Тексти для контрольного аудіювання та читання мовчки на краєзнавчій основі
Автор: учитель української мови і літератури Матяш Лідія Григорівна
Тексти для контрольного аудіювання
Наврочила долю собі
На жаль, лиш два класи скінчила вона.
О, як їй хотілось до школи!
Та всюди ревла братовбивча війна,
Навколо – розруха і голод…
І їй довелось, хоч така ще мала –
Насущний свій хліб заробляти:
Напівсиротою вона вже була –
Поліг в громадянській тато.
Роботи ж у мами – варила, пекла,
Полола, сідала за прядку…
Вона навіть коржику рада була,
Що їй хтось давав за колядку.
«І що ж бо за доля далась на мій вік?»-
Частенько так бідкалась мама,-
Боялась, що рано помре чоловік,
Якого тоді ще й не мала…
Кохання. Заміжжя. Діждалась синів!
Діждалася справжнього щастя!
Та все промайнуло неначе у сні –
Війнуло війною, нещастям…
Підкралося горе…Помер чоловік
(Трудивсь «по броні» на заводі).
По ньому печалилась мамам весь вік:
«Сама ж бо я винна, та й годі…
Микола видужував, я ж занесла
Промерзлу колоду до хати
І стала рубати її, як могла,
Він встав, допоміг розпиляти.
Колода ж твердюча! Крижинки летять…
А він її тримав руками…»
І стала матуся в свої двадцять п’ять
Вдовою з трьома хлопчаками.
Страшні і тяжкі їй дістались роки,
А саме оті – повоєнні.
Ледь вижили ми – її малюки,
Лихої години тієї.
Гуляла, свистіла морозна зима,
Стогнала у коминах печі…
А хліба у хаті ні крихти нема,
А що ж дати їсти малечі.
Боролися сили її молоді,
Була ж то годинонька чорна…
Частенько ночами гарчали тоді –
Ще татом змайстровані жорна.
Та ще таку підлість утнув якийсь біс,
Чи з дуру,а чи з перепою,
Сховав автомат, потім німцям доніс:
«В Бедрів переховують зброю…»
Прийшли поліцаї із німцем до нас
І в матері стали питати:
– Де схована зброя?У нас є наказ:
Хто зброю не здав нам-до страти!
Матуся якраз перед тим у дворі
Знайшла автомат той, на горе,
І вкинула в річку його на зорі,
Патрони ж сховала в коморі.
Коли поліцай автомата дістав,
Патрони у мами забрали
І німець матусю допитувать став:
– Навіщо патрони сховала?
Взяла на розпал,хоч не знала й сама,
Як можна вже їх приміняти.
А думала так: якщо їх розламать,
То пороху можна дістати.
Стукач же злорадно у жовчі купавсь,
Випитував старшого брата:
– Чи є ще прихована зброя якась
І де прихитрились сховати?
Хоч брат був малим,але ніс йому втер,
Сказав, що захований в хаті…
У нас під полом лежить револьвер,
А ті не змогли відшукати.
Не встигли поїхати ще із села,
Оті поліцаї – шакали,
Як шкура продажна їм знов донесла,
Що зброю не всі відшукали.
І довго бісились тоді «вояки»
Як все перерили довкола…
І «зброю» вони відшукали таки –
То був револьвер – іграшковий.
Вляглись, відгриміли над нами громи…
На захід війна відкотилась.
Хоч радість велика – звільнилися ми,
А труднощі й голод лишились…
Щодня на роботу спішила вона,
Стелився їй шлях трудоднями…
В’язала снопи на колгоспних ланах
Одна за двома косарями…(476 сл.)
Третю вільху зрубує вона…
Тест
1.На жаль, мама закінчила :
а) два класи;
б) три класи;
в) чотири класи.
2.Напівсиротою була, бо:
а) батька вбили бандити;
б) батько поліг у громадянській;
в) батько поліг у роки Великої Вітчизняної Війни.
3.Мамин чоловік трудивсь:
а) на фабриці;
б) на тракторі;
в) по «броні» на заводі.
4.Жінка стала вдовою з трьома хлопчаками у свої:
а) двадцять п‘ять;
б) двадцять три;
в) двадцять два.
5.Страшні і тяжкі їй дістались роки, а саме оті:
а) воєнні;
б) довоєнні;
в) повоєнні.
6.Донесла німцям підла людина, що в Бедрів переховують:
а) пістолет;
б) кулемет;
в) зброю.
7.Мама взяла патрони:
а) на розпал;
б) для обміну на їжу;
в) щоб переховати.
8.Стукач випитував про зброю:
а) меншого брата;
б) старшого брата;
в) середнього брата.
9.Автор називає поліцаїв:
а) поліцаї – нишпірки;
б) поліцаї – прислужники;
в) поліцаї – шакали.
10.Зброю поліцаї знайшли:
а) то був пістолет бойовий;
б) то був пістолет іграшковий;
в) то був пістолет іржавий.
11.Війна відкотилася на захід:
а) та труднощі й голод лишились;
б) та труднощі й розруха лишились;
в) та труднощі й жахи лишились.
12.Стиль даного тексту:
а) художній;
б) розмовний;
в) публіцистичний.
Поема про батька
6кл.
Розмова з батьком
… Ймення батькове – це спадковість,
Вказівник для доріг, перехресть,
Заповідана батьківська совість –
Родова заповідана честь.
Д.Білоус
Завжди я звертаюся, батьку, до тебе
Коли на життя глянуть з відстані треба.
…Дивлюся з вершини пережитих літ
На наш неспокійний, знервований світ…
Чимало пройшов я життєвих доріг,
Та пам’ять вертає на отчий поріг.
Туди – в солов’їний Полтавський мій край,
Де общири рідні, де вічний мій май;
Де піняться цвітом весняні сади,
Де жайвір мене зустрічає завжди…
Де мова моя – як шовкова трава,
Яку нам лишив – Котляревський Іван.
Там- Лохвицька рідна моя сторона,,
Де я народився й наплакавсь сповна,
Моя найтепліша праотча земля –
Звідкіль почалась Україна моя.
Там крок мій найперший від маминих рук…
Там перші сльозинки стрічань і розлук.
Там, в зробленій батьком колисці вербовій,
Зростали ми в ласці, теплі і любові.
У сволок гвіздок там забив ще мій дід,
На ньому – в колисках – мій вигойдавсь рід…
Гойдали нас добре жорстокі віки,
Та ми не згубились, бо ми – козаки…
2
Мій батько Микола, міцний від природи,
Трудивсь ковалем на спиртовім заводі.
Він знався в металах,в примхливостях криці.
Злітав молоток його з легкістю птиці
Так, наче він був із співучої сталі –
Танок вибивав на дзвінкому металі…
Кував односельцям для ладу в печі –
Кочерги,чаплійки, круті рогачі,
А теслям – сокири і свердла, і скоби,
А коси дзвінкі і серпи – хліборобам.
Ще й кузні колгоспній завжди помагав,
Ладнав реманент, інструменти кував.
Робив все надійно, дбайливо, зразково,
Кував добрим людям на щастя підкови.
А скільки ще добрих він задумів мав,
Та в рік сорок перший ввірвалась війна…
До війська його не взяли в перші дні –
Від фронту відстрочку він мав «по броні».
З такими, як сам, докладав усіх сил,
Щоб швидше завод свій відправити в тил.
Вони працювали і вдень, і вночі.
Мій батько – на баки кував обручі,
Щоб їх закріпити скоріш на платформи,-
Виковував кріплення різної форми.
Завжди біля горна був мокрий від поту,
Він там і лягав, щоб спочить від роботи.
Гадюками протяги жалили тихо,-
До батька повзло, підкрадалося лихо.
Воно підповзло у негоди щоденні –
Застуда страшна зачепила легені.
Термометр показував вище за сорок,
Душило й морозило…Марення, морок…
До мами гукав він із болем і криком :
«Візьми, рідна, жар цей…З грудей моїх викинь…»
3
У хвилини, як біль в його тілі стихав,
Мене він на руки із ніжність брав.
Клав ніжки на лікоть,в долоню – голівку –
Від роду я мав лиш два місяці віку.
….Та батько горів, на очах наших гаснув…
Уже не було ані сил, ані часу…
Звернувсь до матусі:«Мені вже не жить,
Прошу тебе, рідна, дітей бережи.
У них твоя буде надія і радість…»
Казав він і плакав – слабий, безпорадний…
А поруч стояли й дивилися мовчки
Іще два синочки – тонкі колосочки.
Зламали життя йому долі вітри
І згас він –в неповні свої тридцять три…
Такого прощання раніш не було,
Схилилось в журбі над труною село,
Матуся ридала, лебідкою билась,
Захмарене небо над нею сльозилось.
І доля жіноча, зігнувши брову,
Із болем дивилась на першу вдову.
Солдатки жури приховати не в змозі,
Їм теж уже йшли похоронки в дорозі…
Не грали музики, не клалися квіти,
Лиш плакали всі – і дорослі, і діти.
Мов постріли – цвяхи вбивались у віко,-
В могилу труна опускалась навіки…
І замість салюту промерзла земля
Загупала глухо…Нема коваля…
…І буде матуся роками тужити: «Як важко без тебе, мій голубе, жити»
(534 сл.)
…А коси дзвінкі і серпи – хліборобам…
Тест
1.Пам’ять повертає ліричного героя в:
а) дорогий серцю Полтавський край;
б) солов‘їний Полтавський край;
в) рідний Полтавський край.
2.Мову у спадок лишив нам:
а) Котляревський Петро;
б) Котляр Микола;
в) Котляревський Іван.
3.Зростали діти в зробленій батьком колисці:
а) тополиній;
б) вербовій;
в) дубовій.
4.Гойдали нас добре жорстокі віки,
Та ми не згубились, бо ми –
а) чумаки;
б) козаки;
в) вояки.
5.Батько Микола трудивсь на заводі:
а) цукровім;
б) спиртовім;
в) молочнім.
6.Хліборобам батько кував:
а) коси дзвінкі і серпи;
б) коси дзвінкі і скоби;
в) коси дзвінкі й кочерги.
7.Добрим людям на щастя батько кував:
а) обереги;
б) підкови;
в) прикраси.
8.У хворого батька термометр показував температуру:
а) нижче за сорок;
б) сорок;
в) вище за сорок.
9.Сина на руки батько брав:
а) із трепетом;
б) із сумом;
в) із ніжністю.
10.Батькове життя згасло у :
а) неповні тридцять три;
б) неповні тридцять два;
в) неповні тридцять чотири.
11.Матуся ридала і бились від горя:
а) журавкою;
б) лебідкою;
в) чайкою.
12.Стиль даного тексту:
а) науковий;
б) публіцистичний;
в) художній.
Вербові ночви
7кл.
Пам’ятаю…щосуботи мати
(Хоч вона й не мала вихідних)
Вносила вербові ночви в хату –
Нас купала трьох у ночвах тих…
Вкине в воду чебрецю, ромашки,
Чудернацький жмутик череди,
Зернятка якої, мов мурашки,
Вусики висовують з води.
Ой!Який духмяний запах в’ється!
Крутиться від нього голова,
А матуся – радісно сміється
Й теплу воду в ночви долива.
Як була матуся наша схожа
В той жаданий, неповторний час
На святу Марію – Матір Божу,
Що з ікон дивилася на нас.
Сорочки й підштаники одягнем,
Свіжо пахне чисте полотно.
На лежанці теплій грітись сядем
На стареньке вицвіле рядно.
Подавала нам вечерю мама,
Скудну, бідну, як сама біда.
Місяць нам присвічував…і з нами
Разом повечеряти сідав.
***
«Кобзаря» було відкриє мати
(Що від школи в неї ще лишивсь)
І почне нам жалісно читати,
Що бувало й сльози в нас лились.
А надворі свище хуговиця,
Б’ється в вікна, у трубі гуде,
А мені вже крізь дрімоту сниться
Катря, що заметами бреде.
Де ж бо їй сховатися в цю пору
Серед ночі в полі, у ярках?
Як же їй зігрітися надворі
Із малим Івасем на руках?
…Умовляє мама, щоб впустила,
Коли в наші двері, в пізній час
Тихо стукне Катря нещаслива,
Щоб з дитям погрітися у нас…
А бувало плакала і мама,
Як читала нам тоді про те,
Як в догоду вірі й гайдамакам
Гонта погубив своїх дітей…
***
І казки від «Ріпки» до «Принцеси»
Набирали іншої ваги,
А вже в снах, у ночвах я – Телесик
Утікав від хитрої Яги…
І нема ніякого секрету,
Що святе від цього відчуття,
Ночви стали нашим амулетом,
Котрий нам урятував життя.
Як в війну, тоді за автоматом
Із району німець приїжджав,
Рідну неньку мав він розстріляти
(Людям так перекладач сказав).
Та коли той увійшов до хати
І побачив нас у ночвах тих –
Подобрішав, перестав кричати,
Усміхнувсь, замислився, притих.
Він дививсь, немов на янголяток,
Як ми в ночвах плюскались собі,
Мабуть, пригадав своїх хлоп’яток,
Рідний дім, дружину далебі…
Потім фото він дістав з кишені,
Подивитись матері звелів.
(Пояснив, що у його німкені
Також троє отаких синів).
Під кінець він ще оглянув хату,
Ту, що за наказом мав спалить.
Встав…Подумав…Щось хотів сказати…
Руку опустив – та й вийшов вмить.
Дякую ровесникам тим щиро,
Кланяюсь сьогодні за всіх нас,
Із-за них їх батько тоді з миром
Нас лишив, не виконав наказ…
Відступивши від вимог вермахту,
Сатанинських фюрера ідей,
Він – арієць -у полтавській хаті
Повернувся серцем до людей.
***
Згодом ночви замалими стали,
Все в житті спливає в забуття.
Ми тоді уже попідростали,
Вже вкусили перший шмат життя.
Нам про ночви розказала мати
Про жахливий випадок з війни,
Не могла на дрова їх рубати-
Дорогими стали нам вони.
Як весною води розливались,
Ми до річки ночви притягли,
Квітів первоцвіту назбирали,
Заквітчали ночви, як могли.
Брат Павло з старої плащ – палатки
Парус ночвам на гілля нап’яв,
Розвернув під вітер їх спочатку
Так, щоб парус сили набирав.
А вже потім відштовхнув тихенько,
Щоб квіток не позбивати з віть
(Ночвам шлях лягав некоротенький),
Брат сказав, прощаючись: «Пливіть».
І глибокі ночви ті вербові
Поміж лози й вільхи молоді –
Попливли з дитинством десь за обрій
По весняній звиреній воді.
Може, десь пливуть по тихих плесах
Ті вербові ночви відтоді.
І веслує веслами Телесик
Срібний слід лишає на воді…
Ах ви, ночви, ви мої вербові!
Вже вас не побачу наяву.
Ви – мій човник мрії і любові,
На якім і досі я пливу.
У казкове те моє дитинство,
Що злетіло, наче й не було,
Яблуневим цвітом пломенисто
У саду життєвім відцвіло…
Я писать про вас старавсь правдиво…
Ви пробачте, ночви, мо’ й не так,
Ви – моє святе, одвічне диво –
Мить мого дитинства золота!(604 сл.)
Тест
1.Мати у вербових ночвах купала трьох дітей:
а) щосуботи;
б) щоп’ятниці;
в) щонеділі.
2.Матуся була схожа на:
а) Марію-Магдалену;
б) Марію – Матір Божу;
в) Марфу.
3.Разом із сім’єю повечеряти сідав:
а) мороз;
б) вітер;
в) місяць.
4.Мати читала дітям «Кобзаря»:
а) жалісно;
б) сумно;
в) з болем у серці.
5.Після слухання казок хлопчик уявляв себе:
а) Івасиком, що втікав від хитрої Яги;
б)Телесиком, що втікав від хитрої Яги;
в) Іванком, що втікав від хитрої Яги.
6.Ночви врятували життя дітворі і стали для неї:
а) оберегом;
б )святинею;
в) амулетом.
7.Німець дививсь на дітей немов на:
а) янголяток;
б) амурчиків;
в) бісеняток.
8.Арієць у полтавській хаті повернувся до людей:
а) душею;
б) серцем;
в) обличчям.
9.Не могли вже дорослі діти порубати ночви на дрова,бо:
а) дорогими стали їм вони;
б) близькими стали їм вони;
в) незабутніми стали ім. вони.
10.Заквітчані первоцвітом ночви попливли:
а) з дитинством десь за обрій;
б) далеко-далеко;
в) нагадати сучасникам про минуле.
11.Вербові ночви стали:
а) пам’яттю на все життя;
б) згадкою на все життя;
в) одвічним дивом, золотою миттю дитинства.
12.Стиль даного тексту:
а) науковий;
б) публіцистичний;
в) художній.
Тексти для контрольного читання мовчки
Гуси,гуси,гусенята…
5кл.
Даринка прокинулась рано, значно раніше, ніж завжди. Та це і не дивно. Станеться те, про що так довго мріяла. Вона житиме у сім’ї, і в неї будуть мама й тато. Вона любитиме їх, допомагатиме, а вони будуть піклуватися про неї, ходити на прогулянки, купувати смачне морозиво.
Даринка заплющила очі й уявила, як вона йде по вулиці в новому яскравому платтячку, однією рукою тримаючи маму, а другою – тата.
Ще вчора вихователька Світлана Миколаївна довго пояснювала Даринці, що завтра приїдуть її батьки, які були досі дуже далеко і не могли, ну просто ніяк не могли приїхати раніше.
Даринка вірила всьому,що говорила вихователька, адже тут, у дитячому будинку, саме вона замінила дівчинці маму;вірила, але і знала, що все це неправда..
Даринці було вже шість років, і вона розуміла, що її просто хочуть «усиновити».так сталося минулого року з рудим веснянкуватим Сергійком. У нього також «знайшлися батьки», а красунчик Віталик довго – предовго плакав і не міг зрозуміти, чому ті батьки вибрали Сергійка, а не його.
Крім того, Даринка випадково почула розмову, з якої дізналася, що її рідні батьки розбилися на автомобілі, коли дівчинці не було й року. Потім іі виховувала бабуся, яка незабаром померла від туги за Даринчиною мамою. Так і опинилася дівчинка в дитячому будинку.
Після цього випадку Даринка довго слабувала, не хотіла їсти, і лікарі не могли збагнути, яка у неї хвороба. Сама лише дівчинка знала, що її хвороба – від почутої страшної правди. Та минав час, дитбудинківське життя ішло звично й розмірено, Даринка змирилася, заспокоїлась.
А тепер вона стояла біля вікна і дивилася на вулицю. Стара розлога липа простягла гілки під самісінькі шибки. Дівчинці увесь час хотілося розчинити вікно і,по гілках видряпавшись на самий вершечок, прокричати:
– Гуси,гуси ,гусенята, візьміть мене на крилята,понесіть до мами і тата…
– Дарусю, ти вже не спиш?- почула за спиною голос Світлани Миколаївна-Ходімо, допоможеш мені.
Світлана Миколаївна щось говорила, і Даринка щось говорила, але обидві думали про одне й те ж: «Як то їй буде у новій сім’ї».
Батьки прийшли перед обідом. Вихователька взяла дівчинку за руку і повела до передпокою. Радість, якою жила Даринка останнім часом кудись зникла, а натомість з’явився страх і неприховане хвилювання.
Мама сподобалася їй відразу. І великі добрі очі, і ніжна посмішка, і трішечки сиве волосся, і зовсім простенька ніжно-голуба сукня, і тепла шершава долоня. Мов у напівсні пам’ятає Даринка вологі від сліз очі Світлани Миколаївни, довгу дорогу в автомобілі, велику першу в її житті власну ляльку і шоколадне морозиво(404сл.)
Валентина Беля
А тепер вона стояла біля вікна і дивилася на вулицю.
Тест
1.Даринка мріяла, що житиме у сім’ї, і у неї будуть:
а) мама й тато;
б) сестра, мама й тато;
в) брат, мама й тато.
2.Даринка заплющила очі і уявила, як вона:
а) йде вулицею, тримаючи за руку маму;
б) як вона йде вулицею в новому яскравому платтячку, однією рукою тримаючи маму, а другою – тата.
в) як нові мама й тато дарують їй маленьке цуценятко.
3.Світлана Миколаївна довго пояснювала Даринці, що завтра приїдуть батьки, які:
а) були дуже далеко, і мали невідкладні справи;
б) були досі дуже далеко і не могли приїхати раніше, ну просто ніяк не могли приїхати раніше;
в) були дуже далеко, а тепер хочуть забрати її з собою.
4.У дитячому будинку замінила дівчинці маму:
а) учителька Світлана Петрівна;
б) няня Світлана Олександрівна;
в) вихователька Світлана Миколаївна.
5.Даринці вже було:
а) вісім років;
б) шість років;
б) п’ять років.
6.Даринку виховувала після смерті батьків:
а) сестра мами;
б) бабуся;
в) прабабуся.
7.Простягала гілки під самісіньку шибку до вікна Даринки:
а) молода осика;
б) струнка берізка;
в) стара розлога липа.
8.Даринці хотілося відчинити вікно і видряпатись по гілках дерева на:
а) самий вершечок;
б) саму міцну гілку;
в) рівну гілку з густим листям.
9.Нові батьки за Даринкою у дитбудинок прийшли перед:
а) сніданком;
б) обідом;
в) вечерею.
10.Дівчинка відчувала перед зустріччю з новими батьками:
а) страх і неприховане хвилювання;
б) радість і піднесення;
в) сум і розчарування.
11.У нової мами Даринки були:
а) великі карі очі, сповнені любові;
б) великі сині очі, усміхнені вуста;
в )великі добрі очі і ніжна посмішка.
12.Стиль даного тексту:
а) науковий;
б) художній;
в) публіцистичний.
Чорні коти
6 кл.
На всю нашу вулицю лишився вдома лише один чоловік, безногий швець дядько Павло. Решта воюють з фашистами.
І, напевно, через те, що нема на нашій вулиці мужчин, гуляють безбоязно задвірками будинків «чорні коти»– бандити – грабіжники. «Ходять вони по одному, по два»,- розповідають жінки біля колодязя,- нявчать за дверима , ніби коти. Відчиниш двері – вони в хату…
«Чорні коти» побували вже майже у всіх дворах нашої вулиці. І ми давно чекаємо їх до себе. Серед ночі мама будить нас із сестрою і наказує одягатися. Вона тримає в руках ліхтар, бо вночі електрику відключають. полум’я ліхтаря тріскотить і дрижить, і від нього по хаті ходять – бродять чорні тіні. Вони здаються мені «чорними котами». Спросоння починаю шукати якусь коробку, шарудю по печі, лопочу ковдрою. Мама прагне розбудити мене, пестливо умовляє встати, а старша сестра Катя починає сміятися наді мною. В мене цокотять зуби чи то від страху, чи то від холоду. Я всуваю голі ноги у валянки, накидаю прямо на сорочку пальто. І ми йдемо на подвір’я подивитись, чи не лізуть до нас «чорні коти». Мама попереду. Щоб не було так страшно, дзвенить засувом, стукає дверима і голосно розмовляє з нами. Ми з сестрою ідемо позаду, але мені все одно страшно. На подвір’ї також можуть напасти. Тому щомиті озираюся і тулюся до мами. Мама відмикає замок, прочиняє двері… Корова на місці, від світла ліхтаря вона мружиться, тягне до нас морду, наче просить чогось смачного. Перелякано дивляться на нас вівці, кидаються з одного кутка в другий.
Матуся йде до маленького заґратованого віконця в задній стіні сараю, яке виходить на грядку,- і раптом дмухає на ліхтаря. Я від несподіванки й страху зойкаю. Мама пошепки кличе нас до себе, підводить до віконця. Спочатку я бачу там лише суцільну темряву. Потім у ній починає щось рухатися. На грядці стає сіро, і в цій пітьмі обережно ходять, мов плавають, і приглушено розмовляють між собою високі дві тіні… З переляку я завмираю. Зрозуміло, що це – «чорні коти».Отже, добралися і до нас. Постаті стають зовсім виразними. Я навіть бачу в руках одного ціпок чи жердину.
Грабіжники ходять навколо нашого двору, наче біля власного, – безбоязно, не ховаючись, майже виклично. Мама відтягає мене од вікна, шепоче на вухо: «Ще ткнуть чимось в очі…» А сама починає через віконце умовляти «чорних котів»:
– Знайшли кого грабувати!Бідну вдову з дітьми. Нічого у нас для вас немає…
Я страшенно боюся «чорних котів», однак мамин тон мене принижує: «Якби у мене були сили, я тут з ними розправилася би, або почала кричати до людей на допомогу». На наш подив, грабіжники швидко зникають. Невже мамині умовляння подіяли?
Решту ночі ми не спимо. А ранком ідемо дивитися, де ходили незвані гості. Сніг біля віконця витоптано, скло витягнуто й акуратно поставлено біля стіни сараю.
– Дивилися, чи немає ґрат,- посміхається мати.
Із середини віконце щільно перепоясане металевою решіткою, так що не влізеш.
– Вставимо скло, щоб не було протягів,- береться мама за діло…
«Чорні коти» до нас більше не навідувалися, та мама все одно щоночі будила нас, і ми з ліхтарем ішли у сарай дивитися, чи все у нас ціле. Спросоння я починав щось бурмотіти, старша сестра Катруся сміялася, мама застібала на мені пальто, витирала сльози і говорила тихо-тихо:
– Ну, пішли, діти! Мені з вами не так страшно…(529сл.)
Петро Мостовий
Тест
1.На всю вулицю лишився вдома лише один чоловік:
а) безногий дід Петро;
б) безногий швець дядько Павло;
в) безногий дядько Василь.
2. «Чорні коти»- це:
а) бандити – грабіжники;
б) злодії;
в) грабіжники.
3. «Чорні коти» побували у всіх дворах:
а) нашої вулиці;
б) сільських вулиць;
в) нашого села.
4.Старшу сестру звати:
а) Ната;
б) Ганя;
в) Катя.
5.Щоб не було так страшно, мама:
а) дзвенить засувом, стукає дверима і голосно розмовляє з дітьми;
б) дзвенить дужкою відра, стукає у двері і голосно кричить;
в) дзвонить у дзвіночок, смикає за ручку дверей і голосно говорить.
6.Мама відмикає замок і прочиняє двері:
а) у кімнату;
б) у сарай;
в) у кухню.
7.Матуся йде до маленького заґратованого віконця і дмухає на:
а) сірник;
б)свічку;
в) ліхтар.
8.У пітьмі обережно ходять і розмовляють між собою:
а) високі дві жінки;
б) високі дві тіні;
в) високі дві постаті.
9.Мама через віконце починає:
а) благати «чорних котів»;
б) заспокоювати «чорних котів»;
в) умовляти «чорних котів».
10.Частину ночі сім’я не спить, а ранком усі:
а) ідуть дивитися, де ходили незвані гості;
б) ідуть дивитися, де ходили названі гості;
в) ідуть дивитися, де наробили шкоди незвані гості.
11. «Чорні коти» більше не навідувалися, та:
а) мама щоночі ходила з ліхтарем у сарай дивитися, чи все там ціле;
б) мама щоночі будила дітей, і всі з ліхтарем ішли в сарай дивитися, чи все там ціле;
в) мама щоночі вставала і дивилася у вікно чи не ходять бува «чорні коти».
12. Мама говорила дітям, що:
а) їй з дітьми не так страшно;
б) їй із дітьми так затишно;
в) їй із дітьми так одиноко.
Знахар
7 кл.
Рука змерзла й боліла нестерпно. Боліла рука, боліла душа, боліла надія, маленька, зовсім крихітна, що гнала Миколу до цього далекого, чужого хутора за багато кілометрів від дому.
Голий степ, розмита негодою дорога, дрібний пекучий дощ романтичними не здавалися. Лише он ті маленькі вогники загубленого серед степів, забутого Богом і людьми поселення трохи гріли душу, примушували іти швидше.
Уже вкотре, як страшний сон, згадував свої митарства по довгих коридорах обласних і столичних лікарень, та вирок лікарів був одностайним: рука працювати не буде.
Хутірець, що виринув разом з темним осіннім вечором жив своїм тихим, непримітним життям. Потрібну оселю знайшов швидко. Хриплим голосом заспівала хвіртка, невдоволена тим, що хтось чужий посмів потривожити її спокій цієї вечірньої години.
Поріг переступив, немов у інший світ. В обличчя війнуло міцним ароматом літа. Було напівтемно. В грубці тріскотіли дрова, вогонь освітлював постать кремезного сивого чоловіка, якого чомусь не хотілося називати дідом. Справжня чоловіча врода, колишня сила ще вимальовувалися на його суворому обличчі.
Привіталися.
– Болить?- запитав старий так, ніби давно чекав цього вечірнього гостя.
-Болить.
– То сідай, грійся.
Микола поставив валізу. Сів ближче до вогню, розтирав хвору руку. Солодка втома обнімала його тіло. Господар нічого не питав .Мовчав і гість.
У Миколи було таке відчуття, ніби іще хтось, третій, знаходиться в цій кімнаті й тепер спостерігає за ними з темноти.
Підвів очі. Прямо перед собою побачив портрет вродливої молодої жінки з ясними сонячними очима, глибокими і мудрими, як вічність.
Мимоволі замилувався на цю світлу вроду.
– Це моя дружина,Еліза,- вгадав старий його німе питання.
– Еліза…Дивне для наших країн ім’я.
– Вона німкеня. Давно вже померла, ще молодою.
Старий замовк, і Микола не наважувався більше нічого питати.
Порушив тишу чайник. Заспівав нетерпляче голосно, ніби боявся, що його не почують і віддадуть на поталу вогню.
Чай пили довго. Гість виймав із валізи пакунки й пакуночки з їжею, що їх турботлива дружина приготувала в дорогу, пригощав старого.
Сон навалився на Миколу якось несподівано, ніби виринув з-за темного комина.
Ліг на розстелене ліжко і вже крізь сон чув, як старий щось ворожить над його рукою: щось говорить стиха, чимось витирає. Миколі здалося , що він не заснув, а провалився прямо у глибоку темну яму.
Коли розплющив очі, був білий день. Якусь мить не міг збагнути, де він, що було з ним учора, але це тривало тільки мить. Пригадав усе й відразу. Здивувався, що вперше за багато ночей спокійно спав і не чув, що болить рука. А зараз було таке відчуття, ніби її, руки, не було зовсім. Мимоволі глянув, подумки присоромив сам себе. Злякався!Тільки тепер обвів очима хату. Так от чому ввесь час здавалося, що пахне літом! Усі стіни були обвішані пучками трав і навіть сволочки не гуляли.
Та коли побачив білосніжну постіль, на якій спав, здивувався ще більше. Згадав, як Поліна завжди «мучиться», щоб постільне було чисте та біле, скільки клопоту це їй завдає.
Зайшов старий. Поставив на лаву відро.
– Ну що, хлопче, поживеш у мене пару днів,чи як?
– Поживу, коли треба,- сказав Микола.
Ну то й добре. Будемо щось робити з твоєю правицею. А зараз ось іди, попий молочка. Козине молоко – то теж здоров’я.
Так само ще в дитинстві говорив йому батько, та й молоко від кози теж, здається, пив останній раз у дитинстві.
Осінній день згорів, як свіча, швидко, коротко. Знову, як і вчора, тріскотіли у грубці дрова, шипів невгамовний чайник, а старий читав тільки йому видиму книгу вогню(594 сл.)
Валентина Беля
Справжня чоловіча врода, колишня сила ще вимальовувалися на його суворому обличчі
Тест
1.Миколу до далекого чужого хутора за багато кілометрів від дому вела:
а) надія, маленька, зовсім крихітна;
б) безнадія;
в) віра у краще життя.
2.Гріли душу і примушували іти швидше:
а) вогник у степу і світло у сільських оселях;
б) маленькі вогники загубленого серед степів, забутого Богом і людьми поселення;
в) вогники у вікнах близького села.
3.Потрібну оселю Микола знайшов:
а) не дуже швидко;
б) якось дуже швидко;
в) швидко.
4.Вогонь із грубки освітлював постать:
а) Кремезного чоловіка, якого чомусь хотілося називати дідусем;
б) високого сивочолого чоловіка, що, сидячи на канапі, докурював люльку;
в) кремезного сивого чоловіка, якого чомусь не хотілося називати дідом.
5.У Миколи було таке відчуття, що:
а) ніби хтось за ним спостерігає із сусідньої кімнати;
б) ніби іще хтось, третій, знаходиться у цій кімнаті, й тепер спостерігає за ними з темноти;
в) ніби хтось третій спостерігає за ними, ховаючись у темному кутку кімнати.
6.Перед собою гість побачив портрет:
а) молодої жінки з голубими, як небо, очима;
б) прекрасної ,як квітка, жінки з ясними сонячними очима;
в) портрет вродливої молодої жінки з ясними сонячними очима, глибокими і мудрими, як вічність.
7.Дружина знахаря Еліза за походженням була:
а) австрійкою;
б) німкенею;
в) росіянкою.
8.Гість виймав із валізи:
а) пакунки й пакуночки з їжею, що їх турботлива дружина приготувала в дорогу;
б) великий пакунок з їжею, який купив у магазині дорогою до хутора;
в) пакунок з їжею, який приготував сам.
9.Сон навалився на гостя якось несподівано:
а) ніби виринув із темного закутка;
б) ніби виринув з-за темного комина;
в) ніби виринув із сусідньої кімнати.
10.Миколі здавалося, що він не заснув, а:
а) покотився вниз прямо в урвище;
б) підлетів високо- високо, аж до хмар;
в) провалився прямо в глибоку темну яму.
11.Усі стіни у хаті знахаря було обвішані:
а) пучками трав;
б) пахучими віночками із квітів;
в) пучками квітів.
12.Осінній день згорів, як свіча, а старий читав тільки йому видиму:
а) божественну книгу;
б) книгу зцілень;
в) книгу вогню.