Складання казки до Всеукраїнської акції Українського товариства охорони птахів “Повзик-птах 2017 року”

Автор: вчитель початкових класів Семикоз Вікторія Олександрівна

ПОВЗИК-РЯТІВНИК

(казка)

Якось Повзик вирішив відпочити на великому Старому Дубі. Оглянув його могутню крону, розлогі віти, сів на гілочку і заспівав.

Старий Дуб стрепенувся, зашарудів старими вітами та звернувся до пташки:

– Раніше я був могутнім дубом, а зараз  старий, трухлявий та червивий… Я пам’ятаю ще ті, давні часи, коли славні воїни-козаки  припинали до мене своїх коней, а самі лягали відпочивати в холодку, під моїми вітами. Та мою кору точать короїди, і я вже відчуваю, що деякі добралися до деревини…недовго мені залишилося. Чи не хочеш ти оселитися у мене? Збудуєш собі дупло, виведеш малят і будеш разом з ними винищувати шкідників, які мені дошкуляють.

– Я врятую тебе, Старий Дубе! Я винищу всіх шкідників,  обіцяю! Тільки трошки почекай, та нікуди не йди!

Повзик швидко шурхнув з гілки і полетів до лісу. Старий Дуб зітхнув, струсив кілька жолудів, та посміхнувшись прошепотів у слід своєму новому другові:

– Та куди ж я подінусь, почекаю…

Тим часом Повзик летів стрімголов, йому дуже кортіло допомогти старому велетню, але він розумів, що самому йому не впоратися, треба було шукати команду. Аж раптом роздуми Повзика перебила зграйка синичок, що пролітала повз нього.

– Синички-сестрички, куди ви поспішаєте? – запитав Повзик.

Синички відповіли, що летять у пошуках сніданку.

– Та це ж чудово! – зрадів повзик.  – я можу показати вам одне гарне місце, де можна поласувати жуками-черв’яками на будь-який смак.

Синички без роздумів погодилися летіти з Повзиком та запитали, чи можна запросити з собою Дятла, бо він учора також пригощав їх ласощами, що добув з-під кори осики, яка росте біля струмка.

Повзик дуже зрадів, що їх команда поповниться ще й Дятлом. І от зграя пташок прилетіла до Старого Дуба. Птахи привіталися з велетнем і одразу взялися до роботи. Дятел рішуче простукав «хворі місця» дерева, а Синички видзьобували знайдених ним комах. Повзик бігав по стовбуру то вгору, то вниз і ловив своїм міцним дзьобиком комах, що намагалися врятуватися та втекти.

Робота кипіла, Старий Дуб задоволено посміхався. І ось Дятел простукав останню гілку і поважно, як лікар, промовив:

– Вельмишановний Старий Дубе, більше шкідників немає, тепер ти абсолютно здоровий!

Старий Дуб наче  дужче зазеленів, ніби став ще могутнішим та міцнішим. Він щиро подякував птахам за порятунок.

– А ти, Повзику, тепер можеш залишитися зі мною! – звернувся Старий Дуб до Повзика.

– Дякую! – сказав Повзик, – вже завтра почну будувати собі дупло.

– Здається моє перше дупло також було на цьому дубові, – зазначив Дятел.

– Так, он біля тієї великої гілки, – підтвердив Старий Дуб.

– Так забирай моє дупло собі, – запропонував Дятел, – воно може бути занадто просторим, але  перший час можна і пожити.

– Та це не проблема, я можу глиною замазати вихід і буде все, як треба! Дуже дякую вам за допомогу, друзі! – сказав Повзик.

– І ми тобі дякуємо, що нагодував нас, – зацвірінчали Синички. – Прилітай взимку до нашої зграйки, будемо разом до годівнички літати!

– З того часу Дятла, Повзика та Синичок можна побачити разом за роботою. Ось така дружна команда!