Виховний захід “За рідну землю, честь і волю”

Автор: Вчитель зарубіжної літератури Дмитренко Галина Олександрівна

Screenshot_21Розробка виховного заходу спрямована на виховання громадянина-патріота.
Під час виховного заходу одинадцятикласники згадують нещодавні та вже минулі події, що відбувалися на території України. Учні розширюють знання з історії своєї країни. Герої, які полягли під Крутами, становлення незалежної України, події Майдану, АТО – ось ланцюжок подій, відтворених в сценарії виховного заходу. Розповідь учнів супроводжується показом відеороликів та слайдів, виконанням патріотичних пісень.
На захід запрошені учасники Самооборони Майдану, які своїми виступами не залишають байдужим нікого.
Розробка виховного заходу може бути використана в роботі вчителями та класними керівниками.


 

СЦЕНАРІЙ

виховного заходу «За рідну землю, честь і волю…»

Тема. За рідну землю, честь і волю…

Мета: вшанувати пам’ять юнаків-героїв, загиблих під Крутами, героїв Небесної сотні та воїнів АТО; прищеплювати любов до Батьківщини; виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», фотографії героїв), вишитий рушник, ікона Божої Матері, свічка, квіти; стіна «Повертайтесь живими» (фотографії випускників школи, які перебувають у зоні АТО, Прапор України з автографами воїнів), над дошкою надпис «Україна понад усе». Столи накриті скатертинами, на столах вази з квітами, свічки. Посеред класу макет обеліска з написом «Героям, які полягли за незалежність України» та імітатор вогнища.

Перебіг заходу

Звучить «Реквієм» В.-А. Моцарта

Україна (вчитель) читає вірш В. Красильник «Голгофа»

Голгофа. І хрести… хрести довкола.

Дубові, свіжотесані хрести.

І скільки ока – чебрецеве поле,

І пшениці, яким іще цвісти.

Найбільший хрест в крові. Кого розп’ято?

За що розп’ято? Гріх чи без вини?

Доносить вітер жалісливе – Матір…

Невинну матір розп’яли сини…

Здалось мені на мить: я – Україна.

Що стільки літ підводиться з колін,

Я – синь Дніпра. Я – мова солов’їна.

Я – всіх дзвіниць забутих передзвін.

І це мене у рабство продавали,

Мене у спину гнали паничі.

Мені вуста медові закривали,

Тримаючи роками на печі.

Голодні роки… Як мені забути

Оті яруги з трупами дітей?!

Печуть вогнем невиссанії груди…

А це ж було роки. Не лише день.

Мої Тараси, Василі, Богдани,

Незрячій знову вказували шлях.

Любов’ю серця лікували рани,

Несли мене до волі на руках.

Були, щоправда, й між своїх іуди,

Були пілати, і були кати.

Розтерзаній, мені топтали груди,

Оцет давали пити. Не води.

Прощаю вас усіх, сліпі, безбожні,

За муки, мною випиті до дна.

Вдивіться у криницю придорожну, –

Яка у ній бездонна глибина!

А пахне ж як! І м’ятою, й любистком…

Солодка в ній водиця. Бо ж своя!

Я вільна! Я нескорена! Я чиста!

Я Україна! Україна я!

Зійдіться всі, хто рід свій пам’ятає,

Хто став манкуртом з власної вини.

Хай Бог простить. І я вас всіх прощаю –

Які ви є – усі мої сини.

Тож воскресай, згорьований народе,

І пам’ятай! Ти чуєш, пам’ятай!

Якої ти землі, якого роду,

Народе український, воскресай!

Звучить запис пісні Т. Петриненка «Україно» з відеокліпом.

Учитель.

Тема нашого заходу «За рідну землю, честь і волю…». Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей, які віддали своє життя за Україну в різні періоди її багатостраждальної історії. І саме тут сьогодні скажемо: «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм». Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни, повели б державу вперед.

Біля «вогнища» сидять юнаки і дівчата. Говорять на фоні музики.

Учень 1.

Стою. Вслухаюся. Кругом –

Огром степів та де-не-де могили.

П’є тишу тут козацький сон

В гречаних запашних розливах.

Учениця 1.

Тчуть мрево вранішніх пісень

Невтомні цвіркуни-поети…

Хай буде чистий, чесний день

В народів сивої планети!

Учень 2.

Хай слава пращурів, як дзвін,

Карбує, шепче нам щоднини:

– Що ти зробив для поколінь землі своєї?

Чий ти, сину?

Учень 3.

Як зіницю ока бережіть

Все, що в спадок віддала нам доля:

Чи собор із глибини століть,

Чи курган, що сивіє край поля,

Чи оцей натомлений вітряк,

Що застиг розкрильно край прогресу.

Все це наше, і його – ніяк –

Не обійдеш і не перекреслиш!

Учениця 2.

Все нам треба ревно берегти.

Все! До краплі! Все, що нас єднає!

А єднали нас завжди – мости,

Праця, братство, сяйво короваю.

Учень 4.

Ця ріка, що з давнини-давен

Поїть нас – від роду і до роду!

Ця ріка нас вивела з племен,

Ця ріка нас нарекла – народом!

Учень 2.

Все нам треба ревно берегти –

Навіть цей легкий озерний трепет,

Навіть ці ковточки гіркоти,

Що несуть нам полини зі степу,

Навіть літній сонях, що сія

Обіч шляху добрим перехожим,

Навіть карооке ластів’я,

Котре так на мого брата схоже…

Учениця 1.

«Бережіть!» – благає совість, час.

«Бережіть!» – благає вже терпіння.

Дивляться з тривогою на нас! –

З майбуття чоласті покоління…

Учень 3.

«Де Почайна, Либідь? Де вони?»

«Чом зникають орні землі, луки?» –

Скоро запитають в нас сини,

Ну а потім запитають внуки.

Учень 1.

Інші нас стрічатимуть світи,

Бо хіба ж наш впертий рід зупиниш?!

Мусимо ж і їм розповісти –

Хто ми? Звідки? І куди ми?

Музична заставка

Вчитель.

Спом’янімо нині славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.

Учень.

Мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани, втоптували у гній рідну мову, гвалтували твою пісню. Запроторювали на сибірську каторгу російські царі наймудріших і наймужніших синів і дочок. Морили лютим голодом у 20-30 роках, якого ще не знала людська цивілізація. Спопелями твою вроду в канцтаборах німецькі фашисти. За тебе помирали студенти – твій цвіт, Україно, в 1918 році.

Учень.

Світова історія знає багато жертв в ім’я ідей, але аналогічної Крутам не було.

29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихала, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України…   Цієї станції немає на картах України. Загубилась вона серед дрімучих борів на північний схід від України.

Учениця.

1917 – 1918 роки були дуже важкими для утвердження української державності. Дуже жорстока була боротьба за владу в Києві. Однак сподівання українців не були марними. У листопаді 1917 року було проголошено Українську Народну Республіку. Це видатна подія в історії українського народу.Більшовицька Росія не змогла змиритися зі створенням Української держави. Її становище ускладнювалось тим, що Центральна Рада, якій належала влада в Україні, зволікала з вирішення багатьох надзвичайно важливих, термінових питань. Саме цим скористались більшовики, щоб проголосити в Українській Народній Республіці радянську владу. Більшовики почали застосовувати великі військові сили і рушили до Києва…

Учень.

Що ближче було до Києва, то жорстокішою була боротьба. Зупинити ці сили було нікому. Саме тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкоруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із гімназистів 6, 7, 8 класів. Саме вони і спробували перепинити шлях радянським військам.

Учениця.

Ось так опинилась молодь під Крутами, тими  Крутами, що стали трагедією, рівночасно гордістю України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Їх було 300 проти шеститисячної армії. Половина з них впало в бою, а половину забрали в полон, довго й жорстоко катували.

Учень.

Їх вишикували  чотирикутником. З нелюдською люттю їх били  прикладами, нагаями і просто кулаками. Та не впали вони на коліна, не просили пощади, помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених  відправити до Харкова, а решту – розстріляти.

Учениця.

27 засуджених стали в ряд. Наближалась страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед обличчям смерті не занепали духом. Учень сьомого класу гімназії Григорій Папський сильним голосом починає співати: “Ще не вмерла Україна“. Всі товариші підхоплюють. І пісня дужчає, спів лине по всій Україні.

Учень.

Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету, інакше не минула б їх доля товаришів. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.

Учениця.

А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування в місті більшовики розстріляли 5 тисяч людей. 200 українських гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий  курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до радянського війська.

Учень.

Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

Учень.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих…

Учениця.

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка…

Учень.

На кого завзявся воїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Учениця.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Звучить «Реквієм», учні запалюють лампадки і ставлять біля макету обеліска.

Ведуча.

…Народилась Україна Нова,
Небувала, чиста, як дитя,
Україна Зоряної Мови,
Україна Божого Буття!

Учениця.
Україна казки і кохання.
Та Держава, де щезає тлінь.
Україна творчого повстання
Для усіх безсмертних поколінь.

Учень.
Україно, вернуться до тебе-
Матері, сторожові вогні,
Ясні зорі  і хмарини з неба,
Козаки воскреслі і пісні.

Ведуча.
Прийдуть квіти і маленькі діти.
Прийде казка і пташиний спів,
Забринять у просторі сюїти
Всіх дерзань і небувалих снів.

Учениця.
Україно-Матінко! Воскресни!
Тануть сни і котяться в імлу…
І Софія – Мудрість Пречудесна
Вже стоїть на Київськім Валу!

Учень.
Побратими, гляньте на руїни –
То ж не прах, не камені прості!
То в Руці Святої України
Всесвіту Ворота Золоті!

Пісня про Україну.

Вчитель.

Ми різні з материнської колиски,

Та всі ми діти щирої землі.

В родині вільній всі ми — українці,

Ми України доньки і сини.

Благословенна у віках земля

З хлібами щедрими під небом синім.

Велично й впевнено зійшла зоря

Нової України!

Ведуча.

Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів і дочок України – впродовж років, десятиліть, століть… Те, що було провідною зорею для геніїв її духу, – і що було їхнім непозбутнім болем і тяжкою мукою…
Учениця.

Воскресний день настав!.. 24 серпня І991 року проголошено Днем державної незалежності. Слава Україні! Слава! Героям її – слава!

Учень.

До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. За нею – і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.

Ведуча.

В підвалині української державності – і століття боротьби наших предків, і символізована насамперед в іменах Шевченка і Франка титанічна робота великих просвітителів народного духу, і сама душа українського народу.

Читець 1.
Благослови і вознеси
Болючу правду України,
Що йде від чистої роси,
Що йде від чистої сльози –
Не тільки смуток і руїни.
…І незнищенність України,
Народе рідний, вознеси!

Читець 2.
І він прийшов до нас – серпневий день!
З ним довгожданим громом і дощами,
Щоб повернулось Слово до пісень.
І Правда поселилась поміж нами.
Щоб не було в минуле вороття
До вбивчих і голодних тих тридцятих…
Хай мало в нас іще своїх звитяг,
Та ми повинні про святе все знати.
Допоки не згуртуємось разом
Не будемо єдині в наших діях,
Машину не спровадимо на злом –
Залишаться ідеї наші в мріях.

Читець 3.
Не даймося обнятися з ганьбою.
Не даймося продатися брехні
Допоки ми не будемо собою –
Ніколи нам не бути на коні.
Братаймося від серця і до серця,
І з друзями ділімо хліб і сіль.
А хто на нашу душу замахнеться –
Ми вибухнемо гнівом звідусіль.
Шануймося, єднаймося та будьмо.
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас терзала воля зла.

Читець 4.
Благословенні будьте, небеса,
І ясне сонце, будь благословенне,
Нехай панує на землі краса
І не шугає полум’я шалене.
Нехай панує на землі добро,
Співає мати пісню колискову.
Хай не конає батечко Дніпро
І вільно лине в далеч світанкову.

Пісня про Україну

Музична заставка.

Вчитель.

За правду, свободу, за чесні і рівні права
Виходь у життя і нехай Україна повстане.
Це більше не гра у ретвіти, репости й слова.
Виходь на Майдан, за Майдан і заради Майдану!

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть.
І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане.
Є правда єдина, неписана істинна суть:
Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу.
І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.
Але я виходжу на площу, але я кажу:
Слава Україні – Героям слава!

Ведуча.

Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Учениця.

Боротьба не за щастя  вже навіть іде  — за життя!

Бо його забирають.

Нас Надія веде, нас ідея веде

За свободу для рідного краю.

Учень1.

Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було

Аж в такому нестерпному стані?..

Учень 2.

Так чинили лиш варвари, злісні хани,

Лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні це власні привладні пани

Вже над нами так само знущались!”

Ведуча.

30 листопада 2013 року у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер своєї акції.  Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності.  Десятки протестувальників були по -звірячому побиті спецпідрозділами міліції  і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

Учениця.

Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Учень.

Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого 2014 року тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

Учень.

Постріл, другий, розірвалася тиша, і нестерпний біль… Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.

Учениця.

Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані Незалежності, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Ведуча.

Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

Учень.

Спохмурніла земля, коли звістка прийшла.

Як із вибором нас обдурили:

Знахабнілі чини, що свавіллям жили,

Курс в ЄС на «тайожний» змінили.

Учень.

Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,

Нас в столиці зібралось немало.

І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан,

Революція слово сказала.

Учениця.

Палають серця і стоїть над Грушевського чад
І стяг український під небом тремтить переможно.
А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,
Навіки герої, яких забувати не можна.

До напівпрозорої чорної ширми  в чорній одежі підходить мати, ставить запалену свічку і квіти

Мати.

Синочку, вже тебе нема, закрилися навіки очі твої,

Душа у вічність відійшла,

Ти так хотів добра й свободи

Й за це поклав своє життя.

А ти не гасни, нам весь час світи

Ясним вогнем, на промінь сонця схожим

Я вірю – ти серед святих

Перебуваєш там у Царстві Божім.

Голос сина із-за напівпрозорої ширми

Син.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь Твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Ведуча.

Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..

Звучить запис пісні «Пливе кача»

Учень.

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.

Учениця.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героям слава – вписано у серці.

Україна (вчитель).

У вогні та диму страждають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки, батьки

Їх імена мені ніколи не забути –

Вони ж за мене полягли,

Так як і ті, що захищали Крути.

Щемить у грудях, і душа болить

За долю мого рідного народу.

Але у серці іскра ще горить,

І не втрачаю віру у свободу.

Ведуча.

Пам’ятайте про наших героїв,

що за волю поклали безцінне життя,

що творили історію, наше минуле,

у яке вже нема вороття.

Учениця.

Ми ще не раз згадаємо цю весну

І ці події, і цей кривавий шлях

І закарбуємо у серці «Сотню Небесну»

Яка тепер на небесах!

Учениця.

Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і кладуть квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

Пісня.

Ведуча.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Учень.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Учень.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

 

Ведуча.

Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»

Учень.

Немало літ минуло з часів Другої світової війни, але рани кровоточать і досі, а серця зберігають пам’ять про подвиги батьків і дідів.

Учень.

Сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо – військове протистояння за східні регіони держави, і знову –  біль утрат, цього разу – в зоні АТО. Другий  рік ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.

Учень.

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Учень.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Учень.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

Учень.

У всіх людей своя святиня

Куди не глянь і не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

А ніж земний в пустелі рай.

Нема без кореня рослини,

А людей  нема без батьківщини.

Ведучий.

23роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще два роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще два роки тому  ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в зоні АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Вчитель.

На сьогоднішньому заході присутні члени міської громадської організації «Самооборона Майдану»__________________

_________________

_________________

Слово надається__________

______________________

Виступ гостей. Вручення квітів.

Пісня у виконанні  учня 11класу Стоколяса Івана «Воины света, воины добра».

Учень.

Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент для нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Учень.

Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Учениця.

В результаті бойових дій в Україні загинули 2911 людей (і це лише офіційні дані про тих, кого вдалося ідентифікувати та захоронити), в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Звучить запис пісні «Пливе кача». На її фоні слова:

Учень.

Довкола ніч… а мав би бути ранок…

Яскравий спалах… в грудях так пече….

Ні… не болить вже… лиш страшенна рана

І хтось мене торкає за плече…

То Ангел мій… Від нього стільки світла…

І дивина… Я бачу увесь світ…

О, як красиво Україна квітне,

І я над нею лину у політ…

Музика голосніше, учні кладуть квіти до «обеліска», запалюють свічки.

Музика тихіше.

Учениця.

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли, як зорі.

Учениця.

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічності. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою. Вони повинні жити у нашій пам’яті!

Музика стихає.

Вчитель.

В боротьбі за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість із них молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити. Спом’янімо  та вшануймо в хвилині мовчання пам’ять про героїв Крут, Небесної сотні та українських воїнів, полеглих у зоні АТО.

Хвилина мовчання. Метроном.

Вчитель.

Звернення до російського народу..

Учень

ЗАСУДЖУЮЧИ агресію російської влади, ганебну війну, розв’язану проти України, її народу, суверенності та незалежності країни, ВИСЛОВЛЮЮЧИ біль та занепокоєння за долю військовослужбовців, молодих людей, мирного населення, дітей, в яких відбирають найдорожче – життя, ЗВЕРТАЄМОСЯ до російського народу – зупинити розв’язану, приховану і неприховану війну, зупинити братовбивство, зупинити людську трагедію.

Учень.

Усім вже відомо про присутність кадрових військових Росії та техніки на території України. Хто це може зупинити? У нормальних, цивілізованих, демократичних суспільствах необхідно сподіватися не тільки на тих, хто знаходиться на вищих  щабелях влади, а і на народ, на громадянське суспільство. Тому що саме народ і є джерелом влади.

Учениця.

Російський та український народи пройшли величезну спільну історію. Було дуже багато невдач, але разом з тим і великих перемог. І замість того, щоб об’єднати зусилля і сказати НІ війні, сьогодні весь світ стоїть перед загрозою Третьої світової війни. Не можна підтримувати ту біду, яка сьогодні прийшла на Україну. Кожного дня ми отримуємо вісточки про загибель військових, загибель невинних людей, і що, особливо жахливо, гинуть діти. Ніхто не повинен мати жодного сумніву: історія цього не пробачить. Не буде прощення нікому.

Учениця.

Україна зробила свій вибір. Щоб побудувати краще життя для кожного, хто проживає на цій благодатній землі, усі покоління українців, а особливо молодь, намагаються розбудувати Україну – країну величезного потенціалу, величезного ресурсу. І хто їм може це заборонити?

Учень.

Росіяни! Спільними зусиллями давайте зупинимо цю страшну війну. Розуміємо, що зробити це сьогодні не легко, але можливо. І свята місія людства, святий обов’язок цю можливість використати.

Вірш «Бо замість серця – Україна» читає Гнуча Настя.

І день, і ніч гримлять бої,
і сльози з хат течуть рікою.
А справа в чому? У Війні.
Вона прийшла до нас додому.

Її привів до нас сусід,
скажений пес, сволота хижа.
Він, підійшовши до воріт,
порушив пострілами тишу.

А що він думав? Як гадав?
Що ми впадемо на коліна?
Що ми підемо з рідних хат,
і віддамо йому Вкраїну?

А що ти думав, розкажи?
Що ми злякаємось й здамося?
Ти хоч мене побий й зв’яжи,
а небо це моє, й моє колосся.

А що ти думав, поясни?
Ти не великий, вгомонися.
Ти бруд ворожої Москви,
Йди, Путіну до ніг стелися.

Принижуй все своє буття.
Й цілуй йому криваві руки.
І віддавай своє життя
за принципи цієї суки.

За що воюєш ти? За що?!
Яка ідея сонцем світить?
Чи “просто так, аби було”?
Аби було, де вмерти в світі.

І чим ти думав, коли йшов
стріляти в нас так небайдуже?
У нас в обох червона кров,
та різні в нас з тобою душі.

Й серця в нас різні, поясню.
В твоєму серці чорна піна
Й поклони вашому “царю”.
В моєму серці – Україна.

В твоєму серці злість лише.
І серце все твоє руїна.
А знаєш, що в моєму серці є?
В моєму серці – Україна.

Так, поясни мені, за що?
За що воюєш в мене вдома?
За що своє гидке чоло
ти ризику даєш свідомо?

Привів до нас страшну Війну.
І що ти думав? Що здамося?
Ми віддамо страшну ціну,
За наше небо і колосся.

Прийшов із зброєю в руках,
гадав, впадемо на коліна?
Ми не здамося, знаєш, “брат”,
бо замість серця – Україна!

На екрані – портрети та прізвища учасників АТО – випускників школи.

 

Учениця.

Сьогодні на захисті державних кордонів та суверенітету України в зоні АТО перебувають колишні випускники нашої школи та батьки нинішніх учнів.

Це______________________

По черзі називають:

__________________

__________________

__________________

Учениця.

Ми з тобою одної крові.
Ти став рідним мені, солдате!
Я пишаюсь, мій брате, тобою.
Ти пішов в бій – всіх нас захищати.

Учениця.
Ти молитву народу відчуєш,
Вона буде, мов щит закривати.
Знаю, зараз в окопах ночуєш
Знаю, мусиш за нас убивати.
Учениця.
Ти пробач за холодні ночі,
Ти пробач, що недоїдаєш.
Я підтримати тебе хочу,
Сподіваюсь, ти відчуваєш.
Учениця.
Скоро ти повернешся додому
І домівка тебе зігріє.
Зніме тяжкість війни і втому,
Так, як дім тільки рідний вміє.

Учень.

Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна.

Як птах Фенікс вона відроджується із попелу, стає міцнішою, сильнішою. Хочу навести слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а Росія лише безіменні могили».

Учень.

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Учениця.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона свята, а грішні – ми

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Учень.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

Учень.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір, що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

Вчитель.

Щоб квітла Україна у віках!

Щоб матері і діти не страждали!

Щоб тих, хто прокладав до волі шлях,

Нащадки вдячні завжди пам’ятали!

Всі разом виконують Гімн України.

Вчитель.

Слава Україні!

Разом.

Героям слава!

 

Сценарій підготували

вчитель зарубіжної літератури

Дмитренко Галина Олександрівна

та педагог-організатор

Бондаренко Олена Михайлівна

Ватутінська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

Ватутінської міської ради

Черкаської області

Відгуки та пропозиції

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 коментарів

  1. Такий виховний захід сколихує всі порухи людської душі. Гарні вірші не можуть залишити байдужими учасників свята. Захід спрямований виховувати в учнів любов до рідного краю, до волі, формує глибокі патріотичні почуття. Тема роботи дуже важлива. Дякую.

  2. Шановна Галина Олександрівна! Ваш сценарій дуже схвилював! Виховання незалежної і гармонійної особистості, справжніх патріотів нашої Батьківщини – найголовніше завдання освітян.Кожна строка заходу стверджує, що наш мужній народ зумів пережити це і вистояти. Через роки нарешті здійснилась мрія наша- жити у власній незалежній державі. Настали сприятливі умови для самоутвердження українства.На такому Святі Ви орієнтуєте дітей і на загальнолюдські цінності: гуманізм, працелюбство, захист прав людини, критичне мислення, повага до культури різних народів, високий рівень знань, толерантність, розуміння, що земля – наш спільний дім, а світовий спокій ш злагода між людьми і державами – головна умова існування землі і людства. Вдячна , що Майстерня Вашого таланту відкрила нам двері!

  3. Виховний захід «За рідну землю, честь і волю…» – заслуговує на похвалу! Дуже вдало автором поєднано трагічні моменти нашої держави, протягом усього заходу вшановується пам’ять юнаків-героїв, загиблих під Крутами, героїв Небесної сотні та воїнів АТО, прищеплюється любов до Батьківщини. Уваги заслуговує і саме оформлення, яке теж впливає на патріотичну свідомість та розвиває бажання стати гідними громадянами України. Дякую!

  4. Виховний захід сприяє вихованню справжнього патріота України. Вчитель провів велику роботу, для того, щоб учні розширили свої знання з історії Батьківщини.Використовується віршований матеріал, музичні записи, що відповідають темі заходу.

  5. Вічно живе в пам яті гіркота чорних сторінок минулого України. Тому в навчальних закладах традиційними стають заходу на зразок “За рідну землю, честь і волю”. Високий, глибинний виховний характер несуть вони в собі – формування ПАРТІОТА – захисника. Я вважаю, що мета цього виховного заходу повністю досягнута. Спасибі педагогам за розкриття такої болючої теми.

  6. Доброго дня! Змістовний і необхідний захід підготували вчителі Дмитренко Г. О. і О. М. Бондаренко. Патріотичне виховання в першу чергу необхідно самім учням. Прості, живі слова воїнів АТО не зможуть залишити байдужими будь-кого з присутніх на заході. Можливо, доречно такий захід і починати Гімном України (“Реквіум” Моцарта може супроводжувати показ слайдів). А ще виникає бажання, щоб наша спільна молитва, думки дійшли до тих, від кого залежить, щоб ця жахлива, клята війна скоріше закінчилась. Але це вже мої роздуми. Дякую за публікацію. Успіхів і обов`язково МИРУ!

  7. Прекрасно організований виховний захід, надзвичайно актуальний, багатий історичним матеріалом, пробирає до сліз. В наш тривожний час є не так багато засобів, що допомагають формувати загальнолюдські цінності, а акцент на подіях сьогодення, на героях, що проживають поруч, стає можливістю формувати небайдужу людину, Людину – Громадянина.

  8. Учителі підготували багатий матеріал , де поєднали історичні подіїї та факти із сучасністю. Цей захід – це урок мужності, пам’яті. Ефективно застосовано пошукові методи, ІКТ. Розробка виховного заходу є зразком у системі роботи з національно – патріотичного виховання. Дякую за працю, за громадянську позицію.