mail@urok-ua.com

Сценарій заходу, присвяченого життєвому і творчому шляху Р.П.Кириченко

Автор: учитель української мови та літератури Тарасевич Алла Станіславівна


Screenshot_3

Благословенна піснею

(Раїса Опанасівна Кириченко)

Мета: познайомити учнів та з життям та творчістю української співачки, нашої землячки, Раїси Опанасівни Кириченко; виховувати любов і повагу до української пісні, української культури, обрядів та звичаїв рідного народу.

Обладнання: портрет Р.П.Кириченко, аудіо- та відеозаписи, книга Р.П.Кириченко «Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога»

(Скорочення у сценарії: Р.К. – учениця читає слова від імені Р.П.Кириченко)

Вед. У кожній квітці – своя чарівність. Так само, як у кожній жінці. Треба лише вміти бачити, уміти дивитись. Коли природа вирішила обдарувати людину, то обдаровує всім: і вродою, і талантом, і щедрою душею. А коли це стосується жінки – то тут природа неперевершена.

Поет-пісняр Андрій Демиденко одного разу зауважив: «Коли я дивлюся на неї – бачу вроду українську, слухаю – чую голос України, ще раз дивлюся – бачу гідність України»

Вед. Берегиня народного духу, яка не давала забути, хто ми і чиї ми діти! «Струна наша голосна», «Символ пісенної України», «сучасна Чураївна», «українська Мадонна», «перлина української літератури, мови, пісні», «княгиня української пісні» – ці та багато інших, добрих, щирих, вдячних слів було сказано про народну артистку України, лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка Раїсу Панасівну Кириченко

Учень 1.  Кожен час народжував свій голос,

Сильний, гордий, мудрий і ясний…

Щоб байдужих не було навколо,

Голос той сміявся і дзвенів.

Народитись з піснею нелегко,

Ще складніше стати на крило,

До людей летіти, мов лелека,

Щоб добро у кожен дім прийшло.

Щирою, немов свята молитва,

Що у небо лине до Творця,

Пісня має бути ніжна й світла,

Щоб будити віру у серцях…

Вед. Ні в кого більше так не поєднувалися талант берегині української піні із спокійною, щедрою і багатою українською вродою, котра, може, перейшла до неї з прачасів нашої історії.

(Відео)

Учень 2. Погляньте, друзі, все у ній – краса!

Не відділити розуму від вроди…

Бувають рідко щедрі небеса,

Але благословенна нагорода…

В ясних очах і сила, і тепло.

Вустам і сміх, і співчуття відомі;

і не вінцем, а мудрістю чоло

Вже увінчала небуденна доля…

Коли б цей голос і не знав пісень,

На шану їй хотілося співати;

Не на свята, але у будній день

Саму її мелодією звати.

Існує книга нашого Буття,

Вона в тій книзі золота сторінка.

Не знає ні гріха, ні каяття.

Імення їй найперше – Горда Жінка!

(Пісня «Горда жінка»)

Вед. Полтавщина! Яка ж ти багата народними талантами, народними піснями! Наш земляк Микола Васильович Гоголь говорив: «Пісне, радосте моя, не можу без тебе». Так могла сказати і Раїса Кириченко, коли почалася вона як співачка.

Може, тоді, коли мати, співаючи колискових пісень, взяла її на руки, і Рая відчула теплі долоні матері.

А може, тоді, коли вона школяркою вперше у шкільному хорі заспівала «Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила»?

А може, тоді, коли стала співачкою Черкаського народного хору і вперше виступила як солістка із виконанням чудесної, прекрасної пісні, створеної видатним майстром поетом Дмитром Павличком і композитором Олександром Білашем «Два кольори»?

У чому її сила як співачки? В її вростанні поліфонією пісні в народ. Саме народна пісня була колискою, на якій вигойдувалася тепер уже відома співачка, народна артистка України Раїса Кириченко. Народна артистка вона не тільки за званням, але й по тому, що вросла тим корінням у грунт нашого народу українську народну пісню.

(Пісня «Хата моя, біла хата…»)

Вед. Раїса Кириченко свій талант і неповторний голос справді дістала від землі та від Бога. Народилася вона на Покрову, 14 жовтня 1943 року в с.Корещина Глобинського району на Полтавщині, хоча в паспорті стоїть інша дата – 14 листопада.

Р.К. Уперше згадую себе дуже маленькою, десь у 50-х роках. Перший спогад – про ляльку її привіз батько з війни. Я не можу згадати жодної деталі ні з одягу, ні з зічіси, бо мені не було ще й трьох років, просто це була надзвичайно гарна лялька. Адже інших я не бачила. Решту мама шила з ганчірок: кругла голівка, ручки, ніжки, олівцем намальовані очі, ніс, ротик, і обов’язково лялька усміхалася.

Вед. З роками у життя Раїси Кириченко (Корж) ввійшли веселі родинні свята – Зелена неділя, Трійця. Назавжди полюбила вона рідну хату з маленькими вікнами, яку в 1943 році мама, Марія Євдокимівна, почала будувати сама, і тато, Афанасій Миколайович, повернувшись з війни, дуже зрадів, що є в хати стіни, щоправда, прорізані тільки два віконця спереду та двері, але з дахом, покритим соломою.

Р.К. А яке гарне дитяче літо! Скільки в ньому таємниць, сонця, тепла, волі! Які теплі дощі були в дитинстві! Насуне хмара, вдарить блискавка, пролопотить рясна злива, а слідом за нею, по теплих калюжах, лопотять дітлахи босими ногами. У великих калюжах ми навіть бовталися.

Вед. У дитинстві все здавалося незвичайним, казковим, сповненим якогось містичного змісту.

Хліб мати пекла сама і хоч він не білий, а сірий, смачнішого не було. Високий, запашний, рум’яний.

(Фрагмент фільму про Р.Кириченко)

Вед. Крім ляльки, батько привіз із війни ще один трофей – гармошку «Хофнер». Рая навчилася грати на ній і співала. Згодом рідна хата стала затісною для її «концертів», тож виступала вже в шкільній самодіяльності. Здавалося, голосові було тісно в шкільних стінах, він прорвався на простір.

Якби їй тоді дали можливість виступати  перед телекамерою чи по радіо, як нині співають юні таланти, то, певне, зібрала б не одну нагороду. Уже тоді вона твердо вірила, що стане співачкою. Уявляла себе в красивому платті, високою, ставною, гарною. Найперша пісня, яку заспівала Рая, – «Вижу чудное мгновенье». Голос високий-високий і тоненький. Людям подобалося, бо було чути слова: «Таке мале, а таке голосисте».

Вед. Влітку Рая носила у вузлику батькові обід у поле до трактора. У такі хвилини пісня сама виривалася з грудей. Тож співала не змовкаючи. Вже й стомилася, бо вузлик хоч і не великий, але не для малої, та дорога не близька, а тут ще й жайворонок у небі, він не зупиняється, весь час співає і пісню веде дівча за собою, не даючи і хвильки на відпочинок і так зливалися голоси дівчини і птахів, що, здається, кращого й не може бути.

О юносте! Пора першої уже свідомої закоханості в пісню, і перше кохання, і зустріч, і чекання чогось нового, незвичного.

Р.К. У Кременчуці я почала співати у народному хорі відомого автомобільного заводу «КрАЗу». В цей колектив влилися без особливих зусиль, але співати там було незвично: голоси у хористів сильні, дзвінкі, від полтавських степів, і я розгублювалася, соромилася, бо здавалося, мій голос загубиться, потоне у тому хорі, адже він не повністю розкрився.

Вед. Все життя Раїса Кириченко вдячна Павлу Федоровичу Оченашу, який запросив її до того хору. А знайомство їх відбулося тоді, коли його хор приїхав із концертом у село Кринки, де відбулося своєрідне мистецьке дійство, на яке з усіх сіл приїздили  найкращі співаки, хористи, танцівники, музиканти.

Виступали просто неба, а сценою служили кузови вантажних автомобілів з опущеними воротами. Машинами зазвичай возили зерно, буряки, городину тощо, а на свято вони перетворювалися на сценічні майданчики.

Ось на такій сцені Раїса Корж і співала.

Р.К. То було свято душі. Перші аплодисменти людей, які зібралися з усіх усюд, перші квіти, перші подяки за пісню. Здавалося, більшого щастя мені і не треба було,  як співати під чистим небом, або рясними зорями для людей, котрі полишили свою нелегку працю, забули на мить про свої клопоти, аби послухати мою пісню.

Вед. Справжня творча робота почалася після зустрічі з Миколою Кириченком. Їх світле і чисте кохання освятило пісні Раїси Панасівни. А познайомила спільна праця у Полтавській філармонії. Він там працював баяністом, а 17-річну Раїсу запросили з народного хору при Будинку культури Кременчуцького автозаводу.

Вед. Він баяніст, а вона співачка.

То була творча дружба двох молодих людей, закоханих у музику, у пісню. Але вона неминуче мала перерости у любов.

Так і сталося.

А вже через рік він запропонував руку і серце. Вони побралися.

Вед. Хорова капела при Полтавській філармонії, народний хор «Льонок» (Житомир), ансамбль «Льонок» (Житомир), художнім керівником якого був Анатолій Пашкевич, хоровий колектив у Херсоні, і ось Черкаський народний хор. Раїса Опанасівна – солістка. Її шлях до успіху був рівний, без великих злетів чи спадів, популярність прибувала від пісні до пісні

(На фоні пісні «Сонечко любові», звучить пісня (1 строфа), затихає)

Учень 3. Лунає пісня на весь світ

Із України-неньки.

Всім зичить щастя й шле привіт

Раїса Кириченко.

(Пісня звучить голосніше, потім затихає)

Земля прозхоре джерело, –

Цей голос кожен знає.

У чарах місто і село,

Коли вона співає.

Сидять, заслухалися всі –

Старі, дорослі, діти,

Бо голос чути у всій красі

Потужний, соковитий.

У цьому голосі любов

Козачки молодої,

Що знову гріє серце й кров,

В душі цвітуть левкої.

І жити хочеться, й кохать

У цім нелегкім світі.

Почуєш Раю – благодать

Сія у розоцвіті…

Тож хай колишуться поля,

А в них волошки сині.

Раїсу чує вся земля –

Це гордість України.

(Пісня звучить голосніше)

Вед. Множились поїздки – спочатку Україна, потім Союз, далі – світ: США і Канада, Австралія і Філіппіни… Різні країни, різна пісенна культура, але скрізь єдиною була любов до української пісні. Поїздки збагачували.

Поступово праця в Черкасах набирала обертів. Раїса Опанасівна разом із ансамблем «Росава» записувала багато пісень, ставала популярною. Шанувальників було дедалі більше. 1973 року вона дістає звання заслуженої артистки України, 1979 – народної, а у 1986 році удостоюється державної премії ім. Т.Шевченка.

Учень 4. Затихла зала,

Мов достигла нива,

Розквітли сяйвом рампи дивовижні.

І вже пливла мелодія щемлива

Проникливої «Маминої вишні».

(Запис концерту. Пісня «Мамина вишня»)

А я сидів схвильований у залі

І слухав Вас,

Затамувавши подих.

І біль шорсткий яристої печалі

Мене до сліз і відчаю скородив.

Вертала пам’ять роки, дні, хвилини

Туди, де зникла в папоротях літа

Пора дитинства, наче квіт калини,

Любов’ю материнською зігріта.

Де падав цвіт вишневого галуззя,

Народжувалася материна пісня,

І кожного пекла спокута пізня.

І Вам також

В ту мить всміхалась мати,

Проста, мов добросердна Терпелиха.

Прохала доню в гості завітати,

Сльозу змахнувши

І зітхнувши стиха.

Як Ви натхненно пісню цю співали!

То мріяли, то раптом сумували…

Так Ви тоді усіх зачарували.

Ах, материнська пісня.

В будні і свята

Вона повсюди з нами,

Завжди перша…

Її, як долю, я від мами й тата

З дитинства ще

У спадщину одержав.

Та й Вам

У чуйне серце ще з маляти

Переливала дні і ночі мати,

І плин Дніпра,

І шелести раїни –

Усю красу й принаду України,

Де жевріють заріччя,

Як в жаринках,

В ромашках,

І пахучих материнках.

І ця краса,

Ця добрість материна

Цвіте у серці,

Як вогні провісні…

Тому так гордо й ніжно Україна

Тепер щебече в кожній Вашій пісні.

Вед. Час від часу хвилювало Раїсу Опанасівну її здоров’я. У Черкасах довелося пережити дві непрості операції на нирках. Але Раїса не покидала співати. Недарма кажуть: коли співак на сцені, ніщо – ні поганий настрій, ні хвороба, ні якесь власне лихо не можуть йому перешкодити.

Вед. Черкаський хор – дуже насичена добрим і не дуже радісними й сумними сторінками життя Раїси Опанасівни – творчого, приватного, родинного. Було всього і всякого. Може, й не поїхала б звідти, але з кожним роком, з кожним місяцем дедалі більше відчувала, як забрудненість міста, те, що в народі називають «хімією», руйнує її без того не надто добре здоров’я.

Вед. Але ніхто не знає, що відбувається за лаштунками сцени, які дороги, покриті льодом чи снігом потрібно проїхати, у яких холодних готельних номерах чи вагонах жити. А скільки разів у дорозі відбувалися майже трагічні пригоди і тільки Бог рятував її та супутників від смерті. “А концерти – один за одним, без перепочинку. І мусиш усміхатися, розкривати перед людьми душу своєї пісні, бути щирою, бо фальш слухачі одразу розпізнають”.

Вед. Підвищуючи свій музичний рівень, навчалась у Харківському інституті мистецтв ім. І.Котляревського на диригентсько-хоровому факультеті, удосконалювала розуміння суті природного хорового співу, відчувала красу звучання, хорову ансамбльовість. Останній хоровий іспит у 1989 році пройшов успішно – його Раїса Опанасівна складала з народним хором “Калина” Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, яким керує заслужений діяч мистецтв України Григорій Левченко.

Вед. «Росава» давала концерти в Полтаві. Виступали на сцен обласного музично-драматичного театру ім.. М.В.Гоголя. Після концерту в гримерку Раїси Опанасівни зайшов тодішній перший секретар обкому Федір Трохимович Моргун і напрямки сказав: «Раю, я тебе запрошую – повертайся додому. Повертайся туди, де народилася… Побачиш – тобі буде краще. Ти в нас починала, хай і надалі тебе наснажує наша земля.

Полтава була її рідним містом, там починалася її творча біографія. Отак птахи щовесни повертаються з далеких доріг. Аби тільки було куди повертатися.

Вед. За суттю людина ненаситна. Хай здобула багато – творчу свободу, шану людей і визнання держави, але знов і знов прагне до нового, хоче щось зробити.

От і Раїсі Опанасівні давно хотілося, щоб у її селі, у Корещині, постала церква.

Може, це бажання підсвідомо жило ще з того часу, коли бабуня Раї, вже старенькою, просили колгоспного бригадира коней, кликала ще кілька таких, як і сама, подруг і вирушали десь за двадцять кілометрів у церкву, аби освятити яблука на Спаса чи паску до Великодня, набрати освяченої води. Вдень вирушали в дорогу, а поверталися тільки вранці. І тоді вся рідня сходилася до бабуні.

А влітку 2002 року засяяли бані Покровської церкви

(Фрагмент фільму)

Вед. Великі перетворення відбулися в селі за участі Раїси Кириченко. Та чи не так і мусить бути? Спочатку митець іде до свого визнання, здобуде авторитет, а потім віддає борг тому селові, тим людям, де народився і зробив перші кроки до мистецтва.

– Раєчко, ми такі щасливі, що ти народилася саме в нашому селі. Якби не ти, про забуту Богом і людьми Корещину ніхто ніде і не чув. Тепер уся Україна знає про невелике село, загублене серед полів Полтавщини.

Чи може бути вища нагорода за ці слова.

Вед. Не забувала маминої науки: “Ніколи не співай пісень, які ні про що. Вибирай ті, що западуть у людську душу. Інакше співатимеш задарма”. Раїса так і робила, відчуваючи за собою підтримку мами та відповідальність перед своєю великою родиною. Якщо випадали вільні дні, на крилах летіла до неї, намагалася полегшити її життя, підставити своє плече. На час відпусток мама і рідна хата заміняли їй усі курорти і всі моря. Відпустку прагнула брати влітку, щоб провести її з мамою у рідному селі. Коли далеко пізніше до неї потрапила пісня композитора Анатолія Пашкевича на слова Миколи Томенка “Мамині руки”, – побачила в тій пісні не тільки маму, а й усіх жінок України, їхню важку долю, співала по-особливому проникливо.

(Фрагмент фільму про Р.Кириченко)

Вед. Черкаси Раїса Опанасівна любила. 18 років там прожила й проспівала з Черкаським народним хором. Але останньою краплею була «хімія»: від Черкаського повітря співачка могла стратити голос. І сама не раз зауважувала: на гастролях голос звучить свіжо, а в Черкасах…

Поверталася в Полтаву з Черкас холодної і напродив свіжої зими. Це сталося 27 лютого 1987 року.

Р.К. Пам’ятаю, дорогою хурделило, а коли під’їжджали до міста, вийшло сонце з-за хмар і сліпуче осяяло первозданну біліть іскристих снігів

Я зауважила: «Мабуть, таким буде і наше життя. В Полтаві – і сонце, і сніг. Радісно й сумно

Вед. І було щастя, і були успіхи, і радість, і хвилювання, особливо, коли створювали ансамбль «Чураївна».

(Відео)

Р.К. Іноді здається, що власні пройдені життєві перелоги бачу немов збоку, спостерігаючи за іншою співачкою. Та співачка до визнання йде рівно, послідовно, не було в неї несподіваних карколомних злетів, ні болючих падінь. Можливо, йшла вона занадто спокійно, без вибухів, зате – впевнено, ніколи не повертаючи назад і на крок не збочуючи в дорозі.

Мабуть, пройти таку дорогу і є великим творчим щастям.

Я щаслива вже тим, що все це мала у своєму житті.

Вед. Отака вона була, наша Раїса – справжня українка! І якби не Доля, що сказала – “зупинись”, якби не важка і затяжна хвороба, скільки хороших і всеперемагаючих пісень заспівала б вона своїм прекрасним, як поцілунок Бога голосом. Вся Україна боролась за її видужання, хто як міг. Раїса Опанасівна у важкому стані знаходилася в Інституті урології, потрібне лікування у Німеччині. Організували благодійний концерт на допомогу великій співачці! Це був перший невеликий внесок в оплату лікування Раїси Кириченко за кордоном. А потім люди допомагали, як могли. Відбувся благодійний концерт у палаці культури “Україна”, забило у дзвони радіо голосом Емми Бабчук і тоді з усіх куточків України пішли гроші на її лікування.

Вед. В аеропорт звичайною «швидкою допомогою», перед цим наколовши хвору лікками. Подробиці тієї історії не згадували у пресі: Раїса Опанасівна не любила виносити свої проблеми на люди. Але тоді, у 1996 році, вона і справді була за крок від смерті, їй навіть не хотіли давати квиток на літак – боялися, щоб не стало  непоправного в повітрі. Відлік ішов уже на хвилини, а від Кабінету міністрів так і не змогли отримати гарантійного листа на 10 тисяч марок завдатку за лікування, без якого консульство Німеччини не могло видати візи.

Вед. В останній момент на допомогу прийшов громадянин Німеччини Бенно Азоліні, який вніс відповідну суму ( на лікування а той час було зібрано лише чотири з половиною тисячі доларів).

У Київ прибув ВІА «Краяни», який виконав пісню В.Соколика «Не здавайся, лебідко», написану спеціально для Раїси Опанасівни Кириченко

(Звучить пісня)

Вед. Німецькі лікарі, вражені мужністю і витримкою співачки, запропонували їй пройти двотижневий курс реабілітації в клініці безкоштовно.

Для трансплантації органів у Німеччині потрібна була одна умова – німецьке громадянство. Кириченко відмовилася, пояснивши це просто: «Люблю свою маму, люблю чоловіка і понад усе люблю свою Україну»

(Відео зустрічі Р.П.Кириченко в Борисполі і по дорозі в Полтаву)

Вед. На останню операцію, яку в Києві провів євген Баран, Раїса Опанасівна пішла своїми ногами, сама підтримуючи і заспокоюючи хірурга.

А після операції знову на сцену.

Доля подарувала Раїсі Кириченко  ще 8 років плідного творчого життя, десятки концертів, нових пісень. «Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога», – казала в ті дні Раїса Опанасівна.

(Звучить пісня «Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога»

Вед. І мало хто здогадувався, що за кулісами вона часто просто падала на руки чоловіка, який не відходив від неї ні на крок. А в останні роки – і на сцені: їхній дует із піснею близьких друзів їхньої родини Миколи Ляпаненка та Олексія Чухрая «Доля у нас – два крила» і справді стала гімном їхнім фантастичним вірності і коханню.

(Звучить пісня «Доля у нас – два крила»)

Вед. Востаннє на сцену Палацу культури «Україна» Раїса Кириченко вийшла 25 листопада 2004 року. Її сольний концерт називався «Раїса Кириченко благословляє друзів.

Неначе відчувала щось, хотіла висповідатись, передати свою любов і свій талант людям.

Вед. І все ж, коли 9 лютого 2005 року пролунала фатальна звістка, зявилося відчуття якоїсь порожнечі. Місце Раїси Кириченко, народної артистки України, лауреата національної премії ім.. Т.Шевченка, кавалера трьох орденів княгині Ольги, Героя України лишилося порожнім. «Згасла благословенна свічка на землі, щоб запалити в небі зорю, яка буде дивитися на нас і питати: «Ну як ви там?», бо вона має на це право», – відгукнувся на її смерть Вадим Крищенко.

Учень 5. Поряд з Вами солов’ї мовчать.

Солов’ям нема чого додати…

Неспокійні серце і душа

З перших днів навчилися співати!

І принишкли спершу солов’ї,

Потім здивувалися сусіди…

Край зібрала у пісні свої,

Щоб оберігати і любити!

В голосі і течія Дніпра,

Гордий колос і прозоре небо…

То твоя дитина і сестра,

Україна, горнеться до тебе!

Мудрості не стане солов’ям

Небуденну оспівати долю.

Солов’ї мовчать. Лише земля

Вашу пісню слухає з Любов’ю.

…Солов’ї мовчать. Лише земля

Вашу пісню слухає з Любов’ю!..

(Відео)

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
418

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 коментарів

  1. Учителька досить майстерно побудувала урок, щоб якнайкраще розкрити глибину таланту співачки. Форми роботи інтерактивні та нетрадиційні, використала фрагменти фільму та спогади від імені співачки. Також учні мали змогу почути пісні у виконанні Р. Кириченко.

  2. Яскравою зіркою,яка освітила та збагатила українську культуру є Раїса Кириченко.Музична спадщина артистки дуже велика,і бере вона початок із народних пісень.Вона залилиша свою любов до народу в своїй неповторній пісенній творчості.Гарний сценарій про Р.Кириченко.Дякую

  3. Сценарій заходу, присвяченого життєвому і творчому шляху Р.П.Кириченко, дійсно, заслуговує уваги. Чудові вірші, пісні, перегляд відео – все доречно. Вважаю, такі хвилини збережуться в пам’яті вихованців. Дякую!