Методична розробка виховного заходу з мультимедійною презентацією “Біль Афганської війни”

Автор: викладач української мови та літератури Плютенко Людмила Василівна

Актуальність даної методичної розробки полягає у необхідності патріотичного виховання молоді, шанобливого ставлення до воїнів-афганців, розширення знань учнів про інтернаціональний обов’язок солдата.

---

 

Мета заходу: розширити знання учнів про історичні події афганської війни;

виховувати повагу і пошану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про випускників ліцею, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям; формувати уяву про військовий обов’язок і вірність Батьківщині, честь, мужність, самопожертву.

Обладнання: мультимедійний проектор, мультимедійна дошка, презентація, відеоролики, збірка віршів.

Хід заходу

Викладач. Все далі і далі час віддаляє нас, що живуть у ХХІ столітті, від століття минулого з його епохальними подіями, що залишаться в пам’яті наступних поколінь. Афганська війна, що продовжувалася з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року, за своїми масштабами посідає скромне місце  у низці військових конфліктів. Але за безглуздістю понесених трат, моральному збитку та політичними наслідками рівних їй немає.

Пам’яті всіх воїнів-інтернаціоналістів, що пройшли дорогами Афганістану, присвячується.

Учень 1. Офіційно війну в Афганістані називали «виконанням інтернаціонального обов’язку». Що це була за війна? З чого все почалося?

У 1978 р. в Афганістані стався переворот, до влади прийшла прокомуністична Народно-демократична партія Афганістану. Її лідери намагалися за короткий термін побудувати соціалізм у відсталій феодальній країні. Ця політика не зустріла підтримки з боку населення. У відповідь на репресії афганці взялися за зброю. Опір комуністам очолили ісламісти. Партизанам, яких називали борцями за віру або моджахедами, допомагали США та Пакистан.  Афганська влада звернулася до СРСР з проханням надати військову допомогу у придушенні цього опору шляхом вводу радянських військ на територію Афганістану. За 8 місяців 1978 р. таких прохань було понад 20.

Учень 2. Радянське керівництво для запобігання загрози появи біля кордонів СРСР ворожої держави, прийняло рішення про введення Обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістан (її ще називали 40-а армія). Їхньою задачею був захист місцевого населення від банд, а також розподіл харчів, пального та предметів першої необхідності. Рішення було прийнято 12 грудня 1979 року.

В ніч на 27 грудня радянський десант висадився у столиці країни Кабулі та штурмом узяв палац диктатора Аміна. Наступного ранку до Кабулу почали прибувати наші війська.

1. Там за рекой, есть горный перевал
   За перевалом – серпантин дороги,
   Дорогой той, наш полк входил в Афган,
   Когда был ночью поднят по тревоге.
   И мы тогда, зеленые совсем
   Еще безусые в погонах мальчуганы,
   Не понимали для чего – зачем
   Заходим мы на территорию Афгана.
2. Сквозь звуки лязганья металла о бетон
   По всей колонне донеслась команда,
   Что наш “Гвардейский” наш “Берлинский” полк
   Через Герат идет сейчас к Шинданду.
   Попав в Афган, одно мы знали точно
   Афганистан – восточная страна,
   И что не зря зовут “горячей точкой”
   Страну на карте, где идет война.
   Война всерьез, война здесь не на шутку,
   А значит кровь, а значит смерть людей.
   Представить страшно даже на минутку
   Картину тех, давно минувших дней.

Викладач. Але через деякий час наші війська було втягнуто в громадянську війну, що розпалювалася між збройними силами Демократичної республіки Афганістан і моджахедами, та стали її активними учасниками. Адже в Афганістані споконвіку дуже сильні племінні традиції, велику роль відіграє релігія. Іслам – частина культури та способу життя народів Афганістану. Ніякі прибульці не в змозі затвердити на афганській землі інші порядки. Вводячи 40-у армію в Афганістан, радянські керівники розраховували швидко «навести порядок» – і зробили  хибний крок …

Учень 1.

По горным дорогам Афгана
В течение нескольких лет,
Приказ боевой выполняя,
Советский прошел контингент.
В далекой стране за кордоном
Не мало пришлось повидать,
Атаки наемных душманов
Порой каждый день отражать.
Не все возвратились с Востока,
Не все что хотелось сбылось,
Под солнцем палящим жестоко
Увидеть не мало пришлось.
Им было всего 18,
Когда их призвали служить.
Как жаль, что погибли ребята,
Которым хотелось пожить.

Учень 2.  9 страшних років велася війна в Афганістані. Заокеанські стратеги у боротьбі за вплив у цьому вибухонебезпечному регіоні не жаліли коштів. Проти нас була оголошена не лише інформаційна війна. Широкою рікою текли в Афганістан сучасні засоби ППО, стрілкове та важке озброєння, засоби мінної війни. Але головне – гроші. За кожне вухо радянського солдата, як за скальп під час завоювання Америки, щедро платили. Вбивство із засідки стало найприбутковішим бізнесом для простого афганця.

Коли у 1986 р США почали поставляти афганським моджахедам ППЗРК «Стінгер», командування ОКРВ обіцяло звання Героя Радянського Союзу кожному, хто захопить цей комплекс у робочому стані. За роки Афганської війни радянські спецназівці змогли добути 8 (!) робочих ПЗРК «Стінгер», але жоден із них Героєм не став.

Мальчишка 20-ти неполных лет
Остался на земле Афганистана.
Мальчишка 20-ти неполных лет
Мечтал на родину вернуться из Афгана,
Увидеть маму, встретить свой рассвет.
Да не судьба – душманской пулей скошен…
Домой вернулись письма и портрет.
На нем мальчишка, нет – теперь мужчина.
Вся жизнь его – неполных 20 лет.
Писал он маме: “За меня не бойся.
Служу нормально. Что ещё сказать?
Хожу в колонны, так что не тревожься.
Весной вернусь – теперь недолго ждать.
Моя родная, ты не огорчайся
Со мной ты рядом в мыслях и в делах”…
(Он не писал, что там по ним стреляют
И «духи» караулят их в горах).

Учень 3. Ця війна називалася «неоголошеною». За 9 років радянські війська брали участь у 416 планових бойових операціях. А в цей час московське радіо і телебачення повідомляло про посаджені дерева, викопані радянськими військами арики та планові бойові навчання, а звідти прибували до сіл і міст цинкові труни. Хлопці йшли служити до армії, і більшість батьків не знали, що їхніх синів відправлено до далекого Афганістану.

Викладач.  За 9 років через Афганістан пройшло біля 600 тисяч радянських воїнів.  Ми втратили вбитими та померлими від ран 15 051 людину, пораненими та скаліченими – 54 000 чоловік, полоненими та пропалими без вісти – 330 чоловік. Стали інвалідами війни – 6669 чоловік. Сотні людських життів стали пов’язані з подіями, що розгорнулися у країні гір і пісків. Поламано долі радянських хлопців, що опинилися вдалі від батьківщини та зазирнули в обличчя смерті.

Відеоролик пісні О.Розенбаума «Черный тюльпан»

Учень 2. Усі труднощі хлопці переносили стійко, мужньо, героїчно. На гірських заставах, у повітрі та на землі, у Гераті та Кандагарі, Кундузі та Джелалабаді виконували вони свій військовий обов’язок. Вони потрапляли у засідки та живцем горіли у БТР-ах, ковтали пилюку доріг під перехресним вогнем кулеметів, ризикуючи власним життям, виносили з поля бою поранених, залишаючись один на один з ворогами, прикривали відхід своїх бойових товаришів. Погортайте Книгу Пам’яті:…героїчно загинув у нічному бою; вступив у бій з переважаючими силами супротивника і загинув; керував боєм, будучи смертельно пораненим, до останнього подиху; загинув у рукопашній сутичці…

Учень 3. За мужність і героїзм, за з честю виконаний обов’язок орденами та медалями СРСР нагороджено 200 тисяч військовослужбовців, у тому числі посмертно – 10 900. Удостоєно звання Героя Радянського Союзу 66 військовослужбовців, з них – 23 посмертно.

Відеоролик пісні групи «Голубые береты»  «Ордена не продаются»

Викладач. Коли закінчилася війна, солдати і офіцери з почуттям виконаного обов’язку повернулися на рідну землю. З величезною радістю зустрічали їх батьки та матері, дружини й діти, друзі та кохані. А за межами будинку їх вважали «переможеними» та намагалися не говорити про цю війну. Начебто і не було її. З листа Володимира Єрохова, рядового гранатометника:

«… Поверталися ми з надією, що вдома нас чекають з широкими обіймами. І раптом відкриття – нікому не цікаво, що ми пережили. …В інституті старий викладач переконував:

• Ви стали жертвою політичної помилки.
• Мені було тоді 18 років. А вам скільки? Коли у нас там шкіра лускала від спеки, ви мовчали. Коли нас привозили у «чорних тюльпанах», ви мовчали. Тепер усі разом заговорили: жертва… помилка…
• А я не хочу бути жертвою політичної помилки. Хай світ перевернеться, але це не перевернеться: герої у землі лежать»

Кто виноват, что, испытав все муки,
Мы не в восторге от своих наград?
Быть может, мой товарищ виноват,
Что возвратился к матери безруким?

Кто виноват, что жизнь свою отдали,
А славы не прибавили стране,
Что нас, непобеждённых в той войне,
Как побеждённых дома принимали?

Кто виноват, что так и нет ответа,
Зачем была та странная война,
Где есть одна лишь страшная цена
И никакого выигрыша нету?

Відеоролик  « 20-річчю Афганської війни»

Серед військових 40-ї армії були і випускники різних років нашого ліцею. Згадаємо їх:

Агафонов Юрій Борисович. У 1982 р. був призваний до Радянської Армії. Служив водієм бронетранспортера в Демократичній Республіці Афганістан. Нагороджений медаллю «За Відвагу». Загинув 23 квітня 1984 р при виконанні інтернаціонального обов’язку. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Стариков Віктор Олександрович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Нагороджений медаллю «За Відвагу»

Степанов Віталій. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Був поранений, йогму ампутували ногу. Нагороджений медаллю «За Відвагу»та орденом Червоної Зірки.

Коротков Віктор Степанович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Нагороджений медаллю «За Відвагу»

Осипенко Петро Володимирович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Нагороджений медаллю «За Відвагу»

Зайченко Юрій Анатолійович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. В числі чотирьох 18-річних солдат відвоювали склад зі зброєю у моджахедів. Нагороджений медаллю «За Відвагу»

Василюк Олександр Петрович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Служив сапером у спецбатальйоні.  Нагороджений медаллю «За Відвагу»

Ємельяненко Олег Валентинович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Нагороджений медаллю «Від вдячного афганського народу»

Муляк Володимир Михайлович

Яні  Валентин Андрійович. Виконував інтернаціональний обов’язок в ДРА. Нагороджений медаллю «Воїну-інтернаціоналісту»

Кошокар Микола Кирилович

Викладач. Так, по-різному оцінюються події тієї війни. Більшість називають її «помилкою» та «інтервенцією», а воїнів-афганців – «убивцями» та «окупантами». Тоді, у 1979 році Батьківщина відправила своїх солдатів на захист південних кордонів, не підкоритися цьому наказові вони не могли. Неможна засуджувати солдатів, що виконували свій військовий обов’язок. Історія розсудить «Ким були ми в країні далекій».

Учень 1.

Виноватую улыбку
Ты не прячь, военкомат.
Говорят, была ошибка
Девять лет тому назад.
Там, где звезды над крестами
Золотом обведены,
Кто-то сонными бровями
Двинул в сторону войны.

И рванули батальоны,
От речей навеселе,
По нерусской, прокаленной
Ненавидящей земле.
Золотая чья-то рыбка,
Чей-то звездный календарь!..
Уж какая там ошибка,
Коль обещана медаль!

Девять лет сносили стойко
Груз приказов и гробов.
А в России перестройка
Аппаратов и штабов.
Реагировали гибко:
Это что там за война?
И кивнули: Да, ошибка,
Ведь ошибка не вина…

Парня у Джелалабада
Отыскало письмецо,
А над парнем как лампада –
Друга белое лицо.
Станет зыбко, станет липко
В отчем доме у ракит…
Мама, это не ошибка:
Я действительно убит.

Викладач. Воїни-інтернаціоналісти, що пройшли Афганістан, живуть і працюють серед нас. Вони – наша гордість. Хлопці, що волею долі опинилися далеко від Батьківщини, показали всім, що вони, як і раніше, вірні сини та надійні захисники інтересів своєї країни. Неможна забувати про солдатів цієї війни.

15 лютого 1989 року закінчилася ця війна, найдовша з воєн, що вела наша країна у 20 столітті. У цей день землю Афганістана залишив останній радянський солдат.

Відеоролик пісні групи «Голубые береты» «Мы уходим».

У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти…». Так можуть говорити тільки ті, хто ніколи не ходив мінним полем, кого не будили розриви снарядів, кому не наспівували свої смертельні мелодії кулі…

Ті, кого вшановують щороку 15 лютого, зовсім іншої думки. Вони, як ніхто, навчилися цінувати найвищу нагороду, яку вони отримали – життя. А його хіба можна почепити на мундир чи цивільний костюм?! Життя для того, щоб жити.

Цього дня ми вшануємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах, які виконували воїнський обов’язок та бойовий наказ Батьківщини, але за її межами.

Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих, перед членами сімей загиблих. Висловлюємо глибоку подяку батькам, які виховали мужніх синів. А всім, хто пройшов через горнила жорстоких воєн, бажаємо міцного здоров’я, сили духу, родинного щастя та благополуччя. Нехай над всіма нами буде мирне небо.

Використані джерела

Художня література

• Михаил Евстафьев. В двух шагах от рая. — M.: Эксмо, 2006 г
• Николай Прокудин. Рейдовый батальон. — M.: Эксмо, 2006 г. Александр Проханов. Дерево в центре Кабула. — М.: Советский писатель, 1982. — 240 с.
• Светлана Алексиевич. Цинковые мальчики. — M.: Время, 2007.
• Павел Андреев. Двенадцать рассказов. «Афганская война 1979—1989 гг.», 1998—2002.
• Олег Ермаков. Афганские рассказы. Знак зверя.

Мемуари

• Громов Б. В.«Ограниченный контингент». М., Изд. группа «Прогресс», «Культура», 1994. 352 с. В книге последнего командующего 40-й армии приведены многие документы, раскрывающие причины ввода войск, описаны многие события войны.
• Майоров А. М.Правда об Афганской войне Свидетельства главного военного советника. М., Права Человека, 1996, ISBN 5-7712-0032-8
• Бондаренко И. Н.«Как мы строили в Афганистане», Москва, 2009 г.
• Подушков Д. Л.Исповедь самому себе (об участии в боевых действиях в Афганистане). — Вышний Волочёк, 2002. — 48

Кінематограф

• «Жаркое лето в Кабуле» (1983) — фильм режиссёра Али Хамраев
• «Груз 300» (1989) — фильм Свердловской киностудии
• «Два шага до тишины» (1991) — фильм режиссёра Юрий Тупицкий
• «Афганский излом» (1991, СССР—Италия) — фильм Владимира Бортко о войне в Афганистане
• «Нога» (1991) — фильм режиссёра Никиты Тягунова
• «Афганец» (1991) — фильм режиссёра Владимира Мазура. Контрабалт
• «Пешаварский вальс» (1994) — фильм Т. Бекмамбетова и Г. Каюмова по мнению ветеранов-«афганцев», одна из самых пронзительных и правдивых кинокартин о той войне, посвящённых событиям в Бадабере
• «Мусульманин» (1995) — фильм Владимира Хотиненко о советском солдате, вернувшемся домой после 7 лет в плену у моджахедов
• «9 рота» (2005, Россия—Украина—Финляндия) — фильм Фёдора Бондарчука
• «Афганская война» 2009 — документально-художественный сериал с элементами исторической реконструкции
• «Охотники за караванами» (2010) — военная драма по мотивам произведений Александра Проханова «Охотник за караванами» и «Мусульманская свадьба».

Музика

• «Голубые береты»: Наш Афган, Афганский излом, Серебристый самолёт, Война не прогулка, Границы
• «Каскад»: Кукушка, Мы выходим на рассвете, На Баграмской дороге, Я вернусь, Мы уходим, Воинам-автомобилистам, Кому нужна была эта война?
• «Контингент»: Кукушка, Пленным, Метр на два
• «Любэ»: За тебя
• «Инструкция по выживанию»: 1988 — Конфронтация в Москве — Афганский синдром
• Игорь Тальков: Баллада об афганце
• Валерий Леонтьев.Афганский ветер (И. Николаев — Н. Зиновьев)
• Александр Розенбаум.Монолог пилота «Чёрного тюльпана», Караван, В горах Афгани, На перевале дождь, Мы вернёмся
• Юрий Шевчук.Война бывает детская, Не стреляй
• Константин Кинчев.Завтра может быть поздно (альбом «Нервная ночь», 1984)
• Егор Летов.Афганский синдром
• Н. Анисимов.Последний монолог Ми-8, Песня бортстрелка вертолёта
• М. Бессонов.До боли сжимается сердце
• И. Бурляев.Памяти вертолётчиков Афганистана
• В. Верстаков.Аллах Акбар
• А. Дорошенко.Афган
• В. Горский. Афганец
• С. Кузнецов.Случай в дороге
• И. Морозов.Конвой Талукан-Файзабад, Полночный тост, Вертолётчикам
• А. Смирнов.Водителям КамАЗов
• И. Баранов.Случай в бою, В горах под Пешаваром
• Спринт.Афганистан