mail@urok-ua.com

Розвиток літературно-творчих здібностей молодших школярів у процесі читацької діяльності на уроках літературного читання

Автор: вчитель початкових класів Музика Галина Олександрівна

Музика Галина ОлександрівнаОднією з важливих складових літературної компетентності є особистісно-діяльнісна компетенція молодшого щколяра. Вона передбачає реалізацію літературно-творчих здібностей дітей, зумовлену високим інтересом до читання літературних творів. Можна тлумачити ії як здатність читача до власної літературної діяльності, яка сприяє розвиткові творчих літературних здібностей.


 

Формула, яка підіймає завісу над таємницею народження творчого розуму

Спочатку я відкривав істини, відомі багатьом, потім став відкривати істини, відомі декільком, і нарешті став відкривати істини, нікому ще  не відомі.

К. Е. Циолковський.

Актуальність теми досвіду

Проголосивши людину найвищою цінністю, наша держава стала на шлях втілення гуманістичних ідей у педагогічну теорію та практику. Тому навчання у сучасній школі має забезпечувати оптимальні передумови для самореалізації особистості школяра,  розкриття усіх закладених у ній  природних задатків, її здатності до свободи, відповідальності й творчості. Розвиток творчих здібностей має бути невід’ємною умовою змісту усіх навчальних предметів початкової школи, органічно доповнювати навчальний процес, щоб забезпечити єдність знань, умінь і навичок учнів та їхніх творчих можливостей.

Творчість людей є генератором соціального прогресу. Завдяки активності особистостей, у суспільстві не припиняється процес інновацій, внаслідок яких саме суспільство змінюється й  прогресує. Зниження творчого потенціалу у суспільстві, креативності його членів означає розпад і застій  системи. У зв’язку з цим слід підкреслити особливу цінність особистості для процвітання суспільства.

Розвинуті здібності особистості, її професійні інтереси і кваліфікацію вчені порівнюють з головним капіталом економічної формації, а їх «накопичення» відносять до найважливішої прогресивної функції суспільства.

У  Законі України «Про освіту» говориться: «Метою освіти є всебічний розвиток людини я к особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями».

Тому навчальний процес  у школі підпорядковується високій меті – розвитку творчих здібностей особистості. Людина від природи має багато задатків. На нашу думку найважливішим з них  є здатність до літературної творчості, можливість висловити свою думку, проникнути в «душу» твору, його автора, реалізувати свої комунікативні уміння та навички, «насититися» духовним багатством людства.

Нажаль, сьогодення показує, що у сучасній Україні відбувається, так звана, «криза читання» – як дорослого так і дитячого – тобто падіння престижу читання, що значною міро,ю пов’язано з інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, збільшення обсягів і частки різних видів екранної продукції  і як наслідок – віддаленість від книги. Впровадження інформаційних комп’ютерних технологій дуже активне в наш час, але як і інші інновації, часто приводить до певних втрат. Адже формування морально-ціннісних, духовних якостей пов’язане саме з книгою. Захопившись комп’ютером, його широкими можливостями, дитина ігнорує книгу. І що ж ми маємо? Обмежений словниковий запас, недостатньо сформовані комунікативні уміння та навички, відсутність культури спілкування та навичок співпраці у різних видах діяльності, здатності до самовираження  під  час виконання творчих завдань.

І другий аспект цієї проблеми. Шкільні навчальні програми активізують переважно ліву півкулю мозку, яка відповідає за конкретність, раціоналізм, логіку, аналіз (роздрібнення на частини), а для розвитку творчих здібностей, особливо літературних творчих здібностей, потрібно розвивати праву півкулю. Саме вона відповідає за інтуїцію, створює образи, розвиває творчу уяву, фантазію, розкриває почуття, синтезує окремі поняття у єдине ціле, орієнтує на успіх. Тому навчальні програми слід збагатити психолого-педагогічними заходами спрямованими на розвиток емоціями, естетики, духовності дитини. Тільки при спільній роботі лівої і правої півкуль мозку розвинуться творчі здібності дитини.

Screenshot_1

Теоретичне обґрунтування

Над проблемою розвитку літературно-творчих здібностей працювали:

  1. Наробки видатних вчених-психологів:
  • Л. С. Виготський розкрив психолого-педагогічні основи розвитку творчої уяви дітей (важлива риса уяви – прагнення до втілення: «Це справжня основа й поштовх до творчості. Уява за силою своїх внутрішніх імпульсів намагається стати творчою, тобто дійовою, активною, перетворюючою»);
  • О. М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, Г. С. Костюк досліджували питання про вибір соціальної ролі в дитячому віці;
  • Я. О. Пономарьов, Л. В. Занков, А. М. Матюшкін, О. М. Дяченко писали про творчість як форму розвитку творчих здібностей; вони стверджували, що провідним напрямом розвитку уяви молодших школярів є заохочення дитячої творчості й постійне залучення учнів до різноманітних видів творчих завдань.
  1. Дослідження провідних літературознавців, лінгвістів-теоретиків:
  • О. І. Матвєєва описала цілі, методи і форми організації і спілкування дітей, методичні прийоми, рекомендації (як долучити дитину до власної творчості);
  • О. В. Джежелей розглядає загальні питання мовленнєвої підготовки молодших школярів; розробила комплексні вправи, спрямовані на мовленнєвий розвиток дитини, які є підґрунтям для образного опанування художніх творів;
  • В. О. Лєвін розкрив умови перетворення маленького школяра на великого читача.
  1. Педагогічний досвід:
  • О. Я. Савченко зазначає, що ознаки творчої уяви – це створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця. «Це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки до складання казок, віршів, розповідей тощо»;
  • В. О. Сухомлинський дитячу літературну творчість вважав вагомим засобом творчого розвитку, народження думки, образного мислення – умовою повноцінного інтелектуального розвитку;
  • Ш. О. Амонашвілі писав: «Якщо вчитель хоче виховати в дітей сміливість розуму, інтерес до серйозної інтелектуальної роботи, самостійність як особистісну рису, вселити в них радість творчості, то він повинен створити такі умови, щоб іскринки їхніх думок створили царство думки, дати їм можливість відчути в ньому себе володарями».

Screenshot_2

Screenshot_3

Провідна ідея досвіду

Література – найскладніший інтелектуальний вид мистецтва, процес читання художньої літератури – найскладніший вид естетичного сприймання. Щоб писати власні твори, треба «начитатися». Сприймаючи текс, читач здійснює його смислову компресію (осмислення). Всі процеси сприймання тексту тісно взаємопов’язані. Від первинного читання до глибокого розуміння думок автора лежить формування читацької компетентності, яка є базовою складовою комунікативної та пізнавальної компетентності.  І як наслідок відбувається формування власної думки (в усній і письмовій формі).

Гіпотеза дослідження

Вдалий початок – половина справи, стверджує народна мудрість. Тому саме початкова школа має стати для учня своєрідною лабораторією творення власної думки, де вона цінується, де формується віра у власні сили, де не має місця страху і де учень переживає стан задоволення навчанням.

Відповідно до гіпотези маємо такі завдання:

  • проаналізувати психолого-педагогічні дослідження стосовно творчості, творчих здібностей, а саме літературних творчих здібностей;
  • з’ясувати процес розвитку творчої уяви, яка є центральним компонентом структури літературних здібностей особистості;
  • розглянути прийоми розвитку творчої уяви засобами слова (літературні ігри);
  • систематизувати види завдань для розвитку творчої діяльності учнів на основі прочитаного;
  • більш детально зупинитися на складанні казок, бо «Казка виховує любов до рідної землі, вона – творіння народу» В. Сухомлинський;
  • оцінити ефективність запропонованих матеріалів на практиці.

Практична значущість досвіду

Практична значущість досвіду полягає в тому, що використання запропонованого комплексу сприяє розвитку правої півкулі мозку, яка відповідає за інтуїцію, створення художніх образів, розвиток уяви і фантазії, емоційно-чуттєве сприймання навколишнього, синтезування понять ф їх цілісність, орієнтації на успіх. Саме це є найважливішим для розвитку творчих здібностей, ліквідації «однобокості» у навчанні.

У процесі експериментальної перевірки було доведено, що використання запропонованих матеріалів дає такі результати:

  • враховує індивідуальні особливості і потреби молодшого школяра (сенситивний період для розвитку спеціальних здібностей);
  • створює ситуації успіху та підвищує мотивацію до самостійної творчості;
  • задовольняє вікову потребу дітей у грі;
  • звільняє від психологічних комплексів спілкування рівня «учень – учитель»;
  • виявляє обдарованих талановитих дітей і дає змогу їм «розквітнути».

Методика викладання

Спочатку давайте з’ясуємо що таке творчість?

Сама по собі творчість – складний і до кінця не вивчений наукою процес. За умови ретельного вивчення психологічної літератури можна чітко визначити різноманітні погляди вчених на проблематику творчості, а отже, й на потенціальні творчі можливості людини.

Творчість для одних виступає як діяльність, у результаті якої створюються нові оригінальні цінності.

Інші розглядають творчість як здатність гнучко й  нестандартно презентувати своє «Я» у повсякденних ситуаціях.

У поглядах третіх творчість передбачає наявність особливих здібностей інтелекту до узагальнення досвіду та аналізу.

Для четвертих творчість пов’язана з діяльністю, спрямованою на самовияв, самореалізацію, «викидання»  своїх прихованих можливостей під час зіткнення ускладненими життєвими обставинами.

Здатність до творчості в психології розвивається як динамічний процес, який має  свій початок у дії. Спочатку, в дитинстві, для дітей велику роль у вихованні мають батьки. Батьки – перші свідки творчих імпульсів дітей, у творчих пориваннях дитини приховану зародки майбутніх рис творчої особистості. Важливим виявиться те вміння, яке відкриває «шлях» творчої активності через самостійність дітей, активність, оригінальність. У родині батьки або створюють потрібну атмосферу для розвитку творчості, або її блокують. І тут важливу роль відіграє вчитель ф колектив однолітків, зорієнтованих учителем на творчий пошук у діяльності, на політ дитячої фантазії на уроці і позаурочний час.

Молодший шкільний вік – найсприятливіший період для розвитку дитячої творчості. Період 7-10 років – це час для розвитку спеціальних здібностей. Дітям цього віку притаманні конкретність  і водночас неабияка образність мислення, емоційне сприйняття дійсності й активне ставлення до неї. Брак життєвого досвіду і знань компенсується фантазією, яка яскраво виявляється у дитячій словотворчості. Для розвитку літературних здібностей потрібен час  і життєвий досвід. Пік активізації творчих здібностей позначається віковим періодом 10-12 років. А справжня поезія, як стверджують психологи, може народитися десь приблизно в 16 років. То що ж сидіти і чекати? За словами Томаса Едісона: «Винахід – це  1% натхнення і 99 % поту». То ж вперед, до роботи!

Центральний компонент структури літературних здібностей особистості – розвинена уява. Важлива риса уяви (за Л. С. Виготським) – прагнення до втілення. «Це справжня основа й поштовх до творчості. Уява за силою своїх внутрішніх імпульсів намагається стати творчою, тобто дійовою, активною, перетворюючою».

Найважливіше значення уяви полягає в тому, що вона дає змогу прогнозувати результати діяльності ще до її початку, тим самим орієнтуючи людину в процесі діяльності.

Залежно від самостійності й оригінальності образів активна  уява буває відтворювальною і творчою. Творча уява полягає в самостійному творенні нових образів, тобто вона пов’язана з творчою діяльністю людини. Без творчої уяви неможлива літературна діяльність письменника  чи поета.

Залежно від виду творчості уява може бути технічною, художньою і науковою. Художня фантазія не задовольняється абстрактною необхідністю, а надає цій необхідності чуттєво-образне індивідуалізоване вираження.

Справжня художність твору полягає у правдивому, природному, невимушеному розкритті подій. Поет, показуючи подію в образній формі, спонукає читача осмислити певний образ, створюючи для цього художні передумови через метафори, алегорії, порівняння тощо. У художній фантазії розкривається людське ставлення до світу, його естетична оцінка.

Створення образів творчої уяви має такі етапи:

  • виникнення творчої уяви;
  • концентрація, «стягування» знань, які прямо чи опосередковано стосуються цієї проблеми,  накопичення нових відомостей;
  • «виношування» задуму: свідома й несвідома робота над матеріалом, розкладання й об’єднання, вибір варіантів;
  • реалізація задуму;
  • перевірка й доопрацювання.

За наявністю наміру (мети) і вольового зусилля розрізняють мимовільну  та довільну уяву. На початкових етапах становлення пізнавальних функцій свідомості уява має мимовільний характер. Предметом уяви стає те, що найбільше схвилювало дитину. Під впливом почуттів діти складають свої казки та вірші. Довільна уява формується в процесі розвитку продуктивних видів діяльності, коли людина оволодіває вміннями втілювати в життя певний задум.

Психологи визначають такі етапи розвитку уяви дітей молодшого шкільного віку:

  • розширення кола предметів, які дитина заміщує, «змикання» уяви з розвитком логічного мислення;
  • вдосконалення операцій відтворювальної уяви; створення на основі вже готових описів, текстів, казок, складніших образів та їх системи;
  • розвиток творчої уяви: дитина не тільки розуміє деякі прийоми виразності (гіперболу, метафору тощо), а й самостійно їх застосовує;
  • уява стає опосередкованою, довільною та керованою; дитина контролює ступінь відповідності результату поставленому завданню.

Останній етап розвитку уяви молодшого школяра потребує від нього специфічного планування, яке можна назвати покроковим. Дитина планує свої дії крок за кроком, виконує їх, бачить результат і потім планує наступний крок. Можливість такого планування спонукає дітей до цілеспрямованої словесної творчості, коли вони складають казку, нанизуючи одну подію за іншою. Але дуже часто дитина бере за основу план-схему знайомої казки, лише модифікуючи деякі змістові моменти.

Діти молодшого шкільного віку у своїх творах не просто передають переосмислені враження, вони починають цілеспрямовано шукати прийоми для цієї передачі. Можливості відбору таких прийомів прямо пов’язані з особливостями навчання дитини, насамперед з оволодінням нею новими способами для створення художніх образів: аглютинація, аналогія, акцентування, гіперболізація, схематизація, типізація, реконструкція (див. додаток.)

На нашу думку, під час навчання словотворчості доцільно ознайомити учнів з деякими прийомами розвитку творчої уяви засобами слова, які пропонує Дж. Родарі у «Граматиці фантазії». Під час складання учнями казок, віршів, загадок, потішок у  пригоді стануть такі прийоми: «біном фантазії», «фантастичні гіпотези», довільне додавання префіксів, створення лімерика, конструювання загадки, придумування історії з шостим словом, казка-навиворіт, створення «вінегрету» з казок (див. додаток).

Провідним напрямком розвитку творчої уяви молодших школярів є заохочення дитячої творчості й постійне залучення учнів до творчої діяльності.

Види творчої діяльності на основі прочитаного

Screenshot_4

Screenshot_5

Найважливіший внесок у розвиток дитячої літературної творчості зробив

В. О. Сухомлинський. Видатний педагог надавав великого значення літературно-творчій діяльності дітей він вважав за необхідне не лише цілеспрямовано формувати вміння і навички творчої літературної діяльності, а й передусім виховувати потребу в цій діяльності.

В. Сухомлинський дитячу літературну творчість вважав вагомим засобом творчого розвитку, народження думки, образного мислення – умовою повноцінного інтелектуального розвитку. З огляду на це педагог активно залучав до творчої літературної діяльності всіх учнів без винятку.

Так, під час спостережень він навчав дітей схоплювати найістотніше у предметах, явищах, виділяючи їх ознаки у певній послідовності та зображувати ціле через подачу найхарактерніших ознак, властивостей. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого і почутого у природі, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі. В дітей з’являлося бажання передати свої почуття і переживання, розповісти про красу. Внаслідок спостережень різних явищ, у дітей «зливалися в органічній єдності образ, емоція, слово».

«Дитина навчиться складати твір тільки в тому разі, – зазначає

В. Сухомлинський,- коли кожне слово перед нею – як готова цеглинка, якій  заздалегідь приготовлене місце. І діти вибирають ту єдину цеглинку, яка підходить у цьому випадку».

Вагоме місце в роботі В. Сухомлинського з дітьми посідала казка. Педагог вважав, що без живої яскравої казки, яка заволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мовлення як певного ступеня розвитку людини. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відгукується на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. З казки черпаються перші уявлення про справедливість і підступність. Казка виховує любов до рідної землі, – вона творіння народу.

Отже, «казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю».

В. Сухомлинський вірив у талановитість кожної дитини. Ця віра стала фундаментом його положення про те, що всі діти можуть складати оповідання, вірші, казки, якщо їх цього вчити.

Керуючись думками Василя Сухомлинського, що «казка – це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови…» Радимо приділяти більше уваги саме казці.

Творчі здібності розкриваються в діяльності і створюються в діяльності. Розвиток здібностей відбувається якщо діяльність пов’язана з позитивними емоціями.

Могутнім двигуном дитячої творчості є мотиви, їхня першочерговість у складі творчих ініціатив і активності. Процес творчості можливий лише за умови глибокого інтересу до справи. Збуджувати ініціативу здатен інтерес, він же здатний до масової  «навали» на процес народження думки, образного мислення, в якому завжди є місце вилученню інформації в потрібний момент з найбільшою швидкістю.

Як не загасити «вогник дитячої думки»?

  • вчитель повинен приймати всі відповіді і реакції дітей;
  • необхідно забезпечити незалежність вибору та прийняття рішень учнями;
  • помилка учня повинна використовуватись, як можливість нового, неочікуваного погляду на щось звичайне;
  • обов’язковою умовою проведення уроку є позитивна підтримка кожної дитини;
  • під час уроку не треба критикувати дитину і її діяльність;
  • необхідно у навчальній діяльності спиратися на попередній досвід дитини.

Результативність

  • відбувається становлення і розвиток якостей дитини-читача здатної до самостійної читацької, комунікативної, творчої діяльності;
  • здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток;
  • формуються морально-естетичні, громадські уявлення і поняття;
  • збагачується емоційно-чуттєвий стан дитини;
  • виховується любов до мистецтва слова;
  • виникає потреба в систематичному читанні;
  • формуються уміння створювати власні висловлювання на основі прочитаного, прослуханого, побаченого і, як підсумок, відбувається інтенсивне накопичення читацького досвіду, що є основою для розвитку творчої літературної діяльності школярів.

Висновки

Розв’язуванням проблем розвитку творчих здібностей займається новий розділ педагогічної науки – педагогіка творчості. Цілями й завданнями цього розділу в нашому разі є формування мотивації творчості; побудова навчального процесу на основі особливостей механізмів уяви й творчості кожного учня; забезпечення подальшого розвитку цих якостей.

Педагогіка творчості наголошує на необхідності переходу лабораторних досліджень та констатації наявності чи відсутності обдаровання – до його розвитку на основі спеціально організованих уроків творчості. До того ж, ефективне керування літературною творчістю дітей неможливе без психолого-педагогічної підготовки вчителя, без глибокого знання витоків творчого натхнення й основ теорії літературознавства, без наявності у нього самого здібностей та якостей, важливих для створення продуктів творчої діяльності.

Навколо творчих учителів зростають творчі особистості. Вони вміють своєчасно виявити проблему, закріпити інтерес до неї учнів, визначити «розмах» їхньої фантазії та підібрати оптимальні завдання для їх розвитку, вибрати з великого набору стимуляційних засобів найефективніші для підвищення творчої активності дітей.

Адресна спрямованість

Результати педагогічного досвіду можуть бути використані в практичній діяльності вчителів початкової школи і студентів педагогічного училища. А також досвід може бути представленим на засіданнях ШМО та кафедрі вчителів початкових класів РМЦ, на виставках міського та обласного рівнів.


Способи синтезування образів уяви

 (для створення художніх образів):

  1. Аглютинація (від грецького — склеювання) — поєднання непоєднуваних частин, якостей в одне ціле. Завдяки цьому прийомові створювалися міфічні образи у стародавніх народів (кентавр).
  2. Аналогія — створення нового за схожістю з відомим. Суть аналогії в тому, що будується образ, який чимось нагадує реально існуючу річ, живий організм, дію.
  3. Акцентування — підкреслення, загострення окремих ознак. Так художник малює карикатуру, дружній шарж. Він знаходить в обличчі, фігурі, кінцівках людини неповторні, притаманні тільки їй особливості й підсилює їх, загострює.
  4. Гіперболізація — збільшення або зменшення предметів, а також зміна окремих частин, наприклад, у казках “Гулівер у ліліпутів”, “Гулівер у велетнів”, „Білосніжка і семеро гномів”. Цей прийом широко використовується в народних казках, билинах, де персонаж володіє надлюдською силою і веде боротьбу з цілим ворожим військом.
  5. Схематизаиія —_прийом, завдяки якому окремі уявлення зливаються, відмінності згладжуються, а схожі риси виступають чіткіше.
  6. Типізація — виділення істотного, повторюваного в однорідних образах. Художники, письменники та поети насамперед спираються на неї. Щоб твір був життєво правдивим, автор має через персонаж, ситуації виразити не одиничну особу або подію, а типове, найпоширеніше.
  7. Реконструкція – створення образів уяви, коли за певною частиною, ознакою, властивістю «домислюється «цілісний образ»

Прийоми розвитку творчої уяви засобами слова, які пропонує Дж. Родарі у ”Граматиці фантазій”

  1. ”Біном фантазії”. Новий образ може з’явитися, якщо взяти два слова, між якими є певна змістова дистанція. Це вимушено активізує уяву, а в результаті виходить єдине фантастичне ціле. В ”біномі фантазії” слова використовуються не в їх звичайному значенні, а звільненими з мовного ряду, в якому вони звично фігурують. Наприклад, “шафа” і “собака”. Ці слова можуть бути поєднані за допомогою прийменника: собака з шафою, шафа собаки, собака на шафі, собака у шафі. Кожне з цих поєднань може слугувати основою для вигадування конкретних ситуацій, з яких утворюється казка.
  2. ”Фантастичні гіпотези”. Ця техніка виражена у формі запитання: ”Що було б, якби…?”. Для постановки запитання беруть будь-які підмети й присудки. їх поєднання дає гіпотезу, на основі якої можна працювати. Наприклад: ”Що було б, якби до телецентру для участі в передачі для дітей ”Катрусин кінозал” з’явився крокодил?” Приклад розповіді дитини: “Крокодил умовляв працівників телецентру пустити його на передачу і навіть проковтнув головного начальника, але Катруся переконала крокодила повернутися до зоопарку”.
  3. Довільне додавання префіксів. Одним із способів словотворчості є деформування слова за рахунок підключення фантазії. Наприклад, бінокль-тринокль, антипарасолька, трикорова, замкіт, віце-пес, суперсірник. Особливо продуктивні нові префікси типу макро-, міні-, максі- (мікропотам, максіковдра, мікрохмарочос).
  4. Створення лімерика. ІІей цікавий прийом є англійським варіантом організованої, узагальненої нісенітниці. Оскільки лімерик споконвіку калькує одну і ту ж структуру, діти самі можуть скласти лімерик, виконуючи такі операції:

а) Вибір героя.

б) Вказана риса характеру, яка виражена дією.

в)  Реалізація присудка.

г)  Вибір кінцевого епітета.

  1. Конструювання загадки. Цей прийом стимулювання дитячої творчості у концентрованій, символічній формі відображає дитячий досвід пізнання дійсності. Наприклад, складання загадки про олівець:
  • Перша операція — відсторонення (олівець — дерев’яна паличка у формі циліндра з гострим закінченням; якщо провести ним по світлій поверхні, то залишається чорний слід).
  • Друга операція — асоціація та порівняння (світла поверхня — це не тільки аркуш паперу, це й стіна, і засніжене поле. За аналогією: те, що на білому виглядає як ”чорний знак”, на ”білому полі” може чорніти, як стежинка).
  • Третя операція — метафоричне визначення олівця (це щось таке, що на білому полі робить чорний слід).

Врешті-решт, загадка набуває такого вигляду:

Він на білім-білім полі

Залишає чорний слід.

  1. Придумування історії з шостим словом. Дітям дають слова, на основі яких вони вигадують яку-небудь історію, наприклад, п’ять слів, які підказують сюжет казки ”Червона шапочка”: дівчинка, ліс, квіти, вовк, бабуся; з шостим словом, наприклад, вертоліт. Історія може бути такою: коли вовк стукав до бабусі, його помітив вертоліт ДАІ й почав переслідувати злочинця, поки той не потрапив до рук мисливців.
  2. Казка-навиворіт. Метод “вивертання казки навиворіт” цінний не тільки для розвитку пародіювання. З його допомогою можна визначити вихідну точку для вільної розповіді, яка самостійно розгортається в будь-якому іншому напрямку. Наприклад: Попелюшка зла, нечемна дівчинка. Не допомагає добрій мачусі, відбила у добрих, покірних зведених сестер нареченого.
  3. Створення “вінегрету” з казок. Суть цього методу полягає в тому, що події з різних казок переплітаються й розгалужуються за новим сюжетом. Наприклад, Івасик-Телесик з’явився в будиночку Білосніжки і став її вихованцем. Це дасть старій казці новизну й принесе задоволення дитині від фантазування засобами слова.

Бібліографія

  1. Агапова И.А., Давыдова М.А. Литературные игры для детей. – Москва «Лада», 2006.
  2. Бондар Л. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині

В.О. Сухомлинського №9, – 2013.

  1. Бондаренко Т. Про формування творчої особистості молодшого школяра засобами слова. – Початкова школа №7, 2010.
  2. Вербицька С.М. Розвиток літературно-естетичної творчості молодшого школяра – Харків, «Основа»,
  3. Винокурова Н.К. Развитие творческих способностей учащихся, – М.1999.
  4. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования . – М. 1956.
  5. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. – М.: Педагогіка, 1982 – Т.
  6. Гальперин П.Я. Методы обучения и умственное развитие ребенка. – М., 1989
  7. Державний стандарт початкової загальної освіти. Початкова освіта,№18, 2011
  8. Джежелей О.В. Практическая методика развития речи младшего школьника. – Здібності. Обдарованість. Таланти Система роботи з обдарованими дітьми. – «Шкільний світ», Київ, 2009.”
  9. «Закон про освіту»
  10. Коваленко О. Учителю про актуальні питання навчання дітей читати. –Початкова освіта, 2004 №33.
  11. Левин В.А. Когда маленький школьник становится большим читателем. – Москва «Лайда», 1994.
  12. Лободина С. Как развить способности ребенка. – Санкт-Петербург, «Питер», 1997.
  13. Лазарева В.А. Принципы и технология анализа художественного текста на уроках литературного чтения в начальной школе. – «Дом педагогики», 2000.
  14. Матвеева Е.И. Обучение литературному чтению в начальной школе 1 класс. – «Вита», 2001.
  15. Митник О., Кочерга О. Психолого-педагогічні умови розвитку дитячої творчості в навчально-виховному процесі. – Початкова школа, 2014 №4.
  16. Новак О. Твори-мініатюри та казки В.О. Сухомлинського в сучасній школі №5, –
  17. Помиткін Е.А. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини. Програми робот з дітьми від 5 до 18 років. – «Шкільний світ»,
  18. Психология и педагогика. Курс лекций. – «Совершенство», 1998.
  19. Пучина Н.Р., Доневка О.А. та інші. Перші уроки до літературного читання, – Запоріжжя, «Акцент», 2014.
  20. Робота з обдарованими дітьми. Сходинки творчого зростання. – 1-4 класи. – Тернопіль: Навчальна книга – «Богдан», 2007.
  21. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. – М., 1998.
  22. Узорова О.В., Нефедова Е.А. Как научить вашего ребенка писать стихи 3 класс.
  23. Формування компетентностей у початковій школі. – «Монографія», 2012.
  24. Химинець В., Кірик М. Інновації в початковій школі, – Тернопіль, «Мандрівець», 2010.
  25. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. – М. 1989.
  26. Явоненко М. Розвиток уяви та літературних здібностей молодших школярів Початкова школа, №3, –
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 оцінки. Рейтинг публікації: 5 з 5)
105
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 коментарів

  1. Я захоплена тим, що вчителем проведена грунтовна, різнобічна дослідницька робота з даної теми. Вивчено досвід роботи багатьох видатних педагогів, літературознавців, вчених – психологів та подано свої напрацювання та ідеї. Багато з них використаю у своїй практиці.Творчості Вам та наснаги.

  2. Матеріал заслуговує уваги, поваги. Проведена велика наукова робота як для учителя-практика. Візьму до уваги побудову змісту опису досвіду роботи. А практичні дидактичні прийоми на уроках літературного читання застосую у своїй роботі. Дякую.