Майстер – клас для керівників гуртків

Автор: керівник гуртка зображувальної діяльності Бурлаєнко Олена Миколаївна

Мета:

познайомити керівників гуртків з дивовижним світом петриківського розпису;

навчити технічним прийомам розпису, стилізуванню та співвідношенню природних форм з елементами розпису; залучити до джерел українського розпису;

розвивати композиційні вміння та навички , відчуття прекрасного, використовуючи техніку петриківського розпису;

зацікавити керівників гуртків народним українським мистецтвом, національною культурою та народними промислами своєї Батьківщини.

Матеріали та обладнання:

авторська виставка дерев’яних виробів з композицією петриківського розпису;

слайд-показ елементів техніки петриківського розпису;

виставка дитячих робіт на тему декоративний розпис;

фільм про історію виникнення петриківського розпису;

матеріали, які треба мати з собою для роботи: олівець, гумка, декілька пензлів з білячої шерсті 3, 4 розміру, мастихін (лопатка для розмішування фарби), палітра плоска (скло чи пластик), акварельні або гуашеві фарби, папір А4 (2шт.), склянка для води,соска,піпетка(аптечні).

План проведення майстер-класу:

1. ВСТУП

2.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ

2.1 Історія виникнення та розвитку петриківського розпису.

2.2 Визначні майстри петриківського розпису.

3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯ лопатки,ложки.

3.1. Складання та малювання візерунка з елементами петриківського розпису.

3.2 Показ поетапного малювання елементів петриківського розпису.

3.3 Технологічна послідовність підготовки до роботи з матеріалами та інструментами.

3.4 Поєтапне малювання деревяних виробів(лопатка,ложка).

4. Підсумок роботи майстер – класу

5.СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

---

 

1.ВСТУП

Українська традиційна народна культура завжди відігравала роль національної. І тому не варто забувати свою культуру. На нашу думку петриківський розпис завжди актуальний. Петриківський розпис можна широко застосовувати в інтер‘єрі, в побуті. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначних майстрів.

Такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші. За своє життя вони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальні композиції. Характерне сполучення елементів у петриківському розписі розгорнуті до глядача та профільного розташування.

Протягом проведення нашого майстер класу об‘єктом буде художній розпис по дереву, предметом – виконання композиції на дощечці з елементами художнього розпису.

 1.1 Очікування учасників. Вправа «Чарівна скринька».

Учасникам майстер-класу роздаються невеликі аркуші паперу

Після цього кожен учасник записує (чого саме він чекає від майстер-класу) та зачитує свій напис і кладе в « Чарівну скриньку» .

 1.2 Вправа “Моє ім’я”

А тепер настав час познайомитися. Напишіть на «візитці» своє ім’я, яким би ви хотіли, щоб вас називали на майстер-класі. Назвіть свою одну або декілька позитивних рис з початкових букв свого імені.

Ось ми з вами і познайомились.

2. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. ІСТОРІЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ

«Бути майстером гідний лише той, хто, звертаючись до старого, спроможний відкривати нове (Конфуцій)»

2.1 Історія виникнення та розвитку Петриківського розпису

Краса родом з Петриківки

Краса родом з Петриківки

Тут і радість моя, і домівка,

І робота, де жито шумить.

В цих вишневих степах Петриківка,

Мов коштовна перлина, лежить.

В. Міщенко

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Село Петриківка Дніпропетровської області стало одним з найвідоміших його центрів завдяки своєрідному мистецтву малювання.

Розпис виник на Лівобережній Україні в с. Петриківка.

Він зароджується як одне з найперших орнаментальних мистецтв, проте широкого поширення набув у ХІХ ст. Розпис зосереджувався на печі, комині, потім малюнок переходив на стіну, продовжувався над вікнами, по кутках. Зображували переважно птахів, дерево життя з ними, хрести в полі, зигзаги, рослинні орнаменти.

Нині вже усьому світові став відомий цей вид розпису на різноманітних виробах художніх промислів. Чарівна петриківська квітка розцвіла на фарфоровій вазі, лягла на шовкову тканину, загорілася на полакованій поверхні сувенірної шкатулки. Усі ці речі полонять красою вимогливого глядача на міжнародних ярмарках у Марселі та Токіо, у Софії та Загребі.

Петриківський квітковий орнамент має багатовікову традицію. Подібні до нього мотиви зустрічаються і на старовинних речах, що належали простим запорізьким козакам, представникам широких верств волелюбного українського народу. Та й сама Петриківка – старовинна запорізька слобода, і люди, що жили в ній, ніколи не відчували кріпацького ярма. Ця обставина безумовно сприяла розвиткові народної творчості, а саме настінного орнаментального розпису.

Слобода Петриківка, що раніше мала назву Петрівка, була заснована в 1772 році переселенцями із старовинного запорізького поселення Курилівки, землі якої періодично зазнавали шкоди від повені. Ініціатором цього переселення був кошовий отаман Війська запорізького Петро Калнишевський.

Спочатку Петриківка входила до складу Полтавської губернії, а згодом, коли була заснована Катеринославська губернія, вона ввійшла до складу Новомосковського повіту цієї ж губернії. Петриківка була чималим торгівельним центром, щорічно тут відбувались великі ярмарки.

Після ліквідації Запорізької Січі жителі села Петриківки почали називатись “казенними” або “державними”, тоді як сусідні з Петриківкою села були віддані указами Карини ІІ у володіння місцевим поміщикам.

Настінний розпис у побуті українських селян має свою давню традицію. Цей розпис був тісно зв’язаний з матеріалом, з якого будувало своє житло населення степових та лісостепових областей України,тому що глина чи саманна будова з обмазаними глиною і побіленими крейдою стінами в якійсь мірі обумовлювала покриття їх настінним розписом. Зовнішні стіни хат прикрашалися по краях і під стріхою кольоровою глиною у вигляді смуг “підведення”, кольорових плям і крапок (“горошок”). Прикраси в зовнішньому розписі вживалися також у вигляді карнизів, рам, колонок і цокольних смуг (призьба), що імітували архітектурні деталі будови і відзначалися вдалим добором кольорів.

В інтер’єрі хати розписом особливо виділялася піч, обведена по краям і карнизам стрічками кольорових смужок, та розписана всілякими рослинними і тваринними орнаментами – “квітками”, “півнями”, “пташками” і т. ін.

Настінним розписом прикрашались також простінки, фриз, сволок, обрамлення вікон і дверей. Типовими для рослинної орнаментики були “бігунчики”, широко розповсюджені в українському народному мистецтві “вази”, “букети”, “гілочки” та зображення окремої “квітки”.

Форма і колір орнаментальних композицій були підпорядковані архітектурі інтер’єру хати і, крім того, були у тісному взаємозв’язку з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер’єру, де вона була вміщена… “Вазони”, “букети” і “бігунчики”, як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди “бігунчика” прикрашали сволок, фриз і обрамовували віконниці і дверні прорізи; окремі “гілочки”і “квітки” здебільшого застосовувалися в насінному розписі. Рідше розписувалася стеля. На стіні біля ліжка виконувався розпис, що імітував “килим” .

Крім того на побіленій стіні хати кольоровою плямою виділявся “мисник” з гончарним посудом червоножовтої тональності, скриня, на задньому полі якої грають червоні тони орнаменту. На стіні висіли також вишиті червоними і чорними візерунками рушники, на ліжках і лавах стелились яскраві фарбовані домоткані рядна і килими. Уся ця гама рожевочервоних і жовтооранжевих відтінків об’єднана в одну цілісну композицію. Настінний розпис знаходився у гармонійному поєднанні з усіма цими предметами домашнього вжитку.

Традиції настінного розпису щільно пов’язувались з іншими видами оформлення інтер’єру. У давнину селяни самі виготовляли тканини для одягу та прикрашання житла , самі ткали килими, займалися вишиванням рушників, виготовленням рельєфних або розписаних кахлів для облицювання печі, що займала більшу частину хати. Квітчастими килимами прикрашали стіну біля ліжка, інколи ними завішували вікна і застеляли лави. Крім того стіни прикрашались вишитими рушниками, котрі вішались над дверима, на покуті і на вільних простінках. Згодом ці декоративні елементи були майже повністю замінені кольористим настінним розписом. Кольористий розпис під “килим” замінив справжній тканий килим, що висів раніше на стінці над ліжком; розпис над дверима і вікнами та в простінках замінив вишиті рушники, а розпис печі – розписні кахлі.

Настінний розпис виконувався, як правило, жінками за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними барвними матеріалами були кольорові глини і саморобні рослинні фарби. Останні виготовлялись домашнім способом із різних трав, листя, ягід та квітів.

Так, наприклад, зелену фарбу видобували з пирію, синю з квітів проліска, жовту з цибульного лушпиння, оранжеву з кори молодих яблуневих пагінців, червону і фіолетову з соку вишень та шовковиці. Вживали також такі природні барвники як вохра, глей та сажа.Фарби з кольорових глин, глею і сажі отримували, розтираючи ці матеріали на порох, а потім розводили їх на молоці або яйцях. Рослинні соки також змішували з молоком і жовтками.Розпис провадився за допомогою ганчірки (“віхтя”), щіточками, колоссям, зв’язаним у пучок, а інколи і просто пальцем. Петриківці крім цих способів нанесення розпису користувалися тонесенькими саморобними щіточками із котячої шерсті.

Петриківський розпис, як настінний, так і на побутових предметах – скринях, барабанах, віялках, спинках саней, відомий з минулого століття. Із покоління в покоління, все більше удосконалюючись, передавались традиції петриківської орнаментики. На протязі багатьох десятиліть із петриківських селян виділилась група напівпрофесіональних майстрів. Розписували сани, віялки і скрині й вивозили їх на продаж. Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння.Темперний живопис застосовувався, головним чином, в настінних розписах, а дерев’яні предмети вжитку розписувались олійними фарбами, або ж, як це робиться і тепер, розведеними на жовтках яєць з домішкою оцту.

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного (здебільшого квіткового орнаменту) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори.

Прикладом цього є традиційна “цибулька”, схожа на розрізану навпіл цибулю. Дрібні ж листочки, виконані легкими відривчастими мазками, називаються “папороттю”. Такими ж тонесенькими мазками, які складають враження чогось пухнастого, легенького як повітря, роблять пестики квітів і бутони.Ажурність і графічна чіткість малюнка, віртуозність його виконання досягаються за допомогою щіточки із котячої шерсті. Такою щіточкою петриківці досягають пухнастих і перистих зображень рослин, особливо листя. Інколи квіти в петриківському розписі поєднуються чи замінюються ягодами, наприклад виноградом і калиною, тут же уміщуються і птахи, що дзьобають ягоди. Рідше зустрічаються зображення тварини і людини.

Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку. Нажаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу.

Основи петриківського розпису

– Щоб навчитись малювати квітку Петриківки, потрібно опанувати техніку і основи петриківського розпису.

Основним елементом в петриківському розписі є зернятко або мазок. Саме воно покладається в основу всіх елементів. Зернятко може бути прямим, похилим, видовженим, подвійним.

Гляньмо на малюнки з розписом. Зараз ми з вами спробуємо малювати. А ось ці елементи вже складніші: гребінець, травичка, подвійний мазок, колосок, горішок, пуп’янок.

2.2. Визначні майстри Петриківського розпису

Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною. Декоративний розпис на Придніпров‘ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров‘ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров‘я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк – ймовірний прообраз славнозвісної петриківської “цибульки”. Найранішою формою розпису на Придніпров‘ї було настінне малювання. Майстри декоративного розпису :

Є.В.Берченко, Євдокія Клюпа-Щербина, Олександр Статива, Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ганна Павленко, Василь Вовк, Ярина та Ганна Пилипенко, Марфа Тимченко, Євдокія Клюпа, Галина Прудникова, Векла Кучеренко,

Ганна Данилейко, Марія Шишацька, Федір Панко, Василь Соколенко. За своє життя вони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальні композиції.

Демонстрація і обговорення робіт майтерів Тетяни Пати та

Катерини Білокур

Найвизначнішими майстрами Петриківки є Тетяна Пата та Катерина Білокур.

Ось тут ви бачите картини всесвітньо відомої художниці Катерини Білокур, Подивіться на них уважно. Сама майстриня дуже любила квіти, тому й малювала переважно їх.

– А в Тетяни Пати на малюнках переважають птиці.

У Петриківці було багато селянок-майстринь, котрі розписували хати та виготовляли “мальовки” на продаж, але лише одній з них судилося зіграти винятково важливу роль у дальшому розвитку петриківського декоративного розпису.

Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної ф творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. А тут своє, народне, живе! «Весілля», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці»… Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.

Цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати.

Усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях — квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. Хати жителів Петриківки — музей народного мистецтва, який живе своїм життям. Розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку сидиш — нащо кудись йти?

Петриківці привчають дітей до малювання змалку, передаючи свої особливі технічні засоби, секрети малювання. У кожний родини малювали всі. Фарби купували або готували самостійно. Коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. Розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. Саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.

В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й краси.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Малювання розпису на ложці,лопатці.

1. Ознайомлення з матеріалами та інструментами для петриківського розпису

Вибір матеріалів та інструментів

Гуаш – це фарба, яка легко розводиться з водою, швидко висихає на повітрі, добре лягає на папір, картон і з допомогою – на циновку.

Акварель – це розтерта на природньому прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота – основні ознаки акварельних фарб, що зближають їх з петриківськими “манійками”.

Палітра- пластикова пластинка для розмішування фарб.

Ганчірка для витирання пензликів. В правому куті стола розміщують фарби, підставку для пензликів. Усі предмети повині знаходитись у межах витягнутої руки, щоб можна було легко дістати, не підіймаючись.

Соска-матеріал для малювання калинки,винограда,квітів(одягається на палець).

Пипетка– матеріал для малювання смородини,малини.

Пензлики– плоскі та круглі з білячого хвоста, або кішки. Деякі художники користуються саморобними пензликами з білячого хвоста. Ці пензлики невеликого розміру (.N1:1-4).

Пензлик з котячої шерсті –пензлики для пітушиння композициі.

Пензлики яки треба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збирають у пучечок і туго прив’язують звичайною ниткою до дерев’яного держальця. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, де шерсть більш пухкіша. Пучечок набирається з двох-трьох вистригів.

Спершу новий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але поступово його доводять до потрібної форми, вибравши зайві волосинки. У зволоженому стані всі волосинки пензля зібрані в гострий кінчик.

Щоб зберігати правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м’який папір.

3.1 Складання та малювання візерунка з елементами петриківського розпису

Найцікавіший момент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема композиції у петриківських розписах — еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась найбільша квітка, дві квітки або два грона ягід.

Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця.

Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов’ян Придніпров’я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення.

Характерне сполучення елементів у петриківських розписах — розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює букет, кущ, вазон. Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким.

Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

Композиція – організація площини, при якій встановлюються закономірні, злагоджені відносини між площиною картини та зображенням.

У нашій роботі використано головний закон – закон цілісності. Цілісність – це якісний показник художнього твору, що синтезує його частини в єдине ціле. В кожному творі мистецтва є композиційний центр.

Він вирізняється формою, кольором та збільшеним розміром в порівнянні з іншими елементами. Це те, на що звертається увага в першу чергу.

Центром композиції є зображення козака й козачки, котрі виділяється як формою так і кольором, і також вони зміщені в центрі кожної дощечки.

У роботі є чіткий порядок в розташуванні та поєднанні елементів, немає певної асиметричності. Лінії плавні, пластичні, чіткі. Це дає можливість підкреслити яскравість виробу. На картині намальовані трава і небо. Ракурс їх зображення говорить про динамічний рух на передній план. Завдяки іншим елементам, намальованим на картині, вона набуває повної своєї цілісності.

Вибір колірної гами

При виконанні малюнка ми будемо користуватися колірним кругом, який складається з 24-х кольорів, які виникають завдяки змішуванню жовтого, зеленого, синього.

Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:

1. Однотональні – досягається додаванням в один хроматичний колір чорного або білого кольорів;
2. Споріднені – це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх, синьо-зелених, зелено-жовтих кольорів;
3. Споріднено-контрастні – це групи зелено-червоних, жовто-синіх, червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів;
4. Контрастні – це групи кольорів, розташовані у протилежних четвертях. У нашій роботі ми використовуємо споріднено-контрастні кольори.

Технічні прийоми виконання

Центром композиції є козак та козачка. Вони найбільші за розміром та виділяється завдяки яскравому кольору. Розташовані в центрі для того, щоб вільний простір на картині підкреслював її легкість та невимушеність.

Намальовані на картині хмари, створюють гарний ансамбль з погодою, таким чином робота набуває справжньої української витонченості.

Щоб створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок”:

“Грібенець” – мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.

“Зернятко” – мазок, який наносять починая з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком наружу, зображення нагадує колос. Звідси і назва.

“Горішок” – складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.

“Перехідний мазок” – накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (н-д. зелену), а потім в другу (н-д жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного (здебільшого квіткового орнаменту) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори. Прикладом цього є традиційна “цибулька”, схожа на розрізану навпіл цибулю. Дрібні ж листочки, виконані легкими відривчастими мазками, називаються “папороттю”. Такими ж тонесенькими мазками, які складають враження чогось пухнастого, легенького як повітря, роблять пестики квітів і бутони.

Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку. Нажаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу.

3.2 Показ поетапного малювання елементів петриківського розпису

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов’язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.

Стрічковий – будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму.

Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту – будь-який колір на світлому темніє ,а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів.

Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.

Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.

Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи .

Основні елементи розпису

Вправа 1 . «Зернятко» -майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки — «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом.

Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку — «пуп’янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп’янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп’янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо.

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії.

Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент “бігунець”, підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном.

Можна також використати “мальовки” (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер’єр .

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев’яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями.

Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.

Декоративно-прикладне мистецтво є невід’ємною частиною нашого життя, побуту. Крім описаного вище об’єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петриківського розпису початківцям необхідна терплячість і наполегливість під час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.

2.3. Технологічна послідовність підготовки до роботи з матеріалами та інструментами

Чарівні петриківські малюнки дарують людям святковий настрій вже близько трьох століть. Традиційні квіти, ягідні грона та жар-птиці, що у минулому зародилися як настінний хатній розпис, нині прикрашають дерев’яний та порцеляновий посуд, шовкові хустинки, сторінки книг, декоративні прикраси з дерева. Багатство відтінків червоного та жовтогарячого, відтінене розмаїттям зеленого листя, є особливими відмінними рисами Петриківського розпису. Орнаментні мотиви, де переважають яскраві, насичені тони, привертають увагу не тільки колоритом, але й надзвичайною цілісністю творчої ідеї. А простий, на перший погляд, малюнок насправді приховує довгу й копітку роботу художника, який філігранно зобразив дрібні деталі картини. Очевидно, саме так і повинно народжуватися диво, яке має сприйматися не очима, а душею й серцем. Майстерно створений петриківський розпис символізує щедрість краси рідного краю.

Починаючи з першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м’якими й легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток.

Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері.

2.4. Поєтапне малювання деревяних виробів(лопатка,ложка)

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій.

Композиція – це розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку рослинних, у певному порядку.

Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов’язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Технологічна послідовність розпису ложки,лопатки

Робота виконана в такій послідовності:

• розробляємо ескіз;
• розфарбовуємо малюнок на папері;
• малюнок переносимо на підготовлене полотно (лопатку,ложку);
• розфарбовуємо полотно за допомогою фарби гуаш з додаванням клею ПВА;
• простим олівцем наносимо єскіз композиції;
• вибираэмо кольори для орнамента;
• послідовно малюэмо великі елементи,потім малі (пітушиння котячим пензликом).
• покриваэмо вириб лаком ПФ110 .

4. Підсумок роботи майстер – класу

Рефлексія

• Що нового дізналися про історію культури українського народу, історію петриківського розпису?
• Чи зацікавились ви технікою петриківського розпису?
• Чи було цікаво працювати ,для себе я взяла…?
• Йду з майстер-класу з відчуттям ?

---

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азбука цветов. – СПб.: Кристалл, Терция, 1998. – 368 с.: ил.

2. Аксенов К.Н. Рисунок в помощь начинающему художнику-оформителю. – М.: Плакат, 1987. – 192 с.: ил.

3. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1969. – 416 с.

4. Богун А.М., Лисенко Н.В. Інтер’єр українського житла // Українське народознавство в дошкільному закладі. – К., 1994, с. 377-384.

5. Бойко А.М., Титаренко В. П. Український рушник: засіб національного виховання і витвір народного декоративно-ужиткового мистецтва. – Полтава: Верстка, 1998. – 72 с.

6. Бутник-Сіверський Б. Народные украинские рисунки. – М.: Сов. художник, 1971. – 200 с.

7. Верхола А.П. Методика викладання креслення в школі. – К.: Рад. школа, 1989. – с.60-63.

8. Відкіля квіти на скрині? (З історії декоративних малювань на дерев’яних виробах України) // Родовід. – 1999. – №1. – с. 93-97.

9. Гамезова А. Хата моя, біла хата: національний декоративний розпис у хатньому інтер’єрі // Тернопіль. – 1993. – №2. – с. 24-28.

10. Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи. – К.: Мистецтво, 1965. – 64 с.

11. Глухенька Н. Петриківські майстрі декоративного розпису. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. – 63 с.

12. Глухенька Н. Творці прекрасного (про майстрів укр. декоративного розпису с. Петриківка)//Жовтень. – 1972. – № 5. – с. 126 – 130.