Виховний захід “Земля на зернятці стоїть”

Автор: Вчитель початкових класів Слісаренко Надія Миколаївна

Цей виховний захід – це свято хліба. Він про історію виникнення хліба, його значення в житті людини, народні звичаї, пов’язані із збиранням урожаю, хлібом, про нелегку працю хліборобів, про бережливе ставлення до хліба.

---

 

МЕТА.  Ознайомити учнів з історією виникнення хліба, його значенням у житті людини, народними звичаями, пов’язаними із збиранням урожаю, з хлібом; виховувати шанобливе й бережне ставлення до хліба, повагу до людей хліборобської праці.

ОБЛАДНАННЯ.

1.  Грамзапис «Реквієм» А.Моцарта.
2. Українські народні костюми для дітей.
3. Костюми людей первіснообщинного ладу.
4. Віночок з колосків і квітів з барвінком.
5. Для «костра» – сухий спирт, гілля.
6. Домашній круглий хліб з колосками на вишитому рушнику.
7. Костюми косарям: солом’яний бриль, українська сорочка, коса(з дерева і картону).
8. Серп.
9. Сторінки до «живої» книги.
10. Пташечки з хліба.

ОФОРМЛЕННЯ ПРИМІЩЕННЯ. На дошці – тема: «Земля на зернятці стоїть», плакати про хліб. Біля дошки – сніп пшениці чи жита, перев’язаний кольоровими стрічками, прикрашений калиною. На столі: хліб на рушнику, букет живих квітів, перев’язаних чорною стрічкою і свічка. Виставка кондитерських виробів. На стіні (стенд 1) – виставка дитячих малюнків на тему: «Хліб – наше багатство».

Запрошені гості: батьки, вчителі.

ВСТУП

Вчителька: У давнину вважали, що земля стоїть на 3-х китах, на черепасі… Ми вважаємо, що земля на зернятці  стоїть.

Це і є тема живої книги, створеної учнями нашого класу із допомогою батьків, з якою сьогодні ми вас познайомимо. Тема, обрана нами, давня і традиційна. Але вона ніколи не буде застарілою, бо вона вічна, як вічні всі загальнолюдські цінності.

Виходить учень з першою сторінкою.

 З ГЛИБИНИ ВІКІВ

Автор: Ви, напевне, вже здогадалися, про що ми хочемо розповісти… Про те, що завжди було турботою і радістю людини, чому вона віддавала свою працю і талант. Про те, що для кожного з нас звичне, як сонячне світло, як дихання. І таке ж необхідне. Про те, без чого не уявити ні степової далі, на світанку, ні рідного дому, – про хліб.

I-й учень: Де ж він взявся на нашій землі? Як людина навчилась його робити?

У давній Греції вважали, що вміння пекти хліб – дар богині родючості Деметри. Її посланець, відважний юнак Триптолем, на колісниці, запряжений крилатими зміями, побував у всіх куточках земної і навчив людей пекти хліб.

Автор: …полум’я вогнища шугнуло під закоптіле склепіння печери, освітило похмуре обличчя хранительки вогню – старійшини племені.

Старійшина: Ось іще один день минає. Чоловіки повернулися з полювання ні з чим. Невдача. А запаси давно вичерпані. Що буде з племенем?

Автор: Старійшина вирішив шукати їжу. Він раз у раз зупинявся, щось видивлявся у прижовклій вже траві, в чагарникових заростях.

Старійшина: Весною можна втамувати голод зеленими пагінцями. А тепер… Хоч би що-небудь знайти!

Автор: І раптом якісь незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски.

Старійшина: Що в них? (старійшина схилився до однієї з рослин взяв колосок, а з нього декілька зернин, пожував). Це харч! Ось де порятунок!..

Автор: Певно, так колись, багато тисяч років тому, людина відкрила хлібні рослини. Близько семи тисяч років тому поселення хліборобів виникли на берегах Дністра, Південного Бугу, Дніпра. Одне з них учені-археологи виявили під час розкопок у селі Трипілля, за п’ятсот кілометрів від Києва. Тут під шаром землі знайдено мотиги з оленячого рогу. Обробляли грунт чоловіки, жінки збирали урожай, розтирали каменем зерно, готували борошняну юшку. Випікати хліб тоді ще не вміли. Та якось…Жінки готували юшку…

I–а жінка: Трохи загуста вдалася сьогодні юшка. Ой, розлила на гарячий камінь!

(Одна з жінок схопила борошняне кружальце і хотіла викинути його)

2-га жінка: Згоріло борошно! (покуштувала) Смачно! (запропонувала іншим – сподобалось). Давайте ще так спробуємо!

2-й учень: При розкопках стародавніх поселень багато разів знаходили кам’яні «дека», на яких колись пекли хліб: круглі, як сонце, коржі. У музеї швейцарського міста Цюріха зберігається коржик, спечений близько шести тисяч років тому.

3-й учень: Перший хліб не був таким, який ми їмо тепер. Він був твердий і доводилося його розмочувати у воді, молоці. І все ж таки це був хліб. Хліб на дріжджовому тісті був значно смачніший.

«Залий просяне борошно чи пшеничні висівки виноградним соком і постав на три дні. Потім вилий і суши на сонці» – так готували дріжджі 2000 років тому.

Виходить учень з другою сторінкою.

ТВОРІННЯ РУК ЛЮДСЬКИХ

Вчителька: Якось, розповідає легенда, засперечалися орач, сівач і пекар. Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав – сонце, пекар – вогонь.

Як ви гадаєте, хто і як творить хліб?

«Ви забули про людину, – мовив мудрець. – Хліб – творіння рук людських».

Які ж знаряддя праці допомагають людині виростити і випекти хліб?

Відгадайте загадки.

4-й учень: Землю риє, говорити не вміє,

З провожатим ходить,

Мовчки робить.     (Плуг)

5-й учень: Маленький, кривенький,

Усе поле збігав,

У коваля обідав.     (Плуг)

6-й учень: В четверть зріст,

Крюком хвіст,

За день ниву з’їсть.     (Серп)

7-й учень: Зігнений в дугу,

Літом на лугу,

А зимою на крючку.     (Серп)

8-й учень: Ходить він із краю в край,

Ріже чорний коровай.     (Трактор)

9-й учень: Ріже, віє, шерстує, зерно відбирає.     (Комбайн)

10-й учень: Зуби має, а їсти не просить.     (Борона)

11-й учень: Синє море хитається, білі зайці купаються.     (Сито й борошно)

12-й учень: Всім готує, всіх годує, а сама не їсть.     (Піч)

Автор: Чи відомо вам, що для приготування одного батона треба змолоти приблизно 10 тисяч зернят (зачитує з плаката інші цікавинки про хліб).

13-й учень: – Не кидайсь хлібом, він святий! –

В суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий

Малечі кучерявий.

-Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючий сміх,

Бувало, каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте

В Землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.                (М.Рильский)

Автор: Хліб став для нас величем праці. Адже праця хлібороба – це і недоспані ночі, напружені дні, висушене сонцем обличчя і мокра  від поту сорочка.

Але завжди у поті, на ниві з працею поруч лилася пісня.

Пісня «Вийшли в поле косарі». Інсценіація.

Виходить учень з третьою сторінкою.

ХЛІБ УСЬОМУ ГОЛОВА

Автор: Слово «хліб» походить від грецького «хлебанос». Так у Давній Греції називались глиняні горщики, в яких пекли хліб.

Золото і срібло, казали в старовину, всього-навсього метали. Жито і пшениця – саме життя. Недаремно слова жито і життя мають один корінь. «Жито» походить від «жити». Давні люди не могли навіть собі уявити життя без житнього хліба, який годував, давав силу, зміцнював здоров’я. «Якщо я не дотримаю слова, – заприсягались, – нехай я ніколи не побачу хліба».

14-й учень: Щасливим, радісним і змученим

Він є основою основ,

І короваєм на заручини

Благословляє сам любов.

На місяць, ніччю горобиною,

Зійде людина в синій млі,

І покладе його хлібиною,

Як дар від матері землі.        (А.Малишко)

У виконанні учнів всього класу звучить «Пісня про хліб»( сл. П.Каганової, муз. В.Вітліна)

Автор: З хлібом пов’язано багато народних повір’їв, звичаїв.

15-й учень: На весіллі молодих посипають зерном жита, щоб життя в них було довге, добре й гарне, щоб Бог дав діток стільки, скільки житніх зернят упаде на молоду.

16-й учень: Долю народженої дитини пізнавали по хрестинному калачу.

17-й учень: Із хати ніякий гість без хліба не йшов, скибочку відкраювали на дорогу на померлі душі.

18-й учень: Якщо першу хлібину з нового урожаю не подаруєш людям – злидні будуть тебе їсти.

Виходить учень з четвертою сторінкою.

1933 рік

Автор: Є таке страшне слово – голод. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття. Звучить «Реквієм» Моцарта.

1933 рік – «село неначе погоріло, неначе люди подуріли», як говорив Шевченко. Від голоду помирали і дорослі і діти, промовляючи своє останнє в житті слово – «хліб».

Матері божеволіли, бо не могли врятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя.

19-й учень: Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського району на Вінничині: «Батько кладе на тачку моїх двох братів і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Автор: Від голоду в Україні померло тоді 15 млн чоловік.

ІЗ ЗВИЧАЇВ НАШОГО НАРОДУ

Вчителька: Кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи до кінця своїх днів не кине шматок хліба на землю, бо перед ним завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи. І коли вам кажуть, що є легкий хліб, то знайте – це не правда. Є гіркий, прошений, є солодкий, зароблений, є чорний, позичений, є білий, дарований, є солоний, горьований. А легкого хліба немає.

Автор: Якщо землю ми називаємо матінкою, то хліб – батечко. Народження його – свято…Жнива розпочинали у нас в Україні на Прокопа, 2 липня. До схід сонця вирушали в поле у святковому вбранні. Першу зажинку робила найкраща жниця.

Жниця: Господи Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько.

Автор: Цей зажиток зберігати на покуті до початку осінньої сівби. З розім’ятих колосків робили перший засів.

Пісня «Кругом женчики, кругом» – виконують дівчатка-жниці.

Автор: Останній сніп – дід – теж зберігали в хаті на покуті, квітчали, прикрашали. Він означав достаток в домі. А на полі залишали жменю невижатих колосків, прикрашали їх стрічками, квітами, калиною і називаю «бородою», «козою» або «перепілкою». Колосся заламували до землі на схід сонця, зерно з них висипали в розпушену землю, клали хлібину, сіль, воду і примовляли: «Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода».

Автор: Найкращій жниці «княгині» одягали на голову вінок з жита чи пшениці і так ішли до села, співаючи пісень.

Пісня «Ой снопе, снопе» – виконують всі учні.

Жниці (разом)

Ой прочини, наш паночку, ворота,

Несем тобі віночка з золота.

Ой, прочини, наш паночку, віконце,

Несем тобі віночка, як сонце…

Княгиня (передає господарю вінок).

Принесли ми полон

З усіх сторон.

Дав нам Бог пожати,

Дай, Боже, повозити.

З поля до обори, з обори до стодоли,

З стодоли до комори, з комори на ниву –

У щасливу годину.

Господар: Спасибі, дочка, а тепер пригощайтесь і веселіться. (дає жниці хліб на рушнику).

Пісня-танець «Як діждемо літа».

Пригощання гостей зі словами

20-й учень: Якщо друг із будь-якого краю

В мій будинок завітав в путі,

За народним звичаєм стрічаю,

Як з давен ведеться у житті.

21-й учень: У селі, чи у самій столиці –

На квітчастім рушнику ллянім,

Свіжий хліб з подільської пшениці,

Дрібок солі кримської на нім.

22-й учень: Хай рясніють квіти малиново,

Пахне свіжоспечений пиріг,

Щоб і дар земний, і щире слово

Геть відчув, ступивши на поріг.

Виходить учень з епілогом.

ЕПІЛОГ

Автор: Як ти гадаєш, чому все так ладиться у твоєму житті? Чому, незважаючи на негаразди, ти віриш : завтра буде краще?

Тому, що літньої пори хлібороб удосвіта вийшов у поле подивитись як наливається колос, як тягнеться він до сонця. Тому, що восени мчать по степових дорогах машини з зерном.

Для нас усіх це таке звичне, як сонячне світло чи дихання. І таке ж необхідне. Є хліб – ясно в домі, немає – біда, нещастя.

Як же треба берегти хліб – кожен шматочок, кожну скориночку, кожну крихітку!

Здається, чого вона варта?! Спробуй оціни сонячне світло, красу землі, тепло рідного дому! Справжня цінність хліба не оцінюється грішми. Щоб ти не задумав, про що б не мріяв – усьому міра хліб. В ньому основа нашого благополуччя, він – запорука усіх наших радостей і надій. Як говорили в давнину: «Земля на зернятці стоїть».

Вчителька: Ми хочемо подякувати нашим батькам…(називає прізвища, імена і по-батькові), які допомагали своїм дітям у підготовці до свята. Це вони разом з дітьми напекли все, що ви бачите на виставці.

Учні: Дякуємо Вам

За недоспані ночі,

Дякуємо Вам

За руки робочі.

За те, що щодня маєм хліб на столі –

Низький уклін вам усім!            (вклоняються до пояса)

Додаток. ПІСНЯ ПРО ХЛІБ (сл. П.Каганової, муз.В.Вітліна)

Навесні посію

Зерно в полі чистім,

Хай над ними світить

Сонце променисте

На веселім вітрі

Зашумить колосся,

Стане золотою

Урожайна осінь.

І зерно в коморі

Річкою поллється,

А коли помелють –

Борошном назветься.

На заводі пекар

Хліб спече з любов’ю,

Скаже: «Любі діти,

Їжте на здоров’я!»