Стаття на педагогічну тематику. Організація виховної роботи в школі засобами історії

Автор: вчитель російської мови та літератури Мосієць Олена Вячеславівна

У статті розглядаються деякі засоби історії, спрямовані на формування та розвиток умінь і навичок, що сприяють становленню особистості. Наголошується, що особистісний розвиток людини несе на собі віддзеркалення особливостей свого народу, нації, які необхідно враховувати у процесі навчання та виховання.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ ЗАСОБАМИ ІСТОРІЇ

Загальноосвітня школа є тим основним соціальним інститутом, що реалізує мету загальної середньої освіти, робить вирішальний внесок у формування інтелекту, самосвідомості нації, забезпечення її фізичного і духовного здоров’я, адже саме тут створюються відповідні умови, саме тут відбувається виховання громадянина нашої держави.

Завдання сучасної школи щодо формування всебічно розвиненої, соціально активної, творчої особистості вимагають від педагогів вироблення нових підходів до організації виховної роботи в школі. Слід зауважити, що на сьогодні виховній функції навчальних закладів надається дуже важливе значення. Про це свідчить і низка прийнятих нормативно-правових документів: Закони України «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», Указ Президента України від 20.03.2008 р. «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні», наказ МОН України від 17.12.2007 р. № 133 «Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».

В Законі України «Про загальну середню освіту» (ст. 17 п. 1) говориться, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними. Цілі виховного процесу визначаються на основі принципів, закладених у Конституції України та інших нормативно-правових актах.

А.С. Макаренко казав: «Воспитывает все: люди, вещи, явления, но прежде всего и дольше всего – люди. Из них на первом месте – родители и педагоги» [5] . Оскільки значну частину свого часу дитина проводить у школі, то зрозуміло, що успіх виховного процесу у певній мірі залежить від учителів, у тому числі, вчителів історії.

Останнім часом певного значення набуває реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу, формування поваги до історії рідного краю. Саме цим пояснюється актуальність заявленої проблеми. Об’єктом дослідження виступає виховний процес у школі. Предметом дослідження є педагогічні засоби, представлені шкільним курсом  історії, які можуть бути використані у виховній роботі.

Звичайно, що в Україні, як і в багатьох інших країнах світу, склалася своя система виховання, яка враховує національні риси і самобутність українського народу. Проаналізувавши основні нормативно-правові документи визначаємо, що пріоритетними напрямками виховної роботи в школі є патріотичне, громадянське, соціальне, моральне, художньо-естетичне, екологічне, фізичне виховання учнів [4,6]. Зупинимося на перших трьох аспектах.

Патріотичне виховання, як зазначає Б.С. Кобзар, – це формування патріотичних почуттів, вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання своєї держави [3, с.19]. Розвиток патріотичної свідомості учнів повинен мати систематичний, структурований характер. Вчитель історії разом із класним керівником може готувати та проводити, наприклад, уроки мужності, присвячені Дню перемоги, Дню визволення міста; години спілкування, приурочені важливим сторінкам українського життя, із запрошенням свідків подій («Прости нас, пам`яте, прости…», «Одвічний біль Афганістан», «Всім серцем любіть Україну свою», «Без верби й калини нема України» тощо); політінформації, тематичні вечори; організовувати виставки та конкурси творчих робіт учнів.

Соціальне виховання – це процес соціального розвитку, соціального формування особистості, який керується цілеспрямовано [1]. Соціальні зміни, що відбуваються у суспільстві зараз, занадто швидкі та вагомі. Ми розуміємо, що теперішнім школярам доведеться жити у світі, що суттєво відрізнятиметься від того, в якому живуть їхні батьки. Тому важливим аспектом у роботі вчителя історії має бути не стільки передача молоді своїх знань та вмінь, скільки підготовка учнів до самостійних дій, до свідомого прийняття рішень. В цьому можуть допомогти гурткова робота, конкурси з історичною тематикою. Особливо гостро, на нашу думку, проблема соціального виховання постає у старшій школі. Це період, який являється перехідною ланкою до самостійного життя. На уроках історії вчитель може використовувати рольові та ділові ігри, які, з одного боку, є засобом активізації пізнавальної діяльності учнів, з іншого – занурюють дітей у ситуації, подібні до життєвих. У цьому віці підлітки активно приймають участь у дискусіях, дебатах, із задоволенням виконують соціальні проекти.

Дуже тісно із соціальним пов’язана проблема громадянського виховання, адже формування громадянина є не лише результатом цілеспрямованої виховної діяльності, а й наслідком набутого соціального досвіду. Основною метою громадянського виховання є виховання в людині моральних ідеалів суспільства, потреби в діяльності на благо           громадськості [2]. І знов таки, можна з упевненістю сказати, що шкільний курс історії відіграє важливу роль у формуванні особистості, свідомого й активного громадянина. Вивчаючи історію, учні глибше пізнають свій народ, знайомляться з його корінням, витоками духовності, з історією свого рідного краю. На жаль, аналіз підручників свідчить, що більший акцент робиться на труднощі та проблеми українського народу у боротьбі за свою незалежність і менше уваги приділяється культурним здобуткам, економічним та технічним досягненням. Усунути дані недоліки та зацікавити учнів історією свого народу вчителю допоможуть інтерактивні вправи, дискусійні прийоми роботи, нестандартні уроки, творчі та пошуково-дослідницькі завдання, метод проектів, екскурсії [7].

Підсумовуючи вище зазначене, можемо сказати, що уміння та навички, які сприяють становленню особистості, можуть і мають цілеспрямовано формуватися засобами історії як в урочний, так і у позаурочний час. І варто пам’ятати, що особистісний розвиток людини несе на собі віддзеркалення особливостей свого народу, нації, які необхідно враховувати у процесі навчання та виховання.