Проекції у світ дитинства на світ дорослих в повістях Астрід Ліндгрен про Пеппі Довгупанчоху

Автор: вчитель Березовська-Шкарпович Мирослава Романівна

Шведська письменниця Астрід Ліндгрен (1907‐2004) у своїх шістдесяти книгах не лише успадкувала традиції казкарства Андерсена, але й продовжила і розвила їх далі. Вона наситила дитячу прозу дотепним гумором і світлим смутком, змінила характер стосунки між світом дорослих і дітей у художній прозі. Незважаючи на уявлювану простоту сюжетів, її книги написані про складний процес становлення дитини в незрозумілому, часто несправедливому і навіть жорстокому світі дорослих. За зовнішньою безтурботністю поведінки героїв прихована тема самотності і душевної безпритульності маленької людини.

Персонажі Ліндгрен вирізняє безпосередність, допитливість і винахідливість, а їх пустощі поєднуються з добротою, серйозністю і зворушливістю. Казкове і фантастичне у творах письменниці іде поряд з реальними картинами життя шведського містечка.

В повістях «Пеппі Довгапанчоха» (1945) героїня стала класичним зразком дитячого персонажу у світовій літературі, як Том Сойєр чи Олівер Твіст. Ця зірвиголова, яка ніколи не втомлюється вигадувати все нові пригоди, здатна перевернути догори дном життя тихого провінційного містечка. Тим часом її літературна мати А. Ліндгрен цілком випадково ввійшла у світ літератури, оскільки перша книга з’явилися завдяки її дочці Карін, яка 1941 року захворіла на запалення легенів і якій мати розповідала, щоб розважати, різні історії. Одного дня дівчинка замовила історію про Пеппі Довгупанчоху, чудернацьке ім’я якої вона вигадала сама. Дитина дуже полюбила Пеппі, тому А. Ліндгрен продовжувала вигадувати все нові пригоди рудоволосої бешкетниці.

Героїня цієї книги підкорила малих і дорослих читачів добротою і оригінальним характером. Сама Ліндгрен вважала, що основна причина популярності Пеппі – в її незвичайній силі: як зауважує О. О. Осипов « Пеппі втілює мрію дитини про могутність»[1, с.48]. Авторка невипадково наголошує на цій якості героїні: « … вона була напрочуд сильна. Така неймовірно сильна, що … піднімала коля» [2, с.7 ], маючи на увазі світ силу дитячої уявити.

В духовному сенсі літературними попередниками Пеппі були різноманітні шекспірівські і не шекспірівські блазні та юродиві, яким королі дозволяли все про все. Сама ззовні Пеппі чимось нагадує Квазімодо, бо має досить чудернацький вигляд, а у чомусь подібна до Есмеральди, у якої Кізонька знущається з чиновників. В той час як вона зі своїми супутниками конем та мавпою глузує з представників влади. « … я найдужче люблю поліцаїв. Майже так, як кисіль зревеню» [2,с. 25]

Пеппі лише вдає з себе неосвічену, в той час як читала « Робінзона Крузо», що приводить на пам’ять Тома Сойєра, який теж читав « дорослу книжку» про «Дон Кіхота». Коли Пеппі говорить «я застрелила лева… Отой людоїд від мене не втече… я завжди згадую як я билася з гадюкою …» [2, с. 3 ], це нагадує епізод з вітряками Дон Кіхота, яких не бачить бідний Санчо, оскільки «вороги» героїні уявлювані, та від того не менш зрадливі та дитячі світи завдяки нестримній фантазії героїні. Світ повістей про « Пеппі Довгупанчоху» – це найбільш благодатний життєвий простір, який дорослі повинні віддати дітям,щоб ті цілком освоїли і перетворили його за допомогою своєї уяви.

Побутує думка, що для дітей потрібно писати так само, як і для дорослих, лише краще. Цю тезу можна трактувати як девіз творчості А. Ліндгрен: про світ дитинства вона пише так серйозно, якісно, творчо, що у нього з захопленням поринають і дорослі, і діти. Письменниця була переконана, що добрі, розумні, веселі історії, прочитані в дитинстві, у яких розкриваються чудеса повсякденного життя і сутність людських стосунків, допоможуть читачам бути гарними, чесними, справедливими, сміливими людьми. Прощаючись з дитинством, читачі творів А. Ліндгрен не прощаються з її героями, оскільки ті органічно поміщаються у масштаби дорослого життя.

Використана література:

1.Осипов О. Сказка вокруг нас: Встреча с Астрид Линдгрен // Нов. Время.– 1987. – № 44 – С.48

2.Ліндгрен А. Пеппі Довгапанчоха – К. : Школа, 2009. – 303 с.