Особливості емоцій у молодших школярів

Незважаючи на особистий, індивідуальний характер емоцій, вони також мають ві­кові особливості, спільні для певного віку. Мо­лодший шкільний вік у психології називають періодом афективного реагування, тобто про­сто кажучи, саме молодші школярі найбільшою мірою схильні до переживань.

Якщо поведінка дошкільника наївна та безпосередня, відкрита та зрозуміла для оточуючих, то в молодшого шко­ляра з’являється своє внутрішнє життя, і його поведінка вже не буде такою зрозумілою в усіх своїх проявах.

Переживання молодшого школяра найчастіше непо­мітні для дорослого. А їх багато: це й страхи, і підвищена емоційна збудливість, і тривога, і занепокоєння. Навіть сама дитина не завжди розуміє й усвідомлює причину переживання, його зміст. Усе може відбуватися на під­свідомому рівні й зовні виявлятися в поганій дисципліні, упертості, відмові від виконання домашніх завдань, низь­кій успішності, навіть за наявності високого інтелекту. До­рослі прагнуть закликати дітей до дисципліни, посилюють контроль, дорікають, засуджують, «навішують ярлики», але це не дає позитивного результату, тому що не усувається причина, що викликала різні переживання.

Труднощі неминучі в житті кожної людини, однак діти зіштовхуються з ними частіше, ніж дорослі. Те, що дорослому здається звичним і природним, у дитини може викликати занепокоєння, тривогу, страх. Не маючи достат­нього життєвого досвіду, діти повсякчас зіштовхуються із чимось несподіваним для себе, невідомим.

Виникнення негативних емоційних станів у дітей мо­лодшого шкільного віку пов’язане найчастіше з навчанням у школі: контрольні роботи, відповіді учня перед класом,
страх зробити помилку, одержати «погані» оцінки, осуд, зауваження вчителів тощо. Психотравмуючий вплив мають неправильне виховання дитини в родині, ситуації розлу­чення, хвороби близьких. Поява в родині другої дитини, яка переключає увагу батьків на себе, викликає сильні рев­нощі, відчуття покинутость

Шановні батьки! Пам’ятайте, що молодші школярі перебувають майже в постійній емоційній напрузі. Чи зможуть вони виправдати завищені очікування дорослих? Чи зможуть бути відмінниками зі зразковою поведінкою, як того вимагають «всесильний» учитель і батьки? Похва­лить учитель, який є авторитетом, чи буде висміювати при всіх, лаяти, засуджувати? Чи зможе дитина відповісти або написати без помилок і, нарешті, які оцінки в неї сьогодні будуть у щоденнику? Оцінка в цьому віці набуває великої значущості для дитини: батьки, родичі, знайомі за оцінка­ми роблять висновки про особистість дитини. Гарні оцін­ки — значить, вона сама гарна, погані — виходить, вона по­гана, і з неї ніколи нічого не вийде.

Дорослі вважають, що головне — вимагати від дитини: вона «повинна», «зобов’язана» тощо. А що в неї на душі?

До мене звернулася вчителька з приводу поганої дисцип­ліни одного з учнів у класі. У хлопчика була виявлена над­мірна тривожність, пов’язана зі школою. Я спробувала це пояснити вчительці, на що та махнула рукою: «Та яка там тривога? Крутиться як шило, розмовляє на уроках». Тоді я мовчки показала малюнок хлопчика: дорогою до шко­ли його збиває машина. Учителька була здивована. Разом із нею ми почали розбиратися, як індивідуально підійти до хлопчика, щоб школа стала для нього безпечним місцем Отож, будьте уважнішими до емоцій своїх дітей саме зараз, у молодшому шкільному віці. Накопичені негативні емо­ції, подавлені, витиснуті в підсвідомість, негативно вплинуть на розвиток дитини, виявлять себе в підлітковому віці й у до­рослому житті, спричиняючи неврози (від заїкання й енурезу до повної неспроможності пристосовуватися до оточуючого світу). Не залишайте дітей наодинці зі своїми переживан­нями. Малюки ще не в змозі з ними впоратися з огляду на анатомо-фізіологічні чинники. Лобові частки кори голов­ного мозку, які відповідають і за емоції, і за вольові якості, в дітей ще не дозріли. Якщо дорослий справляється з нега­тивними емоціями завдяки вольовим зусиллям та життєво­му досвіду, то дитина молодшого шкільного віку ще не може цього зробити, тому що її лобові частки ще не дозріли, а життєвий досвід із подолання труднощів є ще малим.

Розвиток волі в дітей тісно пов’язаний з розвитком їхнього інтелекту, формуванням так званої мотиваційної рефлексії. Рефлексія — це процес самопізнання людиною внутрішніх психічних явищ і станів. Вона передбачає особ­ливе спрямування уваги на діяльність власної душі. У мо­лодших школярів рефлексія тільки зароджується, оскільки вона вимагає особистісної зрілості, якої дитина ще не до­сягла. Та й мотиви поведінки повинні бути усвідомленими, а в дітей вони базуються на емоціях. Усе вищесказане зо­всім не означає, що варто спостерігати й чекати до 25 ро­ків, коли особистість стане зовсім зрілою. Зрозуміло, що закладати основу для майбутньої особистісної зрілості треба з дитинства, але при цьому необхідно пам’ятати, що особистісні процеси ще не сформовані остаточно. І недо­цільно вимагати від дитини повністю усвідомлених моти­вів, а також «дорослих» продуманих дій.

Окремо слід сказати про семиліток. У цьому віці від­бувається так звана криза 7 років, коли дитина починає відчувати себе соціально значущою. Те, що раніше було важливим, втрачає свою цінність. Малюка перестають оцінювати за грою. Тепер його будуть оцінювати за на­вчанням. Як вважає дитячий психолог Л. І. Божович, криза 7 років — народження соціального Я дитини. Змінюється емоційна сфера молодших школярів. Діти втрачають свою безпосередність. У них з’являється внутрішнє життя. А зо­внішнім виявом цих кризових явищ часто можуть бути кривляння, манірність, емоційні спалахи, капризи. Усі ці явища починають зникати, коли дитина виходить із кризи й вступає остаточно у молодший шкільний вік. Дорослим слід бути терплячими та спокійними, але не відсторонени­ми спостерігачами. Дитина потребує підтримки, пояснень, спокійних роз’яснень, як правильно чинити.

Хотілося б звернути вашу увагу на деякі особливості психіки молодших школярів.

• Душу дітей переповнюють різні емоції.
• Світ для дитини може відкритися кожної миті по- новому й викликати полярні відгуки в душі — від жаху до захоплення.
• На всі події діти реагують тільки емоційно, вони не мо­жуть раціонально й холоднокровно оцінити ту чи іншу ситуацію, оскільки не мають життєвого досвіду.
• Діти ще не знають, як сказати про свої переживання, часто вони їх навіть не усвідомлюють. Допомогти ви­словити переживання можуть тільки дорослі.
• Починає з’являтися своє внутрішнє життя. Діти по­чинають втрачати свою безпосередність. Поведінка дітей може не відповідати внутрішньому стану їхньої душі. Часто зовнішня поведінка набуває різних за­хисних форм: упертості, неслухняності, негативізму, капризування, сльозливості тощо. Це сигнал про не- благополуччя душевного стану дитини, про те, що вона із чимось не справляється. їй потрібна допомога!
• Діти ще безпомічні в цьому віці й не можуть захисти­ти себе від несправедливих зауважень, докорів, образ. Допомогти їм можуть тільки дорослі.
• У 7 років згідно із законами психологічного розвит­ку наступає чергова криза. В організмі відбувається гормональна перебудова, яка є навантаженням на ди­тячий організм. Емоційне життя дитини стає більш напруженим. Криза може супроводжуватися підви­щеною дратівливістю, вразливістю, плаксивістю. Усі ці явища проходять максимально протягом року.
• Вольові якості в дітей ще слабкі, їх треба розвивати.

Доктор психологічних наук Р.М. Грановська вважає: «Батьки й дорослі, що страждають від упертості й ка­призів дітей, не усвідомлюють, що все це — вияв безсилля дитини. Поведінка дитини, що засмучує, нерідко є про­стим свідченням зайвого утиску її бажань, примусу або поганого самопочуття. Однак далеко не завжди, навіть зрозумівши ці причини неслухняності, батьки поспішають на допомогу. Найпростіша допомога полягає у формуванні переконаності дитини в тому, що вона гарна і що бать­ки її люблять». І ще одна цитата. «Якщо згадати, скільки перешкод трапляється дитині на кожному кроці, не слід дивуватися, що її реакція на них не завжди адекватна… За кожним прикладом її неправильної реакції на навко­лишнє оточення криється ціла низка спроб відреагувати правильно й досягти успіху в житті». (А. Адлер.)