Сценарій виховного заходу “Кременчуки – мій рідний край”

Автори: Вчителька початкових класів Морозюк Тетяна Володимирівна, Вчителька початкових класів Поліщук Тетяна Петрівна

Мета: поглибити знання дітей про історію рідного краю, про історію заснування Кременчук; виховувати в учнів національні почуття, любов та гордість за рідний край.

Розкішний став, безкраї поля квітів.

Зелений ліс, де трелі солов’я.

Для нас ти, найрідніша в світі,

Рідненька, кременчуківськая земля!

І. Організація учнів.

Всі ласкаво посміхніться,

Та в віконце подивіться!

Там побачите село –

Нам найкращеє воно!!!

ІІ. Актуалізація життєвого досвіду учнів.

Бесіда з учнями.

Як називається краєвид за вікном?
Яку землю ми називаємо рідною?

Отже, ми з вами живемо в Україні, всі ми – українці. Україна – наша Батьківщина. Багатств ми маємо багато – і моря, і гори, озера, ліси, села та міста. І от в одному невеличкому куточку величезної країни ми з вами народилися. Ми теж маємо багатства: рідних, хату, вулицю та школу, землю, на якій квітують квіти.

Хто скаже, як називається наша область, район, село?
З якими областями межує наша Хмельницька область?

Ми народилися на Хмельниччині. В дуже мальовничому селі Кременчуки, що розташоване за 45 км від районного центру міста Красилова. І ця земля стала для нас другою матінкою, де ми вчились ступати на ніжки, робити перші кроки, вперше йшли до школи…

ІІІ. Оголошення теми і мети виховного заходу.

Сьогодні ми будемо говорити з вами про наше село, його назву, визначні місця. Донесемо інформацію нашим заочним друзям, які прочитають ці рядочки.

ІV. Основна частина заходу.

Згадки істориків про село.

В радіусі 40-50 км від села Кременчуки не зустрічаються гірські породи. Тут рівнинні простори, вкриті чорноземом.

Корінь топоніма кремен (кремінь) вказує лише на заняття поселенців обробкою привізного кременю, що пов’язано, мабуть, з виготовленням вогнепальної зброї. Про це свідчать дослідження колишнього вчителя історії Кременчуківської школи Прокопчука А.М., який у свій час у районі села зібрав понад тисячу екземплярів поміщицького економа, який часто примушував кріпаків збирати на полях куски кремінних відшип і скидати їх у ставок тому, що вони заважали обробітку плантацій цукрових буряків. Чому цукрових буряків?А тому, що у нашому селі ще в 1914 році було побудовано антонівську цукроварню, згодом Антонінський цукрокомбінат – потужний та відомий, але на жаль зруйнований сучасними господарями.

Отже, Кременчуки – це умільці по обробці кременю, які славились своїм ремеслом на весь округ, а їх прізвисько закріпилось за назвою села.

Водойми села.

А тепер гайнемо до води. Через село протікає річка малий Потік, яка була припинена в своїй течії, щоб наповнити технічний ставок, шириною 250 м, довжиною 3 км, середньою глибиною 4м. Далі річка малий потік продовжує течію в південно-західному напрямі і несе свої води в річку Случ. Біля ставка влітку чудова природа, яка приваблює до себе туристів з інших міст – Старокостянтинова й Хмельницького. Засмагають та купаються в ставочку діти та дорослі. Рибалки також мають тут собі здобич: сом та короп, карась і плитка, окунці – є чим порибалити.
Ще поблизу села протікає річка Ікопоть. Біля неї теж гарно. Свою назву вона отримала від слова «кіптява». Вздовж її берегів були поклади торфу, який люди використовували для опалення житла. У спекотне літо родовища тліли і сажа потрапляла у течію річки.

Куточки нашого села.

Любимою є школа, якій понад 100 років. Зараз у ній навчається 140 учнів.

Дуже гарною спорудою є Будинок культури.
Нещодавно у селі збудовано нову церкву.
Також працюють млин, хлібопекарня, лікарня, аптека, с/г спілка, дитячий садочок, залізнична станція, хлібоприймальний пункт.
Село славне своїми жителями: лікарями Лисюком Д.П., Сидорук Г.Я., вчителями Нагорним В.Д., Нагорною Є.Й.

V. Підсумок.

Гра «Хвости»

– Закінчіть речення:

– Моє село називається…

– Я живу на вулиці…

– Через моє село протікає річка…

– на полях мого села вирощують…

Поетична хвилинка.

Учителька нашої школи Нагорна Є.Й. написала вірш про наше село. А вчитель музики Надолинський М.А. поклав його слова на музику. І народилася пісня – пісня про наше село Кременчуки, якою ми завжди зустрічаємо гостей у нашій школі.

Пісня про Кременчуки

Кременчуки – коханий мій краю,

Наймиліше село ти моє.

Я на карті тебе не шукаю.

Та у серці моєму ти є.

Вітаю тебе, мала батьківщино,

Задуманий ліс та широкі стежини.

І потягу стукіт у серці моїм.

Верби колишуть приязно вітами

Над любим ставком посеред села.

З небесних глибин перли падають квітами.

Виблискує врода твоя вікова.