Гра – драматизація української народної казки “Рукавичка”

Автор: Вихователь Гаврилова Катерина Василівна

Програмовий зміст:

Вчити дітей оволодівати пластикою рухів, виразною мімікою, жестами. Поповнювати і активізувати словник іменниками, дієсловами, прикметниками для означення дій персонажів, предметів, декорацій, характеризувати внутрішній стан і настрій персонажа, закріплювати чітку вимову слів та словосполучень. Стимулювати пам’ять, увагу, мислення. Розвивати уявлення про моральні якості людини. Виховувати в дітей інтерес до театрально-ігрової діяльності.

Ведуча:     

Привіт усім!

Це казочка прийшла,

Щасливу мить вам знову принесла!

Сьогодні казка у нас „Рукавичка”,

Хоч вона і невеличка,

Та все ж героїв тут багато,

Всі шлють привіт

(герої махають руками до діток і починається свято)

Залишаються дід, баба, собачка.

Дід із бабою жили,

Ще й собачку завели.

Коло лісу близько жили

В хаті дровами топили.

Баба:         

Діду, діду, не сиди,

А до лісу трохи йди.

Сухостою назбирай,

Заодно і погуляй.

Ведуча:     

Не дуже дідові хотілося із теплої хати йти у зимовий ліс.

Але, що робити? Баба наполягала, бо вже дрова закінчувались, а мороз ще добре тиснув, тож треба було палити і палити. От дід натягнув кожуха, взяв палицю, шапку, теплі рукавиці. В компанію взяв собі собачку та й подався до лісу. На душі так сумно-сумно було, от дід і подумав:

Дід:            

Дай-но трохи поспіваю,

Може, легше стане

І мороза налякаю,

Тиснуть перестане. (співає)

Я дідусь – роботящий,

Зовсім-зовсім не ледачий,

Зараз дрова пошукаю,

А не буде – нарубаю

І додому віднесу,

В хаті добре натоплю,

Нехай буде бабі тепло,

Бо інакше буде лихо,

І мені, і тобі,

Нам обом перепаде,

Коли баба нападе.

Собачка:

Гав – гав – гав.

Ти, дідусю, добрий,

Такий гарний, справедливий

І зовсім не вередливий.

Ведуча:

Дід скинув рукавичку і гладить собачку, а собачка лащиться, дід радіє, та й не зоглянувся, як рукавичка впала. А дід із собачкою пішли собі далі. Рукавичка лежала, лежала, холодно і самотньо їй стало. Та й перетворилась на хатку-рукавичку. Коли це біжить Мишка.

Мишка:

Дуже холодно мені,

Де б погріти лапки?

Заховалась, хоч на дні,

Бо немає теплої шапки,

А хто, хто у рукавичці?

Ага, ніхто не озивається…

Можу я зігрітись тут

Поки її знайдуть.

Ведуча:

Залізла у рукавичку та й сидить.

Зігрілась добре та й заспівала.

Мишка:

Ой, як тепло, ой, як добре,

Мені жити тут.

Заховалась мов у нірці,

І мене тут не знайдуть.

Ведуча:           

Коли це стрибає Жабка.

Трясеться бідна, не досить, що голодна, ще й холодно. Коли глянь – рукавичка.

Жабка:             

Гарна рукавичка тут лежить,

Може, зможу у ній жить?

Зараз ближче підійду

Чи живе хтось там, – дізнаюсь. (ходить заглядає)

А хто, хто у рукавичці?

Мишка:          

Я – Мишка – шкряботушка.

Жабка:            

Я – Жабка – скрекотушка –

Сюди прийшла сама,

А дуже тепла хатка?

Бо холод і зима!

Мишка:            

Заходь, заходь, подруженько,

Заходь, заходь, любенька!

Тут місця багатенько,

До того ще й тепленько.

Ведуча:             

Зраділа Жабка, що Мишка так гостинно її зустріла, ще й запросила в рукавичку. Пострибала в рукавичку. їх уже стало двоє. Живуть дружно, не сваряться, діляться всім, що мають. Коли це чують – сніг поскрипує.

Біжить Зайчик.

Зайчик:             

Я – Зайчик, я – Зайчисько,

Я трохи зголоднів,

Живу я дуже близько

– Сюди я не ходив.

Ой, що це таке?

А! Рукавичка! (підходить до рукавички)

А хто, хто в цій рукавичці живе?

Мишка:          

Я – Мишка – шкряботушка.

Жабка:

Я – Жабка – скреготушка.

Мишка і Жабка (разом):

А ти хто такий?

Зайчик:

Я – Зайчик – побігайчик,

Сюди прийшов не просто так.

Я пісеньки співать мастак.

Пустіть мене погрітись трішки,

Бо замерзли лапки, носик, вушка. (співає пісеньку)

Я – Зайчик, хлопчик гарний,

До того дуже вправний,

Я все вмію робити,

Щоб було добре жити.

Мишка і Жабка (разом):

Заходь до нас – будемо дружити.

Ведуча:

От Зайчик з радості стрибнув у рукавичку. Почалося справжнє веселе життя. Весело звірятам. Раді, дуже раді, що зустрілись разом. Проходить час, минає час, а Лисичка вже полює на вас.

Лисичка:         

Вже більше години б’ю ногами,

Хочу їсти, хочу спати.

Хоч би душу десь зустріти,

Хоч когось у лісі стріти!

О, рукавичка – ще й жива!

От такі у нас у лісі дива. (підходить до рукавички)

А хто, хто в цій рукавичці живе?

Мишка:

Я – Мишка – шкряботушка.

Жабка:

Я – Жабка – скреготушка.

Зайчик:

Я – Зайчик – побігайчик.

Звірята:

А ти хто така? І звідки йдеш? Може, до нас хоч на хвильку зайдеш?

Лисичка:          

Я – Лисичка – сестричка,

По лісі блукала

Вас давно, давно вже шукала.

Спасибі, що запросили

І мною не погордили.

Добру душу вашу повік не забуду,

Всім звірятам у лісі помагати буду.

Ведуча:

Зайшла Лисичка до рукавички, вже й тісненько їм стає, зате тепло. Дружно живуть, що мають, те й жують. А тут Вовк по лісі бреде.

Вовк:

Я – Вовк – сіромаха,

Я трохи невдаха,

Неважно я життя прожив,

Багато лиха наробив.

Тепер хочу вину свою залатати,

Щоб вільно по лісі гуляти.

Ага, ось тут шум і гам,

Отут постукаю я сам.

Може, мене хто пожаліє,

Може, душу мою зігріє. (підходить до рукавички)

А хто, хто тут живе?

Мишка: Я – Мишка – шкряботушка.

Жабка: Я – Жабка – скреготушка.

Зайчик: Я – Зайчик – побігайчик.

Лисичка: Я – Лисичка – сестричка.

Всі звірі: А ти хто?

Вовк: Я – Вовчик – братик. Прийміть мене!

Звірі: Заходь! Тільки більше шкоди не роби,

Дружно з нами ти живи!

Ведуча:

Зрадів Вовк, забіг у хатинку із рукавички, а у ній, як у вулику бджіл, і кожен зайнятий своєю роботою. Коли чують: хтось до рукавички добирається.

Ведмідь:

Спав я, спав, та ще й дрімав,

Поки січень вже настав.

Пробудився, думав тепло вже

І лісок мене тут жде.

Кабан:

Я люблю, коли навчають,

Всім покажу, хай запам’ятають.

Поважати треба всіх:

І дорослих, і малих.

Зараз в рукавичку я зайду

І урок їм проведу.

Ведуча:

Тільки зайшов у рукавичку Кабан, а рукавичка – трісь, трісь. А звідти звірята повистрибували і стала рукавичка маленькою. А в цей час дідові стало холодно в руки і згадав про рукавичку. Глянь, а її немає, та й повернувся назад шукати. Бачить: лежить рукавичка, а біля неї багато звірят. Згадав дід, що він не тільки мав погуляти, але і дров назбирати. Зажурився, та звірята прийшли йому на допомогу.

Лисичка:

Ти, дідусю, не переживай,

Краще з нами тут сідай,

Ми складем подяку.

Звірі (разом):

Ми всі вдячні дуже –

За твою рукавичку, любий друже,

В ній усі ми подружились

І добро творить навчились.

Зараз підемо у ліс,

Назбираєм дров цілий віз!

Буде тепло твоїй бабці,

Як нам у рукавичці – хатці.

Ведуча:

От так щасливо закінчилась наша казочка. Звірята допомогли дідові назбирати дров. Так дружно працювали, що сонечко аж замилувалось їх роботою, вийшло із-за хмар, послало свої ласкаві промінці – усмішки на землю і цим самим зігріло землю і всіх-всіх, хто на ній живе. Вже не потрібно було звірятам грітись у рукавичці, а дідові рубати дрова, щоб зігріти хату.