Есе вчителя на останній урок української літератури в 11 класі

Автор: учитель української мови та літератури Даниленко Валентина Олексіївна

Останній урок української літератури в 11 класі особливий. Це підсумок роботи з класом за 7 років, це аналіз успіхів і поразок, це мрії і побажання на майбутнє. Останній твір мої одинадцятикласники пишуть на тему «Закінчуючи школу, хочу сказати…», вчитель теж пише свій твір. Есе вчителя – це своєрідна сповідь. Сподіваюся, що матеріал буде корисним колегам-філологам, класним керівникам.

Випускаючи 11-В, хочу сказати…

Кожен 11-й клас у житті учителя, так само, як і кожен учитель у вашому житті, залишає певний слід. Кожен випускний клас особливий по-своєму, бо кожен учень у ньому особливий і неповторний. Якими запам’ятаєтеся мені ви, нинішні випускники?

Пригадую, як прийшла вперше у ваш 5-В клас… Мені тоді здалося, що ми говоримо на різних мовах, бо переважна більшість учнів зовсім мене не чула. Ви (не всі, звичайно) кричали, лементували, бігали по класу, а так звана «мала куча» на перерві у вас була, мабуть, до 9-го класу! Приємно, що багато із вас запам’ятали наш перший спільний урок і написали про це у творі «Закінчуючи школу, хочу сказати…». Ви згадали, як я, зайшовши до класу, сказала, що віднині ми будемо однією шкільною родиною і запитала, скільки нас у родині. Вас було тридцятеро, і про це ви сказали, а я попросила ще раз порахувати. І лише після третього разу ви порахували і мене, зрозумівши, що тепер ми будемо іти дорогою навчання разом.

Із того часу ми разом провели більше півтори тисячі уроків. Найяскравіші із них ви згадали у своїх творах: уроки сімейного читання за «Федьком-халамидником» В.Винниченка та збіркою М.Гриценка «Довго кувати зозулі», на які прийшли ваші батьки і стали на 45 хвилин учнями поруч із вами; урок мови на осінньому подвір’ї школи під горбиною, де ми слухали, про що вона говорить, а вдома писали твір «Про що нам розповіла горобина». Я теж пригадую урок української літератури у 6 класі взимку на шостому уроці… За вікном падав лапатий густий сніг, а ви, втомлені попередніми уроками, сумно поглядали на чарівний снігопад. І тоді я на свій страх і ризик оголосила, що цей урок ми проведемо на вулиці, ліплячи фортецю. Як швидко пропала тоді ваша втома! За півгодини фортеця у людський зріст була готова, а ваш азарт раптом пропав: хвилювалися, що старшокласники через кілька хвилин на перерві зруйнують наше творіння. І тоді ми вирішили самі атакувати фортецю. Штурм закінчився через 5 хвилин: руйнувати – не будувати, але то було ваше одноголосне рішення… Найбільше я хвилювалася наступного дня, чи не захворіли ви, але до школи прийшли всі, написавши твір «Як ми ліпили фортецю».

А коли із 8 класу ми почали вивчати поглиблено українську мову, а в 10 класі обрали філологічний профіль, скільки проведено відкритих уроків, диспутів, освітніх проектів!

Пригадуєте, як у 10 класі на уроці риторики під час диспуту половина із вас доводила, що шоколад корисний, а інша – апелювала, що він шкідливий? А наш довгостроковий проект «Вулиця славного сина», під час якого ви досліджували історію вулиці Шевченка у нашому селищі Недригайлів, а потім презентували матеріали перед учнями школи? Усе це ви згадали у своїх творах.

Та все ж основні знання ви отримали на звичайних (а може, і ні) уроках мови та літератури, вивчаючи правила, виконуючи вправи, читаючи та аналізуючи твори.

Ваш клас запам’ятається мені… Та багато чим він запам’ятається! Мені подобалося, що ви вступали у дискусії, доводячи свою точку зору. Ви перший клас у моєму житті, де хлопці змагалися за право першому прочитати напам’ять вірш. Мені приємно, що ви завжди бралися із ентузіазмом за різного виду проекти, шукали, знаходили, досліджували, активно брали участь у мовно-літературних конкурсах та олімпіадах.

Прагненням до знань, готовністю завжди відповідати на уроці, вступати у дебати, почуттям гумору і порядністю запам’ятається мені Андрій Довгорук. Я вірю, що ти, Андрію, досягнеш своєї мети і поруч із тобою будуть хороші друзі.

Знаю, що за гумором, іноді за легковажною розв’язністю чи бравадою ховається вразлива душа Сергія Гордієнка. Ціную, Сергію, твоє прагнення мати хороші оцінки, твої декламаторські здібності.

Своєю модельною статурою і ґречними манерами запам’ятається спокійна, врівноважена, впевнена у собі Юля Семешко, яка вдало виступала на мовно-літературних конкурсах. Думаю, що із твоїм багажем знань, значним досвідом участі у різних олімпіадах і конкурсах тобі буде легко навчатися у вузі.

З моєї точки зору, органічно влилася до вашого класу Аня Вовченко – дівчина з особливим філологічним чуттям, надзвичайною любов’ю до книги, із умінням висловити своє «я» і схилити до своєї думки опонента. Ціную твоє прагнення читати повний, а не скорочений варіант твору. Щасти тобі, Аню, у виборі життєвого шляху!

Ми всі не одноразово чули талановиті виступи у ролі ведучого свят Юрія Неменка. Це справді талант! Юра постійно був у вирі шкільного життя. Сподіваюся, що твоя активна життєва позиція допомагатиме тобі підніматися сходинками життя.

Яскравою чарівною посмішкою, добросовісним виконанням домашніх завдань запам’ятається мені Валерія Берко. Розумію, що філологія – це не твоє, тому дуже ціную твої зусилля і намагання вивчити задане. Думаю, що і у вузі ти вчитимешся добре.

…Ця тендітна дівчинка із великими блакитними очима і хвилястим світлим волоссям у 5-му класі нагадувала мені дитину із художніх листівок ХIХ століття. А сьогодні дивлюся на Інну Коваленко і радію її чарівності, умінню підтримати однокласників, підкинути ідею до виступу класу на вечорі, незлобливо «відчитати» хлопців за якийсь промах. Удачі тобі, Інно, хай поруч із тобою будуть вірні друзі.

Розсудливістю, власною точкою зору, здатністю будь-коли використати на уроці Інтернет, цілеспрямованістю вирізняється з-поміж вас Роман Грінченко. Думаю,що цілеспрямовано ти, Ромо, досягнеш і своєї мети у житті.

Своєю особливою, спокійною, проникливою дикцією, природним хистом читати вірші запам’ятається Світлана Добрикова. Надіюсь, що ті, хто буде поруч із тобою, оцінять твій талант бісероплетіння, твою доброту.

Вимогливість і порядність, людяність і вміння бути чудовою ведучою вирізняють у вашому 11-А класі Кліщенко Карину. Намагаючись добросовісно виконувати домашні завдання, вона часто виступала ініціатором різних класних заходів, постійно брала участь у літературних проектах. Нехай збуваються твої мрії, Карино!

Гармонійно доповнює колектив вашого класу Владик Конєв – добра, чуйна людина. І хай не завжди щось виходило у навчанні, не завжди виконувалися домашні завдання, бо мої предмети, безперечно, не належать до твоїх, Владе, улюблених, та я поважаю твою людяність, порядність, тепло душі.

Здатністю вперто іти до своєї мети, гідно долати перешкоди запам’ятається мені Яна Черкова. Сподіваюся, ти досягнеш успіхів у житті.

Знаю, що спокійний і врівноважений Стас Стовбир виправдає надії батьків і досягне своєї мети. Варто лише більше проявити наполегливості.

Мова і література, нехай і рідні, українські – це однозначно не пріоритети Максима Голубченка. Але мені імпонує в ньому доброта, вміння постояти за честь класу, захоплення спортом. Переконана, що твоє вміння вчасно підставити для підтримки плече гідно цінуватимуть друзі.

Подоляка Артур має хороші здібності до навчання, хоча іноді й ігнорував їх, точніше, – не використовував. Та я сподіваюся, що у дорослому житті ти, Артуре, досягнеш своїх вершин, треба тільки попрацювати над собою.

Діловитість, прагнення до знань – це якості, що вирізняють із-поміж вас Арістархову Марію. Вона була активною не лише на уроках, а і в позакласному житті школи, виступаючи на олімпіадах, конкурсах, вечорах. Не здавай, Маріє, своєї активної життєвої позиції. Я вірю у твій успіх!

А це вже про іншу особистість вашого колективу. У 5 класі вона у кінці одного із уроків після мого зауваження просто дістала помаду і, на зло всім ворогам, почала фарбувати губи! І вже тоді заінтригувала своєю впертістю, упевненістю в собі, умінням іти саме своїм, самостійно визначеним шляхом. Тож нехай, Лутай Олю, на твоєму шляху будуть лише перемоги і гаразди!

Пригадую, як у 6 класі Таценко Віталіна стала на захист дівчинки із поезії Ліни Костенко «Кольорові миші». Пам’ятаєте, цю дівчинку судили за те, що вона у сірому буденному житті намалювала кольорових мишей. Ти, Віталіно, запам’ятаєшся мені особливим чуттям естетичного смаку в одязі, здатністю відстоювати свою точку зору, глибокими переживаннями за невдало продекламовані вірші. (Хай то будуть найбільші неприємності у твоєму житті!). Вірю, що твої мрії здійсняться.

Цей ваш однокласник запам’ятається мені особливо загостреним почуттям патріотизму. Мова йде про Коваленка Сашу. Пригадую, як у 6 класі під час навчальної практики ми проводили конкурс знавців рідної мови. У ньому було змагання ораторів. Так от тоді Саша виступив із чудовою промовою на захист рідного слова. А ще він чудовий експериментатор по випробовуванню кулькових ручок. Скільки він їх розібрав і поламав за останні 2 роки! Удачі тобі, Сашо, і тільки вдалих експериментів у житті!

По-особливому «вписалася» у ваш клас Степова Наташа. Закинута у наш Недригайлів жорстокими пострілами історії на Донбасі, Наташа запам’ятається мені міцними знаннями, спокоєм, начитаністю, умінням знаходити спільну мову навіть у складних життєвих обставинах. Вірю,Наташо, що залишишся хорошою людиною, що війна закінчиться і одного дня ти повернешся у своє рідне місто до рідного порога. Щасти тобі!

Тиха, спокійна, доброзичлива, порядна, добросовісна… Це все про тебе, Лілю Кліновська. Такою ти є, такою, переконана, ти залишишся у спогадах однокласників. Не розгуби на життєвих дорогах цих цінних якостей, і все у тебе буде добре.

Безперечно, найближче із усіх вас до мистецтва була і є Федченко Аня. Схиляю голову, Аню, перед твоєю любов’ю до пісні, до таланту красиво декламувати поезію, до прагнення мати хороші результати у навчанні, до ретельної підготовки домашніх завдань. Не знаю, яку професію ти обереш, але пісні не залишай. Ціную твою порядність, доброту, талант.

Ви, дорогі мої одинадцятикласники, зараз востаннє сидите на шкільному уроці української літератури. Ми з вами пропрацювали разом 7 років, а із деким лише 2. Намагалася за ці роки засобами рідної мови та на творах українського красного письменства виховати у вас кращі людські риси, прищепити любов до знань, навчити рідної мови. І сьогодні прошу вибачення, якщо мимоволі когось образила і не помітила цього. У мене, на жаль,теж бувають помилки. Пригадуєте афоризм Ліни Костенко із «Марусі Чурай»: «Життя – така велика ковзаниця, Кому вдалось, не падавши пройти?»

Тож, випускаючи ваш одинадцятий клас, наостанок хочу сказати:

• Не зупиняйтесь на досягнутому, пам’ятайте, дорогу долає той, хто іде.
• Не продавайте своєї совісті і любові до України, бо ми – це ми.
• І останнє: постійно протягом життя читайте, пізнавайте нове, бо ті, хто читають книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор!