mail@urok-ua.com

Засідання клубу “Юний широнінець”

Тема засідання: “Вони стояли на смерть”

Автор: Заступник директора з виховної роботи Лещотна Ірина Сергіївна

Заступник директора з виховної роботи Лещотна Ірина Сергіївна

Засідання клубу “Юний широнінець”, який працює у нашій школі, має на меті сприяти пробудженню бажання в однолітків вивчати історію своєї держави. Про героїчний подвиг гвардійців-широнінців знають далеко за межами нашого району чи області, бо це історія України. Матеріали засідання можуть бути використані у позакласній роботі чи вчителями історії.

Тема.  Вони стояли на смерть.

Мета. Ознайомити учнів з історією рідного села Таранівки в роки Другої світової війни, а саме з безсмертним подвигом взводу П. Широніна; виховувати в учнів почуття патріотизму та гордості за старше покоління, вдячності героям за визволення рідного краю; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Обладнання: книжкова виставка, музичні та відео записи, фотоматеріали, спогади очевидців, малюнки дітей школи.

Керівник заздалегідь ознайомив учнів з тематикою та змістом засідання клубу, сформував групи, розподілив обов’язки між учасниками груп.

Завдання розподілені між трьома групами:

1-а група – пошуковці – знаходять очевидців подій, про які йтиметься на засіданні, записують спогади свідків, збирають фотодокументи, які б підтверджували факти, наведені під час засідання.

2-а група – історики – працюють з історичними джерелами, статтями у журналах, монографіях з теми, шукаючи в них відповіді на поставлені запитання.

3-а група – літератори – доповнюють відповіді однокласників та свідчення очевидців уривками з літературних творів.

Керівник засідання:

Лещотна Ірина Сергіївна – заступник директора школи з виховної роботи;

(Лунає мелодія пісні «Снігурі»)

Літератор 1. У минуле – все далі і далі відходить війна,

Пам’ять тихо горта сторінки…

Обеліски… На них – імена, імена…

І роки, і зірки, і вінки…

Літератор 2. Єдині нев’янучі вінки – це вінки нашої Пам’яті. Приторкнеться чиясь небайдужа душа до цих поетичних рядків і спалахне в ній полум’я Пам’яті. І збентежить серце. І нагадає, хто ми, чиї ми діти, чиї онуки. Нагадає про дідів і прадідів, які грудьми стали проти шквалу війни, щоб відстояти землю Вітчизни, на якій народились і виросли. Землю, на якій повинні були народитись і вирости їхні діти, онуки і правнуки. Вічна хвала і слава їм за це. Вічна Пам’ять тим, хто впав на полі битви.

Літератор 3. Вони у битві чесно полягли,
А іншого – ні вибору, ні змоги.
Вони загинули. Але перемогли,
Бо віддали життя для Перемоги!”

Літератор 4. Минули десятиліття від того часу, як стихли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це була найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не підрахувати… Але ця війна залишила великий слід в історії нашої країни, в пам’яті кожної людини.

Історик 1. У розгромі спільного ворога гідний внесок зробила також Зміївщина та її героїчні бійці. Закінчувався лютий 1943 року. Фашистські війська насувалися з півдня і південного сходу. Для того, щоб не допустити їх у місто Харків, була організована лінія оборони в районі Змієва, Таранівки і Замостя. Оборону Таранівки було покладено на 78-й стрілецький полк під командуванням полковника К. Білютіна. Згідно зі стратегією оборони, залізничний переїзд випало охороняти 1-му взводу 8-ї роти, якою керував гвардії лейтенант Петро Широнін.

Історик 2. Останній день зими лютого 43-го. Настала темрява, люди буквально падали з ніг від знесилля. Та відпочивати було ніколи. Адже на появу противника чекали вже наступного дня. Тому майже всю ніч довелося рити окопи та ходи сполу­чень. Герой Радянського Союзу І. П. Букаєв згадував пізніше, що П. М. Широнін, обходячи позиції взводу, говорив гвардійцям: «Поспішайте, товариші… Адже ворога краще чекати у старанно обладнаних окопах і траншеях, ніж за бугорком землі…»

Історик 3. Першого березня, у другій половині дня, на позиції взводу приїхав комдив П. М. Шафаренко з групою офіцерів. Його спогади про зустріч із П. М. Широніним цікаві для кожного, хто хоче краще уявити собі, як все це починалося, і краще зрозуміти, чому сталева лавина танків так і не змогла прорвати оборону взводу гвардійців.

«Коли ми підійшли ближче і нам відрапортував командир взводу лейтенант П. М. Широнін, — писав П. М. Шафаренко, Переді мною стояв худорлявий, спортивного вигляду лейтенант, але вже в літах, мабуть, із запасу.

Сутеніло. Я відпустив Білютіна і командирів підрозділів, і якось непомітно між мною і Широніним зав’язалася бесіда. Петро Миколайович був при­званий в армію з Кіровської області, останній період працював у Кірсі директором ПТУ, був одружений, мав шестеро дітей.

  • Важливо, — підкреслив я Широніну, — щоб весь взвод розумів значення цього переїзду. Адже від стійкості кожного бійця залежить багато чого. Вам буде дуже важко, це можна сказати вже зараз, але вистояти треба, не допустити одночасного удару з півдня і заходу по Таранівці. Вона закриває дорогу на Харків.

Петро Миколайович промовчав, а потім сказав твердо: «Так, я це розумію, товаришу генерал. Зробимо все, що в наших силах!..»

Сцена. (Мелодія)

Літератор 1. У підвальчику метеопункту, тісно згурту­вавшись, зібрався майже весь взвод. Тьмяно світить свічка, вихоплюючи з темряви обличчя гвардійців. Вони вже повечеряли і чекають, що я їм скаже командир…

Широнін. Нашу оборону оглянув командир дивізії. Підготували все правильно, — сказав він. — Тут треба затримати ворога будь-що… Я пообіцяв комдиву зробити все, що в наших силах…

Скворцов. Будемо стояти до останнього. Та так, щоб фашистам страшно стало…

Шкодін. (підхопився з підлоги) Клянусь, товариші! Я не зроблю ані кроку назад!

(Один за одним підіймаються гвардійці)

Всі. Клянемось!

Вернигоренко. Дозвольте, товаришу лейтенант, пісню заспівати перед завтрашнім боєм?

(Солдати співають слова «Священної війни».)

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой
С фашистской силой тёмною,
С проклятою ордой!

Пусть ярость благородная
Вскипает, как волна, –
Идёт война народная,
Священная война!

Історик 4. … Ранок 2 березня застав взвод гвардії лейтенанта П. М. Широніна у повній бойовій готовності. І ось почалося…Сержант І.І.Кир’янов і рядовий П. Т. Шко­дін з висотки перед взводом помітили вдалині ворожу колону. Противник рухався до переїзду. Незабаром уже добре можна було побачити бойову охорону — два танки, дві бронемашини і до взводу піхоти. За цією групою рухалося 20 танків і штурмових гармат, 15 бронемашин і до батальйона піхоти на автомашинах. Ледве встигли Кир’янов і Шкодін доповісти командиру взводу про набли­ження противника, як із-за висотки з’явилося кілька броньовиків, а за ними — танк і автомашина з піхотою. Разом із двома бронемашинами вони почали поволі спускатися до переїзду, як раптом пролунав вибух. Броньовик, що рухався попереду, зупинився, підірвавшись на проти­танковій міні. І тоді вступила у бій 45-міліметрова гармата.

Історик 5. П. М. Широнін розповідав потім генералу П. М. Шафаренку, що він здивувався тоді, чому гіт­лерівці почали задкувати, втративши дві броне­машини? Але на розгадку дивної поведінки противника не довелося довго чекати: над головами гвардійців з’явилися «юнкерси». Їх було більше трьох десятків і йшли вони двома ешелонами: перший полетів до Таранівки, а другий обрушив бомби на переїзд і на позиції взводу.

Осколками було виведено з ладу обслугу гармати. Поранених артилеристів замінили старшина Нечипуренко і рядовий Тюрін.

Коли Широнін побачив, що група танків і штурмових гармат рушила в обхід позицій взводу, він зрозумів: тепер головна небезпека насувається на його гвардійців не тільки з фронту, але і з флангу і тилу.

Пошуковець 1. Сьогодні ми маємо змогу послухати розповідь про бій під Таранівкою з вуст самого славного командира Петра Миколайовича Широніна. Цей запис був зроблений у травні 1967 року і готувався до 25-ї річниці подвигу гвардійців-широнінців.

(Перегляд уривку фільму «Командир безсмертного взводу»)

Пошуковець 2. Під час короткого затишшя після відбиття першої атаки Широнін обійшов окопи, говорив з бійцями, підбадьорюючи їх.

— Головне — бережіть себе, — говорив Широнін. — На кожного з нас припадає десяток ворогів. Загинути в бою невелика мудрість, вижити і перемогти — ось наше завдання… І вони стояли до останнього…

Літератор 1. Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.

Пошуковець 2. Заступник начальника політвідділу 15-го стрілкового корпусу полковник М.Ш. Рахматулін видав розпорядження про те, щоб весь склад взводу лейтенанта Широніна був представлений до урядової нагороди.

Ось вони – 25 Героїв Радянського Союзу. Про них згадував командир у своєму інтерв’ю. Про їх долі маємо намір розказати, бо пам’ятає Таранівська земля своїх героїв.

Пошуковець 3. Іван Вікторович Сєдих – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 4. Василь Леонідович Ісаков – був поранений у рукопашній схватці з ворогом, помер в серпні 1943 року у госпіталі від поранення на фронті.

Пошуковець 5. Олександр Іванович Сухін – загинув у рукопашній схватці з ворогом, йому не було ще й двадцяти.

Пошуковець 6. Олександр Федорович Торопов – був поранений у рукопашній схватці з ворогом, загинув у травні 1946 року в автомобільній аварії.

Пошуковець 1. Іван Матвійович Чертєнков – «косив» насідаючих гітлерівців із кулемета, часто змінюючи позицію. Він стріляв, незважаючи на поранення, гранатою підбив танк. Під час однієї з рукопашних схваток був убитий пострілом у спину, не помітивши фашиста, що підкрався до нього з тилу.

Пошуковець 2. Василь Демидович Танцуренко – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 3. Петро Тихонович Шкодін – наймолодший учасник битви, йому було 17. Взявши останню зв’язку протитанкових гранат, кинувся під танк, підірвав його і сам загинув.

Пошуковець 4. Василь Семенович Грудінін – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 5. Яков Дмитрович Злобін – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 6. Олексій Іванович Крайко – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 1. Іван Миколайович Сілаєв – був тяжко поранений в груди, але подальша доля його не відома.

Пошуковець 2. Микола Іванович Суботін – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 3. Степан Петрович Фаждєєв – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 4. Сергій Васильович Нечипуренко. Олександр Миколайович Тюрін. Нечипурен­ко і Тюрін били по танках, котрі змушені були стишити рух через те, що грунт підтанув. Кількома пострілами гармати два танки було зупинено. Але тут з боку Безпалівки до «сорокап’ятки» ринулася штурмова гармата. Наші бійці не встигли розвернути гармату. Ворожі артилеристи вистрілили майже в упор, а потім роздавили гармату гусеницями. Нечипуренко загинув, а Тюріна важко поранено: перебиті ноги, прострелено груди. Після лікування в госпіталі він знову пішов у бій і отримав ще багато нагород за відвагу і мужність. Після війни працював на тульському заводі «Штамп». Помер 18 липня 1980 року.

Пошуковець 5. Павло Андрійович Гертман – був поранений. Після війни у 1969 році приїздив у Таранівку. Подальшу доля героя нам, на жаль, не відома.

Пошуковець 6. Іван Павлович Візгалін – загинув у рукопашній схватці з ворогом.

Пошуковець 1. Іван Прокопович Букаєв – був поранений. Його підібрали санітари другої частини, тому в полку вважали, що він загинув. Після госпіталя Павло Андрійович ще воював і був неодноразово нагороджений. У 1945 був учасником параду Перемоги. Працював на різних підприємствах Донбасу. Декілька разів приїжджав у Таранівку. Помер у віці 70-ти років.

Пошуковець 2. Микола Іванович Кір’янов – загинув. Йому було 22.: герої залишаються вічно молодими.

Пошуковець 3. Сергій Григорович Зімін. Танк ішов прямо на окоп гвардії старшини С. Г. Зиміна. Але досвідчений воїн не розгубився і ліг на дно окопа. Коли ж стальна махина перевалила через окоп, старшина рвучко піднявся і кинув услід танку пляшку з самоспалахуючою рідиною. Вона влучила прямо в моторне відділення. За кілька секунд ворожий танк спалахнув, мов факел. Із люків почали вискакувати танкісти, але тут же падали, зрізані автоматними чергами. Сергій Григорович героїчно загинув у бою під Таранівкою.

Пошуковець 4. Андрій Аркадійович Скворцов. Назустріч штурмовій гарматі, котра мчала до переїзду, поповз найстарший у взводі, сорока- дев’ятирічний А. А. Скворцов. Ось що писав про цей епізод бою Герой Радянського Союзу І. П. Букаєв: «Дивися, позаду самохідка! — прокричав хриплим голосом Широнін. — Не підпускай її до окопів! Я озирнувся. Переваливши через насип залізниці, плавно погойдуючись на нерівностях грунту, до наших окопів неслася на повній швидкості смертоносна машина. Рядовий Скворцов, виплигнувши з окопу із зв’язкою гранат у руці, кинувся їй напереріз. Пробігши кілька десятків метрів, він упав, мабуть, поранений. Та лежав нерухомо Скворцов лише якусь мить. Не без труднощів повернувшись набік і тримаючи в правій руці зв’язку гранат, він поповз уперед. Ворожі танки, посиливши вогонь, знову рушили в лобову атаку. За ними піднялася піхота, що перед цим залягла. Я не бачив, як загинув під гусеницями ворожої машини наш бойовий товариш. Я міг тільки здогадуватися про це. Ворожі танки і піхота знову поспішно повернули назад». У Андрія Аркадійовича Скворцова вистачило сил кинути зв’язку гранат під гусениці штурмової гармати. Наїхавши на Скворцова, машина обгорну­лася димом і зупинилася.

Пошуковець 5. Василь Михайлович Павлов – героїчно загинув у бою за наше село.

Пошуковець 6. Олександр Павлович Болтушкин. Спогади П. Широніна: «Двиготіла земля, обсипалися стінки окопів. Крізь ревіння моторів, брязкіт гусениць і суху тріскотню гвинтівочних пострілів до мене долинув крик:

  • Болтушкін побіг до танка!..

Я озирнувся, почув вибух і побачив танк, що похилився на бік. Слава тобі, герою!.. Далі все йшло як у тяжкому сні. Ще хтось кинувся під танк, хтось зі злістю кричав:

  • Негідники, не візьмете! Це вам, гади, за Болтушкіна, а це — за Скворцова!

Кожне прокляття супроводжувалося вибухами гранат.

Пошуковець 1. Іван Григорович Вернигоренко. Ще один танк підірвав, кинувши під його гусениці зв’язку гранат, гвардії старший сержант І. Г. Вернигоренко. В бою він був контужений і відправлений у госпіталь. Після війни повернувся у своє село і став головою колгоспу ім. Ворошилова. А пізніше – колгоспу ім. 1 Травня. Часто бував у Таранівці, зустрічався з учнями нашої школи. Останні роки свого життя мешкав у Харкові. У 1984 році серце відважного героя перестало битися. За його заповітом відважного воїна було перевезено до Таранівки і в нашій школі відбувалося прощання з героєм. Нескінченним потоком ішли люди, щоб віддати шану останньому герою із взводу П.Широніна. Почесну варту ніс взвод ім. Гвардійців-широнінців. Поховано І.Г. Вернигоренка поруч з могилами героїв-широнінців. Тривожні залпи гвинтівок сколихнули в душах присутніх спогади про страшні часи війни.

Пошуковець 2. Петро Миколайович Широнін – командир безсмертного взводу був серйозно поранений в праву руку. Його було евакуйовано в Харків, а потім у шпиталь № 3339. Але дружина отримала похоронку, що було б, звісно, великим горем, якби не лист від П. Широнвна, але написаний іншою людиною. Вже, коли читала, зрозуміла: писав лівою руко. Назавжди врізався йому в пам’ять день 23 липня 1943 року, коли йому у Москві вручали орден Леніна та Золоту Зірку Героя.

(Трансляція уривку з фільму)

Друзі допомогли прикріпити нагороди. А як склалася доля командира далі?

Пошуковець 3. Завдяки нашій переписці з онуками славного героя, маємо можливість побачити героя у фільмі, надісланому нам.

(Трансляція фільму «Командир безсмертного взводу»)

З 1948 по 1949 рік Широнін працював директором Кірсинського професійно-технічного училища №24, потім на заводі. Легендарний командир неодноразово відвідував наше село. За його клопотанням у 1963 році була збудована триповерхова школа, у якій ми з вами навчаємось. 30 червня 1968 року життя Петра Миколайовича Широніна трагічно обірвалося.

Вчитель. Ветерани нашого села, родичі героїв-широнінців та онуки П.Широніна неодноразово висловлювали своє бажання надати школі ім’я Героя Радянського Союзу Петра Широніна. Таке клопотання до сільського голови надсилала і адміністрація школи. В цьому році школі буде присвоєне ім’я легендарного командира.

Літератор 2. Війна – це жахлива трагедія в житті кожного народу. За всю історію людства не було таких катастроф та стихійних лих, які забрали б більше життів, ніж війна.

Літератор 3. Де б не був – в Москві, а чи Соренто,
Де б не був – в Парижі, чи Варшаві,
Зупинися біля монументу –
Де в граніт закута вічна слава.
Літератор 4. Зупинися… Друже, зупинися –
Там твої батьки, а може, й діти…
Уклонися, низько уклонися
Тим, що вічно в серці будуть жити.
Літератор 1. Не пройди, сучаснику, спокійно,
Квіти поклади на ці могили,
Кинь прокляття розпроклятим війнам.
І тих вшануй, які життя любили.

Хвилина мовчання.

Вчитель. Любі широнінці, саме так хочу вас назвати, ми продовжимо розглядати цю неймовірну історію та долі її героїв на наступній зустрічі у клубі «Юний широнінець». Традиційно завершуємо наше засідання піснею, яка стала близькою не тільки для нас, а і для всієї рідні гвардійців-широнінців. Вони знають її напам’ять, співають на зустрічах, вивчають з дітьми тих місць, де народилися наші герої. Тож хай вона лунає у нашому залі.

(Пісня «Пісня про широнінський взвод»)

Фото з засідання

Засідання клубу - дівчата школи

Засідання клубу - хлопці школи

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 оцінки. Рейтинг публікації: 5 з 5)
963
А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?
Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 коментарів

  1. Дуже важливий захід. Такі заходи потрібні для виховання молоді. Історія рідного краю, історія Батьківщини – невід’ємна частина нашого життя. Виховання патріотів – дуже важлива справа.

  2. Щоб провести виховний захід такого масштабу, необхідно було виконати кропітку роботу. Матеріал сприймається легко, бо в ньому поєднано літературні уривки з творів, історичні дані та спогади очевидців. Спасибі, Ірино Сергіївно, за вміння шанувати пам’ять!

  3. Ми всі вже знаємо, як важко захистити мир і спокій. Добре, що в селі Таранівка мешкають талановиті люди, які своїми спогадами про минуле – будують мирне “завтра”. Розповідая учням про часто невідомий подвиг односільчан – шанується їх пам`ять. Безумовно, такі виховні заходи необхідні для формування громадянської позиції молоді.

  4. Прекрасне, а головне, апробоване засідання клубу, яке сприяє пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни. Щиро дякую!!!

  5. Досить цікава розробка виховного заходу. Матеріал підібрано досить вдало, але я б хотів звернути увагу такі елементи як:
    – очікувані результати;
    – форму проведення;
    – вступну та заключну частини.

  6. Ви знаєте – ви молодець. Хорошу і добру справу робите з учнями. Наших героїв ніколи не треба забувати. Виховувати на прикладах, підтримувати учнів у дослідній роботі – це велика і кропітка праця викладача. Я вам бажаю успіхів, не зупиняйтеся і продовжуйте далі.