Позакласний захід для учнів 10 класу

“Тричі мені являлася любов”

Автор: учитель української мови та літератури Мороз Інна Володимирівна

Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці. Чи винен Іван Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже, йтиметься про жінок у долі Франка.

---

 

Любов великих людей – завжди легенда. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. З цього ряду — тичининська Лідія Папарук, друге Я Юрія Яновського Тамара Жевченко, вірна дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового “Зів’ялого листя” Ольга Рошкевич.

Ведучий1Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

Ведучий2 Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже, сьогодні йтиметься про жінок у долі Франка.

Ведучий1“Тричі мені являлася любов, – зізнається поет, – і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі “невтишиму тоску”, засипали зів’ялим листям сподівання: “Замерзли в серці мрії . У листі до   Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав…

І.Франко(сидячи за столом, ніби пише листа) Майже всі писання пливуть з особистих імпульсів… усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони… є частками моєї біографії… Значний вплив на моє життя, а, значить, також  на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич”…(Встає, проходить) Скінчивши 7-й клас гімназії, я перший раз пустився під час вакації в дальню мандрівку. Перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при зборі сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия… зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі…Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Ольжиним братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною… Ось я побачив Вас..”

Ведучий2. Переповідають, що Ольга Рошкевич принесла Івану Франкові каву і запитала:

Ольга: Чи солодка?

І.Франко: Солодка, але Ви ще солодша.О, я хотів би ще багато, дуже багато сказати Вам; моє серце переповнене, але мені бракує відваги.

Ведучий1. Він ділиться  з  нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом.

Франко: : «Бачите, я дуже довго і як тільки міг стримував себе, примушуючи замовкнути свої думки про Вас, але чим довше це роблю, тим гірше мені стає на серці… Я іноді майже зовсім втрачаю глузд, — сам не знаю, що зі мною діється, а мої вельмишановні колеги щиро допікають мене тим, що я цілковитий дурень… Ви знаєте, що я втрачаю дар мови у Вашій присутності, що я не відважуся сказати й слова про те, про що зараз пишу… Ви не уявляєте собі, як усі мої думки нерозривно зв’язані з Вами, а мій характер не такого складу, щоб я міг забути, — раз жити й раз кохати — таке моє серце!»

Ведучий1. Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє.

Ведучий2. Ні, Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав батько Ольги, що проти їхнього зв’язку весь світ? Ольга ж його кохає! Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

Ведучий1. У хаті щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.Ольга, начитавшись роману Чернишевського “Що робити?”, надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем був довічним.

Ведучий2. Перед одруженням Ольга пише до Франка

Ольга: Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, – що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов’язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, оскільки лиш зможу, і буду з того рада”.

Звукопис. Христина Соловій «Тримай»

Ведучий2  Франко знав, що так станеться. Знав… але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього – крововилив.У відповідь на Ольжин лист Франко написав слова, котрі вже стали класичними, хрестоматійними, їх наводить кожний біограф, коментуючи Франкову першу любов.

І.Франко: Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними…

ТРІОЛЕТ(Франко і Ольга )

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої!..

І ти лукавила зо мною!

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти – злукавила зо мною!..

 

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв’язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю –

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любви не вбило.

 

Ведучий1. Ще десь на початку 1883 року Франко написав вірш, котрий якнайточніше пояснює його тодішній душевний стан.То був час, коли він усіх, і себе самого, переконував, що рана серця загоїлась, що між ним та Ольгою лишилися тільки ділові СТОСУНКИ.

Ведучий2.  Ольга сама просить, щоб він не мучився, щоб покохав якусь достойну його любові дівчину. Нехай він оглянеться по світу. Світ такий широкий… Вона наперед благословляє його на любов.

Ведучий1. Франко сприймає ці слова Ольги як глум. Про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли, втративши її, він утратив усяку надію на любов будь-якої жінки?  У безвиході Іван Франко навіть схилявся до думки про самогубство. У листі від 4 серпня 1878 року він пише, що має в своїй шухляді жовтий відвар отруйного зілля, залитий у «фляшину». І продовжує: « Ольдзю, Ольдзю, люба моя, єдина, бажай, щоб мені швидко зовсім помутнилося в голові або мені достало смілості випити жовтий плин з тої фляшини, що в шухляді. Я хотів би тільки одного — умерти при тобі, стискаючи твої руки, глядячи на твоє лице! Більшого щастя не треба мені, та й годі його надіятись!».

Ведучий2.    «Коли Ольга вже була заміжня вони ще зустрілися в Коломиї на балу, танцювали вальс. І то був їх останній танець і їхня остання зустріч. На Ольгу й далі сипалися трагічні несподіванки. Вийшовши заміж, вона швидко овдовіла і втратила сина, названого на честь коханого Іваном. Після смерті чоловіка переїхала до Львова і поселилася неподалік будинку, де жив Франко, але страшенно боялася з ним зустрітися. Коли 28 травня 1916 року не стало Івана Яковича, Ольга переїхала в село Миклашево, де прожила ще 19 літ.

Та залишилася згадка про найперше кохання 17- річного гімназиста, котрий з роками сягнув висот геніальності й мав успіх у жінок, та молодої попівни, яку невмолимий батько віддав заміж за іншого. Ольга навіть не наважилася написати спогади про свого Івана. Вона, помираючи майже через 20 років після кончини Франка, тільки попросила покласти їй під голову в домовину вцілілі листи від коханого. ЇЇ волю нібито виконали.

Звукопис «Така, як ти» СВ. Вакарчук

Ведучий1. Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка – типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він перелив свій біль у найкращі поезії – вона ж на сім замків закрила своє горе. Шлюб з Володимиром Озаркевичем Ольга Рошкевич узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на “підупалій в громадській опінії” бідній дочці провінційного священика. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

 Ведучий2. Для Франка протягом усього життя було священним ім’я Ольги

Ведучий 1. Незабаром до І.Франка приходить друге кохання, таємне, недоступне, мов «святиня», а з ним і літо. У своєму листі до А.Кримського письменник згадував: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Юзефою Дзвонковською.

Ведучий 2. Станіславські друзі Франка постійно згадують її ім’я. З їхніх розмов постає образ надзвичайно вродливої, розумної дівчини з досить-таки передовими й оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була окрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра… Може, це від того, гадали вони, що Юзефа “високого походження”. А може, вона присвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка.Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її.

Ведучий 1. Фелікс Дашинський, друг Івана, пише йому, що такої красуні, як Юзефа, він не бачив. “Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись.О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… обняти тільки раз – і вмерти. Подивіться на її стан, на її голубі очі. О, тут, крім всього, можна стати мрійником. Такій королеві можна віддатись душею і тілом, піти за нею край світу, кинутись в огонь або в воду… Це якийсь диявол, а не жінка! А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом – тримає людей на поводку – нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Вона – суцільне мовчання. Вона, як та стіна, на котрій люди малюють ідеали, – найрізноманітніші взори дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяє закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності”.

Ведучий 2.На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що ця її позлітка “польськості” швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного – витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса, самопожертва наче дублювала одну жінку в іншій.

Ведучий 1. І ось Станіслав, будинок за письменницькою рампою. Юзефа… Десь у вересні-жовтні 1883 року Франко написав, як цього вимагав етикет, листа до матері Юзефи з просьбою “о руку і серце” її дочки.  Та отримав відмову

Ведучий 2.ВідмоваЮзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому…

Ведучий 1. Вона не відповіла взаємністю… Він страждав. Лише згодом Франко дізнався, що Юзефа Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і за­хотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила чекати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само…

Звукопис «Обійми мене» Св. Вакарчук

І.Франко

 

Щось горло душить. Чи моїм очам

Хтось видер світло?.. Хто се люто гонить

Думки з душі, що в собі біль заперла?

Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! Кричать! – та горло біль запер,

Вона умерла! – Ні, се я умер.

 

Ведучий 1Підемо ж далі і з’ясуємо хто була ця третя, на яку так «приємно дивитися». З листа Франка до Агатангела Кримського:

І.Франко “Фатальне для мсьє було те, що, вже листуючись з моєю теперішнього жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ” .

Ведучий 2Ім’я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська, пізніше за чоловіком Зигмунтсвська. Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала поштовим службовцем, – там п й побачив Франко. Журовська була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі –віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов’ю.

Ведучий 1До образу Целіни Журовської-Зигмунтовської Франко добирає зовсім інші епітети й символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою й гордою і не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона “женщина чи звір”, “сфінкс”.

Ведучий 2 Байдужість Целіни до Франка була  вражаюча. Вона навіть не читала й не мала наміру читати “Зів’яле листя. Целіна  твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він – слідом. Вона зупиниться – зупиниться й він. То тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило і злило водночас.

Ведучий 1Коли потім Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізвище не подобалося, не, мав солідного становища, грошей і надій на них.

Ведучий 2 .Тим часом Франко страждав.

Звукопис «Я так хочу»

. Ведучий 2 .  Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав за об’єкт свого “невиплаканого серця” Франко? Ні. Але чому він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гордився цією своєю першою світлою любов’ю. Не приховував ні перед ким, чим він зобов’язаний цій жінці… Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську і чому так боявся вимовити ім’я Целіни?Гадаю, що знайти відповідь можна в “Зів’ялому листі”. Розгорнімо попіл зотлілого листя, там знайдемо тиху скаргу:

І.Франко “За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

 

Ведучий 1 .Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”Потім він зник. А потім з’явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним…

Звукоис « Чому являєшся мені у сні»

Ведучий 1 .Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885 p.), з Харкова приїздить Ольга Хоружинська Позаду Інститут шляхетних дівчат. Тепер вона” – слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської провінціалки розвинену й освічену дівчину з демократичними поглядами. Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові. Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом. Куди до нього тутешнім женихам! Та й зовнішність – гарні очі, високий лоб… Ольга своїм товаришкам розповідає, що Франко -людина “передових поглядів”, на жінку дивиться, як на товариша і друга, сподвижника в боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз…(сценка №1)

Ольга. Мені двадцять літ. Я ще не спізналася  з Франком. Ми випадково познайомилися в Києві, куди я приїхала з Харкова, щойно закінчивши інститут шляхетних дівчат. А Франко приїхав зі Львова. Познайомились ми на одній вечірці.. Зовні він не справив на мене особливого враження,(пауза, тихіше) тільки очі запам*яталися. Не знаю чому, але я стала уявляти , як його очі дивляться на мене з теплотою і ніжністю.(Сміх) Хотіла б я побачити цього стриманого, поміркованого пана в ролі пристрасного Тристана!! Чоловікам ніби здається, що вони вибирають жінок. (Хитає головою, стверджувально) Жінка вибирає чоловіка.                                                                      А чому б вам, пане Франко, не попросити моєї руки, так здається у вас кажуть. А я б подумала і, може, погодилась стати вашою дружиною. Це вже жарт, звичайно.

• Я навіть танцювала з ним.(вальсують)

Та мої візії не зреалізувалися. Я так і не дочекалась з його боку ніякої пристрасті.. Франко поїхав до Львова, мені стало сумно, серце сповнилось печаллю (Сідає на підлогу, перебирає жовті листочки, серед них – один, дивується і радіє) – Лист, від нього

Франко.Шановна пані, Ви.. Я.., певно, ви і не сподіваєтесь від мене листа, тим більше часу пройшло достатньо. Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою? Ставлю це питання, як гіпотезу. Обміркуйте його. Відповідь на це питання залежить від серця і розуму (простягає їй руку)

Ольга.Франко пропонує мені руку і серце, чи можу я не погодитись

(Уходять на задній план, ведучі  і Ольга)

Ведучий 1: Але чому у такій академічній манері?

Ольга : Невже мої мрії здійснились?

Ведучий 2 : Та не схоже, що Франко закохався. Чи може так писати закоханий?

Ольга       : Чого мене мучать сумніви?

Ведучий 1: Франко зріла людина, йому тридцять років.

Ольга :    А мені- двадцять! Чи може він так любити, як я. Моя сестра Антоніна каже:

Антоніна: (підходить ближче до них) В сім’ї багато що залежить від жінки. Ти – молода, гарна, розумна

Ольга: Мені вистачить сил завоювати любов чоловіка

Антоніна: Не абиякого чоловіка

Ведучий 1: Франко – відома людина

Ведучий 2:  Хто –ти, а Хто – він?

Ведучий 1: Далеко куцому до зайця

Ольга:  Всі відмовляли мене від весілля . Але я відповіла згодою

Антоніна: Почалося їхнє листування, але , яка ж то любов через листи?

Ольга: Мене почали дратувати його помірковані, наукові листи

Франко: Ласкава пані….

Ведучий 1: Про що він тільки не пише

Ведучий 2:  Та про що завгодно, тільки не про почуття

Ведучий 1: Закоханий так не може писати

Антоніна: Краще не відповідай йому деякий час, нехай розбуркається його чоловіча уява

Ольга:  Через деякий час мого мовчання…

Ведучий 2:   (Схоплюється і тримає лист високо) Вона отримала листа(Ольга намагається вихопити, та хлопці граються, не даючи їй схопити, піддаються, Оля розкриває й читає)

Франко:  Дорога Олечко! Ви пишете, що не маєте спроможності до листування, а звідки ж вона з*явиться? Я і сам знаю. Жива потреба виростає тільки з живої любові. А любов не визовеш лише однією фантазією

Ольга:    Я чогось таки домоглась своїм мовчанням. Передчуваю, що серце цього поважного письменника паде до моїх ніг. Франко тужить за мною. Яка я щаслива!!!….

І ось нарешті наша друга зустріч. Він дивиться на мене зовсім інакше. Дуже скоро ми домовились про одруження. Наше весілля було призначено на травень

Ведучий 1. Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Буде його захисницею і прихистком. Зробить те, на що не відважилася ще жодна жінка.

Ведучий 2 .Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одружився з нею “з доктрини”, тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної Ук­раїни? Важко сказати. Але годі, звинувачувати Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальними людьми вжитися не так просто Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючич вогнем не тільки себе, а й найрідніших.

Ведучий 1. Ольга Хоружинська була майже самотня. Спілкувалася лише з тими, з ким товаришував її чоловік. Вона робила все, що могла. Постійно намагалася перемогти жахливу бідність, в яку потрапила. Згодом все це вплинуло на її психіку, у жінки почалися постійні нервові розлади.

Ольга:   Я не знаю, чого все частіше і частіше відкриваю шухляду і вдивляюсь в очі Ольги Рошкевич і   перечитую листи до неї : «Кохана! Дорога Ольдзю». Ніколи він так до мене не писав. Моя ненависна сопернице! Ти ж ..ти ж не любила його. Чим же ти так заслужила його кохання? Чого ти стоїш поміж нами?  Господи!!Якщо ти є в цьому світі, прибери, прибери з мого серця цю ненависть. Я не можу жити в цьому пеклі ревнощів.

Ведучий 1.Хвороба активно прогресувала. Потім одне, інше…Останньою краплею стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив хлопцеві у висок.

Звукопис пісні «Горе долом ходжу»

Ведучий 2. В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, багато читав, думав і пригадував, деякі незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як докінчити… 24 травня православний піп ствердив, що Франко атеїст. Поет не хотів, щоб його перетворювали на католика, не хотів, щоб на його похороні співали і молилися, хотів щоб запросили молодих людей. Сказав, щоб передали людям, що найулюбленішою його молитвою були такі слова: «Люблю Україну, люблю її поневолений катами народ».

Ведучий 1.Ольга не була присутня навіть на похороні свого чоловіка, бо вийшла з лікарні тільки у 1919 році. Все її життя було фактично знівечене, але Хоружинська сама так вирішила і ніхто її не силував. Жінка все життя жаліла, що вийшла заміж за Франка у травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, – ніколи не матимуть щастя… Вона постійно ревнувала Івана до жінок, які входили в його душу. І водночас тріумфувала над ними – бо саме вона (а не вони) зуміла стати його половиною.

І.Франко:    Спасибі тобі, моє сонечко,

                       За промінчик твій — щире словечко!

                       То ж за дар малий, а безцінний твій,

                       Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

                       За той усміх твій не вдослід журбі

                       Спасибі тобі! Спасибі тобі!

На Личаківському кладовищі, недалеко від камної брили -скелі, яку розбиває кайлом Каменяр, видніється скромний маленький надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим, блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним завжди…

Ведучий 2.То ж кому все-таки була присвячена збірка “Зів’яле листя”? Ми схильні вважати, що лірична збірка поезій І. Франка присвячена Ользі — єдиній, чистій, першій і останній любові, але іноді здається, що збірка не присвячена жодній з жінок, вона є одою нещасливому коханню, яке огортало душу поета протягом багатьох років.

Учитель . На жаль, у наш час не кожна людина здатна на справжнє, чисте почуття. Адже кохання – це дарунок небес. Якщо щиро любиш, то тобі байдуже, які  недоліки у коханого, ти здатен на все заради цієї людини, навіть намагаєшся творити дива, оскільки любов — це велика сила, перемогти яку ніхто ніколи не зможе.

Франко.

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана…

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай!

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

“Мені не жить, тож най умру одна!”

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

За саме серце вхопила мене,

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась.