Виховна робота класного керівника

Самовиховання учнів у системі виховної роботи

Автор публікації: вчитель географії та історії
Вальковська Наталія Володимирівна

  ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. Самовиховання—у системі виховання класного колективу:

1. самовиховання – систематична робота над собою з метою самовдосконалення;
2. структурні елементи процесу самовиховання;
3. вибір життєвої мети—засіб самовдосконалення;
4.  підкріплення самовиховання в колективному напрямку.

ІІІ. Висновок . Результати самовиховання.

Шановні колеги, пропоную вашій увазі доповідь на тему «Самовиховання у системі виховної роботи з учнями». Я вважаю самовиховання важливим чинником у вихованні і навчанні учнів. Ця проблема дуже актуальна в наш час, так як учні повинні знаходити в душі сили для осмислення власного життя, які невичерпні резерви свого «Я» ще не розкриті.

У першій частині доповіді пропоную розкриття самого терміну самовиховання , самовивчення. У другій частині показаний процес самовиховання з його етапами, виділені основні моменти такої роботи над собою. Вибір життєвої мети і, виходячи з неї, мети саморозвитку; активна громадсько  цінна діяльність і осмислення кожної справи як засоба самоудосконалення; постійна рефлексія( самоаналіз, оцінка себе у порівнянні з іншими)— цей параграф питань поданий у третій частині .

У четвертій частині поставлене питання про цінність організаторських здібностей для кожної людини, про можливості розвитку їх особистістю у шкільні роки.

Особистість це система відношень до самого себе і з самим собою. Зрозуміти себе—знати свої сильні і слабкі сторони, відповідають твої вчинки меті удосконалення дійсності, оцінити себе як особистість.

Вміння порівнювати себе з оточуючими, вимірювати свої вчинки з діями інших, чиє життя стало для тебе еталоном гідності, — ось основа для формування реальної самооцінки.

Самовиховання – систематична робота над собою з метою формування, укріплення цінних особистих якостей і викорінення недоліків.

Здібності учнів не тільки отримані генетично від батьків, а й результат самовиховання. Отже, природні задатки людина може розвивати до високого рівня. Людина може знайти, відкрити в собі, за словами В.А.Сухомлинського « ту золоту жилку, розквіт якої принесе радість творчості». Як же визначити, є в учня здібності і до якої справи?

По-перше , треба пам’ятати: здібності не існують окремо від діяльності, тому і визначити їх можна тільки в процесі . Учневі потрібно порівняти, скільки сил на таку ж, як у нього, роботу затрачають інші учні, і порівняти висновки, якщо висновок його розчаровує , то немає основи для песимізму, адже в іншій діяльності він має більші здібності, чим друзі. За рахунок клопіткої праці над собою, людина може розвинути інші здібності. Джерелом здібностей є праця.

Учень повинен подумати:а які його життєві цінності? Тільки тоді він зрозуміє, в якій мірі його цінності відповідають громадським ,а це, в свою чергу, стане сильним імпульсом для його самовиховання.

Людина , здатна кожен свій вчинок бачити і робити впевнено, роблячи гідний вибір, має свою людську гідність, отримує право на самоповагу і повагу оточуючих.

Самоповага – це одна із основ становлення духовності, особистості.» Без самоповаги немає гідності і духовного багатства особистості, писав В.А. Сухомлинський.—Повага до самого себе, почуття честі, гордості, гідності—це камінь, на якому відточується почуття…»

Самовиховання—процес не простий необхідно, щоб учень розумів мету, поставлену перед собою, знав методи даної роботи, вмів всю свою волю сконцентрувати на досягненні мети.

Підтримка від педагогів, батьків, книг потрібна тоді, коли виникає необхідність отже, самовиховання—це не тільки робота над собою, а робота самостійна, коли включаються власні потреби і вольові зусилля.

Роботу над собою учень і задумує, і веде не заради цього процесу, а й для того, щоб переробити своє «Я», тобто «Я—майбутній» стає поводирем. Отже, самовиховання—це цілеспрямована робота над собою, систематичне тренування.

Для чого підлітку в його і так непростому житті потрібна ще одна нелегка робота—робота над собою? Для того, щоб укріпити свою гідність і вижити негативні недоліки особистості.

Отже, ми прийшли до відповіді на питання, що таке самовиховання.

Самовиховання—це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини по формуванню і розвитку своїх найкращих цінних якостей і викорінення недоліків.

Розглянемо етапи самовиховання на основі досягнення впевненості у вчинках. Наприклад, учень хоче бути впевненим у собі. Отже, важливо, щоб з’явилося сильне бажання, готовність виховувати у собі цю впевненість.

Перший структурний елемент процеса самовиховання—це адекватна самооцінка, тобто учень розуміє, що йому не вистачає впевненості в собі. Другий структурний елемент—потреба в самовихованні. Зрозумівши необхідність вироблення впевненості в собі , учень формує потребу самовиховання. Її третім структурним елементом є розвиток мотивації цієї роботи над собою. Роздумуючи над тим, для чого потрібна впевненість, учень виробляє комплекс мотивів самовиховання. Все це завершує елемент самовиховання—складання програми самовиховання, плану, правил.

Перш за все, це змістовна сторона роботи над собою: що потрібно людині в собі сформувати, щоб бути впевненим у своїх силах.

Конкретні дії по виконанню програми—це план роботи над собою. У ньому учень намічає, що потрібно зробити: прочитати книги, обговорити з авторитетними людьми , яку систему вправ потрібно виконувати.

Важливу роль у здійсненні плану самовиховання відіграють вольові рішення та прийоми, або методи самовпливу. Визнано , що самовиховання починається з самопізнання. До методів самопізнання відноситься само нагляд. У процесі само огляду людина бачить, як швидко вона досягає навичок і вмінь, оцінює свої можливості, порівнює себе з своїми товаришами, аналізує причини невдач. Людина може огляду вати своє життя за допомогою пам’яті або в даній ситуації, контролюючи себе. Самоаналіз тісно переплітається з само оглядом: бачачи себе в процесі дії, учень не просто констатує свою поведінку, а й відноситься до себе: засуджує, любується собою, стидиться.

Самооцінка відіграє найбільшу роль в саморегуляції виховання людини, методи самопізнання забезпечують розвиток особистості в єдності з методами самовпевненості: самоприказ, самокритика, самоконтроль.

Важлива і третя група методів самовиховання—методи само стимуляції: самопохвала, самонаказування.Важливо, у випадку закріплення приємного емоційного стану, вміти себе похвалити. При само наказі важлива міра.

Кінцевий структурний елемент процесу самовиховання—формування нової адекватної оцінки: самоаналіз і визнання того, що ти зміг виробити у собі якісь нові вміння, знання якості.

Самовиховання починається за шкільною партою «Вчення може стати цікавим, якщо воно освічується яскравим світлом думки, почуття, творчості, краси, гри»,–писав Сухомлинський. Так буде лише тоді, коли школяр самостійно визначить мету відноситися до свого навчання як засобу саморозвитку.

Розумове самовиховання починається з самоосвіти. Психологами розроблені спеціальні пам’ятки для школярів, які почали займатись самовихованням. Ось короткий вклад однієї з них:

1. Постав собі мету самостійно підвищити «коефіцієнт корисних дій» свого навчання, візьми на себе піклування про своє навчання.
2. Уяви, які особистісні якості потрібні тобі в самостійному житті, які з них можна сформувати в процесі навчання.
3. Проаналізуй свої індивідуальні особливості виконання  роботи. Відповідай на запитання:

• –для чого ти навчаєшся?
• –вмієш ти поставити перед собою мету в навчальній діяльності?
• –чи забезпечуєш ти самоконтроль?
• — у якій годині заняття засвоюються краще?
• — вмієш ти задержувати увагу, якщо тебе відволікають?
• — якими методами користуєшся при запам’ятовуванні матеріалу?
• — які недоліки твоєї навчальної роботи?

4. Зроби план самовиховання. 

5. Головний резерв самоосвіти—шкільний урок. Намагайся повністю включатися в хід уроку.

6. Засвоюй прийоми перероблення навчального матеріалу і його систематизації:

• — у навчальному матеріалі вияви блоки, зв’язки;
• — постав собі запитання по вивченому матеріалі;
• — знайди зв’язок між окремими розділами навчального матеріалу;
• — розробляй план –схему матеріалу.

7. вивчи прийоми запам’ ятовування:

• — за схемою;
• — визнач зв’язки між матеріалами.

8. Вчись прийомам самоконтролю

• — визнач етапи своєї роботи;
• — визнач декілька підходів до вивчення матеріалу;
• — розроби план рішення задач.

9. Формуй якості культури розумової праці:

• — вміння конспектувати, робити тези;
• — знаходити потрібну інформацію;
• — збирати особисту бібліотеку;
• — піддержувати порядок на робочому столі;
• –виконувати режим.

10. Регулярно проводь самоперевірку.

11. Склади список літератури.

12. Досягни засвоєння прочитаного тексту:

• — почни розуміння тексту із заголовку;
• — веди діалог з читанням тесту;
• — вияви, що незрозуміло;
• — роби помітки, виписки;
• — розробляй схеми, таблиці;
• — розроби план;
• –ще раз прочитай важливе в тексті.

Самовиховання інтелекту включає в себе саморозвиток пам’яті. Важливо використовувати різні прийоми і задачі для розвитку пам’яті: логічної,слухової, зорової.

Поряд з самоосвітою важливим етапом самовиховання є виховання своїх почуттів—совісті, честі, відповідальності. Вони можуть бути сформовані у кожного школяра при умові, що учні самі в цьому зацікавлені. Духовне виховання відкриває вірний шлях в житті—утвердження добра, взаємної допомоги, дає людині волю і здатність ніколи не звертати з цього шляху.

Поряд з духовним самовихованням починається трудове виховання. Школяр повинен зрозуміти , що трудове самовиховання—це самостійне пізнання ролі труда в житті суспільства, у своєму власному розвитку.

Підведемо підсумки, щодо складових самовиховання:

• –самовиховання-труд душі, який потребує багато терпіння, планування;
• — самовиховання починається і рухається самопізнанням;
• — самовиховання ведеться завжди—в  процесі любої справи;
• — людина працює над собою не тільки для себе, а й для інших, щоб бути корисним людям;
• — всі напрямки самовиховання(розумове, духовне, трудове, естетичне, фізичне)—це лише умовні орієнтири для людини, на практиці самовиховання відповідно з цими напрямками-єдине ціле, в ньому все взаємопов’язане .

Мета життя—це перспектива, яку намічає особистість у своєму розвитку. Треба наставляти школярів у виборі своєї мети в житті, до якої треба досягти. Для цього треба розширювати свій кругозір.

Учень повинен привчати себе включатися у справу—так зароджуються воля, трудолюбність.

Успіх самовиховання надходить, коли робота над собою стала звичкою.

Самовиховання потрібне для того, щоб, готуючись до самостійного життя, школяр розумів, що розвиток суспільства загострює потребу в людях, здібних дор організації діяльності, колективній творчості.

Потрібно вміти виконувати правила взаємовідношення до товаришів. Учень повинен знати пам’ятку про взаємовідношення в колективі:

• –говорити про товариша можна, тільки дивлячись йому  в очі;
• –говорячи про товариша, пам’ ятай: він чекає від тебе правди, розуміння;
• –не забувай: словом можна і надати натхнення , і врадити боляче;
• –бійся не обділити товариша: щедра оцінка краща, ніж скупа, вона породжує віру в свої сили і підтримку колективу.

Хорошим чинником в самопізнанні є розгляд самохарактеристик, дискусій на різну тематику: « мій характер—допомагає він мені чи заважає», «як я оцінюю свої здібності», «які мої потреби» і т.п.

Колективне самопізнання—справа важлива і цікава у розвитку самоосвіти і самовиховання. Тому доречно створювати клуби в класних колективах типу «Вчитися самовихованню». Такий підхід розвиває здібності, організаторські виявлення в учнів. Або ж при школі створити факультатив по психології,проводити педагогічні бюлетені по питанням самовиховання.

Реалізувати одну з сильних людських пізнань—виховання і самовиховання — важлива задача педагогів у школі.

Отже, підведемо висновки доповіді. Шкільна пора—пора гострого направлення пізнати світ, людські відносини, знайти своє місце в них.

Педагог же повинен допомагати учням як в індивідуальному так і в колективному самовихованню. Для цього потрібно навчитись слухати один одного, робити зближення з учнями, жити їхніми проблемами, допомагати долати труднощі, завдяки цьому, забезпечується єдиний, дружній колектив, а  тому і—самовдосконалення.

Завдання вихователя у направленні вихованців до осмислення своїх вчинків, продуктивного навчання, забезпечення власної культури, гармонійного розвитку. Так формується духовно багата особистість, яка здатна до активної творчості, прийняття самостійних рішень. Міра виховання цих якостей—в руках самої людини, умова їх розвитку—його самовиховання.

Порівнюючи себе з іншими, оцінюючи себе з іншими, школяр розробляє свою думку про себе—самооцінку, яку постійно уточнює, намагаючись покращити себе, формуючи самоповагу. Для цього учень використовує  методи самовиховання. Оточуючі оцінять твої здібності, таке відношення допоможе школярам зрозуміти, що вони можуть бути організаторами, вести за собою друзів не як право, а як обов’язок перед своїм колективом.

Список літератури

1. Андрєєв Ю. Відверта розмова.-М.,1990
2. Леви В. Искусство  быть собой.-М.,1977
3. Куликова Л. Пізнати себе.-М., 1991
4. Манько Є. Старший товариш.-М.,1981
5. Прощицька Є. Вибирайте професію.-М.,1991