Конституція України – громадянське виховання учнів

Автор: вчитель початкових класів Борисенко Анна Олегівна

В умовах державотворчого процесу в Україні найважливішим і найактуальнішим завданням є громадянське виховання дітей, учнівської і студентської молоді, дорослого населення, адже тільки справжні, високо свідомі й активні громадяни можуть вивести її з економічної і соціальної кризи.

Як відомо, 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла Конституцію України, відтак українське державотворення і суспільний розвиток, а водночас і громадянське виховання мають законодавчу, конституційну основу. Як випливає з цього документа, тепер головне завдання виховувати гідних будівників держави, творців і захисників.

Ідеться насамперед про те, щоб усе українське суспільство, відносини в ньому, стосунки між громадянами, співвідношення державної влади й інші аспекти державотворення будувалися на міцному фундаменті конституційних законів. Тому кожен громадянин – від найпохилішого до дошкільного віку – повинен знати свої права, свободи, обов’язки, можливі повноваження, проголошені й гарантовані Конституцією, та чесно й сумлінно дотримуватися їх.

Основи громадянської освіти дорослого населення і громадянське виховання дітей та молоді закладено в Основному Законі – Конституції України. Тому варто виділити в ній головні поняття, категорії, положення, які повинен глибоко засвоїти кожен.

Центральним поняттям у Конституції постає держава. Учні повинні глибоко засвоїти суть Української держави, головний зміст, функції та спрямованість її діяльності. Вони полягають у тому, щоб утверджувати й забезпечувати права й свободи людини, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, що визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю(ст.3); забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України та вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин(ст..10); сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, традицій, культури(ст..11); зберегти генофонд українського народу(ст..16); захищати суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, оборону, національні інтереси, підтримувати мирне і взаємовигідне співробітництво з членами міжнародного співтовариства(ст..18); гарантувати своїм громадянам громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права й свободи(розділ ІІ); захищати життя людини(ст..27); створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбати про розвиток фізкультури і спорту(ст..49); охороняти сім’ю, дитинство, материнство, батьківство(ст..51); забезпечувати розвиток різних форм власності, освіти, культури, науки(ст..53, 54) та інші.

Учням варто пояснити, що за формою управління існують такі типи держав, як тоталітарна й демократична. В тоталітарній державі громадянин фактично не належить сам собі. Демократична ж держава, якою є Україна, базується на визнанні громадянина як найвищої цінності, як суверенної особистості, котра цілковито розпоряджається плодами своєї праці, користується найширшими правами й свободами. Тобто демократична держава існує для громадянина, а не навпаки. Отже, другим, якщо не першим, центральним поняттям у Конституції є громадянин.

Конституція декларує і гарантує громадянам широкі права і свободи з головних сфер життєдіяльності – від вільного розвитку особистості й задоволення насущних матеріальних та духовних потреб до свободи думки і слова, вільно вираження своїх поглядів і переконань.

На мою думку, одним із громадянських обов’язків усіх членів українського суспільства, а надто тих, хто працює в органах державної, законодавчої, виконавчої та судової влади, мав би бути обов’язок знати державну мову, обов’язок шанувати державні символи України тощо. І, звичайно, найголовнішим обов’язком кожного – сприяти розвитку, зміцненню й утвердженню Української держави.

У зв’язку з цим нагальною є потреба консолідації всіх громадян навколо ідеї українського державотворення, тобто української національної ідеї. Українська національна ідея – одвічна мрія і постійне прагнення українців мати самостійну, незалежну, соборну державу.

Щоб успішно відбувався процес державотворення, потрібні чіткі орієнтири розвитку суспільства й особливо виховання громадян. Деякі наші вчені роблять спробу обґрунтувати педагогічну, виховну ідеологію – то добре, оскільки правова, демократична держава має базуватися на багатоманітності ідейних та ідеологічних засад: тільки така різноманітність, здорове змагання ідей сприяє рухові вперед, і навпаки, одноманітність породжує застій.

Демократизація суспільства не можлива без членів, які політично активні, мають громадянську позицію, бо інакше у людей укорінюються байдужість до всього, що відбувається на їх Батьківщині, й вони стають слухняними виконавцями владних структур.

Чинниками, що роблять кожного громадянина діяльним учасником подій, що відбуваються в країні і світі є: політична грамотність, політична свідомість і мислення, політична культура, які є стимулюючими факторами громадянської активності. Тому важливе завдання сьогодні – спираючись на Основний Закон, сформувати в громадян основи політичної культури, дати їм правильні орієнтири в розбурханому політичному морі сьогодення України – ненав’язливо, у формі дискусії, самостійного вирішення проблемних ситуацій, відповідно спрямувавши їхнє світорозуміння. Це дуже важливо, оскільки сьогоднішні учні – завтрашні професійні політики, парламентарії, працівники виконавчої та судової влади, національна еліта України, просто активні, політично зрілі й свідомі громадяни.

Педагог, котрий займається громадянським вихованням учнів, повинен дати їм знання й допомогти зрозуміти й розрізняти такі поняття, як «народ», «етнос», «нація», «національні меншини» тощо, підкреслити, що корінні українці представників інших етносів, котрі волею долі опинилися на терені нашої держави, вважають рівноправними співгромадянами, з однією метою – побудова незалежної Української держави – спільного дому для всіх.

З огляду на це надзвичайно важливим є громадянське виховання учнів, яке має спрямуватися передусім на засвоєння ними законів Української держави, усвідомлення своїх прав і обов’язків, формування в них почуття належності до Батьківщини – України. Вчитель має наголосити, що від учні вимагається по суті одне єдине: любити свою Батьківщину, бути її свідомими громадянами, сприяти її розвитку і процвітанню.

Отже, одним із головних у громадянському вихованні є Батьківщина, поняття якої найтісніше пов’язане з поняттям держави. Це, по суті, синоніми, хоча зміст в них різний. Якщо держава сприймається громадянина ми насамперед у раціонально понятійному плані і ставлення до неї може бути в діапазоні від позитивного до негативного залежно від того, як вона задовольняє матеріальні й духовні потреби, то Батьківщина – в емоційно-образному й завжди у незмінно позитивному. Насамперед тому, що поняття «Батьківщина» охоплює незмінні компоненти, починаючи з рідної домівки і закінчуючи народом, який витворив свою Батьківщину в процесі свого історичного розвитку, його культуру, мову, побут, традиції тощо. Саме усім цим рідним, що супроводжує людину все життя, Батьківщина для кожного свідомого громадянина настільки свята, що вона порівнюється з найсвятішим образом – матір’ю. Батьківщина в людини одна, як і ненька, її не безчестять. Посягання на Батьківщину – це наруга над її громадянами, а зрада її кваліфікується як найстрашніший злочин.

Образ Вітчизни найбільше об’єднує людей, формує в них патріотичні почуття, громадянську самосвідомість. Тому, одним із найважливіших засобів громадянського виховання загалом і виховання патріотизму, почуттів незалежності до українського народу й держави, любові до Батьківщини зокрема є державна символіка, узаконена Конституцією України(ст..20).

Державна символіка має настільки величезне виховне значення, що, наприклад, за радянських часів приймалися спеціальні постанови щодо її засвоєння та застосування.

Державна символіка незалежної України також має бути в центрі навчально-виховної роботи в школі. Для цього вчитель сам повинен добре знати її зміст, суть, історію, функції, правила використання. Досить ефективними є, наприклад, спеціальні бесіди про кожний із цих атрибутів, у ході яких педагог на конкретних фактах застосування державної символіки виховує глибоку повагу до неї. «Справа честі й гідності кожного громадянина – прагнути здійснити подвиг, щоб на його честь пролунав Державний гімн і піднісся синьо-жовтий Прапор, – до цього треба прагнути», – такими словами може завершити вчитель бесіду про державну символіку.

Для освоєння учнями інших конституційних положень вчитель, перш за све, має в досконалості оволодіти сам. Засвоєння ж учнями конституційних знань може здійснюватися у таких напрямках(залежно від вікових особливостей):

1. Безпосереднє вивчення тексту Конституції та роз тлумачення статей.
2. Пояснення вчителя в доступній та образній формі.
3. Засвоєння основних статей та положень у процесі пропаганди Конституції в засобах масової інформації, а також участі учнів у бесідах, конференціях, диспутах, конкурсах, пошуково-творчій діяльності, зустрічах, зокрема, з працівниками права, у сім’ї тощо.

Але, давайте не будемо забувати, що знання своїх прав та обов’язків, ще не робить з людини справжнього громадянина.

Бо й справді, і той же злочинець, який добре знає закони і свої права, – також громадянин… І те ж немовля за фактом свого народження є громадянином. Підсумовуючи вище сказане, справжній громадянин України – свідомий, високоморальний, активний, з розвиненим почуттям власного обов’язку перед своєю країною, в злагоді з самим собою, з розумінням свого місця в житті, своєї ролі у суспільстві, здатний служити своїй Вітчизні. Такими громадянами ми повинні виховувати усіх учнів. Для цього має бути чітка, безперервна система громадянського виховання дітей, молоді, дорослих, починаючи від народження. Вже у дошкільному віці, коли дитина починає прозрівати, розуміти свою приналежність до матері й батька, своєї сім’ї, вона має засвоювати поняття Батьківщини і несвідомо вбирати дух українства.

У молодшому і середньому шкільному віці діти не лише усвідомлюють власне «я», а й цікавляться усім тим, чим займаються дорослі і хто вони такі. Саме тому можна ознайомлювати її з певними привабливими, ілюстративними елементами громадянськості. І, звичайно ж, провідне місце має оволодіння державною мовою, бо за її допомогою діти опановують життєві передпоняття – про рідну країну, її людей, природу, культуру та інші моменти громадянськості. Саме в цьому віці поняття «Україна-Батьківщина» має стати у психіці учнів найвищим духовним центром, на який спрямовуються усі навчально-виховні заходи громадянського змісту.

Таким чином, закінчуючи школу, випускник повинен стати не просто повноправним громадянином з глибокими знаннями своїх громадянських прав і обов’язків, а й свідомим активним членом суспільства, палким патріотом, борцем за українську національну ідею та соціальну справедливість.

Сьогодні ми переживаємо великі труднощі. Але ж живемо не лише сьогоднішнім днем. Тому й повинні насамперед дбати про виховання юних громадян, які житимуть, продовживши нашу справу, у вільній, незалежній, квітучій Україні.