвокат: Чи не говорить це про доброту та людяність підсудного?

Обвинувач: Дуже добрий, що відразу ж пошкодував про скоєний злочин та став ще більш суворим та злим, почав ще більше замислюватись про людську підлість, пригадайте цей момент, будь ласка.

Раскольніков: Дійсно, побачена мною картина ще раз змусила мене замислитись та  остаточно переконатися в тому, що ніяких перешкод до здійснення вбивства немає. Бо якщо підла людина, то вона заслуговує на свою підлу участь. Тут виникає ідея гріховності людини та всього роду людського. Звідси – уявлення про те, що людині не можна уникнути страждань, тому не можна будувати суспільство з підростаючих дітлахів. І тут вже ні в якому разі не можна говорити про доброту.

Обвинувач: Ось бачите, яке ставлення Раскольнікова до всього роду людського?

Адвокат: Я з вами ні в якому разі не згоден, я вважаю, що мій клієнт здійснив цей злочин через любов до своїх близьких. Радіон Романович, що ви можете сказати про ваше ставлення до рідних – матері та сестри?

Раскольніков: Моя матінка та сестра дуже любили мене, я їм відповідав взаємністю. Я не міг дозволити, щоб мої рідні терпіли випробування, особливо сестра, яка заради мене хотіла одружитися з Лужиним, чоловіка , який не вартий моєї сестри, і бути у нього рабинею,  я знав, що вона  гордівлива і скоріше пішла б у найми до плантаторів. Я повинен був щось зробити  заради неї, щоб не дозволити торгівлі сестри своєю свободою, спокоєм, навіть совістю, як Соня, своїм тілом. Я не міг дозволити такої жертви сестри, Я не міг бути ідолом, який приймає в жертву життя інших.

Адвокат: Хіба це не підтверджує, що мій підсудний не байдужа людина. А пригадайте, як він пожалів дівчинку на бульварі. „Він кинувся захищати  від жирного франта, не дивлячись на те, що той був сильніше та міцніше його разів у два та легко міг розправитися з нашим героєм, а потім Радіон віддав останні гроші, щоб дівчинку відвезли додому.

Обвинувач: „Герой”. Заплатив гроші, а потім пошкодував про це.

Адвокат: Але йому ж  відразу стало тяжко, він хотів зовсім забутися, потім прокинутися та почати все спочатку , вголос заговорив про майбутню долю дівчинки. Він пригадав свою сестру та уявив її на місці цієї дитини. Я вважаю, що Раскольніков не винен, а для підтвердження  моїх слів прошу запросити сестру  Раскольнікова – Євдокію Романівну.

Суддя:  Запрошується Євдокія Романівна Раскольнікова.

Дунечка: Мене звати Євдокія Романівна Раскольнікова. Хто, як не я , знає Радіона краще за мене – ніхто, бо це мій брат, який виріс зі мною. З дитинства він був добрим, чуйним. Він навчався в Петербурзі, і я намагалася йому допомогти в навчанні грошима, яких самій не вистачало. Коли ми переїхали до Петербурга, то, побачивши його, були вражені тим, як він змінився. Коли він побачив нас, то впав без тями. Наступні дні Родя сторонився нас.Ми не розуміли, що з ним сталося.

Дізнавшись від Свідригайлова, що злочин скоїв мій брат, я впала у відчай, хотіла допомогти йому, щось порадити, але він вже сам вирішив зізнатися у всьому.

Суддя: Які запитання будуть до свідка?

Обвинувач: Євдокія Романівна, а ви би змогли вбити людину?

Дунечка: Так. А саме тоді, коли Свідригайлов домагався мене. Я б захищала свою гідність.

Обвинувач: Ось, де і сімейка. До речі, у мене запитання до самого Раскольнікова. Скажіть, в чому полягає ваша теорія ?

Раскольніков: Я склав свою статтю про злочин, положення якої є такими:

  1. Всі люди поділяються на два розряди : звичайних та незвичайних.
  2. звичайні люди люблять бути слухняними.
  3. незвичайна людина має право переступити через кров, якщо цього потребує ідея.

Я склав цю теорію для того, щоб врятувати людство, але для цього потрібна людина, яка має право на вбивство. На вбивство заради порятунку. Це повинна бути сильна особистість, свого роду Наполеон.

Обвинувач: Хіба не жахлива теорія вбивці, якому дозволено керувати людські долі? Найжахливішим  мотив – перевірити себе, перевірити свою теорію.

Адвокат: Але невдовзі ви розчарувалися в своїй теорії. Розкажіть  про це.

Раскольніков: Про свою теорію я згадав ще раз тоді, коли Соня  дала        мені газету із запечатаною статтею. Я продивився написане. Спочатку відчув почуття насолоди, але відразу, прочитавши ще декілька рядків, відчув якусь тугу на серці, а потім із огидою кинув газету на стіл.

Обвинувач: Покаявся, але через мить готовий був ще раз вбити. Ви пригадали про те, що сталося між Дунею та Свідригайловим, і вже готові були на вбивство.

Адвокат: Да, але це ж було заради сестри. Хіба ж це виправдовує його. Зверніть увагу, як він любив матір. Підтвердіть це, будь ласка, Радіон Романович.

Раскольніков: Я дуже любив свою матір. Коли зрозумів, що не можу більше мовчати та зізнаюся у своєму злочині, я прийшов до матері та сказав їй про те, що дуже її люблю і ніколи не перестану любити.

Адвокат : Бачите, він дійсно відчував каяття. Про це може свідчити Софія Семенівна Мармеладова. Запросіть її, будь ласка.

Суддя: Запрошується Софія Семенівна Мармеладова. Назвіться, будь ласка.

Соня:  Мене звати Софія Семенівна Мармеладова. Вперше я побачила Раскольнікова, коли мій батько потрапив у аварію. Радіон допоміг мені доставити батька додому та зробити все необхідне для того, щоб той залишився живим. Після його смерті Раскольніков віддав на похорон всі гроші, які в нього були. Хіба так вчинив кожний? Хіба це не свідчить про його добру натуру? Саме тоді я потягнулась до нього, щоб відчути себе захищеною. А те, що він скоїв вбивство, свідчить про його любов до близьких.

Він дуже каявся у скоєному. Він дуже хвилювався. У нього була велика душевна трагедія. Він розповів мені про вбивство. Але це була не розповідь, а каяття.

Я порадила йому піти на перехрестя, встати на коліна, поцілувати землю та попрохати вибачення у людей за вбивство. Перехрестя – це хрест, це означає прохати вибачення в Бога, у Землі, які дали тобі життя, бо однією з заповідей є „ Не вбий”.

Відзначте те, що він сам зізнався у злочині.

Суддя: Скажіть, а як ви могли стати такою падкою жінкою?

Соня:  Я ступила на цей шлях, бо повинна була допомогти родині, а як я це могла зробити, якщо не мала освіти, сили та підтримки. І тоді я, як і тисячі інших жінок, пішла по цьому брудному шляху, але душа моя залишилася чистою.

Обвинувач: Я запрошую свідка – слідчого Порфирія Петровича. Назвіться суду та розкажіть те, що вам відомо про скоєний злочин.

Порфирій Петрович: Коли я дізнався про теорію Раскольнікова, то відразу зрозумів, що злочин скоєно молодим чоловіком, і вирішив, що він сам повинен сам зізнатися в ньому, зрозуміти все, і дав час все зрозуміти та усвідомити. Коли в розмові Радіон сказав про те, що може втекти, я йому відповів, що якщо він це зробить, то сам і повернеться, бо страждання повинен буде прийняти, а страждання – велика річ.

Суддя: Чи є запитання у вас до Порфирія Петровича?

Адвокат:У мене є ще свідки, які можуть розповісти про позитивні якості мого підзахисного. Запросіть Разуміхіна.

Разуміхін: Вже більше ніж рік я знайомий із Радіоном: суворий та гордий; останнім часом розсіяний. Іноді холодний, але завжди  він піклувався  за своїх близьких. Саме мене він вмовляв не залишати самих його матір та сестру.

Суддя: Якщо запитань до свідка немає, то я хочу запросити до зали суду головного свідка злочину, автора роману „ Злочин і кара”, Достоєвського Федора Михайловича.

Шановний свідок, як ви ставитесь до того, що вчинив ваш герой?

Достоєвський: Дійсно, негативно. Я , як автор роману, постійно стежив за внутрішнім станом свого героя. Я хочу звернути вашу увагу на те, що внутрішня боротьба ні на хвилину не вгасає в душі героя. Його турбує не просте питання : вбивати чи не вбивати, а велика проблема людства. Розповідь Мармеладова про жертву Соні, лист матері про долю сестри Дуні, сон про Савраску, спостереження за навколишнім середовищем – все це впливає на підсвідомість Раскольнікова. Зустріч з Єлизаветою, спогади про розмову в трактирі приводять Раскольнікова до прийняття рішення. Все це є першопричинами до злочину.

Суддя: Скажіть, як ви, поважна та відома людина, змогли створити такий твір, в якому герой повинен був пройти череду випробувань, і врешті-решт  скоїти  злочин, вбивство. Хіба це гуманно, це правильно, щоб людина випробовувала такі психологічні перевантаження?

Достоєвський: Бачите, пан суддя, у людини, яка уявила себе володарем світу, а в період дев’ятнадцятого століття таких Раскольнікових було багато, починається розвал підсвідомості, людина втрачає розум, її відвідує тривога, страх, апатія. Вона вже не володіє своїми думками, волею, почуттями. Радіон теоретик і раціоналіст, намагається уникнути розуміння свого становища, його „арифметика” обертається страшною брехнею, злочин – повним безглуздям. І саме тому він повинен був пройти тяжкий шлях психологічного навантаження, що врешті призвело його до каяття на перехресті, що ,дійсно кажучи, і є хрестом, припасти до оскверненої їм самим  землі , тому що все, що народжено на ній, дано Богом, і ніхто не має права забрати життя,  подароване ним.

Суддя: Які запитання будуть до письменника? Якщо запитань немає, то дозвольте надати можливість всім присутнім у залі висловитися  приводу побаченого та почутого.

( Бажаючі присутні у залі суду учні висловлюються з приводу побаченого, наводять приклади з життя головного героя).

Обвинувач: Слова „ вбити” та „ пограбувати” можуть направити читача невірним шляхом. Справа в тому, що Раскольніков убиває зовсім не для того, щоб пограбувати, зовсім не тому, що живе бідно. Хіба не міг він, не дочекавшись грошей від матері та сестри, забезпечити себе матеріально, як це зробив Разуміхін? Людина в романі вільна і сама обирає собі шлях. Це повністю відноситься і до Раскольнікова. Але він обирає не працю, а інший, легкий шлях для досягнення мети, тим самим перевіряє свою теорію. Він обирає вбивство – це результат його вільного вибору, вбивство Альони Іванівни. За цим вбивством було ще декілька смертей.

Адвокат: „ Молодий чоловік…на вашому обличчі я читаю якусь скорботу”, – сказав Мармеладов. Хіба це не не найкраща риса Раскольнікова? Я вважаю, що мій підзахисний пережив тяжку душевну трагедію, тому ми гуманно повинні поставитись до його майбутньої долі. В житті чиняться багато злочинів, але страждаюча людина заслуговує пробачення. Я прошу суд, присяжних, перед винесенням вироку звернутися до моїх доводів та пом’якшити вирок.

Суддя: Останнє слово надається підсудному. Що ви можете сказати на свій захист?

Раскольніков: Шановні присутні, я скоїв злочин, через що каюсь. Я- негідник! Але прошу вас вернути увагу на те, що в світі коїться багато злочинів. На мене , в першу чергу, дуже вплинув збіг обставин, особливо лист матері, родина Мармеладових та дівчинка на бульварі. І, наслідуючи Наполеона, я вдався до злочину, забувши про е, що я один із тих, кого треба захищати. Я винен і готовий до будь- якого покарання. Прошу, панове, врахувати моє щире зізнання.

Суддя: Шановні присяжні, прошу вас розібратися в цій справі та винести справедливий вердикт. Прошу бути справедливими та чесними в своєму рішенні.

Присяжні:  Суд присяжних, вислухавши обвинувачення прокурора, адвокатів, свідчення свідків та самого підсудного, порадився та прийняв таке рішення :

Радіона Раскольнікова признати винним в тому, що він вчинив злодійське подвійне вбивство. Згідно теорії підсудного, вбита їм Альоша Іванівна – нікому не потрібна людина, вередлива старуха, яка наживається на тому,  що обирає інших. „ Вбий одну тварь та іншим стане легше дихати” – ось так думав підсудний Раскольніков.

Заповідь Ісуса говорить : „ Не вбий!”. Таким є моральний закон людського суспільства. А підсудний Раскольніков переступив через цей поріг. Достоєвський писав : „ Є один закон – закон моральний”. І дійсно, моральний закон не повинен підкорятися будь – яким сумнівам, перевіркам, переоцінці, бо в моральному законі зібрано весь духовний досвід тисячолітнього розвитку людства. Крім того, вина ( не юридична, а моральна) Раскольнікова в тому, що він поділив людство на два розряди, та відніс себе до тих, хто має право переступити через закон, до тих, хто має право вільних дій по відношенню до інших, хто має право пролити людську кров. Така ідея могла народитися лише тоді, коли є відчуття огиди до людей.

Вбивство Альони Іванівни – це бажання довести , що він не „ тварина дрижача”, а „ право має”. Але не може бути щастя на крові  людей, навіть  найогидніших. Це антигуманно. Достоєвський сам не погоджується з тим, що справедливості можна досягти шляхом насилля та крові.

Будь-яке насилля породжує насилля, збільшує його. Цим можна пояснити вбивство Єлизавети Іванівни.

Ніякі ідеї та теорії, що засновані на крові, не призведуть людство до „золотої доби”.

Таким чином, чітко вирисовується вина Раскольнікова, вина як юридична, так і вина моральна.

Адвокат підсудного навели немало фактів та свідчень, які можуть в деякій мірі виправдати Раскольнікова.

З- за почуття любові до людей народилася ідея Раскольнікова. Його злочин- протест проти існуючих речей, прагнення змінити цей порядок однією дією.

Коли Раскольніков звинувачує світ у жорстокості, він передусім говорить про дітей, як гуманістів тих часів.В любові до дітей розкривається гуманізм Радіона Раскольнікова.в першу чергу страждання дітей викликали в нього протест проти злочинного суспільства. І мета була поставлена благородна – врятувати людство, зробити його щасливим.

Все добре, що було в Раскольнікові, змушує замислитися, озирнутися на ту огидну, брудну справу, на яку він ішов, і це плюс! Раскольніков перешугнув через кров, але не зміг перешугнути через свою совість. І саме вона, совість, мучила його, змушувала терзатися.

Воістину: суд совісті вище суду юридичного.

Винен чи не винен Раскольніков, хто ж він, борець за людство чи невдавшийся Наполеон? Кожен з вас, шановні десятикласники, з’ясує для себе це питання, визначить свою позицію, своє ставлення до злочину, до Раскольнікова, до його теорії.

Суддя: Так. Дякуємо, але за законами дев’ятнадцятого століття  винного відправили відбувати покарання на каторгу. А ми з вами вже живемо у двадцять першому столітті, де Кримінальний кодекс як офіційний документ визначає мету та види покарань. Покарання не тільки є карою за вчинення злочину, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених, точне виконання законів, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншим особам.  За вбивство  відповідальність настає з чотирнадцяти років. Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду й відповідно до законів Кримінального кодексу України. Треба відзначити , що у нашій країні вже немає виняткової міри покарання – смертної кари, що замінена по життєвим ув’язненням. Юридично це закріплено в новому Кримінальному кодексі, а мораторій на цю міру покарання в Україні введено з 11.03.1997 року. Тож, усвідомлюєте, якої міри покарання заслуговує наш герой.

Вчитель: Достоєвський – психолог життя людського. Найголовніші, найважчі питання вирішує він у своїх творах, і саме цьому він є одним з популярних авторів нашого часу і не лише в нашій країні , а і за кордоном.

Роман, який ви вивчили, змусив вас замислитися над багатьма запитаннями, наголосив, що є найголовнішим в житті, змусив пригадати заповіді Божі, головна з яких : „ Не вбий!”.

Любі діти, я закриваю останню сторінку роману і сподіваюсь на те, що цей роман залишить у ваших душах неабиякий слід. Я вірю в те, що ніхто з вас ніколи не порушить заповіді, що написані Богом.

Учень 3: Дякуємо всім учасникам нашого судового процесу. Ми всі для себе засвоїли, що треба бути законослухняними, поважати і не порушувати закони, що діють у нашій державі.

Учень 4: Ми чітко знаємо, що незнання законів не звільняє від відповідальності. Ми обіцяємо бути розсудливими,  завжди  обмірковувати свої вчинки, бо життя у кожного з нас одне, і треба прожити його гідно.

Екранізація твору Ф.М. Достоєвського “Злочин і кара”

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка. Рейтинг публікації: 5 з 5)
1114
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Один коментар

  1. Пані Олено! Цікавий захід, актуальний твір. Роман, який змушує замислитися над багатьма запитаннями, наголошує, що є найголовнішим в житті, змушує пригадати заповіді Божі, головна з яких : „Не вбий!”. Дякую!!!