mail@urok-ua.com

Творча робота вчителя початкових класів

Творча робота вчителя початкових класів

Передача знань від старших поколінь молодшим здійснюється в процесі цілеспрямованого навчання і виховання. В ході такої передачі молодші покоління засвоюють чотири основні елементи соціального досвіду – знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності і зміст емоційно-ціннісного відношення до світу. Цей досвід засвоюється через книги, учбові плани і програми, освоєння відповідних методик і операцій з пропонованими об’єктами і предметами. Ці учбові матеріали можуть бути дуже досконалими, але вони не можуть замінити живого спілкування з учителем, який є найважливішою ланкою в передачі соціального досвіду.

Як правило, в процесі навчання педагог передає своєму учневі частку самого себе, а у багатьох випадках – і усього себе. Тому, чим значніше масштаб особи вчителя, тим більше позитивного впливу він зможе зробити на зростання особи свого вихованця.

Яка б не була специфіка учбового предмета, багато хороших вчителів мають деякі загальні риси, які дозволяють їм успішно спілкуватися зі своїми учнями і передавати їм свої знання.

Вчитель займає в процесі навчання як би проміжне місце між учнем і предметом, що викладається ним. Для свого учня він може стати або магічним кристалом, дивлячись через який можна побачити чарівний, незвичайно красивий світ, або збільшувальним склом, за допомогою якого можна розгледіти предмети, невидимі неозброєним поглядом, або каламутною водою, через яку світ може здатися таким, що заради нього не варто покидати свого житла.

У системі «Учень – Вчитель – Предмет» вчитель виявляється однаково зверненим як до свого учня, так і до предмета, який він викладає. Це і обумовлює комплекс особових і професійних якостей, що пред’являються до його діяльності.

Дуже добре, якщо вчитель має у своїй області певні досягнення. Диплом Внз, нагороди на конкурсах і олімпіадах, статті в журналах, газетах, наукових збірках, вчене звання – усе це може бути непрямим свідченням досягнення вчителем того рівня майстерності в оволодінні своїм предметом, який доводить його право на те, щоб бути вчителем. Проте самі по собі глибокі знання в якій-небудь області не можуть автоматично зробити його хорошим вчителем. Світ знає багато музикантів, спортивних тренерів, шкільних вчителів по різних предметах, які при скромному рівні своїх особистих академічних досягненнях змогли забезпечити своїм учням небачене професійне і особове зростання. Відбувається це у тому випадку, якщо хороші (але не обов’язково видатні) академічні і професійні уміння, знання і здібності множаться на комплекс особових людських якостей учителя. І тут на перший план виходять дидактичні і комунікативні здібності людини, що бажає залучитися до місії вчителя.

Дидактичні здібності полягають в умінні передавати учням знання про предмет. Знання предмета і знання того, як потрібно цей предмет викладати – дещо різні області. Який би учбовий предмет не викладав той або інший вчитель, він повинен знати основні педагогічні теорії, на підставі яких може будуватися процес навчання.

Особливістю талановитих педагогів, що домагаються великих результатів в навчанні своїх учнів, є те, що вони уміють одне і те ж знання пропонувати учням по-різному, залежно від рівня їх підготовки, психологічних особливостей, змісту інших предметів навчання.

Хороший педагог в розробці методів викладання враховує не лише індивідуальні особливості учнів, але і свої власні сильні і слабкі сторони. Іншою його важливою рисою є уміння бачити явище, що вивчається, не лише зі своєї власної позиції, але і з боку учня, розуміючи, що те, що очевидно для нього самого, може бути абсолютно незрозуміло його учневі.

У ланці «Вчитель – Учень» провідного значення набувають особові якості вчителя, в яких найголовнішими виявляються комунікативні і організаторські здібності.

Розвитку особистості учня сприяє демократичний стиль спілкування, коли вчитель визнає право учня на власну точку зору і не намагається її подавити своїм авторитетом. Спірні питання повинні вирішуватися на основі дискусії, в якій з’ясовуються сильні і слабкі сторони тієї або іншої позиції. Приклади таких дискусій можна знайти в діалогах зі своїми учнями великого Сократа, що переконував таким чином найнезговірливіших з них.

Демократичний стиль спілкування вчителя і учня характеризується наступними особливостями:

  • визнанням за учнем права на самостійність суджень і заохочення такої самостійності;
  • побудовою виховної роботи на заохоченні і стимулюванні, а не на загрозі покарання;
  • прагненням формувати високу самооцінку і віру у свої сили, для чого виключаються кепкування, що принижують дитину, зауваження, дратівливість і нетерпимість;
  • бажанням педагога згуртувати своїх учнів в колектив однодумців, для чого успіхи одних не стають в докір іншим і учні не протиставляються один одному;
  • умінням бачити труднощі перехідного періоду і здатністю педагога проектувати майбутню особу свого вихованця на основі наявних у нього завдатків.

Творча діяльність – поняття складне, її визначають як вищий ступінь пізнання. Творчість проявляється у відборі і узагальненні тих або інших життєвих явищ, в індивідуально-неповторній формі їх сприйняття і пізнання.

Творчість вчителя багато в чому обумовлена специфікою його діяльності, яка носить публічний характер, здійснюється в певній аудиторії і вимагає уміння управляти своїми почуттями і настроями. Взагалі педагогічний процес пов’язаний з постійним творчим пошуком, оскільки вчителеві доводиться діяти в умовах різноманітних педагогічних ситуацій, що змінюються. При цьому творчий процес набуває двостороннього характеру: з одного боку, творчість вчителя, з іншої – на основі вживаних ним стимулюючих методів виникає творча діяльність учнів. Творчий стан класу необхідно підтримувати і зробити творчий пошук спільним колективним прагненням вчителя і дітей. Природно, що їх творча діяльність не може проявитися відразу, але педагог поступово, крок за кроком залучає дітей до цього, виробляючи потребу в самостійності суджень і оцінок, будить ініціативу і творчу фантазію.

У зв’язку з цим слід особливо підкреслити значення мистецтва спілкування.

Творча діяльність учителя припускає і педагогічну імпровізацію, яка обумовлюється його здатністю швидко і правильно оцінювати ситуацію і поведінку учнів і оперативно знаходити рішення. Величезне значення для цього має рівень загальної культури вчителя, його психологічно-педагогічні грамотність і наукова ерудиція.
У педагогу-майстрові повинні органічно пульсувати чотири складових педагогічного процесу: ХТО, ЩО, ЯК, КОМУ (автор, матеріал, засоби передачі досвіду, суб’єкт спілкування).

1. «Педагог-інформатор». Його ціннісна орієнтація обертається в площині матеріалу. Приклад без особової педагогіки, в якій «ЩО» важливіше, ніж «ХТО».

2. «Педагог-технолог». Його цінності фокусуються в контексті: ЯК піднести деяке «ЩО«. Працюючі в цій парадигмі педагоги приречені на інтенсифікацію, а іноді на формалізацію процесу навчання і виховання без урахування індивідуальності, особових потреб і темпів розвитку. Дитина виступає як об’єкт дії. Такі вчителі користуються інтенсивними технологіями навчання, забуваючи, що перед ними колектив індивідуальностей, а не стандартний тип учня.

При певній рефлексії вчитель помічає, що незважаючи на усі його методи не виходить якісного результату, що певні діти так і не цікавляться тим, що їм дають.

3. «Педагог-режисер, художник, актор». Логіка розгортання його позиції: «КОМУ ЯК необхідно дати деяке ЩО»?. Матеріал уроку виступає як засіб для дослідження себе, власної прагматики і як привід для спілкування. Домінуючі технології, якими користуються учителі такого типу, – комунікативні, технології спонукання до дії дітей через гру, театралізацію, ролеві, соціальні ігри, діалог і так далі. Педагог-художник працює в режимі пошуку, імпровізації, рефлексії. Він стає суб’єктом спілкування, працюючи як над собою, так і допомагаючи дитині творити себе.

4. «Вчитель-натхненник». «натхненник» – новий вдих, що дає, дихання іншому. Це вище налаштування на людину. Головна увага вчителя спрямована на особу дитини. ХТО стає важливіше, ніж ЩО. На цей ступінь піднімаються не багато вчителів, оскільки ступінь духовності вимагає постійної роботи над собою. Такий педагог в кожному бачить унікальну особу. Це ступінь духовного спілкування, роботи над собою, сходження до гуманності, і до культури.

Висновок. Рівень педагогічної майстерності вчителя визначається не лише за рахунок виконання ним освітніх функцій, але і виховних, які проявляються в єдиній системі педагогічної діяльності.
Вчитель – це завжди цілісна особа, в той же час залежно від конкретних завдань і від конкретної педагогічної ситуації якісь особові якості вчителя починають переважати.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
1216
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *