Конспект уроку із зарубіжної літератури 9 клас.

Автор: вчитель зарубіжної літератури Репецька Наталія Анатоліївна

Розробка уроку-усного журналу “Життєвий і творчий шлях Олександра Пушкіна”

---

 

 Мета: ознайомити з біографією та багатогранною творчістю Олександра Пушкіна; розвивати мовні навички, вміння працювати з додатковою літературою; виховувати вдумливого читача, шляхетну людину.

Обладнання: портрет поета, виставка книг, світлини із зображенням місць, пов”язаних із життям поета, його рідних.

Тип уроку: урок-знайомство з біографією митця; урок вивчення нового матеріалу; урок-усний журнал.

Прийоми роботи: повідомлення учнів, монтаж.

Епіграф:

Про мене відголос пройде в Русі великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий

Тунгус, і друг степів калмик.

О.Пушкін

Проблемне питання: Чи вдалося Пушкіну створити пам’ятник нерукотворний”?

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя.

Минуло понад двісті років відтоді, коли народився геній російської літератури – Олександр Сергійович Пушкін.

Сьогодні на уроці ви поглибите знання про О.С.Пушкіна, вивчите його біографію, з’ясуєте, які твори він написав у різні періоди свого життя.

1 сторінка

Роки юності Олександра Пушкіна

Учень

6 червня 1799 року У Москві в сім’ї чиновника Мовковського комісаріату Сергія Львовича Пушкіна і Надії Йосипівни (уроженої Ганнібал), на вулиці Молчановці в домі Скворцова народився поет, що прославив Росію.

Чимало рядків присвятить згодом Пушкін рідному містові.

Як часто у гіркій розлуці,

Печаль стрічаючи нову,

Я думав потай про Москву!..

Москва!.. О, скільки в цьому звуці

Для серця руського злилось!

О, скільки спогадів зійшлось!

Крім нього в сім’ї зростали старша сестра Ольга і троє молодших братів.

Пушкіни належали до знатного роду.

Пушкіни були небагаті. Досить освічені. Дядько Олександра Сергійовича, Василь Левович – досить відомий поет. У домі часто бували московські літератори.

З дитинства Олександр добре знав французьку мову. Дуже любив читати, особливо французькою мовою.

У майбутньому він мало згадував своє дитинство. Брата і сестру любив, допомагав їм, незважаючи на матеріальну скруту.

Кожне літо з 1804 по 1810 рік хлопчик проводив у підмосковному маєтку бабусі М. Ганнібалус – с.Захарове. Йому подобалися березовий гай, сад, будиночок з балконом.

Мені село моє приснилось,

Захарово; його тини,

Високий міст, гаї тинисті,

В воді ріки відбились чистій.

На пагорбі стоїть ясний

Будиночок; з його  балкона

В веселий можу сад зійти,

Де разом Флора і Помона

Дарують квіти і плоди,

Де кленів тягнуться ряди

За небосхил, де монотонно

Шумлять тополі.

З дитинства він виніс теплий і ніжний спогад про свою няню Орину Родіонівну, що жила в маєтку його  батьків – с. Михайлівському.

Няне

Подруга дней моих суровых,

Голубка дряхлая моя!

Одна в глуши лесов сосновых

Давно, давно ты ждешь меня.

Ты под окном своей светлицы

Горюешь, будто на часах,

И медлят поминутно спицы

В твоих наморщенных руках.

Глядишь в забытые вороты

На черный отдаленный путь:

Тоска, предчуствия, заботы

Теснят твою всечасно грудь.

Учень

19 жовтня 1811 року було відкрито новий для Росії навчальний заклад – ліцей у Царському Селі ( під Петербургом). Батько Олександра – Сергій Львович – мріяв, щоб син навчався в цьому навчальному закладі.

Майбутній поет дуже хвилювався перед вступом до нього. Особливо його лякали іспити.

Олександр Пушкін сват ліцеїстом. Шість років, проведених у ліцеї, – час досягнень і падінь, дружби  й непорядності. Саме тут склалося враження про Ліцей як про рідний дім, про викладачів як про старших товаришів, про ліцеїстів як про братів. У 1825 році в поезії „19жовтня” поет писав:

Прекрасний, любі друзі, наш союз!

Він, як душа, довічний, неподільний,

Незручний, однодушний і свавільний,

Міцнів він під крилом коханих муз.

Куди б не кинула нас зла година

І щастя теж куди б не призвело,

Незмінні ми: весь світ для нас чужина,

Вітчизна наша Царськеє Село!

Ліцей розташувався в Царському Селі – літній резиденції імператриці, у флігелі Катерининського палацу. Уже саме розташування робило його придворним навчальним закладом. Вихованці цього навчального закладу жили досить ізольовано. За межі його стін ліцеїсти виходили вкрай рідко, відвідування родичами було обмежене.

Найбільш тісними були стосунки Пушкіна з Антоном Дельвігом. Це була дружба на все життя. Вона залишила глибокий слід у душі Пушкіна.

У свідомості Пушкіна ліцей – ідеальне царство дружби, а ліцейські друзі – ідеальна аудиторія його поезії.

Великий вплив на всіх ліцеїстів мали події 1812 року. На війну повз ліцей проходили гвардійські полки. Історія зі сторінок підручників безпосередньо ступила на поріг ліцею.

Згадайте ви: текла за раттю рать,

І ми братів найстарших проводжали

І в дім наук з досадою вертали,

Бо заздрили тим людям, що вмирать

Ішли повз нас…

Ліцей замінив Пушкіну дитинство. Ліцей було закінчено – дитинство пройшло. Почалося доросле життя.

Пушкін у Ліцеї був посвячений у поети. Посвята відбулася 8 січня 1815 року на перевідному іспиті. Пушкін зустрівся з Державіним.

Учень

„   Нарешті викликали мене. Я прочитав свої „Спомини в Царському Селі”, стоячи за два кроки від Державіна. Я не в змозі описати стан душі моєї: коли дійшов я до вірша, де згадувалося ім’я Державіна, голос мій по отроцьки задзвенів, а серце забилося у п’янкому захопленні.

Не пам’ятаю, як я закінчив своє читання. Не пам’ятаю, коли вибіг. Державін був у захопленні, він хотів мене бачити, хотів обійняти мене… Мене шукали. Але не знайшли…”

2 сторінка

Петербург 1817-1820 роки

Учень

Ще в Ліцеї Пушкін познайомився з Микитою Муравйовим. Коли в 1817 році це знайомство поновилось у зв’язку зі вступом Муравйова в „Арзамас”, Микита уже був одним із організаторів першого таємного товариства декабристів – Спілка Порятунку. Певно, через Микиту Муравйова Пушкін був залучений до тих засідань Спілки Благоденства, які повинні були сприяти поширенню впливу товариства.

Навесні 1819 року виникло дружнє літературно-театральне товариство „Зелена лампа”. Ця організація була тісно пов’язана з декабристським рухом. Бунтарський дух, вільнодумство пронизують вірші Пушкіна.

У період душевної смути  для Пушкіна порятунком стало зближення з Петром Чаадаєвим. Той був членом Спілки Благоденства, але не виявляв у ній активності. Чаадаєв учив Пушкіна готуватися до великого майбутнього і поважати в собі поета, чиє ім’я належатиме нащадкам. Повчання Чаадаєва вивищували Пушкіна у власних очах. Йому Пушкін присвятив поезію „До Чаадаєва”.

Пока свободою горим,

Пока серца для чести живы,

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы!

Товарищ, верь: взойдет она,

Звезда пленительного счастья,

Россия вспрянет ото сна,

И на обломках самовластья

Напишут наши имена!

Крім поезії „До Чаадаєва”. Пушкін у цей час написав чимало інших творів. Серед них ода „Вольність”, ”Село”, „Царське Село”, „До портрета Дельвіга”, „До портрета Чаадаєва” та інші.

Навесні 1820 року була закнчена поема „Руслан і Людмила”. Автор прочитав її вголос Василю Жуковському. Відомий поет уважно вислухав Олександра і подарував свій портрет з написом на ньому: „Переможцеві – учню від переможеного вчителя в той високоурочистий день, коли він закінчив свою поему ”Руслан і Людмила”. Це відбулося 26 березня 1820 року.

У Петербурзі 1819-1820 років  знайшлося чимало людей, що добровільно повідомляли уряд про поезію, слова, вчинки Пушкіна.

Цар Олександр І не міг пробачити особисті образи й сміливі думки поета. Йому загрожувало заслання на Соловки або в Сибір. Друзі Пушкіна намагаються пом’якшити вирок і  поет направляється в південне заслання.

3 сторінка

Південне заслання. Пушкін і Україна

 Учень

Пушкін направляється в Катеринослав (нині Дніпропетровськ), де в той час була резиденція начальника іноземних колоністів на півдні Росії Інзова, до чиєї канцелярії він був зарахований.

Начальник Пушкіна граф Каподистріа написав листа Інзову, де розповів про „провини” молодого поета. Але незважаючи на це , Ізнов привітно зустрів Пушкіна. Купаючись у холодних водах Дніпра, Олександр захворів. Його забрали з собою Раєвські, які їхали на Кавказ через Катеринослав. На Кавказі поет прожив два місяці. Вночі 19 серпня 1820 року Пушкін з Раєвським прибув до Гурзуфа.

Учень

„Із Феодосії до самого Юрзуфа їхав я морем. Цілу ніч не спав. Місяця не було. Зірки сяяли ; переді мною, в тумані, тяглися гори…

„Ось і Чатир – Даг”,- сказав мені капітан. На світанку я заснув. Тимчасом корабель зупинився неподалік Юрзуфа”.

Горби Тавриди, край чудовий!

…………………………………

Щасливий край, де сяють води,

Милують око береги-

Ясною розкішшю природи

Осяяні горби, луги,
Де скель похмурих темні зводи…

Учень

У Гурзуфі Пушкін перечитує твори Вольтера, читає твори А.Шеньє, котрий йому дає Раєвський – молодший, з його допомогою вивчає англійську мову, читає Байрона; купається в морі, прогулюється оливковою алеєю, досхочу їсть виноград.

Не буду я тужить по розах,

Зів’ялих ранньої пори;

До серця й виноград на лозах,

Що в гронах визрів край гори,

Краса долин, що тішить зори

Під осінь повну ясноти,

Продовгуватий і прозорий,

Як діви юної персти.

5 вересня Пушкін з Раєвськими виїхали із Гурзуфа. Вони проїхали через Алупку, Сімеїз, Севастополь, Бахчисарай.

Учень

„В Бахчисарай я приїхав хворим. Я раніше чув про дивний пам’ятник закоханого пана. Зайшовши до палацу, побачив я зіпсований фонтан;

із заржавілої залізної трубки крапала вода. Я обійшов палац з великою прикрістю щодо недбалості, і якій він зотліває. Та напівєвропейські переоблаштування деяких кімнат”.

Учень

Фонтане любощів живий!

Приніс я в дар тобі дві рози.

Люблю немовчний гомін твій

І поетичні чисті сльози.

Твій срібний пил свіжить мені

Чоло студеною росою.

Ах, лийся, лийся передо мною,

Дзвени, дзвени про давні дні!

Фонтане любощів печальний!

Я також мармур твій питав;

Хвалу почув країні дальній;

Та про Марію ти мовчав…

(Переклад М Рильського)

Учень

Перебування в Криму дало гарний результат. Пушкін написав чимало прекрасних творів, якими зараз захоплюється весь світ. „Поволі рідшає хмарок густий туман”, „Дельвігу”, „В’язень”, „Фонтанові Бахчисарайського палацу” й багато інших.

У вересні Пушкін від’їжджає через Одесу до Кишинева. Тут він перебував з 21 вересня 1820 року по 2 липня 1823 року.

Тут, у Молдавії, Пушкін створив чимало своїх шедеврів. Серед них ”Кавказький бранець”. ”Брати-розбійники”, „Кинджал”, „Чаадаєву”, „ До Овідія”,  „Пісня про віщого Олега”, розпочато роман „Євгеній Онєгін” та інші.

Генерал Ізнов добре ставився до Пушкіна і дозволяв йому час від часу подорожувати. Олександр Сергійович відвідав золотоверхий Київ. Поет захопився красою Дніпра, Софійським собором, Аскольдовою могилою, Києво-Печерською лаврою.

Навесні 1823 року на півдні Росії відбулися адміністративні зміни, і начальником краю був призначений М. Воронцов, місцем перебування канцелярії – Одеса. Вона стала притулком для поета з 3 липня1823 по 30 липня  1824 року. Цей рік позначений подальшим зростом його політичної свідомості, напруженими роздумами над покликанням літератури й мистецтва.

Спілкування з передовими людьми свого часу зіграло велику роль у творчості поета. В Одесі написано більше тридцяти поезій: „Самотній я сіяч свободи”, „Скарга” та інші; завершена поема „Бахчисарайський фонтан”. Працюючи у фондах бібліотеки Воронцова, Олександр Сергійович вирішив написати поему на історичну тему – „Полтава”.

Тут, в Одесі, він продовжив роботу над романом у віршах „Євгеній Онєгін”.

4 сторінка

У Михайлівському. 1824-1826рр.

Учень

У Михайлівське поет прибув 9 серпня 1824 року.

Олександр Сергійович залишився у товаристві няні Орини Родіонівни.

Основна сфера діяльності Пушкіна цього року – творчість.

Життя у Михайлівському було скромним. Весь час поет присвячував літературній творчості. 30 грудня 1825 року в продаж поступила збірка поезій „Вірші Олександра Пушкіна”. Книга мала великий успіх . Ізольований від суспільного життя, Пушкін був пов’язаний з літературним життям лише через листи. Але і їх перехоплювали уважні чиновники.

Учень

За цей час були написані такі твори, Цигани”, „Борис Годунов”, ”Наслідування Корану”, „Андрій Шеньє” та інші. Свою самотність поет згладжує за допомогою сімейства сусідньої поміщиці Параски Олександрівни Осипової . Сини її стали товаришами Олександра. Сюди в Тригорське приїжджала племінниця Осипової, знайома Пушкіна по Петербургу Анна Петрівна Керн. У неї відбувся бурхливий, хоча й короткочасний роман з Пушкіним. Один з найкращих своїх поетичних шедеврів він присвятив саме цьому коханню.

„К***”

Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной,

В тревогах шумной суеты,

Звучал мне долго голос нежный,

И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный,

Рассеял прежние мечты.

И я забыл твой голос нежный,

Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья

Тянулись тихо дни мои

Без божества, без вдохновенья,

Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:

И вот опять явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,

И для него воскресли вновь

И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слезы, и любовь.

Учень

Із Петербурга приходить сумна новина про події 14 грудня 1825 року.

Пушкін дуже хвилювався за знайомих йому людей. 24 липня 1826 року він дізнався про вирок декабристам: п’ятеро з них були повішені, 120 чоловік відправлені на каторгу в Сибір.

На початку вересня в Михайлівске приїхав кур’єр, який привіз наказ про те, що Пушкіну наказано з’явитися до Москви. Так закінчилося заслання поета.

5 сторінка

Після заслання. 1826-1829 рр.

Учень

З Миколою І Пушкін зустрівся 8 вересня. Розмова була тривалою. Пушкін не зрікався своїх зв’язків з декабристами. Він підкреслював, що був би разом з ними на Сенатській площі, якби знаходився у той момент у Петербурзі. Микола І розумів своє становище. Йому потрібно було знайти якийсь жест, що зміг би примирити його із суспільством. Таку можливість давало прощення Пушкіна. Цар пообіцяв свободу Пушкіну від загальної цензури замінивши її власною. Олександр Сергійович отримав можливість обирати місце проживання на власний розсуд.

Фактичним наглядачем за творчістю Пушкіна став начальник ІІІ відділення канцелярії його імператорської величності Олександр Бенкендорф.

26 грудня 1826 року на вечірці у Зінаїди Волконської Пушкін зустрівся з дружиною декабриста Марією Волконською, яка за своїм чоловіком вирушала в Сибір. Через Олександру Муравйову він передав товаришам поезію „Послание в Сибирь”

Во глубине сибирских руд

Храните гордое терпенье,

Не пропадет ваш скорбный труд

И дум высокое стремленье.

Учень

У 1828 поет звертається з проханнями виїхати в діючу армію на Турецький фронт, за кордон в Європу, Азію. Але ці спроби закінчуються невдачею.

Наприкінці 1828 року Пушкін познайомився на балах у танцмейстера Йогеля, куди возили лише молодих панночок, з красунею Наталією Миколаївною Гончаровою. Їй тоді виповнилося 16 років. Батьки висловлювали занепокоєння щодо політичної неблагодійності майбутнього зятя.

6 сторінка

Болдинська осінь.

         6 травня 1830 року відбулися заручени з Н. Гончаровою. Але залишилися проблеми іншого характеру, зокрема, фінансові. Весілля та сімейне життя вимагали великих витрат. Батьки нареченої були розорені, а батьки Пушкіна – в боргах. З великими труднощами батько виділив Пушкіну невелике село, розташоване поблизу батьківського маєтку Болдіно Нижегородської губернії.

Учень

       Рішення Пушкіна одружитися, завести свій дім було зумовлено багатьма причинами. По-перше, кохання, пристрасне захоплення, надія на щастя. По-друге, йому набридло самотнє життя, з’явилась необхідність спокійної праці, що стала б запорукою впорядкованого сімейного побуту. Наближалася осінь – пушкінська „пора поезій”.

Восени поет відчував приплив творчих сил, натхнення, бадьорості.

Ось хронологія творів Пушкіна.

Вересень:

„Панночка – селянка”, завершений „Євгеній Онєгін”, написана казка „Про попа та наймита його Балду”, ряд віршів.

Жовтень:

„Заметіль”, „Станційний доглядач”, „Скупий лицар”. „Моцарт і Cальєрі”, писалась і була спалена 10 глава „Євгенія Онєгіна”, вірші, літературно – критичні нариси.

Листопад:

„Бенкет у чуму”, „Історія села Горюхіна”, критичні статті.

У Болдинську осінь талант Пушкіна досяг повного розквіту.

Дни поздней осени бранят обыкновенно,

Но мне она мила , читатель дорогой,

Красою тихою, блистающей смиренно…

Унылая пора! Очей очарованье!

Приятна мне твоя прощальная краса-

Люблю я пышное природы увяданье,

В багрец, и в золото одетые леса,

В их сенях ветра шум и свежее дыханье,

И мглой волнистою покрыты небеса,

И редкий солнца луч, и первые морозы,

И отдаленные седой зимы угрозы.

И с каждой осенью я расцветаю вновь;

Здоров’ю моему полезен русский холод;

К привычкам бытия вновь чувствую любовь

Чредой слетает сон,грядой находит голод;

Легко и радостно играет  в серце кровь,

Желания кипят – я снова счастлив, молод,

Я снова жизни полн – таков мой организм

(Извольте мне простить ненужный прозаизм).

7 сторінка

Нове життя

Учень

18 лютого 1831 року  в Москві Пушкін повінчався з Наталією Миколаївною Гончаровою. Їй ішов 19 рік. Вінчання пройшло у церкві Вознесіння біля Нікітських воріт.

У 1831 році Пушкін прийняв пропозицію царя поступити на службу при дворі. Теперішнє оточення Пушкіна „молоділо”: молода дружина, її сестри, в домі все більше дітей:

у 1832 році Н.М. народила доньку Марію,

в 1833 – сина Олександра,

в 1835 – сина Григорія,

в 1836 – доньку Наталю.

Наталія Миколаївна вийшла заміж за Олександра Сергійовича без пристрасного захоплення. Він не був красенем, не був багатим. Проте, ставши дружиною першого поета Росії, вона гідно виконувала цю роль. Вона була господинею їхнього дому і окрасою петербурзьких вечірок. Сам імператор Микола І упадав за нею., що породжувало світські плітки.

У той же час ускладнилися стосунки Пушкіна з урядовою бюрократією.

Йому було дуже важко.

8 сторінка

Останні роки

   Учень

Сучасники згадують, що Пушкін був втомленим. Багато хто з них вважав, що О.С. Пушкін залишив творчу працю. Але це було не так.

І Тургенєв 21 грудня 1836 року писав:” Він сповнений ідеями”.

У важкі для нього1833-1836 роки Пушкін пише поеми „Мідний вершник”, свої кращі прозові твори „Дубровський”, „Пікова дама”, „Капітанська дочка”, вірш „Я пам”тник собі воздвиг нерукотворний”.

У Петербурзі  з’являється молодий чоловік, син небагатого французького дворянина, барон Дантес. Йому потрібен був скандал, причиною якого мала стати світська пані. Дантес обрав дружину Пушкіна.. Поет не хотів, щоб його сім’я  стала предметом світських пліток і брудної гри.

Дантес почав свої залицяння до Наталії Миколаївни, прагнучи підтримати легенду  про „велику пристрасть”. У Пушкіна було чимало ворогів, які хотіли отримати насолоду від публічних принижень поета. Проти Олександра Сергійовича виник справжній заколот, учасниками якого стали Уваров, барон Геккерен, міністр закордонних справ Нессельроде.

26 січня 1837 року Пушкін відправив доволі образливого листа Геккерену. Єдиним виходом була дуель. Зробивши такий рішучий крок, Пушкін став веселий, жвавий, він сподівався жити.

Близько 4 години дня Пушкін зі своїм секундантом, ліцейським другом Данзасом, поїхав на ріг Невського та Мойки на місце дуелі. Через дві години його привезли додому смертельно пораненим. Помираючи, страждаючи від невимовного болю (куля роздробила тазові кістки), він не дозволяв собі стогнати.

29 січня 1837 року о 2 годині 45 хвилин Пушкін помер.

М.Лермонтов вражений звісткою про смерть Пушкіна написав вірш „Смерть поета”. ( Читається напам”ть вірш)

Прощатися з тілом Пушкіна прийшли десятки тисяч людей. Тіло Пушкіна за особистим наказом царя було таємно перевезено в Святі Гори під Псковом, де було поховане без усіляких почестей

Після цього на Пушкіна чекало безсмертя у світовій культурі.