Пошуково – дослідницька робота з історії

“Використання робочої сили села Андріївки на роботах в Німеччині в роки Другої світової війни”

Автор: учитель суспільних дисциплін Купріш Лариса Володимирівна

Хочу поділитися з колегами – істориками роботою, яка перемогла в обласному турі Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді “Моя Батьківщина – Україна” за напрямком “З попелу забуття”.

---

 

 

Анкета авторської групи «Нащадки солонян»

Члени групи:

Дубіна Катерина, учениця 10 класу

Гребенюк Олександра, учениця 10 класу

Корвегіна Лілія, учениця 10 класу

Кравчук Андрій, учень 11 класу

Керівник авторської групи: Купріш Лариса Володимирівна, учитель суспільних дисциплін  Андріївської ЗОШ І – ІІІ ступенів,

Контактний телефон: 0952002046,

Консультант: Соколова Ганна Іванівна , учитель – суспільних дисциплін

Черкаської ЗОШ І – ІІІ ступенів №2

Контактний телефон: 0997148894

Наша адреса:

Село: Андріївка, пров. Гаражний, 21

Район: Слов’янський,

Область: Донецька

Навчальний заклад: Андріївська ЗОШ І – ІІІ ступенів

---

 

 

Кожного року в День Перемоги учні Андріївської ЗОШ І – ІІІ ступенів та жителі села Андріївки збираються біля братської могили на мітинг, щоб вшанувати ветеранів Великої Вітчизняної війни. У 2012 році в нашому селі помер останній учасник бойових дій  – Каляманський Степан Іванович, 1925 року народження. Перед нами постало питання, кому ж тепер ми будемо дарувати квіти 9 Травня? Тому ми вирішили дослідити одну з соціальних груп – учасників Великої Вітчизняної війни – людей, що були примусово вивезені на роботи до Німеччини під час Другої Світової війни – остарбайтерів, які тепер прирівняні в правах з  учасниками  Великої Вітчизняної війни.

Перебування у полоні й примусова депортація були в Радянському Союзі темами «табу» в офіційній пропаганді. І те, що люди під час війни у Німеччині витерпіли й вистраждали, і те, що вони в окремих випадках пізнали добро, мало цілковито замовчуватися і приховуватися – часто навіть у власних родинах.  Лише з початком Перебудови, та особливо коли німецький уряд почав виплачувати компенсацію радянським в’язням та остарбайтерам з 2001 року, постраждалі почали поволі смілішати й розповідати про пережите, а дехто встановлювати документи, які були свідомо втрачені,  які свідчили про їх перебування в Німеччині на примусових роботах під час війни.

Це надзвичайно важко, якщо хтось не може розповісти про жахи, які пережив. Але так само важко та обтяжливо не сказати про добро, що зустрів. Ті, хто в Німеччині як «остарбайтери» пережили прояви людяності, теж страждали від того, що мусили заперечувати ці факти і не могли віддячити німцям, які їм допомагали. [20,с.12]

Тому, щоб згадати тих, хто був вивезений на примусові роботи до Німеччини, щоб розширити наші знання про примусово депортованих, щоб пробудити співчуття в тих людей, хто знає про війну тільки за підручниками, ми вирішили дослідити це питання: використання робочої сили села Андріївки на роботах в Німеччині в роки Другої Світової війни.

Ми поставили перед собою мету: дослідити маловідомі трагічні сторінки історії села Андріївки років Великої Вітчизняної війни, пов’язані з примусовим вивезенням остарбайтерів до Німеччини, розширити знання учнів з історії рідного краю; привернути увагу школярів до остарбайтерів села Андріївки; скласти найбільш повний список остарбайтерів села Андріївки, розширити фонди шкільної музейної кімнати та доповнити Книгу спогадів про Велику Вітчизняну війну, яка була започаткована в школі у 2005 році.

Для виконання даної мети  було створено авторську групу, яка  займалася дослідженням цього питання.(Д.1) На першому етапі нашого дослідження ми опрацювали фонди шкільної музейної кімнати і знайшли там списки громадян Андріївської сільради, прирівняних до учасників Великої Вітчизняної війни та списки вивезених до Німеччини на примусові роботи, списки осіб, мешканців села Андріївки, які користуватимуться пільгами у 1994 році на отримання талонів на вугілля з червоною стрічкою. В останньому списку знаходився список громадян, вивезених  до Німеччини на примусові роботи, які мають посвідчення – 10 осіб: Бобрус Ніна Дмитрівна, Герасименко Прасков’я Іванівна, Циханович Тетяна Василівна, Заболотній Іван Михайлович, Ємець Іван Іванович, Соборна Варвара Петрівна, Самойленко Дмитро Якович, Рексне Марія Олександрівна, Рудченко Василь Дмитрович, Солдатенко Наталія Герасимівна. (Д. 2)

Потім ми  звернулися до голови ветеранської організації Андріївської сільради Мокряк Любові Іванівни, з проханням надати нам документи, які стосуються остарбайтерів.(Д.3) Ми отримали також список примусово вивезених, в якому нараховувалося 19 осіб, 12  з них мали  позначку –  «померлі».(Д.4)

Наступним етапом нашої діяльності була експедиційна подорож по селу Андріївка, внаслідок якої  ми встановили, що до Німеччини  також були вивезені  Павленко Ольга Прокопівна, про що свідчила Герасименко Оксана В’ячеславівна. Нікітіна Наталія Миколаївна розповіла, що до Німеччини були вивезені її дід – Кравченко Іван Сергійович та родичка по лінії діда – Кравченко Дора Степанівна. Грицишина Л. І. свідчила, що остарбайтером була Редько Віра Трохимівна. Потім наша група знов завітала до Рексне М. О. – остарбайтера, спогади якої ми вже записували у 2005 році, і вона пригадала, що тікала з берлінського заводу, на якому працювала, разом з Фартушенко Анастасією до хазяїна Штельберга, де працювали їхні односельці: Заболотня Надія, Железняк Катерина, Рябошапка Варвара , Мушко Катерина. (Д. 5)

Порівнявши списки, знайдені в шкільній музейній кімнаті зі списком, отриманим від Мокряк Л. І., та свідчення мешканців села Андріївки, ми встановили найбільш повний список остарбайтерів села Андріївки, в якому нараховується 34 особи, з них 8 – чоловіків, 26 – жінок. Також ми встановили, що вивіз остарбайтерів з села Андріівки  відбувався в травні, у вересні 1942 року, у  квітні та вересні 1943 року. Найбільше андріївців було вивезено на початку  вересня 1943 року – 7 осіб, а 7 вересня село Андріївка було визволено від фашистських загарбників.(Д. 6)

Також під час експедиції ми з’ясували, що на території села Андріївки зараз мешкають такі остарбайтери: Задорожня Тетяна Іванівна, Крайня Марія Стефанівна, Рексне Марія Олександрівна. Було складено план –  запитальник «Запитальник для жителів села Андріївка для виявлення осіб, які були вивезені на примусові роботи». (Д. 7) За цим планом ми зібрали спогади остарбайтерів про їхнє вивезення, перебування на роботах в Німеччині, та повернення додому. Таким чином, ми доповнили Книгу спогадів про війну зі шкільної музейної кімнати спогадами остарбайтерів та спогадами мешканців села Андріївки – дітьми війни.

Наступним кроком нашої роботи було опрацювання літератури. Ми звернулися до сільського бібліотекаря Задорожньої Олени Іванівни, яка допомогла нам підібрати потрібну літературу.

Адже, опрацювавши фонди шкільної музейної кімнати, дослідивши матеріали ветеранської організації Андріївської сільради, провівши історичну розвідку в селі Андріївка, записавши спогади остарбайтерів та мешканців нашого села, опрацювавши доступну літературу, ми змогли встановити наступне. Під керівництвом рейхсфюрера СС Г. Гіммлера був розроблений та затверджений А. Гітлером 25 травня 1940 року план «Ост», який передбачав фізично знищити 30 млн. чоловік населення, виселити більше 50 млн. білорусів, поляків, українців, росіян та чехів до Західного Сибіру, Північного Кавказу, в Південну Америку та Африку. Переселити приблизно 10 млн. німців на території, які були визволені, а те населення, яке залишиться – онімечити.[16] Розробляючи перед війною окупаційну політику, правителі «третього рейха» не планували вивіз робочої сили з загарбаної радянської території до Німеччини. Проте вже через кілька місяців після початку війни й особливо після поразки фашистських військ під Москвою вони почали збільшувати поставки радянських громадян до Німеччини на роботи. Німеччина потребувала додаткової робочої сили в зв’язку з масовою мобілізацією до армії.[13] Коли з вересня 1941 року «бліцкриг» захлинувся і почалася виснажлива війна, стало зрозуміло, що німецькі солдати не так швидко повернуться на ринок праці. В Німеччині не вистачало мільйонів робітників. Спочатку нацисти використовували на роботах в рейху полонених із окупованих районів СРСР. Але радянські полонені вмирали масами внаслідок поганого харчування і нестерпних умов перебування. Тому нацистська верхівка погодилася на примусове використання радянських цивільних робітників та робітниць. [20]  На початку війни на окупованій території проводилася широка пропаганда з метою налагодити добровільний виїзд  на роботу до Німеччини. Проте вже з листопада 1941 року  фашисти почали примусово вивозити людей. Протягом 1941 – 1944 років було депортовано 2.8 млн. чоловік, в тому числі 2.2 млн. українців. Зі Сталінської області було вивезено 252.2 тис. остарбайтерів. [15;21], найбільше, ніж з інших областей УРСР.

Спочатку окуповані населені пункти отримували наказ поставити певну кількість робітників. Якщо люди не з’являлися до пунктів збору у визначений час, їх заарештовували, влаштовували облави.[20] За спогадами Рексне М. О., Герасименко П. І., Мухіної А. М.[10;4;8] та жителів сусіднього села Сергіївки – Дереки Л. І., Нахили М. І.[17], ми встановили, що поліцаї та старости села складали списки молоді 1925 –  26 років народження для вивозу на роботу до Німеччини. [8;19]Хлопці та дівчата отримували повістки, з наказом з’явитися на пункт збору, що знаходився в сусідньому селі Сергіівка.[4] З Сергіївки їх вивозили на вантажних машинах на залізничний вокзал міста Краматорськ. Там грузили у вантажні вагони і відправляли до Німеччини.[10;4;17]

В указі про примусову рекрутчину було сказано, що половина робітників повинні бути жінками. Малось на увазі, що у жінок менша здатність до опору і вони вище цінувались за слухняність. Іншими словами, нацисти чекали від них більш продуктивної праці. В промисловості жінки теж були більш бажаними, тому що для них не було ніяких соціальних гарантій захисту.[20,с.10] Дійсно, ми з’ясували, що продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60 – 80 % у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок – 90 -100 %.[14, с.542]

З метою запобігання відправки до Німеччини працездатна молодь намагалася нашкодити своєму здоров’ю, щоб бути забракованим медичною комісією. Молоді люди визивали в себе опіки шляхом нанесення кислоти й каустичної соди, стимулювали посилення серцебиття, приймали великими дозами хінин, настоянку абака, свідомо заражали себе інфекціями, наносили собі травми.[10;15;17;19]

Ми встановили, що дійсно, населення села Андріївки чинило опір примусовій депортації. Рексне М. О. псувала собі руки кислотою, Мухіна А. М., Герасименко П. І. намагалися втекти та переховувалися від фашистів.[10;8;4]

В Німеччині був організований справжній невільницький ринок, де купували – продавали повернених на рабів радянських громадян. Ми упевнилися, що через такі ринки пройшли жителі нашого села. Про це свідчать Спогади Герасименко П. І.,Задорожньої Т. І., Крайньої М. С., Пирогової М. Т. [4;6;7;9] Коли остарбайтери опинялися в Німеччині, їх розбирали німецькі господарі.

• Там були збори. Нас спитали, хто вміє доїти корів, підніміть руку. Я і підняла. До мене зразу підійшов хазяїн, дав мені бутерброд – шніцель (в ньому були два шматочки хліба і масло, і ковбаса в середині). А ще казали, що потрібні робочі на шоколадні фабрики, то вони так дурили людей, забирали їх на заводи, – розповідала нам Крайня М. С. [7]

Згідно зі спогадами ми також встановили, що праця остарбайтерів використовувалася по двом напрямкам: в сільському господарстві й промисловості. У сільських господарів працювала більшість андріївців: подружжя Задорожніх, Пірогова М. Т., Крайня М. С., Герасименко П. І., Кравченко М. С. та інші.  На заводі в Берліні працювала Рексне М. О., в Дрездені – Заболотній І. М., в промисловості також працювала Редько В. Т. [4;5;6;7;8;9;10]

З самого початку використання робочої сили остарбайтерів замислювалось як тотальна експлуатація й поневолення, що в принципі не виключало знищення через роботу. Примусово депортовані з 1942 року остарбайтери використовувалися у промисловості на найтяжчих роботах. Проте численні підприємці невдовзі побачили недоліки використання виснаженої робочої сили. Через це в 1943 році було вжито деякі заходи, щоб покращити харчування остарбайтерів.[20, с. 11]

Ми встановили, що остарбайтерів, яких використовували на роботах в промисловості утримували в бараках. Табори, в яких вони перебували, були обтягнуті колючим дротом. В’язням видавався робочий одяг. Працювали вони зранку до пізнього вечора. Робили токарями, виточували на станках деталі. За брак в роботі «наглядачі» їх суворо карали, били. Годували робітників один раз на день юшкою з брукви без солі, картоплі, м’яса. Хліба давали маленький шматочок. Тому робітники були виснажені, безсилі.[5;10]

Уповноважений по використанню робочої сили Ф.Заукель у квітні 1942 року видав Директиву, в якій зазначалося негайно приступити до примусової депортації робочої сили для того, щоб розгрузити від роботи німецьку селянку, доставивши до Німеччини зі східних областей 400 – 500 тисяч здорових і міцних дівчат. Тому вже з лютого – березня 1942 року на окупованій території розпочався масовий набір робочих для поставки до Німеччини.[13, с. 382] Так, в травні 1942 року з Андріївки була вивезена Андрющенко М. Г., якій було лише 15 років, в квітні цього ж року – Крайня М. С., у вересні – подружжя Задорожніх.  Також у 1942 році була депортована Циханович Т. В. У лютому 1943 року була вивезена Пирогова М. Т., у квітні 1943 року – Герасименко П. І., Соборна В. П., Солдатенко Н. Г.  [3]

1 вересня 1943 року розпочався поголовний угон населення в німецьке рабство. [22] Не оминула ця біда і наше село. До Німеччини були відправлені Бобрус Н. Д., Заболотній І. М., Самойленко Д. Я., Рексне М. О., Ємець І. І., Рудченко В. Д., Мінская М. Д.[3]

Німецькому населенню був наданий наказ жорстоко поводиться зі східними робітниками, експлуатувати їх в найвищому ступені при найменших розтратах. Ми дослідили, що не всі бауери (так називали хазяїв остарбайтери)  жорстоко  ставилися до наших односельців. Як розповідала Задорожня Т. І., яка працювала в селищі дорф – Ельбах разом зі своїм чоловіком, який поїхав добровільно за своєю нареченою до Німеччини, їй довелося доїти корів, працювати на полі.(Д.8,9) А головне – вона там народила доньку Надію, і німкеня Ані навчила її доглядати за немовлям. Чоловік Задорожньої Т. І. – Задорожній Іван Миронович працював з хазяїном на полі трактористом. Над остарбайтерами Ганс та Ані Греніц не знущались, але працювати потрібно було протягом усього дня, без перерв. Хазяйка сама готувала їсти і годувала всіх: і родину, і робітників. Після отримання звістки про Перемогу, хазяї просили подружжя Задорожних залишитися в них, обіцяли навіть побудувати їм домівку.[6]

Крайня М. С. свідчить , що вона жила в селищі Кульвальде у господаря в двоповерховому будинку.(Д.10,11) У неї була своя кімната. Її хазяї теж не ображали, вони отримували на неї продуктовий пайок кожного тижня, харчувалися разом, каву пили чотири рази на день.[7]

Проте Пірогова М. Т. жалілася, що вона й інші робітники, які були разом з нею,  ніколи не наїдалися, хліба їм давали тоненький шматочок. Вона разом з іншими робітниками змушена була їсти варену кукурудзу, якою годували худобу, від чого  навіть набрала вагу.(Д.12,13,14,15)

Ми встановили, що остарбайтерів села Андріівки  визволяли радянські війська [7;9;10] і союзники [5]. Велика кількість радянських громадян, депортованих з Німеччини, не повернулася до батьківщини. Люди боялися попасти під переслідування. У серпні 1944 року Сталін видав наказ, в якому передбачалося повернення усіх примусово депортованих громадян Радянського Союзу. Усі вони пройшли через фільтраційні комісії, тому, що були під підозрою, що вони зазнали «шкідливого впливу» західного закордоння. «Фільтраційні методи» означали допити і постійні повторні виклики протягом років. [20, с. 12;18] Органами державної безпеки в той час заводилися перевірочно – фільтраційні справи на репатріантів. [15]

Ми встановили, що остарбайтери села Андріївки повернулися до дому в 1945 – 1946 роках. Репатріанти нашого села суворої фільтрації не проходили, крім Заболотнього І. М., який , як «зрадник» змушений був працювати на шахті в Макіївці. [5] Але ці люди відчули до себе недовіру односельців й змушені були нести тавро «неблагонадійних». На дівчат казали: «Раз ви там були, то ви тягалися з німцями». Андріївці помітили, що поведінка репатріантів змінилася. «Жінки стали говорити з чоловіками на рівних, деякі, навіть курили, безсовісні,»- згадувала Мухіна А. М. Також відрізнявся і одяг тих, хто повернувся. Жінки носили юбки іншого крою та короткі, ніж у андріївських жінок.[8] В нашому селі багато сімей намагалося маскувати цю трагічну сторінку їхнього життя через недовіру, як на офіційному так і побутовому рівнях. [5] Як свідчила Гріцишина Л. І.: «Мама навіть фільми про війну не дивилася, а коли до неї в гості приходила інколи її подруга Пирогова М. Т., то вони закривали двері і балакали пошепки. Тільки і чути було: «А пам’ятаєш …?»».

Таким чином, провівши дослідницьку роботу в селі Андріївка пошуковий загін Андріївської школи І – ІІІ ступенів склав більш повний список остарбайтерів села Андріївки – 34 особи (Д.6), доповнив Книгу спогадів про війну 1941 – 1945 років спогадами остарбайтерів та дітей війни, розширив фонди шкільної музейної  кімнати, зараз ми працюємо над експозицією, присвяченою остарбайтерам села Андріївки.

Нещодавно перебираючи папки з документами в музейній кімнаті, до нас в руки  потрапив  листочок, на якому красивим рівним почерком написані різні категорії пільгових груп населення села Андріївки. Ні дати, ні підпису автора ми не побачили на ньому, але наша увага зупинилася на  рядку: примусово вивезених до Німеччини – 38. Робота не закінчена.  Робота продовжується…

Список використаних джерел та літератури:

1. Список граждан Андреевского сельского Совета народных депутатов Славянского района, Донецкой области, приравненых к учасникам Великой Отечественной войны по состоянию на 01 августа 1995 года./ матеріали шкільної музейної кімнати
2. Список лиц, проживаючих на территории Андреевского сельского Совета народних депутатов Словянского района,которые будут пользоваться льготами в 1994 году на получение талонов на уголь с красной полосой./ матеріали шкільної музейної кімнати
3. Список угнанных в Германию на принудительные работы./ матеріали шкільної музейної кімнати
4. Герасименко П. І., Спогади .-1 с.
5. Заболотній І. М., Спогади.-1с.
6. Задорожня Т. І., Спогади,-2 с.
7. Крайня М. С. Спогади,-1с.
8. Мухіна А. М., Спогади,-1с.
9. Пирогова М. Т., Спогади ,-1с.
10. Рексне М. О., Спогади ,-1с.
11. Справка з ветеранської організації Андріївської сільради, про те що на території Андріївської сільради проживали люди, вивезені на примусові роботи до Німеччини під час Другої світової війни
12. Уточнённый список льготного контингента граждан, проживающх на территории Андреевского сельского Совета по состоянию на 10 августа 1994 года./ матеріали шкільної музейної кімнати
13. Война в тылу врага. О некоторых проблемах истории советского партизанского движения в годи Великой Отечеств. войны. М.; Политиздат, 1974. Вып.– 447 с. с ил.
14. Довідник з історії України (А – Я):Посіб.для серед. загальноосв. навч. закл./За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2 –ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.
15. Донетчина в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945. Известные и неизвестные страницы истории. – Донецк: АОЗТ «Издательство «Донеччина», 2008.. – 432 с. с ил.
16. История Украини: Универсальный иллюстрированный справочник. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2006. – 576 с.
17. Козленко І. Сестри.// Вести. – 2012. – 23 февраля.№8
18. Козленко І. Найкраща звістка – «Перемога!» // Вести. – 2012. – 3 мая. №18
19. Козленко І. Дві долі. // Вести. – 2012. – 9 мая. № 19
20. Педак В. П. Дякуємо і мертвим, і живим: Документальний нарис/ Передм. Ю. – Б. Ланге – Квассовські. – Дніпропетровськ: Січ, 2007. – 278 с.
21. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 – 1945 гг. В 3 – х т. – Т. 3. – К.,1975. – С. 153.
22. Чуйко А. Н. Слов’янськ 700 днів і ночей. – Донецьк: «Донбас», 1998. – 228 с.

Додатки