Конспект уроку з української літератури, 10 – 11 клас. Я лечу до Олімпу на крилах. Зустріч в поетичній вітальні “за круглим столом”

Автор: Вчитель української мови та літератури Мишура Любов Іванівна

Мета: показати індивідуальні творчі здібності учнів, високий художній смак; допомогти відшукати і розкрити внутрішні резерви для творчості, пошуку на шляху вивчення рідної мови , української культури, традицій, звичаїв народу; виховувати любов до поезії, рідної України, до її героїчного минулого, повагу до людей, почуття відповідальності за сьогоднішнє і оптимістичну віру в майбутнє.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка у вишитому рушнику, виставка книг (збірки поезій українських поетів-класиків), авторські поезії учнів, оформлені у поетичну збірку «Джерело надії», аудіозапис авторської пісні «Калинове намисто»; плакати з висловлюванням видатних людей про поезію:

1. «Поезія – рідна сестра моя. Правда – людська наша мати» (Л. Костенко)
2. «Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитися, а й бачити» (М.Рильський).
3. «Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько відкриває тебе для себе…» (І. Драч).

Вчитель. Добрий день, шановні друзі!

Я радо вітаю Вас у поетичній вітальні на зустрічі « за круглим столом». І запрошую разом з нами помандрувати на крилах поезії просторами нашої України, зазирнути глибоко в душу і викресати в кожному серці той вогонь, який буде зігрівати нас на життєвій ниві і освітлюватиме дорогу у світ прекрасного.

Не за високими горами,

Не за дрімучими лісами,

А в Україні нашій славній

Живуть – поживають і горя не знають

Дуже працьовиті українці

Професіоналів серед них багато.

Вони – майстри своєї справи,

На роботу йдуть, як на свято,

Шанують люди їх талант і славу.

1 учень. Савич Іван і Гайворонська Ганна,

Іван Світличний, Владислав Титов…

Імена нові на карті України

З’являються щоразу знов і знов.

2 учень. Вогонь у серці їхньому палає

Від Кобзаря Великого. І про це кожен знає.

Гордяться ними всі по праву:

Вони прославили державу!

3 учень. До Кобзаря за словом завжди люди йшли,

І слово правди у піснях знайшли…

Інсценізація «До Кобзаря за словом»

Ведуча 1. Сидить кобзар при дорозі та на кобзі грає.

Звідусіль надходять люди, правду слухати бажають.

Ведуча 2. Полилися пісні – звуки, серце в грудях крають-крають.

О ой, які слова ці дивні, мов із вічності лунають.

 

Кобзар. Україна рідна, мила, сторона моя багата.

Сильною була ти завжди ,ти була, як рідна мати.

Україна, немов човен у розбурханому морі,

Битий зливами, вітрами, зазнавав чимало горя.

Та здійма свої вітрила і летить, мов птах, крилато,

І зростає його сила: командир веде завзято.

Простелився шлях просторий і не треба нам вагатись.

За майбутнє України. Ну-мо, за життя змагатись!

Учень. Скажіть, а перспектив у нас багато?

Кобзар. Перспектив у нас багато: побудуєм власну хату,

Будемо у мирі жити, із сусідами дружити.

Учень. Ну, а ще як будем жити?

Кобзар. Будем жити – не тужити, на полях зерно ростити,

Будем слухать солов’я, мати своє власне «я»

Економіку піднімем, збережем природу,

І про добробут подбаємо власного народу.

Учень. Чи усміхнеться Україна?

Кобзар Усміхнеться Україна, матінка зрадіє,

Бо з народу сміятися ніхто не посміє!

(учні повторюють: ніхто не посміє).

На поетичному Олімпі

Вчитель. Долетів відгомін Кобзаревого слова і до Олімпу, тому богині поспішили на поетичну раду.

Поетичне досьє на богинь

Вчитель. Сьогодні до поетичного Олімпу на крилах поезії завітали наші прекрасні богині, пристрасні шанувальники поетичного слова, учасники і переможці районних, обласних, Всеукраїнських конкурсів поетичної майстерності.

Вчитель ( до богинь):

Для вас я – матінка – цариця,

І в добрій справі – помічниця.

А ви ж мої – найперші друзі.

Вас знають в полі і у лузі.

Ви сонячно поезію плекаєте,

Жар сонця в чаші наливаєте.

Любов’ю повняться поезії,

Мов соком хлібні зерна.

Життя ж людей – не вічне,

А поезія – безсмертна.

Зустріч за «круглим столом»

Вчитель. А про що думають наші богині?

Перша богиня. Я думаю, що найщасливіша та людина, яка має Батьківщину. Я народилася на Україні, де тепле сонце і пшеничні лани, а поруч зі мною – мої рідні і друзі. Деркул – річка несе свої води величаво, а червона калина радісно вітає подорожніх. Хіба це не щастя?

Народилась я в країні, де поля і небо синє.

Україна – моє свято. Україна – мама й тато!

Люблю я рідну Україну. Поглянь: поля, сади, ліси.

І вони, мені повірте, незвичайної краси.

Лунає в серці дзвінко солов`їний спів.

Вабить нас чарує цвіт садів , гаїв.

Не шукай краси такої в жодній ти країні.

Залишайсь навіки жити в рідній Україні!

Друга богиня. А я дуже люблю осінь у нашому селі! Вона така чудова! Не можна пройти, не помітивши її барв. Дозвольте мені прочитати вірш, який називається ,, Осінь” (читає вірш).

Третя богиня. А як можна не милуватися красою рідного краю, його мальовничими степами, чарівними лісами, співучими садами, працьовитими людьми. Жити серед такої краси – справжній рай. Це і є, на мою думку, справжнє щастя. Про любов до моєї маленької Батьківщини я і розповім у вірші «Рідний край».

(Учениця читає авторський вірш)

Четверта богиня. Я дуже люблю поезії Т. Шевченка, пам’ятаю його гнівне звинувачення байдужим до мови і полум’яний заклик любити і вивчати рідну мову:

Слово рідне, мово рідна.

Хто тебе не знає,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Послухайте, будь ласка, вірш, присвячений Великому Тарасу ,,Ми – Тарасові діти” (звучить авторський вірш).

Вчитель. За любов до України, рідної мови, за бажання бачити народ щасливим, а Україну незалежною довелось Шевченку багато страждати. Він ,,карався, мучився, але не каявся”. І твердо вірив у перемогу добра над злом.

Вчитель. А що, в вашому розумінні, означає бути по-справжньому щасливим .

 

П’ята богиня. Людина народжується для щастя. Живе. Радіє. Її життя

розпочинається світанком в душі. Теплі і ніжні промені сонця зігрівають серце, запрошують помандрувати у світ загадковий, таємничий, незвіданий. Життя прекрасне. І мені так хочеться, щоб на землі завжди панувало Добро, Справедливість, Терпіння. І якщо люди не втратять Віру, Надію і Любов у завтрашній день, то це справжнє щастя. Саме про це я розповім у своєму вірші «Джерело надій » ( читає вірш )

 

Шоста богиня. Я не буду заперечувати, що Україна, рідний край – найголовніше у житті кожної людини. А Т. Шевченко – вірний син України. А чи могла б існувати наша держава, народ без мови? Я думаю, що ні! Не маючи мови, ми не змогли б з вами поспілкуватися, розповісти про свої почуття. Адже в мові нашій – історія народу, його життя. Про це співається в пісні «Калинове намисто», яку я написала на мелодію пісні «Рябиновые гроздья».Сподіваюсь, що слова моєї пісні зустрінуть свого композитора і будуть радувати людей.

(Учениця разом з мамою виконує пісню, в руках матері – вишитий рушник )

 Калинове намисто

Калинове намисто і пісню солов’я,

І райдугу барвисту, і сонячні поля

На всіх шляхах широких я в серці збережу,

І неньці – Україні я тихо прокажу.

Приспів:

Люблю тебе у щасті і журбі,

Дарую струни серця я тобі,

Люблю тебе і грішну, і святу

З тобою, ненько, я росту.

 

Люблю тебе серпневу, врожайну і святу,

Різдвяно-новорічну й травневу у цвіту.

Твої пшеничні коси і очі – озерця,

І кришталеві роси, і шепіт вітерця.

Приспів (той же)

Красу твою не старять ні горе, ні віки,

Кували твою славу князі і козаки.

І кожне покоління перлиною сія.

Це, Україно мила, історія твоя.

Приспів (той же)

Донька. Матусю рідненька, скажи мені, чому на наше свято ти завітала з вишитим рушником ?

Мати. Бо це родинний оберіг, доню моя. Рушник вишивала ще моя бабуся. Від бабусі він залишився у спадок моїй мамі, а вона, в свою чергу, як сімейну реліквію, передала мені (читає вірш « Злетіли увись рушники».)

Злетіли увись рушники

Рушники ви мої, рушники,

Сизокрилі мої лебедята,

Доленоснії рушники,

Візьміть діток моїх на крилята.

 

Сон прийшов тихо смерекою,

Небесами і ясною зіркою,

Прилетів на крилах лелекою,

Нахилився вербовою гілкою.

 

І злетіли увись рушники

Піснею колисковою.

Засинай, моя донечко милая,

І спи зірочкою ранковою.

Любов Мишура

Нехай цей рушник, доню, оберігає тебе у житті, нагадує про батьківську хату, зігріває серце, звеселяє душу, дарує тобі щастя-долю.

(Мати передає вишитий рушник доньці).

Сьома богиня. А я думаю, що важливе місце в житті кожного з нас займає гімназія – наш другий дім, вірні друзі та мудрі наставники – вчителі.

Учителю, тобі я подарую небо,

Спів солов’я, зелені трави,

І тихий шум ріки, вербову гілочку

Й ранкові сонячні заграви.

На п’єдесталі світової слави

Учителю, тебе я пізнаю.

Вклоняюся тобі доземно

За мудрість і за вічну молодість твою.

Вчитель. Гомоніли наші богині, сперечалися. І, мабуть, недаремно. Все, про що вони говорили, відіграє важливу роль у житті кожної людини. Бо немає міцної родини без матінки, гімназії без дітей та вчителів, а людини – без мови рідної і Батьківщини. І на все це людину надихає любов.

(Вчитель запрошує дітей до поетичного салону)

V. В поетичному салоні

Завдання 1. Утворити чотирирядкові строфи (катрен), що починаються рядками « Моя душа до тебе лине…»

(учні читають свої вірші )

Моя душа до тебе лине,

Земле моя, мій рідний краю!

І де б не був я, де б не жив,

До тебе завжди повертаю.

Моя душа до тебе лине,

Люба моя, дорога Україно.

Твоя краса ніколи не загине :

В тебе міцна і дружная родина!

Завдання 2.

Вчитель. Любі друзі! Я дякую вам за щире слово, за любов до поезії, за бажання творити прекрасне.

 Інтерв’ю:

1) Що надихає вас на творчість?
2) Які риси характеру повинен мати поет?

3) Чи може поет стояти осторонь життєвих проблем?

4) Хто з українських поетів – класиків є для вас прикладом у житті?
5)Який український поет вам найбільш близький і зрозумілий?

Завдання 3.

Скласти акровірш за початковими буквами слова

Веселка в небі грає,

І пташечка летить.

Радіє серденько, співає

А вітер тихо гомонить.

Завдання 4. « Займи позицію». Дискусія на тему ” Чи потрібна людині поезія? ”

Умова дискусії: об’єднати аудиторію у дві групи, які будуть шукати аргументи« за» і « проти», щоб відстояти свою позицію.

 ( учні висловлюють свою думку )

Вчитель. Переконливо звучали аргументи на підтвердження обох думок. Але більш вагомими були докази першої групи. Отже, поезія потрібна людям, бо в ній – душа народу, його багатовікова історія.

Л. Костенко теж вважає, що

”Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.”

Завдання 5. Гра ” Впіймай риму”

Скласти двовірш (дистих), самостійно додавши другий рядок.

1. Сонце тепло в небі сяє,

(Поет народ свій величає).

2. Не журися, Україно,

 (Прийми привіт від свого сина).

3. Калина червоная зажурилася,

 (До води від вітру похилилася).

4. Я люблю свій рідний край,

 (Ти про це, мій друже, знай)

5. Защебетав свою пісню соловей у гаї,

 (Так він сонце рано-вранці щодня зустрічає).

6. Україно, матінко моя,

 (Тебе люблю всім серцем я ).

( Вчитель дякує учням за прекрасні вірші. Звучить наказ вчителя)

Наказ вчителя учням

Вчитель. Я – найстарша серед вас

Тож слухайте ви мій наказ:

Учні (учні зачитують наказ вчителя):

1. Поезію, мов крила для польоту, ви плекайте.
2. Любіть Вітчизну – матінку.
3. І мову українськую вивчайте.
4. Батьків шануйте, друзів поважайте.
5. У рідний край частіш вертайте.
6. Вірні доньки і сини потрібні Україні.
7. Батьківщина в нас одна. Правила – єдині.

Вчитель. Розливалися в цій залі поетичні ріки,

Прозвучали гучно вірші малі і великі.

Як прекрасно на Олімпі діти працювали,

Про любов свою велику нам розповідали.

Дякую вам, любі друзі, за слово гаряче,

За ніжную душу і любов дитячу.

Нехай ваше слово звучить, не змовкає,

Україну рідну в піснях прославляє.

(У виконанні учнів звучить пісня)

 

Священна Марківська земля

Слова Любові Мишури

Музика Олександра Каплі

 

Моя священна Марківська земля.

Благословенна рідна Україна,

Де колосяться золотом поля,

І сонечку всміхається калина.

 

В вишневий цвіт прибралися сади,

І соловей день новий зустрічає.

Мене у світ казковий поведи –

Про Марківщину пісню заспіваю.

 

Приспів:

Марківщино люба, Марківщино мила!

Ти мені дорогу у життя відкрила.

Долю дарувала і кохать навчила!

У любові й щасті ти мене зростила.

 

Ти не корилась лютим ворогам.

Твоя душа була в польоті мрії.

І я тебе нікому не віддам,

Мій рідний край, моя свята надія!

Якщо нависнуть темні хмари й злі,

Над рідним краєм сонце заховають,

Я шлях знайду у чорній тій імлі.

Всміхнеться сонце – радо привітаю.

Приспів

 

Люблю поля й вишневії сади,

Річки, озера і далекі гори.

Мене у світ казковий поведи –

Вже кличуть нас широкії простори.

Мій рідний край, живи і розцвітай!

Нехай народ розправить свої крила.

До сонця у піснях своїх злітай,

В душі живи, краса, а в тілі – сила.

Приспів