mail@urok-ua.com

Як розвивати мислення у дітей?

Як розвивати мислення у дітей

Відрадно буває бачити, з якою самовідданістю дбайливі мами, уважні папи, люблячі бабусі, — усі ці невтомні вихователі, — прагнуть забезпечити своїм вихованцям гармонійний розвиток. Чим тільки не намагаються захопити маленького школяра: тут і іноземні мови, і музика, і плавання, і малювання, і фігурне катання, і багато що, багато що інше. Юний учень у вільний від школи час безперервно заклопотаний досягненням успіху в різних областях. Немає сумнівів, усе це робиться з самих благих мотивів: адже треба якомога раніше виявити у свого чада які-небудь здібності і таланти.

Безперечно, усе це зайняття цілком гідне уваги. І може бути, звичайно, завдяки сьогоднішнім нашим старанням діти рано чи пізно почнуть базікати по-італійськи, радувати слух грою на трубі. Володіння цими уміннями незмінно викликає повагу.

Звичайно, розвивати спортивні, музичні і інші навички — це добре, але це ще не головне. Психологи, що постійно мають справу з молодими школярами, давно тривожить той факт, що не усі діти, провчившись три роки в школі, розвивають своє уміння мислити — уміння, без якого неможливе успішне входження в життя. Причому йдеться не лише про відстаючих учнів, але і про добре успішних. А тим часом дослідження показують, що усі діти цього віку мають широкі резерви розумового розвитку, які можна пробудити, але які часто так і залишаються в сонному вигляді.

У чому ж справа? Думаю (тут я висловлюю свою особисту думку), що основна провина лежить на батьках. Спілкуючись з ними, я завжди запитую, чи займається хто-небудь спеціально розвитком мислення своїх дітей. Як правило, ніхто похвалитися цим не може. Навпаки, відповіддю буває щирий подив, оскільки люди насправді не розуміють, що як гру в теніс або володіння швацькою голкою, так і мислення можна тренувати і покращувати. Дехто, правда, намагається довести, що зайняття музикою,  мовою, хореографією теж сприяє розвитку мислення. Безперечно, сприяє. Проте суть питання полягає в тому, що, осягаючи якусь справу і не розвиваючи мислення в широкому плані, згодом людина розбирається добре лише в цій справі. На жаль, ми часто буваємо свідками, в якому скрутному становищі опиняються ці люди, вимушені волею обставин займатися іншою справою. Людина ж з добре розвиненим мисленням взагалі переживає таку ситуацію без серйозних втрат і опановує нову професію за відносно короткий термін.

Завдяки розвиненому мисленню люди здатні успішно орієнтуватися у будь-якій ситуації. Усі дійсно визнані майстри своєї справи, будь то поліглоти, рекордсмени по легкій атлетиці або лауреати музичних конкурсів, неодмінно мають цю якість. Тут можуть заперечити, що йдеться про дорослих, що, мовляв, усі зростають і розумнішають. Безумовно, таке буває, але досвід свідчить, що ці майстри і в дитинстві виділялися серед однолітків тямущістю і умінням швидко схоплювати. Саме ця тямущість і лежить в основі їх успіхів. Адже тямущість це не що інше, як добре розвинене мислення.

Раз вже ми стали обговорювати вікові аспекти розвитку, то треба відмітити ще один, який принципово відрізняє розум від таких, наприклад, характеристик людини, як ріст або вага. Часто буває, що відставав від ровесників потім починає перевершувати їх: невисокий — витягується, худорлявий — повніє.

З мисленням такого не трапляється: хто дійсно погано мислив в дитинстві, той самостійно, без спеціальної і постійної допомоги дорослих не порозумнішає. Не секрет, що, відправляючи дитину в перший клас, багато батьків сподіваються на те, що там дитина навчиться мислити. Це вірно, школа розвиває мислення. Але така робота ведеться загалом, оскільки у вчителя початкової школи це не єдине завдання: він повинен і виховувати дітей і навчити їх різним конкретним навичкам (рахувати, писати, читати і т. д.). З іншого боку, в силу великої завантаженості (30–40 учнів в класі і більше) у вчителя немає можливості займатися кожною дитиною. А тим часом час, упущений в молодшому шкільному віці, потім заповнити надзвичайно важко, майже неможливо.

Це пов’язано, зокрема, з тим, що в середній школі діти дуже зайняті, засвоюючи матеріал численних учбових дисциплін. І в цей період їм вже треба застосовувати уміння мислити, а не розвивати його, тоді як в початковій школі, де предметів мало і вони відносно прості, це ще можна зробити.

Отже, ясно, що займатися з дітьми в цьому напрямі доцільно в молодшому шкільному віці (звичайно, ще бажаніше в дошкільному), і робити це краще всього батькам. Але, щоб добитися успіху, треба, по-перше, розбиратися в тому, наскільки добре уміє мислити дитина, а по-друге,  знати,  як  йому  допомогти.

На перший погляд може здатися, що в оцінці мислення немає нічого важкого, що все видно по успішності: якщо школяр добре вчиться, отримує четвірки і п’ятірки, він розвинений задовільно, а якщо щоденник заповнений трійками і двійками, то в наявності зворотний випадок. Проте досвідчені вчителі справедливо відмічають, що в основі учбових успіхів нерідко лежить старанність і добре розвинена пам’ять, а не мислення. Серед дітей з поганою успішністю бувають і кмітливі хлопці, але виконують вони завдання без необхідної завзятості і акуратності.

Батьки можуть досить точно оцінити розвиток дитини, якщо спостерігатимуть за виконанням домашнього завдання. Коли дитина вирішує завдання по математиці і не може при цьому спланувати свої дії, не бачить зв’язку між пунктами умови, ясно, що тут не все благополучно. Так само насторожує, якщо учень вирішує задачу правильно, але не може пояснити, як отримав результат.

Можна провести оцінку і іншим способом: запропонувати вирішити завдання (вказані в додатку), що відповідають віку дитини. Їх особливість полягає в тому, що вони не пов’язані прямо з учбовим матеріалом і не вимагають для вирішення хорошої пам’яті або особливої старанності: необхідно лише уміти міркувати і роздумувати. Це так звані логічні завдання, які хороші тим, що дозволяють в чистому вигляді виявити здібності до висновку, до уміння робити правильні висновки.

Щоб знати, як допомогти в розвитку мислення, батькам треба мати хоч би найзагальніше уявлення про своєрідність розумового розвитку в молодшому шкільному віці.

Повертаючись ще раз до того, що ці здібності доцільніше розвивати саме в початковій школі, можна відмітити, що і учені, які займаються дослідженням психіки людини впродовж усього його життя, особливо виділяють молодший шкільний вік як етап найбільш активного розвитку у людини саме мислення, а не сприйняття, пам’яті, мови і т. п. В цей час у дітей уперше виникає внутрішня інтелектуальна діяльність, вони стають здатними мислити. Зокрема, ця здатність проявляється в тому, що дитина у своїх судженнях перестає залежати від наочно представлених ознак речей.

Дуже переконливо цей факт був продемонстрований в дослідженнях відомого швейцарського психолога Жана Пиаже. Він проводив, наприклад, такий дослід. Перед дитиною поміщали дві однакові за розміром кульки з пластиліну. Далі одну з кульок на очах м’яли: або витягали в ковбаску, або розминали в млинець. Після цього запитували: «Де пластиліну більше»? І тут виявлялося, що діти до 6-7 років без тіні сумніву стверджували, що пластиліну більше в ковбасці або млинці, а діти старші (школярі) вже були здатні не піддаватися спокусі судити про кількість речовини на підставі форми: вони вважали, що пластиліну залишилося порівну, оскільки ні до однієї з кульок його не додавали і ні від одного не віднімали.

Відмітимо ще один характерний факт, який має місце лише після 6-7 років. Він полягає в тому, що дитина стає здатною користуватися схематичним зображенням предметів і речей в тих же цілях, що і самими цими предметами і речами. Діти можуть відновити на малюнку яку-небудь бачену ними ситуацію, що включає предмети і їх переміщення один відносно іншого (наприклад, вуличну подію або яку-небудь ігрову сцену і т. д.). При цьому вони в змозі схематично або навіть знаками позначити самі предмети або людей, а стрілками їх переміщення. Причому психологи помітили, що якщо 7-8-річна дитина і не може це зробити сама, то її легко навчити, тоді як навчити дітей меншого віку можна лише з великими труднощами.

Розглянемо тепер детальніше, що з себе представляє здатність діяти «в мислені», яка, на думку багатьох психологів, є найбільш важливою в початковій школі. Зазвичай під цим розуміється можливість здійснювати уявні перетворення або видозміни предметів, не змінюючи, звичайно, при цьому самих предметів. Наприклад, можна, дивлячись на стіл, що стоїть перед нами, або на його малюнок в книзі, уявляти собі його зменшеним або збільшеним, розчленованим на частини або, навпаки, якщо ці частини намальовані як окремі, складеним з частин. Можна представляти його собі що стрибає, пливе, летить і т. п. Інакше кажучи, щоб зуміти усе це виконати, і потрібно добре розвинену здатність діяти  «в мислені».

У молодших школярів найдетальніше цю здатність досліджував відомий радянський психолог Я. А. Пономарьов. Він, зокрема, пропонував дітям вирішувати «в мислені» (не дивлячись на шахівницю) завдання, в яких треба було за декілька ходів коня зняти пішака. Заздалегідь дитина освоювала буквено-цифрові позначення клітин і правила ходу коня. Ті, хто швидко і упевнено (і за мінімальне число ходів) вирішував задачу, безпомилково називаючи клітини, по яких «стрибав» кінь, вважалися здатними діяти «в мислені» і ця здатність була на високому рівні свого розвитку (на п’ятому по пятибалльній системі). Якщо ж дитина подумки не може уявити собі ігрове поле, не в змозі вказати, не дивлячись на дошку, які клітини цієї невеликої ділянки сусідні, які — ні, які на одній горизонталі або вертикалі, то вважалося, що вони знаходиться на першому етапі розвитку.

Питається, а чи буває так, що за три роки навчання в школі діти від першого етапу доходять до п’ятого? Знову ж таки, за даними Я. А. Пономарьова (до речі, у нього із цього приводу були останніми роками ряд виступів в «Літературній газеті», а якнайповніше матеріали представлені в його книзі «Знання, мислення і розумовий розвиток», що вийшла в 1967 році в Москві), таких випадків не було. З’ясувалося лише, що за час навчання в початкових класах будь-яка дитина, в середньому, «зрушується» на два етапи і лише деякі — на три, тобто з першого на четвертий або з другого на п’ятий.

Ця обставина не повинна дивувати, якщо врахувати, що в школі здатність до мислення розвивається стихійно, і, як правило, спеціально її ніхто не формує. Коли вчитель частіше займається в класі усним рахунком, вигадуванням слів, що відповідають певним умовам (треба, наприклад, щоб слово було вказаною частиною мови, стояло в певному відмінку і т. д.), складанням планів виготовлення якого-небудь виробу на уроках праці, вимагає чіткого продумування дітьми задуму своїх творів на уроках праці, то в цьому класі можна чекати в середньому більш високого рівня розвитку розумових дій.

Цікаво, що поганий розвиток здатності діяти «в мислені» може залишитися надовго. Нерідко можна зустріти і дорослих, що не уміють думати «про себе» (а не вголос), нездатних продумати свою думку до кінця, не бажаючих розрахувати свої сили заздалегідь, до виконання якої-небудь роботи. Зазвичай ці люди самовпевнено проголошують: «Та що тут думати! Що тут міркувати, адже і так все ясно! Треба почати робити, а там побачимо, може як-небудь само собою утвориться, там що-небудь придумаємо.». Яскравим представником діячів цього роду був, як відомо, дядечко Поджер — один з героїв гумористичної повісті Дж. Джерома «Троє в одному човні». Багатьом, напевно, пам’ятна сцена, коли, вирішивши повісити картину, він узяв її, встав на стілець, обернувся до стіни і лише після цього став, ніскільки не бентежачись, вимагати, щоб йому принесли молоток, цвяхи, тримали стілець, докоряючи при цьому домашніх у бездушності і небажанні йому допомогти. Ймовірно, кожен може привести немало подібних випадків і з нашого повсякденного життя.

Тепер, коли ви вже трохи спантеличені похмурою перспективою виростити дитину, що не має розвинених повною мірою розумових здібностей, самий час перейти до викладу того, як можна їй допомогти, і зокрема в тренуванні дій «в мислені». Слід зазначити, проте, що над вихованням культури мислення, так само як і над вихованням будь-якої культури, треба постійно і невпинно працювати.

Отже, як допомогти в розвитку здатності діяти «в мислені»? Тут можна запропонувати дві групи методів, які умовно можна назвати загальними і специфічними.

До загальних відносяться ті, що використовуються при виконанні завдань на будь-якому матеріалі, учбовому або неучбовому. Наприклад, допомагаючи дітям в рішенні завдань по математиці або українській мові або по будь-якому іншому предмету, корисно вимагати від них обов’язкового попереднього продумування усього рішення задачі, щоб дитина мала повне уявлення про те, скільки і які дії потрібні. Якщо діти справляються із завданнями, є сенс пропонувати їм вирішувати подібні завдання усно, міркуючи вголос.

Взагалі, принцип «розкажи, як робитимеш, а потім роби», якщо його застосовувати постійно при виконанні учбових завдань і інших доручень по дому, може послужити хорошу службу. Звичайно, батьки таку дію повинні проводити не настирно, не у формі наказу, а краще всього у вигляді гри, коли дорослий демонструє «нерозуміння», а дитина намагається його розсіяти, або коли пропонується разом подумати, наприклад, в якому порядку укладати для поїздки речі, як їх розмістити, чому так, а не інакше.

Під специфічними методами розуміються такі, які можна застосовувати тільки на спеціально розробленому матеріалі. Це різного роду ігри, що вимагають дій «в мислені». Наприклад, гра в анаграми. Сенс її в наступному. Пропонуються дитині які-небудь три букви, наприклад: Б, З, У, для того, щоб вона сказала яке слово можна скласти з цих букв. Якщо для дитини завдання з трьох букв легкі, можна число букв поступово (на одну) збільшувати, ускладнюючи розумову роботу. Добре також мінятися ролями: нехай дитина вам загадує слова, пред’являючи в довільному порядку складові їх букви. Уся гра ведеться усно, нічого не записуючи, тому усі пошуки і комбінації можливих буквосполучень здійснюються  «в  умі».

Інша гра теж із словами і для дітей, що читають. Говоріть дитині спочатку яке-небудь невелике слово, наприклад, «ніс», і вимагайте від неї прочитати подумки це слово навпаки і сказати вам. Якщо дитина справляється з трьохбуквеними словами, пропонуйте чотирьохбуквені і т. д. Можна пропонувати і відоме слово, але вже читаючи його навпаки, наприклад, «ером», з тим щоб дитина знайшла прямий варіант.

Багато батьків можуть і самі придумати ігри, і, ймовірно, вони будуть не менш цікаві. Для тієї ж мети можна спробувати переробити настільні ігри, що випускаються у нас у великій кількості. Головне, треба мати на увазі, що розумові дії розвиваються тільки у тому випадку, якщо людині доводиться діяти «в умі» і ніяк не можна інакше. А це важко, і не усім дітям сподобається. Причому не сподобається саме тим, у кого навички мислення розвинені погано, хто звик спочатку щось зробити руками, а потім думати. Тому, допомагаючи дітям, батьки повинні набратися витримки, доброзичливості, інакше замість користі ми отримаємо тільки упертість — реакцію людей слабких духом. Наше ж загальне завдання виховати цілеспрямовану і творчу людину.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка. Рейтинг публікації: 4 з 5)
978
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *