mail@urok-ua.com

Сценарій виховного заходу

“Найкраще місто на землі для мене ти, мій Львове!”

Автор: вчитель історії Зіньчук Людмила Богданівна

учитель історії Зіньчук Людмила БогданівнаЗал святково прибраний дитячими фотографіями з рідного міста, стіннівками «Заочна мандрівка вулицями Львова», учнівськими малюнками, на яких представлено старовинний та сучасний Львів.

У глибині сцени – екран, на який проектуються слайди старовинного Львова з комп’ютера, а на передньому плані зроблено макет княжого замку.

По боках сцени – Герб Львова.     Цитата.

Тут плин віків, тут вічності верига,

Данила меч, Богдана булава.

Тут кожен камінь – літописна книга,

Славетної історії глава.

П. Гоць

Лунає пісня у виконанні Оксани Білозір «Найкраще місто на землі, мій Львове!» (сл. А. Калич, муз. Р. Медзельський)

1 Ведучий.
Про Львів не можна говорити без любові. Для львів’янина – це його дім, його життя, його праця. Львів наче відкрита книга, з давніх і новітніх сторінок якої львів’яни черпають не тільки мудрість, але й снагу та натхнення. Тому їм притаманна потреба час від часу відчути відполіровану століттями бруківку передмістя, прислухатись до мелодійного передзвону ратушевого годинника, доторкнутись до павутиння віків на древніх стінах.

1 Читець

Найкраще місто на землі

Для мене – ти, мій Львове,

Ти – мій Париж, маленький Рим,

О рідний мій, чудовий!…

З твоїх долонь твердих спиваю

Наснагу й силу в тяжкі дні,

Твоїми болями страждаю,

Твій спів відлунює в мені.

А. Канич

2 Ведучий.
Не може не любити Львів і той, хто хоч раз побував тут. Гостям відкривається його краса у брукованих вуличках, провулках, у любовно відреставрованих старих будинках, у буйній зелені парків та скверів, у неминущій цінності історичних, архітектурних та художніх пам’яток.

2 Читець.

Коли згасає гомін міста,

В ліловий світ, світ вечорів

Пливе мелодія сріблиста,

Б’є передзвін восьми віків.

Відлуння голосу Данила

І Кривоноса, і Франка.

А під горою – град, як диво…

Симфонія віків дзвінка.

Симфонія … багатство ліній…

Прозора музики ріка.

Їх нам створив народний геній,

Його душа, його рука.

А. Канич

Пісня …

3 Ведучий.      Львів – неповторний, ранковий, чи притрушений молодим сніжком, Львів старовинних майданів і нових сучасних проспектів, Львів сивої минувшини і молодості. Є в ньому щось казкове.

4 Ведучий. Пройдімося вузенькими вуличками, погляньмо на Львів з Високого Замку. Тут відчутне дихання різних епох, тут мовчазний камінь стає живою сторінкою історії.

Сценка «Зустріч з літописцем»

Стіл, накритий вишиваним обрусом.

Запалена свічка на підсвічнику

Лавка, застелена рядниною.

Хлопець 12-13 років листає «Історію України – Руси».

Хлопець. (листає книжку).

– Яка цікава історія України в часи короля Данила; молодість князя, скитання по чужих землях; про боротьбу з боярами, організацію Галицької держави, наїзд татарів і руїну України; як великий володар уживав різних способів, щоб оборонити свої землі від чужих наїзників; про взаємини з Римом, заснування Холма й Львова.

– Цікаво, як постав старовинний Львів? На екскурсії по місту я бачив місце на Високому Замку, де був колись княжий город, бачив стрімку гору, де стояли укріплення, під нею площу, де стояла княжа палата, а ще нижче кілька церков, що наче віночком стоять довкола гори. Я запам’ятав докладно цей вид і вечорами старався уявити собі, як-то Львів виглядав у часи Данила.

– Одного вечора я був трохи втомлений, відклав книжку, примкнув очі і думки пішли за думками… Переді мною пересувалися картини давнього життя. Я бачив грізний замок на шпилі гори. Невелика залога розглядає пильно околицю. Нижче – місто серед садів і городів; ясніють білі мури церков; на ринку чужосторонні купці розкладають свої товари; дорогами, що йдуть від далеких лісів і борів, тягнуть до міста селянські вози… У палаті князь з боярами радить раду, як дати відсіч татарам, прибігають гінці з вістками з різних сторін, князь висилає сторожі на всі боки…

– О, якби те все можна побачити й оглянути!

(зітхнув, приліг на руки за столом, в цей час заходить отець Нестор, сідає навпроти. За хвилинку хлопець відкриває очі і аж здригнувся з великого дива)

Хлопець. Добридень! Ви хто будете? О, я, наче, Вас знаю. Ви літописець Отець Нестор. Я бачив Вас на малюнку у своїй «Історії України» . Звідки Ви тут? Якою дорогою зайшли? Я не чув, щоб хтось відчиняв двері…

Літописець. (дивиться на хлопця, тепло всміхається) – Так, я Отець Нестор, літописець. Я почув твоє бажання побачити, як виглядала наша земля в часах Данила, й прийшов тебе відвідати. За те, що я перший писав історію України, дана мені така сила, що я можу мандрувати по всіх часах минулого.

– Чи хочеш піти зі мною?

Хлопець (здивований і зворушений).

Літописець. – Чи хочеш оглянути зі мною часи короля Данила?

Хлопець. – Хочу! Хочу!

Літописець. – То збирайся швидко, підемо.

Хлопець. (погасив свічку, одягнув куртку, закинув на плечі наплічник, насунув на голову кепку, в руки взяв палицю і готовий до подорожі).

Літописець. – Ходімо. (виходять наперед сцени).

Хлопець. – Але ж це зовсім інша околиця, ріка широка, над нею простягаються сіножаті, дещо дальше чорніє великий ліс. Вздовж ріки йде пільна дорога. Нема кам’яниць, ні вулиць, ні, взагалі, міста.

Літописець. – Не впізнаєш цього місця?

Хлопець. – Ні, я тут ніколи не був!

Літописець. – Придивися краще, от у той бік.

Хлопець. Але ж я бачу, там простяглися горби, верхами оголені, долом покриті лісом. Один горб має вид стіжка, другий – ширший і вищий, третій – на лисині світить пісками. Десь я їх бачив.

– Це ж Високий Замок. Пізнаю Гору Лева. Але ці гори цілком інакші: нема кіпця, більше лісів довкола.

– А де ж місто? Де Львів? Не бачу ніяких домів!

Літописець. – Львова ще нема. Ми є в часах Данила, 754 роки тому!

Хлопець. (здивовано, потер очі) – Справді, переді мною Львівські горби, але в первіснім, пів дикім стані, а міста – ані сліду.

– Де ж Львів?

– Коли буде Львів?

Літописець. – Львів щойно засновується. Підемо подивитися.

Хлопець. – А ріка ця – Полтва?

Літописець. (приязно кивнув головою).

Хлопець. – До тепер я знав Полтву як брудну, смердючу річку, її пустили в канали під вулицями міста – і не видно її, – а тут Полтва – чистенька ріка, широка, пливе серед крутих берегів, розливається в озерця, а над нею стеляться чудові килими сіножатей, ростуть дерева – цілі гаї дерев.

– Чому люди мене якось дивно споглядають?

Літописець. – Твоя одіж незвичайна, не така, як наші люди носять, тому й приймають тебе за чужинця. Їх у нас справді багато; князь Данило спроваджує їх, щоб заводили нові ремесла. Усе зараз побачиш.

(Назустріч йдуть два хлопці-однолітки; Одягнуті у вишиті довгі сорочки, поверх світлих штанів, підперезані крайкою; через рамено перевішаний лук зі стрілами)

1 хлопець. – Добре полудне, Отче Нестор!

2 хлопець. Добридень. (уважно розглядають сучасного хлопця)

1 хлопець (до хлопця). – Ти хто такий, син того німця, що має млин?

Хлопець. – Я не німець. Я – українець!

2 хлопець. – Українець? Що це таке українець? Я ще такого не чував!

Хлопець. – Ти і не міг чувати, бо в княжі часи назва Україна вживалася рідко і тільки на означення крайніх земель нашої держави.

1 хлопець. – Яке гарне твоє українське вбрання. Я хотів би теж таке мати. З чого зроблені ті ґудзики? Я таких ще зроду не бачив. І шапка дуже дивна. А які дивні твої сапоги! (оглядає хлопця зі всіх боків, як заморського звіра)

Хлопець. Сапоги – що це таке? А згадав. Це чоботи – старослов’янською мовою.

2 хлопець. А на що ця палиця? Така довга, а не міцна, навіть від вовка нею не оборонився б.

Хлопець. – Від вовка? Тут є вовки?

1 хлопець. Ха-ха-ха! А ти звідки прийшов, що про вовків питаєш? Скільки їх було зимою ось там на Вовчій горі! А тепер тут недалеко, на багні, як я засідав на качки, зігнав дикого кабана. Ти вмієш стріляти?

Хлопець. –Пробував з мисливської рушниці.

2 хлопець. – З рушниці? – Не вимовлю того слова, – Що це таке?

1 хлопець. – А я вмію стріляти з лука, покажу тобі.

– Отче, (звертається до отця Нестора) спічніть трохи, покажу цьому чужинцеві, як у нас стріляють з лука.

(Отець Нестор сідає, 1 хлопець знімає лук з плеча, натягує тятиву, стріляє)

– Мій батько служить у княжих стрільцях, і я буду, як виросту. Батько змалечку вчив мене стріляти, і ніколи ще не довелося мені не попасти в ціль. Батько бере мене вже на лови на турів! Славний з мене буде лицар. Ха-ха-ха!

Хлопець. А читати ти вмієш? Літери писати вмієш?

2 хлопець. – А це як? Я вмію швидко бігати, кидати каміння далеко.

Хлопець. Кидати каміння – це не така трудна справа, але хотів би я вміти стріляти з лука й ще так гарно, як ти! Навчиш мене, правда? А я навчу тебе читати і писати.

1 хлопець. –Навчимо, навчимо!         (подали собі руки).

Літописець.     (придивлявся з добрим до хлопців, встав, підійшов ближче).

– Я бачу ви вже і заприятелювали. Ходіть, пора йти далі. Ходіть зі мною до монастиря Святого Онуфрія.

2 хлопець. – Ні, пустіть його з нами, Отче. Перепочинемо у нашій коморі, а потім покажемо йому город.

Літописець.   – Добре, нехай буде так, але зайдіть і до монастиря. Я буду Вас чекати там.

Хлопець.   – Спасибі Вам, Отче! До зустрічі!

(Літописцем підморгнув йому і пішов зі сцени).

(1 і 2 хлопці беруть парубка під руки)

1 хлопець.   – Підемо в город, мій батько побудував там комору на переховок майна, – відпочинемо, попоїмо дечого. (Виходять)

(На сцену виносять стіл, накритий обрусом, 2 лавки. На столі – ваза з фруктами, тістечками, підсвічник зі свічками)

Хлопець (сідаючи). – Я щось ніде не бачив бараболі, капусти, кукурудзи.

2 хлопець.  – Що ти сказав? Як-як? Бараболі, ха-ха-ха. Що це таке смішне? І як ще: кукуріку, чи як ти сказав? Ха-ха-ха!

Хлопець (здивовано).  – Як, ви не знаєте бараболі, кукурудзи? Як же це? А згадав: адже ж картопля і кукурудза прийшли до нас аж після відкриття Америки 1492 року. За княжих часів не могли їх ще знати.

1 хлопець. Перекусили? Гайда оглядати місто.   (виходять на перед сцени. На екрані церква Святого Миколая).

Хлопець.   – Яка то церква? Я наче її десь бачив!

2 хлопець.   – Церква Святого Миколая!

Хлопець.   – Церква Святого Миколая! Але ж я її знаю чудово. Вона при Жовквівській вулиці. Не раз бував у ній з батьками і завжди бачив, що вона дуже старовинна.

– Я знав, що вона походить з княжих часів, а тепер побачив її! Тут молилися наші князі! Яка ж цінна пам’ятка давніх часів!   (переходить на другий бік екрану, оглядаючи церкву).

– Була дещо не така, як сьогодні, бо, певно, її не раз перебудовували за сімсот літ.

1 хлопець. – Ідемо далі. Там закладається велика будова   (підходять до замку).

Хлопець.   Що це будують?

2 хлопець.   – Княжий двір буде. Князь Данило наказав ставити для себе. Великий двір буде, – кімната для князя, і для княгині, і для князенка Льва, ще й для княжих урядовців.

Хлопець.   – Я дуже зворушений. Не раз ходив з друзями по цих місцях, по Замковій вулиці, і ми намагалися відгадати, де саме стояла княжа палата, тепер бачу, як княжий двір будується. Чи не диво це!

1 хлопець.   – Ходімо далі. Побачимо оборонні споруди (на екрані Арсенал). Он бачиш – маленькі віконці. Це не для сонця! Коли нападав ворог, звідти закидали його гарматами, самострілами.

2 хлопець.   – А он неподалік Порохова вежа.   (на екрані – Порохова вежа).

– Там зберігався порох для гармат. А он бачиш найвищу вежу? Погляньмо ближче.

(на екрані – Високий Замок).

1 хлопець.   – А й справді, яка вона висока, як височезна дзвіниця. На горі – галерея, відкрита на всі сторони.

Хлопець.   – Який чудовий вид, далеко на всі сторони. Не раз із Високого Замку оглядав я околицю Львова, але тепер все виглядало інакше. Не було під нашими ногами великого міста з його домами й гуркітнею.

– На місці великого Львова стояла маленька оселя, ледве кількадесят домів. Куди не глянь, скрізь ліси й луги, до сонця мерехтить ріка Полтва, що розливається в озерця. Дальше серед темної зелені було видно невеличке село, кілька хаток.

– Як же змінився краєвид за час кількох століть!   (виймає олівець, накреслює план старого Львова).

2 хлопець.   – А що це ти робиш?

Хлопець. – Накреслюю план старого Львова.

1 хлопець.   – А навіщо тобі?

Хлопець. – Я хочу показати своїм друзям. Вони не повірять мені, що я справді був у древньому Львові..

– Але ж нас зачекався Отець Нестор у монастирі Святого Онуфрія.

2 хлопець. – Ходімо, він нас чекає.   (виходять. На екрані – монастир Святого Онуфрія. За столом сидить Отець Нестор. Заходять хлопці).

Літописець. – А , це Ви, отроки. (встає, підходить до хлопців, стає поміж них, обнімає за плечі).    – Ну, як мандрівка древнім містом? Чи все так, як оповідає книжка? (дивиться в бік сучасного хлопця).

Хлопець. – Так, Отче, але доторкнутися до живої історії – незабутні враження!

– Мені, мабуть, пора вертати додому. Батьки хвилюються, та й друзі зачекалися.

1 хлопець.   – Але ж ми ще зустрінемось?

2 хлопець.   – Нам так багато хотілося б ще розказати і показати.

Хлопець.   – Так, ми неодмінно ще зустрінемося, якщо на це буде ласка Отця Нестора (дивиться на нього. Відходить)

– Бувайте здорові. Ми пам’ятаємо Вас.   (розходяться в різні боки сцени.)

3 Читець.

Стою на Замку. Навстіж – панорама.

Гудуть сторіч наструнчені мости.

Камінні леви – при високих брамах.

А лицарі зіперлись на щити

Мов озирають край неопалимий,

Гаптований оздобами новими.

П. Шкраб’юк

1 ведучий.    Серце древнього Львова – Княжа гора. ЇЇ укріплена вершина хроністам здавалася то бойовим шоломом, то сяйливою короною… Саме звідси, точніше – з тераси навколо першого замкового укріплення і почало рости «місто Лева». Заснував його князь Данило Галицький, послідовник діянь Ярослава Осмомисла, котрий, за словами автора «Слова О полку Ігоревім», підпер гори угорскії своїми залізними полками, заступивши королеві путь, зачинивши Дунаю ворота, метаючи тягарі через хмари, суди радячи по Дунаю…»

Група учнів молодших класів

Довго я не розумів,

Звідки в міста назва – Львів.

Брата старшого питаю

Кажу: Знаєш?   Каже: Знаю.

Князь був Галицький – Данило

Сто віків перекотило

Як дзвеніла княжа слава.

Сумував князь, що – один.

Народився в князя син.

Сильним будь!

Наш рід прослав,

Левом сина князь назвав.

Щоб в віки жила ця днина.

Місто князь як будував

Дав йому імення сина.

Так от з княжих ще часів

Носить місто горду назву – Львів.

Чи бували ви у Львові?

Біля замку всі були?

Львівські бачили вали?

В давніх мурах є віконця,

В них щілини не для сонця.

Кажуть тому 700 років

Мури ці були високі.

Рів навколо був з водою

Захищав перед бідою.

Вірним захистом були

Для людей оці вали.

Пісня «Ми львів’яни і львів’янки»

Горджуся Львовом і росту для нього.

Не знаю міста іншого такого

Що тут по Львівськім посивілім бруку

Ходити вчивсь я з мамою за руку.

Слова найперші вимовляв за татом,

Сміявся, плакав. Львів – це мій початок.

І де б не був я, серцем полум’яним

Скажу по праву: «Я малий львів’янин!»

4 Читець    Я – місто Лева, дітище Данила…

Колискою була мені Волинь…

А ще нас доля спільна поріднила:

Сумна недоля цілих поколінь.

Та я стою таки на тому місці,

Таки на тих же самих пагорбах!

Бо вже, нарешті, доля поріднила

Мене з братами, як колись було…

І місто Лева, дітище Данила –

Під сонцем України розцвіло!

П. Гоць

2 ведучий. «Ти, Львове, зродився від синової любові до рідної землі, щоб утверджувати на ній мирну працю. Але з перших днів твоїх судилося тобі одягнути лицарську одіж, узяти до рук щит, аби захищати батьківщину. На твоїх узгір’ях і долах, на перехрестях вулиць стиналися вітри історії…» – пише відомий український поет Роман Лубківський.

Пісня

3 Ведучий.     Історична доля Львова тісно пов’язана з історією всієї України, від заснування, тобто від 1256 року, протягом ста років місто було під володінням українських князів з роду Романовичів. Довгий час воно перебувало під окупацією Польщі. Від 1772 до 1918 року Львів був столицею Королівства Галичини та Володимирії, під владою Австрії та Австро-Угорщини.

По закінченню Першої світової війни і до 1939 року місто знову ввійшло до складу Польщі.

З 1939 року Львів приєднано до України, яка   до 1991 року була у складі СРСР.

Поміж державністю княжої доби і нинішністю пролягли довгих сім з половиною сторіч. Львів’яни стояли в перших рядах борців за незалежність України.

5 Читець

На прю татарським лихоліттям,

На визов хтивим хижакам

Він став на перехресті світу,

Мов справедливості рука.

На пагорбах, на шкапах вулиць

І на квадратах майданів,

Де мури сном сторіч поснули –

Снуються тіні мовчазні.

В буремну ніч, як місяць зимний

Блукає між шпилями веж,

В листопадову ніч – нестримно

Рокований кується меч.

Підносять голову спросоння

Бриласті леви – і мовчать,

Лиш у закутій Полтві стогне

Їх закатована душа.

Лиш бродять тінню духи княжі

І пролітають шумом бур –

Підносить хрест на сиві зорі,

У темну, вигаслу далінь,

Як вирок гнівний непокори

Людей пшеничної землі.

В. Лесич

5 Ведучий Тримаючись за нитку Аріадни, зафарбовану у колір крові і колір надії, спустімося в глибини української національної історії. Не тліном підземних сутеренів, а живим подихом безсмертя війне вітер століть, коли наблизимось до Дмитра Дєдька, Богдана Хмельницького, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, коли збагнемо і відчуємо, скільки сил і натхнення дала минувшина Львова культурі всієї України, як збагачувала її скарбницю.

6 Читець

О, не журися, рідний Львове!

Хоч був покрив тебе туман,

Та блиснув сонечком обнови

Палкий, сміливий Маркіян.

У тіні сивих веж

Так живо й молодо цвітеш.

О, не журися, рідний Львове!

Про тебе слава йде лунка,

Що тут сіяв огнем любови

Великий, світлий ум Франка.

І він сіяє ще тепер,

Хоч сам поет давно помер.

Сміливо блиснув і криваво

Геройський Листопада зрив,

Щоб так достойно, величаво

Над морем українських нив

Вже назавжди зорею цвів

Наш рідний город – славний Львів!

В. Лещук

6 Ведучий.     Львів черпав силу зі своїх зв’язків з іншими українськими регіонами – Наддніпрянщиною, Буковиною Закарпаттям і сам служив загальнонаціональним інтересам.

7 Читець

Є в тобі нерозгадані числа,

Є відлуння старих таємниць, –

Ледь примружений зір Осмомисла

Із твоїх виглядає зіниць.

Є в тобі нерозтрачена сила –

Нерозривна з предтечами нить,

Кров бунтлива сміливця Данила

В твоїх жилах тривожно шумить.

Є в тобі глибина ураганна,

Є до захисту щедрий талант,

Наступальна відвага Богдана

В твоїм серці гуде, як вулкан…

Р. Качурівський

8 Ведучий.   Нагадаємо деякі віхи історії, які засвідчують активну участь Львова в українському контексті.

Група учнів

  1. Друга половина ХІІІ століття – Львів розбудовується як   форпост у системі оборони від золотоординських набігів.
  2. Кінець ХVІ – перша половина ХVІІ століття   – у Львові засновано братство і школи при ньому.
  3. 30-40-і роки ХІХ століття – у Львові заснована «Руська трійця», яка об’єднала провідників ідеї національного відродження – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Яківа Головацького.
  4. 1848 рік. – у Львові створена перша політична організація – Головна Руська Рада, яка висунула проект надання українцям Галичини національної території – території автономії.
  5. Останні десятиріччя ХІХ століття –у Львові створено товариство       «Просвіта». Виникли перші політичні партії, українські політики брали активну участь у Галицькому сеймі, Віденському парламенті
  6. Кінець ХІХ – початок ХХ століття – Іван Франко і Юліан Бачинський проголосили ідею політичної самостійності України.
  7. ХХ століття – переповнене драматичними подіями, в яких Львів       зберіг роль українського П’ємонту.
  8. У 30-х роках нашого століття Львів називали «маленьким Парижем». Певне, мали на увазі велику кількість театрів, музичних закладів, кав’ярень, ательє скульпторів і художників, букіністичних книгарень.
  9. Тогочасний Львів важко уявити собі без театрального та музичного життя. Тут жили і творили Філарет Колеса, Станіслав Людкевич. Львівські кам’яниці бачили таких визначних світочів української культури, як Михайло Коцюбинський, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Леся Українка
  10. З іменем Львова пов’язана діяльність першого президента України, історика Михайла Грушевського, який очолював кафедру історії України у Львівському університеті, який є одним з найстаріших в Європі.
  11. В роки Першої світової війни Львів був в центрі воєнних дій європейської історії.

8 читець.

В терпкій тривозі за твоє буяння

І за твою, о Львове, щасну путь

З останніх сил речу я заклинанням:

Львове – городе! Перетривай – і будь!

Нехай погрозливий, гримучий голос

Перестороги піднесуть леви

Побіля брам твоїх, хай жоден волос

Не упаде з твоєї голови!

О Юріє, святиня непохитна!

Над містом величаво височій

І клич людей могутньо і привітно

Туди під хрест неподоланний свій.

Народ, який призначення духовне

В віках суворих ще не довершив,

Благослови на подвиг повнокровний

І на прийняття небувалих днів.

М. Орест

Пісня про Українських Січових Стрільців

5 Ведучий.   Ще добре не затихли стрілецькі кроки першолистопадового світанку, як тими самими вулицями ввійшли у Львів вояки Дружини Українських Націоналістів під командою Романа Шухевича, готові захищати акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 року.

6 Ведучий.   Через два роки гордо марширувала тими самими кам’яними вулицями Перша Дивізія УНА, щоб у свій спосіб піднімати «Червону Калину».

Пісня «Червона калина»

7 Ведучий.     Період німецької окупації закінчився. Повоєнна історія Львова складна і суперечлива. На львівській землі творили і працювали видатні письменники та громадські діячі з Наддніпрянщини, Слобожанщини та інших регіонів нашої держави.

9 Читець.

О, незабутній любий Львове!

Мій свідок гнаних чорних днів…

Мене від райху, від неволі

В своїх пивницях ти таїв!

Прийми низький поклін від мене,

Бо я душею завжди там,

Де Каменяр бродив натхненний,

З Мойсеєм річ вів сам на сам…

Де бронзовий стоїть Міцкевич,

Наче обік мене – тут,

І башта Ратуші, і леви

Мене і місто стережуть…

Мій Львове, голубий, гостинний!

Чи ж я, невдячний, позабув,

Як «східняка» із Харківщини

Ти привітів і пригорнув.

О. Корж

8 Ведучий.   Львів здобув дуже багато – став визначним науковим і культурним центром, містом-інтелектуалом і містом-творцем. Здобуто найважливіше – живемо в незалежній державі. На вівтар незалежності покладено мільйони життів українських патріотів. Пам’ятаймо про них. Вшановуймо їх подвиг. Будьмо гідними   їхнього чину.

10 Читець.

Можливо, є міста на світі кращі:

Такі, як Рим, як Відень, як Мадрид…

Але для мене наші львівські хащі –

І корінь мій, і мій прадавній рід.

Тут плин віків, тут вічності верига,

Данила меч, Богдана булава.

Тут кожен камінь – літописна книга,

Славетної історії глава.

Лунає дзвін із Юрського собору,

У новий посвіт кличе Каменяр.

Високий Замок знаменує гору,

Що зносить дух до сонця з-поза хмар.

Львів – моя княжа столиця,

Львів – наше місто звитяг,

Душ праотцівська світлиця,

Доля народу і стяг.

П. Гоць

9 Ведучий. Вдивися в обличчя Львова. Воно – мудре й лагідне, мов лице твоєї матері, воно ніжне і трепетне, як обличчя нареченої. Ти – львів’янин, народився у цьому сивому й по-юнацьки стрункому місті. У його парках і скверах зустрічаються століття і закохані. І всім добрим людям Львів простягає назустріч теплі і добрі мозолисті долоні своїх площ та проспектів

10 Ведучий.    Небагато міст можна порівняти з музеями просто неба. Саме до них належить Львів, у чудових архітектурних ансамблях і пам’ятках якого втілена складна історична доля. Віками формувалося архітектурне обличчя Львова. Кажуть, що архітектура – це застигла музика.

11 Читець

Мінялись епохи на тлі віків,

Мінявся і замок, і дзвін вічевий,

Мінялися відтінки в імені Львів,

І тільки незмінні камінні леви.

Ті леви, як сфінкси у краю своїм,

Недремно у Львові стоять на бруку,-

Такі добродушні, що можна їм

У пащу без страху покласти руку.

Хоч різьблені з каменю вони,

А грива – погляньте – немов шовкова!..

Ті леви, як воїни в час війни,

Стоять вік у вік на сторожі Львова.

І. Гнатюк

(на екрані – львівські леви)

11 Ведучий.     Важко собі уявити Львів без дощу. Багато львів’ян вважають дощ чудом. І починається він саме тоді, коли ми забуваємо вдамо свої парасольки.

Танець з парасольками. Пісня Г. Кричевського «Львівський дощ»

12 Ведучий.   – Кожен, хто вперше відвідує Львів, хоче бодай одним оком глянути на площу Ринок. Колись тут зустрічали послів, укладали торговельні угоди, влаштовували жорстокі судилища.         (на екрані – Ратуща).

9 Ведучий. Той, хто у нашому місті гостює вдруге чи втретє, знову прагне побувати на площі Ринок, послухати мелодійний передзвін ратушевого годинника, сфотографуватися біля фонтана – поруч з Нептуном чи Діаною, поблукати залами музеїв. Самим же львів’янам притаманна потреба час від часу відчути під ногами відполіровану століттями бруківку Ринку.

12. Читець.

Світанок голубий,

Край неба сяйні ризи

І зграйні голуби,

Що стережуть карнизи.

Асфальт. А поруч брук,

Трамваю звук у мурах.

А диво зодчих рук –

Струнка архітектура.

Доріжки із жорстви.

Ошатні кам’яниці.

І леви, і церкви.

Костели і каплиці.

Камінні сторінки.

Як любо їх гортати!

Єднаються віки

І воскресіння дати.

Єднаються живі

Та мертві новобранці:

І стрільці січові,

І воїни-повстанці.

Повсюди їхній слід

У велелюдній масі.

І сам собі я гід

І провідник у часі.

Тут думали про трон

Під Полтви пошум плавний

Московський цар Петро

І Карл – король преславний.

Фіакр… Дверець – вокзал

А се що за вельможа?

То званий пан Бальзак

В готель прямує Жоржа.

Жінки, чоловіки

В закоханому колі.

Вітаються віки,

Вкарбовані у долі.

Здолавши блуд і бруд

Ти, Львове, повносило

Для геніїв своїх –

Ковадло і горнило.

Під снігом і дощем

Не падають вітрила.

Вони напнуті ще

Десницею Данила.

На Замку я стою,

Як в днину ту, найпершу.

І подорож свою

Ніколи не завершу.

Бо і в чужих краях

Наш Львів стає на чати.

Історія твоя –

Історії початок.

П. Шкраб’юк

Пісня «Ходить місяць понад Львовом»   (сл. Р.Братуня, муз. М.Колесси)

10 Ведучий. Львів – місто живописців і скульпторів, акторів. Це колиска таланту українських митців Корнила Устиновича, Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької та багатьох інших митців.

Львів – могутня симфонія, що надихала Ференца Ліста, Олександра Мишугу, Миколу Лисенка, Філарета Колессу, Модеста Менцинського, Соломію Крушельницьку, Станіслава Людкевича та багатьох інших композиторів та співаків.

11 Ведучий. Сьогодні ми з гордістю можемо сказати: «Це було вперше у Львові!»

– Відкрита перша в Україні аптека, де вперше засвічується гасова лампа;

– Перший в Україні кінний трамвай;

– перше в Україна таксі;

– перша в Україні залізниця між Львовом і Перемишлем;

– заснована перша братська школа.

12 Ведучий.   – перший телеграф на Україні з’явився в 1852 році і тоді ж було відкрито урядову телеграфічну станцію у Львові;

– першою книгою, надрукованою в Україні механічним способом, був «Апостол», виданий 1574 року У Львові Іваном Федоровим.

9 Ведучий.   У львів’ян завжди було особливо шанобливе ставлення до книжки, тож не дивно, що сьогодні Львів – книжкова столиця України, де щорічно проходять книжкові форуми.

У Львові діє найстаріша в Європі сейсмічна станція, найдавніший водогін. Най …

Цей перелік ще можна продовжувати.

Пісня «Про рідний Львів» (сл. Р. Братуня, муз. Є.Козака)

10 Ведучий.   Найбільше Львів славиться своїми людьми: ремісниками, винахідниками, вченими, письменниками і поетами, митцями, лікарями, вчителями. Вони тут жили і живуть, працювали і працюють, творили і творять, возвеличували нашу націю і возвеличують, боронили від усіх окупантів і завжди готові боронити.

11 Ведучий. Багато їх віддали життя за його волю. І сьогодні, уже в котрий раз за свою багатовікову історію Львів знову воскресає.

12 Ведучий.   За назвами його вулиць можна вивчати історію, бо вони прибирають імена тих, кому завдячує Львів, ким пишається Україна, кого шанує весь світ.

13 Читець.

Під сонцем цвіте, наче усміх дитини,

На камені гріє гніздо голубине

І дивиться в світ молодими очима,

Хоч вісім століть за плечима.

З Високого Замку, з високу вітру

Вдивляюсь в його стоколірну палітру,

В його многогранник вітраж незбієнний

Вдивляюсь, як в образ родинний…

І перша, і друга, і кожна навала

Все, знай, Україну у нім руйнувала,

Та він незборимо в години воскреслі

Здіймав свої стяги небесні.

І вигасли втрати облог та походів;

Шумить нині простір численних народів

У ньому – в теплі його неба святого

І лева його золотого.

Під зорями квітне рясними вогнями,

Розкрилені брами, будинки і храми

До неба возносить величне і горде,

Мов дивні камінні акорди.

Незламні акорди Франкового духу,

Акорди живого Народного Руху,

Пісні невмирущі і гасла цілющі,

Надії на злети грядущі.

Тут рідної мови незламна твердиня,

Обрядів і свят не розкрадена скриня,

Соборної пам’яті мури і стіни –

Несхитний оплот України.

…Під сонцем цвіте, під зірками не гасне,

Віки – многотрудне, віки – многострасне,-

Пекуча перлина отецької крові

В оправі моєї любові.

Б. Стельмах

Пісня «День міста Лева»   (сл. О. Дяка, муз. М. Пшеничного)

Ведучий. Ми завершуємо свою поетичну мандрівку старовинними вуличками Княжого міста і сподіваємося, воно заслужило Вашу шану і любов.

Використані джерела:

Крип’якевич, І. П. Було колись в Україні : твори / І. П. Крип’якевич ; [худ. О. Штанко; упоряд., післяслово та прим. Б. Якимовича ; передм. Р. Крип’якевича]. – Київ : Веселка, 1994. – 351 с.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
2063
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 коментарів

  1. Дякую Вам ,Людмило Богданівно,за цей цікавий та неординарний позакласний захід.По-доброму заздрю Вам ,що такий цікавий матеріал та таке місто.Ви- творча особистість,розумний та творчий учитель.Ваш позакласний захід проведений “на відмінно”.Ви молодець. Низький уклін Вам за це.

  2. Пані Людмило ! Для вчителів нашого Дніпродзержинського ліцею Львів став рідним під час канікул. Читаю ваш урок,а переді мною ” Криївка”, кав’ярні, штрудель і княжий замок, європейське місто з давньою історією і неповторною красою. А ось і зустріч із літописцем Отцом Нестором…Аптека-музей “Під Чорним орлом”, прогулянка в Парку ім. Івана Франка… Наснага і натхнення, музичне павутиння віків і поезія, якою пронизаний ваш урок – подорож. Ми знов приїдемо до тебе, ЛЬВІВ!

  3. Хочеться вислови слова вдячності вчителеві за цікавий, змістовний захід. Для мене Львів – це кам’яні вулички, запах кави, неповторна атмосфера і привітні люди. А прочитавши сценарій Вашого заходу, переконалася, що це місто може сміливо претендувати на звання культурного та історичного центру нашої країни.

  4. Трішки заздрю Вам, Людмило Богданівно, та Вашим учням, що є частинкою чудового міста Львова! А виховний захід дуже цікавий, пізнавальний та змістовний!