mail@urok-ua.com

Проблеми фізичного виховання школярів через призму поглядів учителя

Автор: вчитель фізичної культури Таборовець Анна Сергіївна

У статті розглядаються окремі проблеми сучасного фізичного виховання в школах промислового мегаполісу. Застосований метод анонімного анкетування серед вчителів визначив їх професіональний потенціал, рівень і якість викладання предмету, відношення школярів до занять, підстави незадовільного здоров’я та фізичного розвитку школярів.

Screenshot_1

Сучасний стан здоров’я, фізичного розвитку, фізичної підготовки та функціональних можливостей українських дітей турбує все доросле населення країни, починаючи з батьків, педагогів, медиків і закінчуючи керівниками державних структур.

С.В. Ткачук [4,с.307] на підставі посилань на роботи Когут І.А.(2006), Круцевич Т.Ю.(2005), Бар-Ор О.(2009) та ін., причинами цих негативних фактів вбачає невідповідність рухової активності більшості школярів фізіологічним нормам, що забезпечують належний рівень фізичного стану дітей і підлітків.

У сучасних умовах, важливим завданням школи в роботі зміцнення здоров’я дітей є прищеплювання учням стійкого інтересу до занять фізичними вправами в навчальному закладі та вдома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров’я поліпшення фізичної підготовленості підлітків [5, с.313]

Актуальність вказаного напрямку педагогічної діяльності пов’язана з низькою ефективністю традиційних підходів до організації навчально – виховного процесу з фізичного виховання школярів [3,с.65], з розв’язанням комплексної проблеми ставлення і подальшого розвитку системи фізичного виховання в сучасній школі [2,с.10]

Наукова література має достатньо матеріалу пов’язаного з виниклою проблемою. Але, як часто буває, ми забуваємо дізнатися думку і бачення ситуації що склалася у самого головного учасника цього процесу – вчителя, який одноосібно відповідає за всю спортивно – масову, оздоровчу і навчально – виховну частину фізичного виховання в школі.

Вчитель, повинен бути на вершині вивчення і вирішення даної проблеми, мати чіткий педагогічний інструментарій, що дасть змогу проаналізувати та ефективно здійснювати процес формування фізичної культури дитини. [1,с.26]

Мета статті – аналіз проблем фізичного виховання в школах промислового мегаполісу, вивчення окремих складових рівня і якості викладання предмету, професіоналізму вчителів, відношення школярів до занять і причин погіршення фізичного розвитку і здоров’я дітей шкільного віку через призму поглядів учителів фізичної культури.

Збір інформаційного матеріалу проводився методом анкетування. Вибір анкетування серед учителів був насамперед визначений з причини їх безпосередньої обізнаності про всі позитивні та негативні сторони шкільного предмету – фізичне виховання. Для більш правдивих і об’єктивних відповідей учителям було запропоновано надати відповіді в анонімній анкеті.

Інформативність матеріалу розподілялась на декілька модулів на базі яких проводився моніторинг:

  1. Кадровий склад і професіональний рівень учителів;
  2. Рухове навантаження учнів в шкільному режимі;
  3. Адміністративне забезпечення фізичного виховання;
  4. Учитель і його предмет;
  5. Урок і його зміст;
  6. Рівень фізичного розвитку та здоров’я і причини їх погіршення у школярів;
  7. Мотивація школярів до занять фізичною культурою.

Результати відповідей вчителів визначили, що в школах міста, в середньому працює по 2 педагога з фізичної культури. 85% опитаних мають вищу освіту, та не всі з них мають спеціальну, кожен другий учитель – жінка. Але в той же час 15% учителів шкіл, є сумісниками. Отже, позитивна сторона підбору кадрів – це те, що в школах рівна кількість вчителів чоловіків та жінок, що доцільно в плануванні учбового процесу по віково – статевим особливостям учнів і їх інтересів. Але турбує брак учителів з вищою спеціальною освітою і велика кількість сумісників, що природно позначається на якості проведення занять.

Визначаючи рухове навантаження відведене для вивчення предмета «фізична культура» у школі, можна говорити про її відповідність передбаченим нормам МОН.

У позаурочний час учні відвідують шкільні секції, з розрахунку 1 секція на одного вчителя з охопленням 17% учнів від загальної кількості. Та на жаль навіть такий показник є не у всіх школах. У 30% шкіл міста секційна робота не проводиться, і на думку вчителів через відсутність фінансування цього напрямку роботи з учнями.

Неоднозначну оцінку визначають вчителя і в адміністративному забезпеченні фізичного виховання. Так, на запитання про ставлення адміністрації школи до проблем  фізичного виховання позитивну відповідь дали 80,5%,   а негативну- 19,5%, але в той же час на питання, чи забезпечує адміністрація школу спортивним інвентарем, негативно відповіли більшість вчителів.

Як результат відповідальності керівників за шкільну фізкультуру ми отримали аналогічну відповідь і на питання чи достатньо спортивного інвентарю в школі. “Так”, відповіли тільки 13,2% вчителів; частково – 35,2%; та більше половини вчителів шкіл міста відповіло про явний недолік інвентарю.

Покладання провини в ситуації, що склалася, тільки на адміністрацію шкіл можна вважати не зовсім обгрунтованою, так як недолік спортивного обладнання відчувають у більшості шкіл. Це розуміють і вчителі, і на питання, яким має бути забезпечення інвентарем, ми отримали такі відповіді: бюджетно-централізованим – 84,5%, спонсорським – 13,2%, батьківськими внесками-8, 3%, за рахунок здачі об’єктів в оренду – 6,3%. Хоча, на питання, чи здаються  в оренду спортивні об’єкти шкіл, вчителі відповіли, що 30,3% шкіл роблять це постійно.

Причина відсутності необхідного спортивного інвентарю, незадовільного стану спортивних майданчиків, брак устаткування, низька оплата праці відштовхує не тільки молодих фахівців від роботи в школі, але й змінює ставлення до своєї професії викладачів фізвиховання зі стажем (а їх у школах більшість). Так, на запитання про найнеобхідніший шкільний предмет в початковій школі на 1 місце фізкультуру поставили  63,8% опитаних вчителів,  на 2 місце – 4,6%,  на 3 місце – 25%, а 6,6% вчителів взагалі не включили фізкультуру в розподіл місць. А адже хто, як не вчитель фізичного виховання знає,  що прищеплення любові до фізичної культури, мотивація до занять, фундамент здоров’я починає формуватися вже в дитячому віці.

На питання анкети, чи дотримуються вчителі програмного матеріалу з фізичної культури, 92,4% викладачів відповіло ствердно, а 7,6% негативно. Хоча вчителі, які ввійшли в більшість, висловили додаткову інформацію про неповне дотримання програми, з мотивуванням недостатності матеріальної бази, аварійним станом спортзалів, станом здоров’я дітей, а також наявністю відповідного досвіду, використанням новацій, і додаткових занять з аеробіки.

Якщо показник дотримання програми вчителями можна вважати високим, то факт використання розробок уроків має великий розкид відповідей і варіантів. Майже кожен учитель користується кількома розробками (конспектами), що вони і підтвердили у відповідях анкети. Своїми конспектами користуються – 76,6% вчителів; колег – 29,9%; інститутів – 47,3%;  а 12,1% вчителів користуються іншими джерелами.

Відомо, що обов’язковою формою організації занять з фізичної культури в школі є урок. Урок повинен проходити на високому емоційному рівні, з достатньою величиною навантаження для підвищення адаптивних можливостей організму дітей, з різноманітним вмістом уроку та застосуванням методів на ньому, високою загальною щільністю і необхідною моторною. Всього цього і чекають від вчителя діти. Але з причини масового браку інвентарю та невідповідності стандартам і нормам спортмайданчиків, футбол, волейбол і в окремих школах баскетбол, залишаються єдиним руховим пріоритетом для школярів. При цьому футбол тільки для хлопчиків, а волейбол для дівчаток.

І відповідаючи на запитання якому програмному виду спорту віддають перевагу школярі то 27,2% вчителів відзначили волейбол; 44% – футбол; 23% – баскетбол; 17,1% – рухливі ігри; 8,7% – легку атлетику; 4,6% – гімнастку; 2,4% – ручний м’яч.

Але низький відсоток, яким відзначений ручний м’яч та неігрові види, пояснюється не відсутністю пріоритетів у школярів, а неможливістю проведення цих видів програмного матеріалу в повній мірі.

Сформована ситуація в шкільному спорті привела вчителів до цікавого визначення. На питання, який напрямок на Ваш погляд повинен нести урок фізичної культури, загальнорозвиваючий (оздоровчий) або тренуючий з програмних видів спорту,  то 83% вчителів віддали перевагу першому варіанту. Дане визначення збігається з рекомендаціями МОН при введені нової навчальної програми «Фізична культура для загальноосвітніх навчальних закладів. 1 – 4 класи » (авт. Круцевич Т.Ю. та ін, 2011 р.).

За словами авторів програми, вони відмовилися від вивчення видів спорту (як зараз), а взяли за основу фізвиховання види рухів і назвали це «школою руху». Вона дозволяє задовольнити потребу організму в руховій активності, використовуючи види спорту як засобу фізичного виховання, заняття проводити у вигляді гри, що дітям завжди цікаво.

Розуміючи це, 94,8% вчителів підтвердили в своїх анкетах часте використання ігрового методу на уроках, а от інші ефективні методи не користуються у них популярністю. Наприклад, метод кругового тренування використовують: часто – 38,5% вчителів;  іноді – 47,1%;  ніколи – 14,4%. Великі навантаження: часто – 13%; іноді – 50%, ніколи – 37%. Метод змагань: часто – 69%, іноді – 28%, ніколи – 3%.

Часте застосування ігрового методу передбачає  високу як загальну, так і моторну щільність уроку, що дуже необхідно для оздоровчої і загальнорозвиваючої спрямованості уроку, покращення функціонального стану та фізичного розвитку школярів.

Виходячи із рекомендацій листа МОН, моторна щільність уроку повинна становити не менше 60%, а як правило моторна щільність (МЩ) при використанні ігрового та змагального методів, а так само методу кругового тренування, становить 50-90%. Отже, можна було б припустити, що вчителями ця задача вирішується за рахунок відносно високого показника застосування ними цих методів. Однак, при визначенні оптимальної моторної щільності уроку, викладачі довели зворотнє. Так 41,1% вчителів оптимальною МЩ вважають 20-50% рухової активності школяра; для 39,8% вчителів – 50-60%, і для 19,1% вчителів оптимальна МЩ склала-60-80%.

В результаті, як видно з цих даних, більше 40% вчителів підпадають під критерії методичної невідповідності, і тільки 19% підтвердили свою компетентність.

Такі невідповідності проявили і 46,4% опитаних вчителів при відповіді на питання, чи доводять вони на уроках навантаження до ЧСС 180уд.в хв.,   7,1% відповіли задовільно;       а    46,5% дали відповідь-іноді.

Таким чином, можна зробити висновок, що вчителі забули, що таке циклічні навантаження в зоні високої і максимальної інтенсивності при анаеробному типі обміну речовин,  які вони використовують практично на кожному уроці, а це біг на 30 м, прискорення по 20 м, стрибки зі скакалкою, циклічні навантаження з максимальною інтенсивністю близько 10 сек та інші, які в свою чергу   збільшують  ЧСС до рівня 170 – 180 ударів і вище.

Пропоноване навантаження вважається відносно високим і застосовувати його можна з дітьми основної медичної групи. А їх у школах більшість, так як з відповідей вчителів зрозуміло, що 3,3% учнів в середньому по школам звільнені від уроків фізичної культури за станом здоров’я, а 36% дітей вони віднесли до категорії зі слабким фізичним розвитком яких гіпотетично можна визначити в підготовчу і спеціальну медичні групи.

Школярі, які розподілені медичним працівником навчального закладу в підготовчу та спеціальну медичну групу, за рекомендаціями МОН повинні займатися безпосередньо на уроках з отриманням індивідуальних завдань від учителя.

У той же час на питання анкети, чи функціонує  в школі спеціальна медична група, 25,7% вчителів відповіли – постійно, 12% – іноді, і 62,3% відповіли – ні.

Відсутність мед. групи вчителі пояснили непідготовленістю фахівців, умовами організації занять, відсутністю додаткових годин і що цікаво… недостатністю необхідної кількості дітей.

Для визначення причин масового послаблення здоров’я та зниження фізичного розвитку школярів, вчителям були запропоновані варіанти, з яких вони могли вибрати декілька відповідей. Причини вони побачили в наступному:

сім’я, спадковість-  65,6%;              навколишнє середовище    –    45,1%;

байдужість дітей  –  39,9%;             технічний прогрес          –           39%;

державні упущення – 37%;      відсутність мотивації до занять   –   25,9%

недостатня кількість спортивних майданчиків і фахівців –       20,7%;

брак інформації    –   10,5%;         фізкультурна безграмотність  – 7,8%;

слабка підготовка педагогів –  6,4%.

Ставлячи причиною слабкого розвитку родину і спадковість на 1 місце викладачі так само вказали і практичну відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку.  Високим відсотком зниження фізичного розвитку дітей, вчителі позначили їх байдужість і відсутність мотиву до занять. Ця тенденція дуже істотно визначилася в анкетному питанні, чи проявляють  школярі інтерес до уроків фізичної культури, де вчителі в 82% випадків відповіли «так» для молодших класів; для середніх класів це – 90%; а от для старших класів цей показник знизився до 52 %. А на питання, що є мотивом у школярів для відвідування уроків фізвиховання, то 42% вчителів відповіли – що це обов’язковість присутності і 43% визначили як мотив – отримання оцінок.

Таким чином, в фізичному вихованні школярів в школах міста є ряд важливих проблем: вкрай незадовільне фінансове та матеріально – технічне забезпечення; недооцінка педагогічними колективами значення позаурочної спортивно – масової роботи; падіння престижу професії вчителя фізичного виховання, слабка пропаганда здорового способу життя; велика кількість звітної документації і як наслідок розбіжністі між нею і практичною школою; дефіцит фахівців; втрата мотиву до занять фізичною культурою у школярів при переході в старші класи.

Учителі обмежуються незначними навантаженнями остерігаючись відповідальності за нещасні випадки, а головними факторами послаблення здоров’я та фізичного розвитку вважають спадковість, навколишнє середовище, байдужість, відсутність інтересу батьків до успіхів дітей у їх руховому розвитку та дефіцит традицій фізичного виховання в сім’ї.

Деяку частину учителів можна віднести до категорії невідповідності методичної грамотності по причині хибності та некоректності відповідей на питання анкети пов’язаних з методикою проведення уроків.

 

Література

  1. Аксьонова О.П. Нова фізична культура: система методів навчання /О.П.Аксьонова//Теорія та методика фізичного виховання. – 2011. – №3. – с. 25-31.
  2. Марченко С.І. Оцінка фізичного розвитку хлопців 6 – 10 років у контексті сучасних завдань фізичного виховання /С.І.Марченко, В.В.Іванов// Теорія та методика фізичного виховання. – 2011 – №8. – с.10-13.
  3. Пелешко І.М. Показники фізичного розвитку та фізичної підготовленості учнів 1 класів загальноосвітніх навчальних закладів /І.М. Пелешко// Педагогіка, психологія та медико – біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб.наук.пр./за ред. Єрмакова С.С. – Х.:ХДАДМ, 2013. – №8. – с.65-68.
  4. Ткачук С.В. Характеристики рухової активності хлопчиків і дівчат молодшого шкільного віку в умовах мегаполісу / С.В.Ткачук, О.В.Давиденко//Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г.М.Артюзова. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2013.Том 2 – Випуск 7. – с. 306-311.
  5. Франків Є.Є. Позашкільна діяльність учнів середнього шкільного віку та її вплив на здоров’я /Є.Є.Франків// Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Серія№15 «Науково – педагогічні проблеми фізичної культури /Фізична культура і спорт/» За ред. Г.М.Артюзова. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2013.Том 2 – Випуск 7. – с. 363-368.
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка. Рейтинг публікації: 5 з 5)
738

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 коментарів

  1. Анна Сергіївна підіймає дуже важливе питання. Оздоровлення школи, вважаю, починається із впровадження здоров’язберігаючої педагогіки. На всіх уроках, а не тільки фізичної культури, треба дбати про здоровя дитини. Це і фізхвилини, і ніякого перевантаження на уроці, і емоційний настрій. Як результат, – здорова дитина.

  2. Дійсно, учні з кожним роком стають слабшими, хворобливими, неактивними. Частково, то проблеми спадковості, частково, екології, але здебільшого, то проблеми постійного сидіння за комп’ютером і неправильного виховання. На жаль, цю проблему вчитель фізкультури може вирішити лише частково- уроками зацікавити учнів, щоб вони захотіли займатись спортом. Але в цілому цю проблему мають вирішувати усі дорослі

  3. Глибоке анонімне дослідження хвилюючої теми провела Анна Сергіївна. Цікаві відсоткові дані результатів і їх опис. Сподіваюсь кожен учитель фізичної культури ознайомившись з матеріалом, замислиться і почне хоч щось змінювати на краще.

  4. Аналіз проблем фізичного виховання показав, що вчителям складно працювати через незадовільне матеріально-технічне забезпечення, що не залежить від учителя. Вчителі готують саморобні пристрої, щоб урізноманітнити урок. Відсутність спортивних споруд і робить урок непривабливим.

  5. Мене дуже зацікавив глибокий аналіз проблем фізичного виховання, причини відставання дітей у розвитку.Добре було б, щоб у кожному регіоні запровадили такий аналіз, а його результати оприлюднили у кожному освітньому закладі з обов`язковим ознайомленням батьків, бо часто-густо вчителі викладаються ,а батьки не продовжують цю роботу. А потім нарікання на вчителя…