Проблеми фізичного виховання школярів через призму поглядів учителя

Автор: вчитель фізичної культури Таборовець Анна Сергіївна

У статті розглядаються окремі проблеми сучасного фізичного виховання в школах промислового мегаполісу. Застосований метод анонімного анкетування серед вчителів визначив їх професіональний потенціал, рівень і якість викладання предмету, відношення школярів до занять, підстави незадовільного здоров’я та фізичного розвитку школярів.

Сучасний стан здоров’я, фізичного розвитку, фізичної підготовки та функціональних можливостей українських дітей турбує все доросле населення країни, починаючи з батьків, педагогів, медиків і закінчуючи керівниками державних структур.

С.В. Ткачук [4,с.307] на підставі посилань на роботи Когут І.А.(2006), Круцевич Т.Ю.(2005), Бар-Ор О.(2009) та ін., причинами цих негативних фактів вбачає невідповідність рухової активності більшості школярів фізіологічним нормам, що забезпечують належний рівень фізичного стану дітей і підлітків.

У сучасних умовах, важливим завданням школи в роботі зміцнення здоров’я дітей є прищеплювання учням стійкого інтересу до занять фізичними вправами в навчальному закладі та вдома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров’я поліпшення фізичної підготовленості підлітків [5, с.313]

Актуальність вказаного напрямку педагогічної діяльності пов’язана з низькою ефективністю традиційних підходів до організації навчально – виховного процесу з фізичного виховання школярів [3,с.65], з розв’язанням комплексної проблеми ставлення і подальшого розвитку системи фізичного виховання в сучасній школі [2,с.10]

Наукова література має достатньо матеріалу пов’язаного з виниклою проблемою. Але, як часто буває, ми забуваємо дізнатися думку і бачення ситуації що склалася у самого головного учасника цього процесу – вчителя, який одноосібно відповідає за всю спортивно – масову, оздоровчу і навчально – виховну частину фізичного виховання в школі.

Вчитель, повинен бути на вершині вивчення і вирішення даної проблеми, мати чіткий педагогічний інструментарій, що дасть змогу проаналізувати та ефективно здійснювати процес формування фізичної культури дитини. [1,с.26]

Мета статті – аналіз проблем фізичного виховання в школах промислового мегаполісу, вивчення окремих складових рівня і якості викладання предмету, професіоналізму вчителів, відношення школярів до занять і причин погіршення фізичного розвитку і здоров’я дітей шкільного віку через призму поглядів учителів фізичної культури.

Збір інформаційного матеріалу проводився методом анкетування. Вибір анкетування серед учителів був насамперед визначений з причини їх безпосередньої обізнаності про всі позитивні та негативні сторони шкільного предмету – фізичне виховання. Для більш правдивих і об’єктивних відповідей учителям було запропоновано надати відповіді в анонімній анкеті.

Інформативність матеріалу розподілялась на декілька модулів на базі яких проводився моніторинг:

1. Кадровий склад і професіональний рівень учителів;
2. Рухове навантаження учнів в шкільному режимі;
3. Адміністративне забезпечення фізичного виховання;
4. Учитель і його предмет;
5. Урок і його зміст;
6. Рівень фізичного розвитку та здоров’я і причини їх погіршення у школярів;
7. Мотивація школярів до занять фізичною культурою.

Результати відповідей вчителів визначили, що в школах міста, в середньому працює по 2 педагога з фізичної культури. 85% опитаних мають вищу освіту, та не всі з них мають спеціальну, кожен другий учитель – жінка. Але в той же час 15% учителів шкіл, є сумісниками. Отже, позитивна сторона підбору кадрів – це те, що в школах рівна кількість вчителів чоловіків та жінок, що доцільно в плануванні учбового процесу по віково – статевим особливостям учнів і їх інтересів. Але турбує брак учителів з вищою спеціальною освітою і велика кількість сумісників, що природно позначається на якості проведення занять.

Визначаючи рухове навантаження відведене для вивчення предмета «фізична культура» у школі, можна говорити про її відповідність передбаченим нормам МОН.

У позаурочний час учні відвідують шкільні секції, з розрахунку 1 секція на одного вчителя з охопленням 17% учнів від загальної кількості. Та на жаль навіть такий показник є не у всіх школах. У 30% шкіл міста секційна робота не проводиться, і на думку вчителів через відсутність фінансування цього напрямку роботи з учнями.

Неоднозначну оцінку визначають вчителя і в адміністративному забезпеченні фізичного виховання. Так, на запитання про ставлення адміністрації школи до проблем  фізичного виховання позитивну відповідь дали 80,5%,   а негативну- 19,5%, але в той же час на питання, чи забезпечує адміністрація школу спортивним інвентарем, негативно відповіли більшість вчителів.

Як результат відповідальності керівників за шкільну фізкультуру ми отримали аналогічну відповідь і на питання чи достатньо спортивного інвентарю в школі. “Так”, відповіли тільки 13,2% вчителів; частково – 35,2%; та більше половини вчителів шкіл міста відповіло про явний недолік інвентарю.

Покладання провини в ситуації, що склалася, тільки на адміністрацію шкіл можна вважати не зовсім обгрунтованою, так як недолік спортивного обладнання відчувають у більшості шкіл. Це розуміють і вчителі, і на питання, яким має бути забезпечення інвентарем, ми отримали такі відповіді: бюджетно-централізованим – 84,5%, спонсорським – 13,2%, батьківськими внесками-8, 3%, за рахунок здачі об’єктів в оренду – 6,3%. Хоча, на питання, чи здаються  в оренду спортивні об’єкти шкіл, вчителі відповіли, що 30,3% шкіл роблять це постійно.

Причина відсутності необхідного спортивного інвентарю, незадовільного стану спортивних майданчиків, брак устаткування, низька оплата праці відштовхує не тільки молодих фахівців від роботи в школі, але й змінює ставлення до своєї професії викладачів фізвиховання зі стажем (а їх у школах більшість). Так, на запитання про найнеобхідніший шкільний предмет в початковій школі на 1 місце фізкультуру поставили  63,8% опитаних вчителів,  на 2 місце – 4,6%,  на 3 місце – 25%, а 6,6% вчителів взагалі не включили фізкультуру в розподіл місць. А адже хто, як не вчитель фізичного виховання знає,  що прищеплення любові до фізичної культури, мотивація до занять, фундамент здоров’я починає формуватися вже в дитячому віці.

На питання анкети, чи дотримуються вчителі програмного матеріалу з фізичної культури, 92,4% викладачів відповіло ствердно, а 7,6% негативно. Хоча вчителі, які ввійшли в більшість, висловили додаткову інформацію про неповне дотримання програми, з мотивуванням недостатності матеріальної бази, аварійним станом спортзалів, станом здоров’я дітей, а також наявністю відповідного досвіду, використанням новацій, і додаткових занять з аеробіки.

Якщо показник дотримання програми вчителями можна вважати високим, то факт використання розробок уроків має великий розкид відповідей і варіантів. Майже кожен учитель користується кількома розробками (конспектами), що вони і підтвердили у відповідях анкети. Своїми конспектами користуються – 76,6% вчителів; колег – 29,9%; інститутів – 47,3%;  а 12,1% вчителів користуються іншими джерелами.

Відомо, що обов’язковою формою організації занять з фізичної культури в школі є урок. Урок повинен проходити на високому емоційному рівні, з достатньою величиною навантаження для підвищення адаптивних можливостей організму дітей, з різноманітним вмістом уроку та застосуванням методів на ньому, високою загальною щільністю і необхідною моторною. Всього цього і чекають від вчителя діти. Але з причини масового браку інвентарю та невідповідності стандартам і нормам спортмайданчиків, футбол, волейбол і в окремих школах баскетбол, залишаються єдиним руховим пріоритетом для школярів. При цьому футбол тільки для хлопчиків, а волейбол для дівчаток.

І відповідаючи на запитання якому програмному виду спорту віддають перевагу школярі то 27,2% вчителів відзначили волейбол; 44% – футбол; 23% – баскетбол; 17,1% – рухливі ігри; 8,7% – легку атлетику; 4,6% – гімнастку; 2,4% – ручний м’яч.

Але низький відсоток, яким відзначений ручний м’яч та неігрові види, пояснюється не відсутністю пріоритетів у школярів, а неможливістю проведення цих видів програмного матеріалу в повній мірі.

Сформована ситуація в шкільному спорті привела вчителів до цікавого визначення. На питання, який напрямок на Ваш погляд повинен нести урок фізичної культури, загальнорозвиваючий (оздоровчий) або тренуючий з програмних видів спорту,  то 83% вчителів віддали перевагу першому варіанту. Дане визначення збігається з рекомендаціями МОН при введені нової навчальної програми «Фізична культура для загальноосвітніх навчальних закладів. 1 – 4 класи » (авт. Круцевич Т.Ю. та ін, 2011 р.).

За словами авторів програми, вони відмовилися від вивчення видів спорту (як зараз), а взяли за основу фізвиховання види рухів і назвали це «школою руху». Вона дозволяє задовольнити потребу організму в руховій активності, використовуючи види спорту як засобу фізичного виховання, заняття проводити у вигляді гри, що дітям завжди цікаво.

Розуміючи це, 94,8% вчителів підтвердили в своїх анкетах часте використання ігрового методу на уроках, а от інші ефективні методи не користуються у них популярністю. Наприклад, метод кругового тренування використовують: часто – 38,5% вчителів;  іноді – 47,1%;  ніколи – 14,4%. Великі навантаження: часто – 13%; іноді – 50%, ніколи – 37%. Метод змагань: часто – 69%, іноді – 28%, ніколи – 3%.

Часте застосування ігрового методу передбачає  високу як загальну, так і моторну щільність уроку, що дуже необхідно для оздоровчої і загальнорозвиваючої спрямованості уроку, покращення функціонального стану та фізичного розвитку школярів.

Виходячи із рекомендацій листа МОН, моторна щільність уроку повинна становити не менше 60%, а як правило моторна щільність (МЩ) при використанні ігрового та змагального методів, а так само методу кругового тренування, становить 50-90%. Отже, можна було б припустити, що вчителями ця задача вирішується за рахунок відносно високого показника застосування ними цих методів. Однак, при визначенні оптимальної моторної щільності уроку, викладачі довели зворотнє. Так 41,1% вчителів оптимальною МЩ вважають 20-50% рухової активності школяра; для 39,8% вчителів – 50-60%, і для 19,1% вчителів оптимальна МЩ склала-60-80%.

В результаті, як видно з цих даних, більше 40% вчителів підпадають під критерії методичної невідповідності, і тільки 19% підтвердили свою компетентність.

Такі невідповідності проявили і 46,4% опитаних вчителів при відповіді на питання, чи доводять вони на уроках навантаження до ЧСС 180уд.в хв.,   7,1% відповіли задовільно;       а    46,5% дали відповідь-іноді.

Таким чином, можна зробити висновок, що вчителі забули, що таке циклічні навантаження в зоні високої і максимальної інтенсивності при анаеробному типі обміну речовин,  які вони використовують практично на кожному уроці, а це біг на 30 м, прискорення по 20 м, стрибки зі скакалкою, циклічні навантаження з максимальною інтенсивністю близько 10 сек та інші, які в свою чергу   збільшують  ЧСС до рівня 170 – 180 ударів і вище.

Пропоноване навантаження вважається відносно високим і застосовувати його можна з дітьми основної медичної групи. А їх у школах більшість, так як з відповідей вчителів зрозуміло, що 3,3% учнів в середньому по школам звільнені від уроків фізичної культури за станом здоров’я, а 36% дітей вони віднесли до категорії зі слабким фізичним розвитком яких гіпотетично можна визначити в підготовчу і спеціальну медичні групи.

Школярі, які розподілені медичним працівником навчального закладу в підготовчу та спеціальну медичну групу, за рекомендаціями МОН повинні займатися безпосередньо на уроках з отриманням індивідуальних завдань від учителя.

У той же час на питання анкети, чи функціонує  в школі спеціальна медична група, 25,7% вчителів відповіли – постійно, 12% – іноді, і 62,3% відповіли – ні.

Відсутність мед. групи вчителі пояснили непідготовленістю фахівців, умовами організації занять, відсутністю додаткових годин і що цікаво… недостатністю необхідної кількості дітей.

Для визначення причин масового послаблення здоров’я та зниження фізичного розвитку школярів, вчителям були запропоновані варіанти, з яких вони могли вибрати декілька відповідей. Причини вони побачили в наступному:

сім’я, спадковість-  65,6%;              навколишнє середовище    –    45,1%;

байдужість дітей  –  39,9%;             технічний прогрес          –           39%;

державні упущення – 37%;      відсутність мотивації до занять   –   25,9%

недостатня кількість спортивних майданчиків і фахівців –       20,7%;

брак інформації    –   10,5%;         фізкультурна безграмотність  – 7,8%;

слабка підготовка педагогів –  6,4%.

Ставлячи причиною слабкого розвитку родину і спадковість на 1 місце викладачі так само вказали і практичну відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку.  Високим відсотком зниження фізичного розвитку дітей, вчителі позначили їх байдужість і відсутність мотиву до занять. Ця тенденція дуже істотно визначилася в анкетному питанні, чи проявляють  школярі інтерес до уроків фізичної культури, де вчителі в 82% випадків відповіли «так» для молодших класів; для середніх класів це – 90%; а от для старших класів цей показник знизився до 52 %. А на питання, що є мотивом у школярів для відвідування уроків фізвиховання, то 42% вчителів відповіли – що це обов’язковість присутності і 43% визначили як мотив – отримання оцінок.

Таким чином, в фізичному вихованні школярів в школах міста є ряд важливих проблем: вкрай незадовільне фінансове та матеріально – технічне забезпечення; недооцінка педагогічними колективами значення позаурочної спортивно – масової роботи; падіння престижу професії вчителя фізичного виховання, слабка пропаганда здорового способу життя; велика кількість звітної документації і як наслідок розбіжністі між нею і практичною школою; дефіцит фахівців; втрата мотиву до занять фізичною культурою у школярів при переході в старші класи.

Учителі обмежуються незначними навантаженнями остерігаючись відповідальності за нещасні випадки, а головними факторами послаблення здоров’я та фізичного розвитку вважають спадковість, навколишнє середовище, байдужість, відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку та дефіцит традицій фізичного виховання в сім’ї.

Деяку частину учителів можна віднести до категорії невідповідності методичної грамотності по причині хибності та некоректності відповідей на питання анкети пов’язаних з методикою проведення уроків.

Література

1. Аксьонова О.П. Нова фізична культура: система методів навчання /О.П.Аксьонова//Теорія та методика фізичного виховання. – 2011. – №3. – с. 25-31.
2. Марченко С.І. Оцінка фізичного розвитку хлопців 6 – 10 років у контексті сучасних завдань фізичного виховання /С.І.Марченко, В.В.Іванов// Теорія та методика фізичного виховання. – 2011 – №8. – с.10-13.
3. Пелешко І.М. Показники фізичного розвитку та фізичної підготовленості учнів 1 класів загальноосвітніх навчальних закладів /І.М. Пелешко// Педагогіка, психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб.наук.пр./за ред. Єрмакова С.С. – Х.:ХДАДМ, 2013. – №8. – с.65-68.
4. Ткачук С.В. Характеристики рухової активності хлопчиків і дівчат молодшого шкільного віку в умовах мегаполісу / С.В.Ткачук, О.В.Давиденко//Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г.М.Артюзова. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2013.Том 2 – Випуск 7. – с. 306-311.
5. Франків Є.Є. Позашкільна діяльність учнів середнього шкільного віку та її вплив на здоров’я /Є.Є.Франків// Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г.М.Артюзова. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2013.Том 2 – Випуск 7. – с. 363-368.