mail@urok-ua.com

Робота з батьками дітей стосовно ВІЛ та СНІД

Автор: завідувач Драчова Ольга Фаїлівна

Робота з батьками учнів стосовно ВІЛ та СНІДДля роботи з батьками мною була розроблена низка заходів спрямованих на покращення їх обізнаності стосовно ВІЛ та СНІД, формування толерантного ставлення до хворих на них людей, а також стосовно необхідності дотримуватися здорового способу життя. Всі створені заходи мають різноманітну форму, це зроблено для того, щоб батьки не тільки слухали інформацію, а й самі активно приймали участь в обговоренні. В рамках роботи з батьками мною використовуються фільми, презентації, виставки плакатів, направлені на те, щоб більш наглядно та емоційно донести інформацію.

Представляємо план заходів в рамках даної програми в таблиці.

Річний план по впровадженню програми :

«Формування в батьків толерантного ставлення до ВІЛ позитивних людей: Крок за кроком.»

Дата Захід Захід
Вересень Батьківські збори Проблеми ВІЛ – інфікованих людей. Загальна статистика, що до кількості ВІЛ інфікованих в Україні
Листопад Школа молодих батьків Розвіюємо міфи, пов’язані з ВІЛ позитивними людьми.   Правила   безпечного контактування з ВІЛ позитивними людьми
Січень Круглий стіл Перегляд соціальних роликів, та фільмів, про життя ВІЛ позитивних дітей.
Березень Спільна робота вихователів з батьками: виставка плакатів

« Освідчення »

Підведення підсумків по проведенню програми формування толерантного ставлення в батьків до ВІЛ позитивних людей в інтерактивній формі.
Травень У межах «Тижня безпеки» робота з дітьми «Правила надання першої медичної допомоги» Ознайомлення дітей з правилами безпеки при наданні першої медичної допомоги, а також при травмах.

Батьківські збори на тему:

«Проблеми ВІЛ – інфікованих людей. Загальна статистика, що до кількості ВІЛ інфікованих в Україні»

Мета: закріпити знання стосовно ВІЛ. Створити передумови для зняття забобонів стосовно спілкування з ВІЛ позитивними людьми.

Задачі в сфері відношень: закріпити усвідомлення того, що ВІЛ-можна заразитися, якщо не придержуватися здорового образу життя, та нехтувати правилами безпечної поведінки.

Задачі в сфері поведінки: закріпити усвідомлення стосовно відповідальності за свої дії перед самим собою та оточуючими. Продемонструвати необхідність формування толерантної поведінки.

Задачі в сфері усвідомлення: закріпити розуміння ризику зараження ВІЛ та необхідності людяного ставлення до людей з цією хворобою.

Текст доповіді

Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Протягом двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч чоловік заражується цією хворобою. Збудником є вірус, що має вигляд спіральки у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці, є збудником ВІЛ-інфекції. Потрапляючи в організм, вірус проникає в клітину Т-лімфоцитів, з яких складається імунна (захисна) система людини. Опиняючись усередині клітини ВІЛ переробляє її ДНК і, зовні не відрізняючись від інших лімфоцитів, ВІЛ-клітина спокійно переміщується по кров’яним судинам людини. Вона «заражає» інші лімфоцити, але організм не вбачає в ній загрозу. А коли цих «захисників» імунної системи стає мало, вона не здатна чинити опір будь-яких видів інфекцій – настає синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження та макрофаги, що розносять його по організму. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу у організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини. ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, в наслідок чого активізується так звана умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалювань, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань. Джерелом інфекції є безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе лише при статевому контакті з інфікованим чи при кровообміні з ним. Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина зовсім не обов’язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується аж до 6 відсотків.

Вперше ВІЛ-інфекція описана в червні 1981 року в Щотижневому звіті про захворюваність і смертність Центру по контролю над захворюваннями США як синдром набутого імунодефіциту. У СРСР перший ВІЛ-інфікований був виявлений в 1987 році. У 1983 році співробітниками інституту Пастера у Франції був виявлений вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) і ідентифікований як РНК-містить ретро-вірус. Джерелом ВІЛ-інфекції є інфікована людина. Згідно з медичним висновком, ВІЛ-інфекція поширюється трьома шляхами: парентально, статевим шляхом (горизонтальна епідемія), від ВІЛ-інфікованих матерів до новонародженого (вертикальна епідемія).

У 2013 році в Україні було зареєстровано 21 631 нових випадків захворювання на ВІЛ-інфекції (з них 3 915 у дітей до 14 років). Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 245 161 новий випадок ВІЛ-інфекції (з них 40 733 у дітей).

З початку реєстрації перших випадків ВІЛ/СНІДу, в Україні від ВІЛ-позитивних матерів було народжене 11 704 дитини. У 1 097 дітей діагноз ВІЛ на даний момент підтверджено, 5 272 дитини стоять на диспансерному обліку.
Відсоток передачі ВІЛ від матері до дитини за даними Міністерства охорони здоров’я України – 8,2%. Дані Міністерства відображають тільки зареєстровані випадки. Зараз виявляються нові випадки ВІЛ-інфекції у дітей у віці 5-6 років. Багато дітей першої хвилі епідемії вже померли, ніяк не позначившись на статистиці, або ще не виявлені з різних причин.
З 1987 року від СНІДу в Україні померло 32 012 чоловік, з них 337 випадків – це дитяча смертність.

Україна залишається лідером в Європі за масштабами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-інфекцією живе до 270 тисяч людей. І тільки кожен другий знає про свій діагноз.
Починаючи з 2008 року, українці найчастіше інфікуються через незахищений секс. Якщо в 2005 році через сексуальні контакти інфікувалися 33% людей, у яких була виявлена ВІЛ-інфекція, то в 2012 році цей відсоток зріс до 51%. Вперше більше половини нових випадків передачі ВІЛ-інфекції сталося через незахищений секс. Більшість випадків інфікування ВІЛ в Україні сьогодні реєструються у молодих людей від 15 до 30 років.

Щороку кількість ВІЛ-позитивних людей в Україні зростало, але з 2005 року приріст нових випадків ВІЛ (прискорення епідемії) щорічно зменшується: у 2005 році порівняно з 2004 роком – плюс 15,6%, а в 2011 році порівняно з 2010 роком – плюс 3,4%.

У 2012 році вперше в історії України епідемія ВІЛ/СНІДу сповільнилася – за даними офіційної статистики в 2012 році темпи поширення ВІЛ-інфекції (кількість нових випадків ВІЛ) виявилися нижчими, ніж у 2011 році. Це результат національних програм по роботі з уразливими групами і масштабних інформаційних кампаній з профілактики ВІЛ/СНІДу.

Актуальність в Україні проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу посилилася через те що не припиняється зростання числа хворих. Домінуюча за інерцією минулих офіційних установок орієнтація на анонімність медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих стає важким завданням, по-перше, через зростання чисельності хворих та складності збереження анонімності процесу лікування; по-друге, через неможливість і непотрібність їх соціальної ізоляції.
Ще на зорі усвідомлення проблеми СНІДу в СРСР, прецеденти відкритої інформації про ВІЛ-інфікованих продемонстрували не тільки низький рівень толерантності з боку населення до цих хворих, але супроводжувалися проявами масової істерії. Наприклад, про «дитячий СНІД» в СРСР вперше заговорили в кінці 80-х років, коли понад 270 дітей були заражені вірусом імунодефіциту в лікарнях Ростова, Елісти, Ставропіля, Волгограда. Відкритість інформації призвела до того, що багато батьків стали відмовлятися від щеплень дітям, від медичної допомоги, у пресі з’явилися статті про самих неймовірних способи зараження. Мало місце прояв агресії серед населення, що мешкало поруч з сім’ями дітей і родичів заражених ВІЛ-інфекцією. Сусіди били скло, були спроби підпалу будинків.

Рівень культури взаємодії з інфікованими дітьми з боку батьків і з боку суспільства був низьким, матері часто відмовлялися від інфікованих дітей, в результаті всі сім’ї цих дітей були зруйновані.

1 грудня – Всесвітній день толерантного ставлення до людей хворих на ВІЛ/СНІД. Це ще один привід задуматися про швидкоплинність життя і про важливість кожного моменту. Це час редагувати свій світогляд, змінювати звичний спосіб життя і відкривати нові сторони відомого. Це можливість замислитися про поняття толерантності і навчитися приймати людей. На сьогоднішній день можна з упевненістю сказати, що СНІД, названий «чумою ХХ століття», продовжує поширюватися і в ХХІ столітті.

І як тут не говорити про толерантність?! Адже ми маємо навчитися жити поряд з хворими людьми. Великий енциклопедичний словник повідомляє, що «толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – здатність організму переносити несприятливий вплив того або іншого фактора середовища; терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки». Енциклопедія Кольера також пов’язує толерантність «терпимість, прагнення і здатність до встановлення і підтримання спільності з людьми, які відрізняються у деякому відношенні від переважаючого типу або не дотримуються загальноприйнятих думок». Тлумачний словник російської мови під редакцією Т. Ф. Єфремової і тлумачний словник Ушакова слово «толерантний» також пов’язують зі словом «терпимий».

Але більш детально, слово «терпимий» пояснює словник російських синонімів, прирівнюючи слова «терпимий, добрий, благий, доброчесний, доблесний, добродушний, благодушний, добросердечний, гуманний, людяний, душевний, жалісливий, серцевий, чуйний, чуттєвий, терпимий, добряк (добрячок), душа-людина, золоте серце. Людина рідкісної душі. Добрий самарянин».

В Біблії притча про доброго самарянина була розказана самим Христом. У ній Він показав омани єврейського народу, які мали ворожнечу з самарянами і за правилами того часу самарянин повинен був пройти повз «нещасного, якого обікрали розбійники». Але він не тільки підійшов до ізраїльтянина, але ще й обмив йому рани, доставив в готель і заплатив доглядачеві, щоб той потурбувався про потерпілого.

Виявляється, прояв толерантності пов’язаний з звичайною добротою і щирістю. А чи часто вона проявляється по відношенню до ВІЛ-інфікованим людям? Як, зазвичай, за традиціями і страхами надходять люди нашого часу? А якщо припустити, що подібний ВІЛ-інфікована людина буде працювати поруч з Вами, їздити в транспорті, або знаходитися поряд з вашими дітьми?.. Чи зможете ви вчинити подібно самарянину?..

Був випадок, коли дитина з ВІЛ-інфекцією не відвідувала дошкільний заклад. Проте на останньому дошкільному році мати все ж вирішила влаштувати дитину в дитячий сад. За законодавством, про статус дитини повинна була знати тільки медпрацівник закладу. Але про її хвороби стало відомо всім працівникам саду. Почався період відчуження, презирства, зневаги на ґрунті страху. Родині довелося змінити місце проживання і завести нову медичну карту дитини – приховати факт про ВІЛ-інфекції.

Невже це правильно? Виходить, українське суспільство не готове до існуючої проблеми. Набагато простіше «затаврувати» людини і, побоюючись спілкування з нею, зруйнувати відносини. А чи задумувалися ми як поставлений діагноз впливає на самих ВІЛ-інфікованих?

Після відкриття правди про себе, хворі, як правило, в перший час «закриваються у своїй шкаралупі». Потім через деякий час вони починають приймати себе, знайомитися з собі подібними, разом дружити, їздити на відпочинок, триматися разом і обмежувати себе в прихильності до оточуючих. Саме тому, що розуміють особливу відповідальність. Можна сказати, що ВІЛ-інфіковані в якомусь роді стають психологами, багато починають читати, цікавитися цією темою. Вони багато знають і не піддають нікого небезпеці. Правда це залежить і від психологічного і соціального їх рівня. Наша підтримка допомагає їм боротися з хворобою, та допомагає боротися й за наше життя, адже допомагаючи їм ми в першу чергу захищаємо себе. Адже люди, яких визнали, намагаються допомогти іншим донести інформацію про себе, про своє захворювання та саме вони ладні на все, щоб тільки більше ніхто не захворів, адже вони розуміють, як це насправді тяжко.

Ми не можемо не розуміти що дві великі різниці між людьми, що стоять на обліку, які приймають препарати і розуміють відповідальність ВІЛ-інфіковані не становлять нагальною загрози сьогодні. Тим більше, вірус не передається через рукостискання, обійми (неушкоджена шкіра – бар’єр), через предмети побуту, гігієни (ВІЛ відрізняється крайньою нестійкістю у зовнішньому середовищі), через басейни, ванни (у воді вірус не передається), через укуси комах (ВІЛ може жити тільки в людському організмі). І між людьми, які не стоять на обліку, бояться та приховують свій статус через страх – ось вони можуть нести реальну загрозу.

Необхідно дотримуватися здорового способу життя, уникати зарубів, порізів і не забувати, що ми – люди. Так давайте намагатися жити людяно, даруючи всім оточуючим підтримку, слова підбадьорення, міцні і міцні рукостискання, дружні обійми незалежно від їх статусу. Нехай же головним принципом для кожного громадянина України стане принцип «бути людиною».

Давайте будемо прагнути до досконалості, як Христос подавав приклад, коли прийшов у світ «заражений» гріхом, але для кожного «хворого» знаходив потрібну розраду і простягав руку допомоги.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 оцінки. Рейтинг публікації: 4.7 з 5)
1091
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 коментарів

  1. Пані Ольго! Ваш матеріал заслуговує на увагу, адже формує толерантне ставлення до хворих на ВІЛ та СНІД людей, а також необхідність дотримуватися здорового способу життя.

  2. Доброго дня!
    Важлива проблема для сучасного суспільства. Змістовний матеріал.Хотів би дізнатися громадянську активність батьків під-час реалізації заходів.
    Дякую!