Велика Вітчизняна війна
Ішов 1941 рік. Населення села займалось мирною працею, жило трудовим життям.
Друга половина місяця, найвідповідальніша пора в обробітку просапних культур і підготовці до збирання врожаю.
Ранком 22 червня, в неділю, колгоспники почули сильний гуркіт літаків, які пронеслись над селом не дуже високо. На крилах літаків колгоспники побачили хрести. Почались розмови про літаки: одні говорили, що це наші санітарні літаки, і тому з хрестами на крилах, а другі запевняли, що літаки чужі. Населення не знало про початок війни, яку нав’язав нашому народові Гітлер.
На 22 червня директор школи Зборовець Т.С. призначив відсвяткувати випуск учнів-семикласників, що закінчили школу. З 11 год. дня біля школи грав духовий оркестр. Юнаки і дівчата співали, танцювали, радісно відзначали день закінчення місцевої школи. До молоді приєднувались старші громадяни, батьки учнів, щоб разом із ними відзначити закінчення школи.
Люди, які зібрались на випуск, нічого не знали про війну.
Вже годині о 12 стали розрізняти глухі вибухи від розривів снарядів чи бомб.
Неспокій опанував людьми, закрадався в серця біль.
Біля першої години дня зграя ворожих літаків знову проревла над селом. їх обстріляли наші зенітки в м. Кам’янці. Літаки набрали висоту і зникли за обрієм.
Почалась війна. Порушилось мирне життя, мирна творча праця.
Але радіо в селі не було, і люди не знали, що сталося. І тільки о другій годині дня, голова сільської ради Чорний Роман прийшов на збори, присвячені випускові семикласників і оголосив, що в ніч з 21 на 22 червня вчинений віроломний напад фашистської воячні на Радянський Союз і тут же зачитав наказ НКО про мобілізацію чоловіків активного віку в ряди армії на захист Батьківщини.
Збори закінчились. Дорослі і діти розійшлись по домах готувати в дорогу батьків і братів.
Країна в небезпеці. Це відчув кожний дорослий і малий. Всі військовозобов’язані пішли з села на збірний пункт.
В селі залишились тільки жінки, старики та діти.
Ні вдень, ні вночі не затихав гуркіт війни. До села доносились глухі розкати безперервного розриву гарматних снарядів, авіаційних бомб. В повітрі над селом та його околицями гримів повітряний бій літаків.
Клекотало небо, стугоніла земля, а село принишкло, наче обезлюдніло. Війна!
На п’ятий день війни під час повітряного бою над селом люди поховались по хатах.
Наші зенітні частини з об’єктів почали обстрілювати ворожі літаки. Ті відстрілювалися з повітря, і один снаряд попав на хату Кравецького Леонтія і пролетів у сіни. Снаряд не розірвався, а своєю вагою вбив жінку, яка забігла в сіни разом з іншими людьми, коли почалась стрілянина.
Виють надривно сирени, гримлять повітряні бої, а праця на полі не припиняється. Чоловіків замінили жінки і підлітки. Роботи багато, а сил мало. Кожному треба працювати за двох.
На початку 10 липня до села дійшла звістка, що вороги наближаються вже до наших місць і знищують все на своєму шляху. Кожний замислився, що робити, як вистояти перед ворогом.
Спершу вигнали худобу, щоб не попала в руки ворогам, вивезли все з кооперації, дрібну птицю з колгоспу люди розібрали. Артільне господарство опустіло.
Населення залишало хати і відступало в дальші глухі села, і в селі залишилось дуже мало людей.
Погода стояла дощова кілька днів. Тільки 10 липня розпогодилось, а в селі вже не залишилось жодного радянського солдата. Потроху люди почали повертатись до своїх хат. Невдовзі в село першими вступили мадяри. Вони переможно пройшли по селу. Почали ловити курей, брати з хат все, що їм подобалось.
І люди вчинили сміливий опір. Вони закопували в землю хліб, ховали цінний одяг, взуття. Вони ховали все, що могло йти на користь ворогові.
Першого ж тижня у неділю командир мадяр оголосив сільський сход на другу годину дня. На ці збори мали приходити тільки чоловіки. Але зібрались і жінки. Вони стояли осторонь. Розпочались збори.
Дебелий мадяр сказав ламаною російською мовою, що потрібно обрати на старосту села найстарішого чоловіка.
Старостою села став Солтинський Василь, якому було на той час понад 80 років. Та ще обрали заможників, які мали наглядати за порядком у селі. В їх обов’язок входило гнати людей на роботу, і виказувати тих, хто насмілиться виступати в бесідах проти окупаційної влади.
Обрали, вишикували в один ряд для прийняття присяги. Мадяр говорив слова присяги, а люди також повторювали за ним.
Відтак людей перевели на велику площу серед села, і там на других зборах якісь націоналісти виступали.
Один з них, розмахуючи шапкою, кричав, що «німецька влада – це рідна влада», що їй повинні всі служити, що вона дасть всім стати самостійними. Після заставили всіх співати «Ще не вмерла».
І більше націоналісти в селі не з’являлись.
Староста Солтинський пробув на цьому посту один місяць і відмовився від цієї посади і старостою обрали Зборівця Пантелеймона, який більше хазяйнував у селі. На посту довго пробув староста Корчинський Демко. При ньому фашисти загнали на каторгу в Німеччину 198 чол., а назад повернулась ледь половина.
Великої шкоди завдали фашистські загарбники нашому господарству за час окупації. Колгосп залишився без машин, без знаряддя і тяглової сили. Були спалені і поруйновані кращі господарчі приміщення колгоспу.
З квітня 1944 року частини Радянської Армії визволили наше село від фашистських загарбників і погнали гітлерівські полчища далеко на захід. В селі відновлювалась мирна праця, відновилась боротьба за хліб, який потрібний був фронтові і населенню міст.
Минали роки напруженої праці, і вже на десятому році після визволення від гітлерівської окупації гавриловецький колгосп ім. Горького набагато зміцнів.
Ланка Кравецької Параски збирала по 100 центнерів цукрових буряків з гектара; по 380 ц. з га збирала ланка Сремчук Докії; по 3500 л молока на фуражну корову надоювала доярка Продан Докія.
Росли і множилися прибутки колгоспу, і він став мільйонером. Це було у 1955 р., коли вже рік керував колгоспом енергійний голова Іванов С.І. Під його керівництвом колгосп береться за два мільйони прибутків від господарства і напевне доможеться свого, бо всі перспективи для цього є.
Потужні трактори, самохідні і причіпні комбайни, автомашини вантажні і легкові, садово-городні трактори – всі ці механізми перейшли у власність колгоспу; електрифікація трудомістких виробничих процесів, водонапірні башні – все це сприяло покращенню продуктивності праці, полегшило людський труд і вплинуло на економічний ріст колгоспу. Понад 13844 крб. в переводі на гроші одержав колгоспник Сотніцький на вироблені ним трудодні у 1958 році.
Старші учні Гавриловецької семирічки взяли шефство над молодняком великої рогатої худоби на колгоспній фермі. Щороку шефствують над молодняком по 12-15 учнів з У-УІІ класів школи. Багато з них, перейшовши на навчання в середню школу навідувались до своїх підшефних. А по закінченню школи переходять працювати на ферму. Так, наприклад, з колишніх учнів працюють свинарками: Завадська Тоня, Корчинська Тося, доярками Слободян Галя, Мазурчак Женя, Сухомлінова Валя пішла працювати дояркою після школи.
З технічних гуртків в школі організований фотогурток. В кінці травня 1958р. школа придбала фотоапарат, і члени гуртка будуть освоювати практику фотографування. Майстерні виробничої кімнати школа не має, бо немає приміщення для кабінетів.
В 1959 році школа має біолого-хімічний кабінет та приміщення для майстерні.
Працює при школі гурток художньої самодіяльності, який налічує по 20-25 членів, учнів У-УІІ класів, кращих співаків, декламаторів, знавців групових танців, фізкультурників, акробатів. Гурток художньої самодіяльності проводить учнівські ранки та вечори художньої самодіяльності для населення. Таких вечорів протягом року буває п’ять-шість. За гарні виступи на районних олімпіадах та спартакіадах гурток нагороджений грамотою райкому ЛКСМУ і райради депутатів трудящих. Почесною грамотою за добре виконання акробатичних етюдів і гарну декламацію і вдалі фізкультурні номери одержали Іванашко Станіслав, Іванова Валя, Продан Антоніна.
В школі вирощують кролів для колгоспу – 16 штук, а дали учні зобов’язання виростити 69 штук кролів і 85 курей.
29 жовтня – 40-річчя утворення ВЛКСМ, комсомольці вирішили відзначити цю дату трудовими успіхами. Комсомолки Слободян Ірина, Мазурчак Євгена взяли зобов’язання надоїти по 1600 літрів молока на кожну корову. Кращі свинарки – Завадська Антоніна відгодовує 78 штук свиней, Юр’єва Тося – 90 штук, Зборовець Віра, Мироніцька Надія вирощують по 12 штук поросят до беконної вгодованості. Комсомолка Ніна Люблінська майже щодня буває у тракторній бригаді, часто випускає бригадну стінгазету, проводить у бригаді бесіди. Добре працює ланковою, виходячи на перше місце з ланкою комсомолка Шелест Галина.
Комсомольці упорядкували майдан сільського стадіону, посипали піском бігові доріжки, обладнали волейбольний майданчик, посадили дерева в парку «Дружби».
Школа готує гідне поповнення рядів Ленінського комсомолу. В школі учні з перших класів вступають у жовтенята, з третього – у піонери, а у 14 років у члени ВЖСМ.
У червні 1958 року закінчили школу 21 чоловік. З них багато перейшло вчитись у середню школу, інші учбові заклади. А решта включились працювати у сільське господарство. У літній період всі підлітки, учні школи працюють на посильних сільськогосподарських роботах.
У 1959 році сім класів школи закінчило 11 учнів. 10 з них перейшли навчатися у восьмий клас денної та вечірньої середньої школи, а Іскрук Ніна виїхала з матір’ю на Кавказ.
Починаючи з 1959-1960 навчального року Гавриловецька семирічна школа реорганізовану у восьмирічну. Міститься вона у новому добротному будинку, який збудував колгосп по ініціативі голови колгоспу Іванова С. І. Окремо у дворі школи збудована навчальна майстерня по дереву і металу. Будівництво закінчено в 1958 році.
Директором школи була Іванова Софія Матвіївна, учитель Школьник Іван Іванович – завучем школи.
Школу, збудовану силами громадськості, відвідують урядові особи та делегації.
Так, у грудні 1959 року школу відвідав Міністр Освіти УРСР товариш Білодід у супроводі представників від обласних і районних установ. У кожний куточок заглянув тов. Білодід, пробував добротність будови, залишився задоволеним.
13 квітня 1960 року у нашій школі побувала делегація від Казахстану і Узбекистану зав райвно, директори, учителі шкіл. Делегація винесла хороші враження з цих відвідин.
Особливо кинулось у вічі делегатам багатство зелені у класах і коридорах школи, бо у них, казали населення менше кохається у хатніх квітах, і у школах не вирощують їх, бо взимку квіти гинуть.
27 квітня 1960 року у школі побували учасники обласного семінару-практикуму зав відділів наросвіти в супроводі представників облвно та інституту удосконалення – всього 30 чоловік. Люди переймали досвід формування шкільного будівництва.
3 1953 року по 5 лютого 1960 року, працює головою колгоспу ім. Горького Іванов С. І. В селі нараховувалось 460 дворів і 1450 жителів. Тракторна бригада нараховувала 20 чоловік. У бухгалтерії працювало три чоловіки: Антощук Г.; Бестрижецький; Завацький Ф.
В селі нараховувалось 6 бригад. На свята кожна бригада ішла на площу села колоною. На площі була гарно оформлена трибуна. Виступали передовики виробництва, від комсомольської і партійної організації, вітали піонери.
Секретарям парторганізацій був Сухарніков; головою сільської ради – Співак В.С.
1955 – 56рр. під керівництвом партійної, комсомольської організації комсомольцями посаджено парк, навколо під керівництвом Баліцького В. посаджено жовту акацію, і він щовесни підрізав цей гарний живопліт. Площа мала гарний вигляд.
В 1960 році побудовано новий клуб.
5 лютого 1960 року колгосп ім. Горького приєднали до сіл Руда і Цвіклівці, колгосп новоутворений почав носити назву ім. Калініна.
Першим головою колгоспу ім. Калініна став Нестеров О. І.
Колгосп складається з трьох бригад. Бригада № 3 – села Гаврилівці.
Колгоспники під керівництвом правління колгоспу на чолі з умілим організатором, Несторовим О. І. добилися гарних показників по вирощуванні с/г культур, надоям молока. Працівників нагороджували грамотами, медалями.
У Всесоюзному соціалістичному змаганні по збільшенню виробництва і заготівель продуктів тваринництва. У 1972 році Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджено:
«Орденом Леніна» – доярку з с. Руда – Репінецьку К. С.,
«Орденом Жовтневої революції» – Медвецьку Є. В. (доярка с. Гаврилівці)
Медаллю «Знак Пошани» – птахівницю с Гаврилівці – Медзінську С. І.
«Орденом Леніна» – агронома з с. Руда – Муринець О. (вона довгий час працювала головним агрономом)
«Орденом Жовтневої революції» нагороджено і голову колгоспу Несторова О. І.
З квітня 1974 року відкрито «Курган Слави», на честь 30-річчя визволення села від німецько-фашистських окупантів.
На це свято прибули родичі загиблих льотчиків, повторивши подвиг Гастеллло, однополчани 36 гвардійського ордена Суворова і ордена Кутузова полку.
Біля кургану виступили:
Якубовські В.С. – секретар райкому, перший голова колгоспу після війни Співак В., від учнів школи Креєр Н.М. Вона проголосила клятву, що учні школи виховуватимуть в собі таку ж мужність і стійкість, вірність Вітчизні, які були притаманні екіпажу Івана Кудашкіна.
Родичка загиблого воїна Гурова О.Д. подякувала, що не забувають доглядати за могилою воїнів.
В 1975р. було проведено свято колгоспу – відзначено 100- річчя з дня народження Калініна.
Це свято було проведено в гарному, новозбудованому будинку культури в с. Руда.
Були запрошені ветерани колгоспу, голова колгоспу Нестеров О.І. вручив ветеранам праці, передовикам виробництва цінні подарунки.
Після урочистої частини був концерт. Люди гарно працювали, гарно і співали.
Колгосп кожного року виділяє гроші на придбання літератури для сільської бібліотеки. Збільшується число читачів. Якщо в 1954р. число їх було 250 чол., то в 1978р. – 798 чол.
При клубі діяв гурток художньої самодіяльності, учасниками були і колгоспники, і вчителі, керівники бригади.
Під час весняно-польових робіт, збирання врожаю оформляються агітпункти. Часто можна було побачити серед колгоспників зав бібліотекою Креєр Н.Г., учителів Загородню Н.О., Леонову М.А., Скопецького В.І., Васільцеву Г.В., Скопецька Г.Д., директора школи Скрипчук Г.А.
Спільно з учнями школи члени гуртка сільської художньої самодіяльності на кожні державні свята проводять святкові концерти.
В 1980р., в рік літньої олімпіади, біля ставка закладено парк, садили дерева учні школи разом з вчителями. Біля шосейної дороги піднялось високо в небо символічне крило літака екіпажу Кудашкіна І., а поруч зашелестіли берізки, схилилась калина. І було свято, гарне, величне. Були представники з райкому партії, райвиконкому, однополчани льотчиків, наші ветерани-односельчани.
1982р. – в честь 60-річчя утворення СРСР в клубі було проведено вечори, зустрічі.
Проводилась робота по ідейно-політичному вихованні, естетичному.
Урочисто, біля братської могили приймали учнів в піонери, жовтенята.
На день народження піонерської організації на стадіоні, ввечері, піонери запалювали вогнище, співали, веселились.
1985 рік – до влади прийшло нове керівництво на чолі з М.Горбачовим, висунуто нові гасла: перебудова, гласність, демократія.
Однак в основному усе залишалось на папері.
Полиці в місцевих магазинах стають все більш менше заповнені товарами. Утворюються черги за самим необхідним все частіше і частіше.
26 квітня 1986 року на Чорнобильській станції стався вибух. У повітря викинуто небезпечну для всього живого радіоактивні речовини. Жителям села порадили закрити зверху криниці, закривати квартирки в будинках.
В 1989р. в клубі проведено свято матерів і синів, які служили в армії.
14 лютого в 1992 році наше село від’єдналось від колгоспу ім. Калініна. утворився новий колгосп. Односельчани вибрали головою колгоспу Дачковського О.В., який працював директором школи. Хоч він і не був працівником с/г, а за фахом – викладач математики, але він любив землю, був працьовитий сам, читав і вивчав с/г літературу. Завдяки його організаторським здібностям, вмілому керівництву зроблено дуже багато: організовано автопарк шоферів під керівництвом Кобзи О.М., побудовано столову, ремонт зроблений, площадки на току, тваринницька ферма, майстерні, прокладено частину асфальтної дороги.
А скільки було планів, задумів, але трагічно обірвалось молоде життя.
Таких похорон не пам’ятає село…
Головою колгоспу стає Бескидевич А.С., він продовжує розпочате Дачковським О.В.
Допомагають йому професіонали с/г виробництва. – ветлікар Олійник О.А., агроном Кащук В., завфермою Школьник Г.П.
Непоганих показників добиваються наші колгоспники. Гарно працюють молоді механізатори: Продан М.А., КостюкВ.В., Карп’як А.А., Самаржієв О.В., Шелест М.
Шелест Віктор вже роки обслуговує тваринницьку ферму.
Шофера Кукурудз як В., Підгірський О. Фугело В.В.
Телятниці – Черсак М., Кравецька Г., Доярка Мельник Г. вже багато років тримає першість по надоях молока.