mail@urok-ua.com

«Мрії народжуються в дитинстві» (75-річчю з Дня народження Володимира Писаренка), для учнів 7-11 класів

Автор: учитель української мови та літератури Каленіченко Інна Миколаївна

Даний урок допомагає створити умови для усвідомлення творчості поета-земляка Володимира Писаренка, розвитку творчих здібностей, самоосвіті та здійснити особистісно-зорієнтований та копетентісний підхід у навчанні.


 

«Мрії народжуються в дитинстві»

(75-річчю з Дня народження Володимира Писаренка)

Форма проведення : Зустріч-спогад

Мета: виховувати шану, повагу до письменників рідного краю, гор­дитися здобутками земляків, бути їх гідними нащадками.

 Учитель

Кажуть, що мрії народжу­ються в дитинстві, і щасливий той, у кого дитяча мрія з ча­сом втілюється в життя. Бо хі­ба це не щастя займатися справою, омріяною з дитин­ства, віддавати їй всього себе, свої вміння, знання, досвід.

Учитель

У цьому році, а саме 25 серпня 2015 року Володимирові Писаренку виповнилося б 75 років. Дитяча мрія Володимира збулася. Він член Національної спілки журналістів України, автор п’ятьох збірок, член Полтавської спілки літера­торів.

Учитель

І сьогодні на зустрічі-спогаді Володимира Писаренка зібралися рідні, друзі, знайомі.

До слова я запрошую Ірину Павлівну Бережну, начальника відділу культури і туризму Великобагачанської районної державної адміністрації

Учитель

Слово наших дослідників

Учень

Народився Володя у селі Стефанівщина. Колись село належало ба­рону Іллі Стефановичу. Відоме село ще і тим, що тут на базі земель барона, будівель, що залишилися, була створе­на одна з перших на Полтавщині комуна «Чер­вона левада». Заснували її учасники револю­ційних подій і громадянської війни з Сибіру в кількості понад 100 чоловік.

Учениця

Дитинство було холодне, голодне, босоноге. Весною Володя не міг дочекатися, коли розтане сніг і вибігти на ву­лицю. За що бабуся била лозиною і приказувала, що не можна бігати босим поки грім не прогримить. А взим­ку, хукаючи в замерзлі шибки, не міг дочекатися, поки мати прийде з роботи, щоб взути її чоботи і піти трішки погуляти. Топили хату плитками, які влітку робили з коров’ячого гною, кукурудзинням, соняшничинням. Нерідко мати опівночі йшла з сусідкою до скирти кі­лометрів за два, щоб принести в’язку соломи.

Учень

Коли підріс, то влітку мати вручала сумку і він йшов з ровесниками в поле збирати колоски, які потім вимолочували, зерно провіювали і на жорнах мололи на борошно. Мати носила міняти ткані рядна, доріжки на картопляний крохмаль, з якого потім пекла якісь маторженики. А ще Володимир із хлопцями вичікував, коли доглядач волів піде додому, тоді за­бирались у воловню і крали кормову моркву і їли її.

Учениця

У сім років пішов до школи. З цієї нагоди мати по­шила полотняну сумку для книжок і зошитів з лямкою через плече. Школа була метрів за п’ятдесят від їхньої хати. Вчитися хотілося і подобалося. Мати була неграмотна, походила лише деякий час на курси лікнепу, вміла тільки так-сяк розписатися та читати слова по складах. То ж наставляла: «Вчися, сину, бо так погано бути неграмотною». І він старався.

Учень

У шостому класі написав свій перший віршик і послав у районну газету «Ленінський шлях». Яке ж було моє здивування, коли той вірш надрукували, ще й гонорар прислали – карбованець з копійками. А зго­дом прийшов з редакції лист, в якому Володі пропонува­ли стати сількором. Він став писати замітки про вистави, які ставили сільські драмгуртківці в клубі, концерти до свят, про нашого листоношу однорукого Віктора, про інші події.

Учениця

Від матері вперше почув про сирітку Миколку, який жив через три хати від нас і який став письменником. Мова йшла про Миколу Шаповала. Напевне, саме тоді і зародилася в душі мрія ста­ти журналістом.

Учень

Закінчувався сьомий клас. Треба було думати про дальше навчання. В одній з книжок прочитав, що Олесь Гончар закінчував Харківський технікум жур­налістики. То ж не довго думаючи написав листа з про­ханням про умови прийому в технікум. Спасибі добрим харківським листоношам – вони не викинули листа, а направили… в Харківський інститут журна­лістики. А звідти вже прийшла відповідь, що для всту­пу потрібно мати середню освіту.

Учениця

Директор школи кілька разів приходив до матері, все наполягав, щоб Володимир подав доку­менти в Великосорочинське педучилище. На жаль, в ті роки бути вчителем йому не хотілося. Тож на початку серпня відніс документи в Красногорівський сільгосптехнікум, що в трьох кілометрах від їхнього села.

Учень

Перший рік навчання жив в гуртожитку, а решту три курси ходив з села в технікум пішки, а з весни їздив велосипедом. Втомлювався в дорозі та і часу не було на творчість.

Одержавши диплом, з групою однокурсників поїхав в Казахстан, в Кустанайську область, на збирання вро­жаю. Повернувшись з Казахстану, влаштувався в Оде­сі на судноремонтний завод. З Одеси в 1959 році був призваний на службу в Радянську Армію. Служив у Московському воєнному окрузі, в Окремій мотострілецькій дивізії особливого призначення іме­ні Ф. Дзержинського.

Учениця

У період служби Володимир Писаренко став співробітничати з дивізійною газетою «На боевом посту» та газетою Московського во­єнного округу «Красний воин». Друкував замітки, ін­формації, замальовки про відмінників бойової і політич­ної підготовки.

Учень

На третьому році служби дехто з солдат став готува­тися до вступу у вузи. Взявся за книжки і Володимир. Свій вибір Писаренко зупинив на Ленінградсько­му університеті. Надіслав документи, вирізки з армій­ських газет. У кінці липня надійшов виклик. Екзамени склав непогано, але, як завжди, не вистачило одного бала.

Учениця

Щастя привалило з іншої сторони. З Тартуського університету в Ленінград приїхав викладач російської літератури Смирнов, щоб відібрати 15 абітурієнтів для зарахування на факультет російської мови і літерату­ри. З 75 кандидатів в число щасливчиків потрапив і Володимир Писаренко.

Навчатися було важко і матеріально, і фізично. Осо­бливо заважав мовний бар’єр. Естонська давалася важ­ко. Він писав вірші російською мовою, хоча ніде і не друкував. Успішно склав зимову і літню сесії, перейшов на другий курс і поїхав на Україну, в рідну йому Стефанівщину.

Учень

Вдома мати завела розмову про переїзд на Україну і перехід на заочне навчання. І тут підвернувся випадок. Він познайомився з заввідділом райкому комсомолу їм саме потрібен був інструктор райкому. Пройшов співбесіду, і у 1964 році був направлений інструктором Решетилівського райкому комсомолу. Че­рез чотири місяці Володимиру Михайловичу доручили очоли­ти відділ листів і масової робо­ти. Його мрія, нарешті, здійс­нилася — він став журналіс­том! З головою поринає в ро­боту. Активно співпрацює з об­ласними виданнями “Зоря Полтавщини”та “Комсомо­лець Полтавщини”.

Учениця

З 1967 року – завідувач відділу партійного життя, заступник редак­тора. Та трапилося несподіване. У кінці червня 1968-го у одному із кабінетів м. Полтави пригадали все: поезії Василя Симоненка, його заборонені вірші, те, що. давав їх читати і переписувати, друзям і знайомим. Одним словом — націоналіст, Вердикт: з роботи зняти, з партії виключити. З роботи зняли, а в партії залишили, щоправда із суворою доганою в обліковій картці.

Учень

Рік очолював Решетилівський райком ДТСААФ, та з творчістю не розлучався. Пи­сав про військово-патріотич­не виховання молоді, про спортивні змагання тощо.

Учитель

На початку жовтня 1969 року зателефонував Олександр Павлович Солод, тодішній редактор рай­газети, і запропонував роботу.

За станом здоров’я Олександр Павлович він не зміг прийти і шле нам відео звернення (перегляд) 

Учитель

У 1972-му Володимира Михайловича призначають відповідальним секретарем редакції. Секре­тарського воза він тяг до виходу на заслужений відпочинок і продовжував писати. Це був 2007рік.

Учитель

У 1999 році побачила світ перша збірка віршів «Здрастуй, людино».

Читець

Здрастуй, людино

Здрастуй, людино! Хто ти?

Як живеться тобі, людино?

Розкажи про свої турботи,

Про тривоги — твої, єдині.

Розкажи мені, чи щаслива,

І яке воно є, твоє щастя.

Чи життєві буремні зливи

На шляху зустрічалися часто?

Що ти вмієш в житті робити

І про що ти сьогодні мрієш?

Чи ти вмієш людей любити,

Ненавидіти підлих вмієш?

Чи умієш ти хвилюватися,

Милуватися дзвінкими квітами?

Маєш право ти називатися

Людиною з великої літери?

Учитель

Під впливом клімату рідного краю, розцвів уповні поетичний дар земляка. Окрім зга­даної збірки одна за одною виходять книги «На струнах осені», «Веселка наді Пслом», «Падають зорі в долоні», «Якщо совісті немає» – сатира і гумор. Часто твори В. Пи­саренка друкувалися в періодичних виданнях, зокрема в журналах «Україна», «Прапор», «Хлібороб України», «Криниця», альманасі «Полтавський сміхограй”, газе­тах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Село полтавське», «Літературна Полтавщина», «Патрі­от Батьківщини», «Друг читача» та інших.

Учитель

Воло­димир Михайлович багато уваги приділяв учнівській творчій молоді. Щокварталу готував і випускав літератур­ну сторінку “Калина”, де вмі­щував твори початківців, ро­бив їх огляди. Чимало зусиль він доклав для впорядкуван­ня і випуску альманаха-довідника “Літературна Багачанщина”. А ще пишався тим, що багачанські поети Сергій Осока, Тетяна Домашенко, Наталія Май, Любов Ольшевська, Наталія Дорогавцева, Сергій Липовий свої перші поезії надрукували на сторінках районної газети.

Учитель

До слова я запрошую Ольгу Іванівну Голокоз, учителя української мови і літератури Довгалівської ЗОШ І-ІІ ступенів, яка працювала з Волидимиром Писаренком

Учитель

Кожна прочитана книга-своєрідна подорож у внутрішній світ письменника. Впродовж півстоліття він усе впевненіше й віртуозніше відшліфовував своє поетичне мислення, користуючись найціннішим інструментом – життєвим досвідом.

Учитель

Додому, до мами, в дитинство!

Читець

Іду селом. Похилені тини.

Забиті вікна, зірвані ворота.

А у дворах – метрові бур’яни

І став перетворився на болото.

Від старості зогнив старезний зруб

З тії криниці вже води не пити.

Руїни там, де був веселий клуб,

І магазину дах ущент розкритий.

Моєї школи вже давно нема –

Її не розкрадав хіба ледащо.

Тепер тут дикі непролазні хащі,

Лише панує тишина німа.

До цвинтаря – заїжджена дорога,

Померлим душам шлях на небеса…

І огортає серце сум й тривога,

І хочеться повірить в чудеса,

Що сотвориться у краю цім диво,

І оживе, немов з води й роси,

Моє село, колись таке красиве,

І задзвенять дитячі голоси.

Учитель.

Як росли, зростали, товаришували, повідає нам Яків Михайлович Малько, заслужений працівник культури України

Учитель

Особливе місце в поетичній творчості належить сільському трудівнику.

Читець

Комбайнер

Спокійний і щирий в розмові,

А часом буває різким.

Здається, у нього не брови –

Пшеничні тугі колоски.

Забувши про сон і про втому,

Він полем комбайна веде.

Повернеться пізно додому,

А тіло від втоми гуде.

В короткі хвилини присниться

Як в березні лан засівав,

І ще як шепоче пшениця,

Як жайвір у небі співа.

Після жнив як селом іти буде,

Витираючи хусткою лоб,

Уклоніться йому низько люди –

То землею іде ХЛІБОРОБ.

Учитель

Надзвичайно глибоко Володимиру Писаренку вдалося розкрити тему понівеченої, сплюндрованої війною жіночої долі. Для нього самого Велика Вітчизняна війна і почалася, і закінчилась іще в несвідомому дитинстві (поет 1940 року народження). Тож підростати хлопчику довелось уже разом із горем вдів та осиротілих матерів, які не діждались своїх синів.
Читець

Синів чекають матері

Синів чекають матері –

Така вже материнська доля.

Чекають з космосу, з морів,

Із заводських цехів, із поля.

З доріг повернуться вони,

З лиця водою змиють втому…

Та скільки їх,

Що ще з війни

Не повернулися додому.

Синів портрети в рушниках

В біленьких українських хатах,

В аулах, в юртах, в кишлаках

Зі стін всміхаються солдати.

А матері вночі не сплять –

Вони перегоріли снами.

В них одинаково болять

Серця за рідними синами.

Читець

Жінки над похоронками ридали,

Сум підіймався за найвищі гори,

I шикувались літери рядами,

Собою несучи у сім’ї горе.

Господарем заходив вечір в хату,

II а місяці повісивши кашкета.

І в розпачі ламала руки мати,

І вгору їх здіймала… Мов багнети.

Учитель

Багато віршів поет присвятив красі рідного краю, неперевершеним краєвидам Великої Багачки, її славній історії.

Читець

Великій Багачці

Я від тебе, Багачко, від плоті і крові,

Твоя пісня у серці моєму луна.

Я сьогодні тобі признаюся в любові,

Хоч відверто, не завжди взаємна вона.

Я люблю твої вулиці, в зелені, квітах,

Як каштани цвітуть, духмяніє бузок.

Я люблю милуватися вранці, як діти

Поспішають до школи на перший урок.

Я люблю твої площі, замріяні, тихі,

Білокорі берізки в ранковій росі.

Хай ніколи тебе не торкається лихо,

Аби ти розквітала у пишній красі.

Коловарка і Стігло, Середнє і Скелі…

Благодать же яка там – неначе в раю.

Так хотілось, щоб люди, заможні й веселі,

Проживали у цім благодатнім краю.

Велика Багачко, оберіг наш і наша надія,

Ти молодість наша і нами прожиті роки.

Ми всі твої діти, ми сьогодні з тобою радієм,

І як матері зичим: щасливою будь на віки!

Читець

Окраса Багачки

Окраса і гордість Багачки,

Він краю мого оберіг,

Як пісня красуні козачки,

Як батьківський рідний поріг.

Хоч в небі над ним пролітали

Важкі неспокійні віки,

Ні бурі його не зламали,

Не впав він від злої руки.

Він виріс, міцний і кремезний,

І днині розкаже новій,

Як в стужу гілки його мерзли,

Як в спеку палив суховій.

Він вистояв гордо і мужньо,

У трави не впала сльоза

В той час, як навколо потужно

Ревла, біснувалась гроза,

Ламала гілки – його руки,

Якими він світ обіймав,

Він блискавки витримав муки,

Як струм його тіло проймав.

Стоїть край футбольного поля,

Немов запасний воротар,

Вболіває за ігри з футболу,

На себе сприймає удар…

Стояти йому й не старіти,

І листям шуміть повесні.

Він сонечком буде зігрітий,

Дощі його вмиють рясні.

Учитель

Із безмежною синівською ніжністю, пише Володимир Писаренко вірші, присвячені світлій пам’яті мами, Олександри Сидорівни.

Читець

Спіраль життя

До моєї матусі

Непомітно підходить старість.

І колись маленькі

Непомітні морщини на обличчі

Стають все глибшими і глибшими.

І колись голубі очі

Сіріють і сіріють,

І товста чорна коса-краса

Стає все тоншою і білішою.

А невмолимий час

Все сипле і сипле

З свого вічного млина

На чорну косу біле борошно.

До моєї матусі

Непомітно підходить старість.

І забирає по краплині

Мамину вроду,

Рум’янець з її щік, силу.

Та мама завжди

Залишається для дітей красивою.

О, чудодії моєї планети! ,

Знайдіть ліки,

Щоб повернути матусі молоді літа.

… А матуся сидить на призьбі

І колише мою донечку,

Яка так схожа на свою бабусю

В її молоді літа.

Читець

Спішіть до матері.

І не баріться.

При зустрічі їй тепло усміхніться.

Чола її легесенько торкніться,

До неї, як в дитинстві, пригорніться.

Ми з нею будем сумувать й радіти,

Для неї і дорослі ми як діти,

Яких потрібно берегти й глядіти –

Нікуди нам від цього не подітись.

Невдячні, матерів ми забуваєм,

Листів не шлем, із святом лиш вітаєм

У помислах і мріях десь витаєм,

Лиш в горі ми про матінку згадаєм.

Забуде мати всі жалі і болі,

Проситиме у Бога дітям долі,

Молитись буде вечорами тихо,

Щоб відвести від нас біду і лихо.

Спішіть до матерів.

І не баріться. їм за життя у пояс поклоніться,

Їм в очі ніжно й щиро подивіться.

Спішіть.

Сьогодні.

І не запізніться.

Учитель

Володимир Писаренко віддав щиру данину й любовній ліриці. Він стверджував, що кохати ніколи не пізно. І цілий ряд поезії присвятив дружині Тетяні Іванівні.

Читець

Моя єдина

А вже літа на осінь повертають

І скроні забілила сивина,

Уже мене дівчата обминають,

Лиш ти лишилась вірною одна.

Моя кохана, моя єдина,

Чарівна, ніжна моя дружина.

Позаду нами пройдені дороги

Із синіми волошками в житах.

Були на них і прикрощі, й тривоги,

З сльозою радості і смутку на очах.

Цілую я твої ласкаві руки

І дякую за ніжні почуття.

І радують серця наші онуки –

Надія й віра в світле майбуття.

Моя кохана, моя єдина,

Чарівна, ніжна моя дружина.

Читець

Ти для мене свята і грішна,

Красне літо, люта зима,

Зла і добра, байдужа і ніжна –

Краще тебе у світі нема.

Ти як блискавка в небі чистім,

Як у серпні – пухнастий сніг,

Що упав на зелене листя.

Амулет мій і оберіг.

Лиш для тебе – веселка в небі,

Усміх проліска, ніжні слова….

Без лебідки сумує лебідь,

Без дощу не росте трава.

Не тримаю на тебе пращу,

Соловей хай літа кує…

Не міняйся, люба, на краще,

Залишайся, якою є.

Учитель

Крім дружини першими читачами Володимира Писаренка була дочка Оксана, педагог за освітою, син Олег – музикант, композитор, аранжувальник.

Читець

Дітям

Підростають синочок і донечка –

їм радіємо знову і знов.

Дві наші радості,

Два наших сонечка,

Нанта надія, щастя, любов.

Підростайте, мої пташенята,

Набирайтеся розуму й сил,

Щоб в польоті без мами і тата

Не зломила біда ваших крил.

Будьте мудрими, добрими, щирими,

Хай обходить вас блискавка й грім.

В горі і радості,

В юності й старості

Не забувайте про батьківський дім.

Підростайте, мої пташенята,

Набирайтеся розуму й сил,

Щоб в польоті без мами і тата

Не зломила біда ваших крил.

Учитель

До слова я запрошую сина Володимира Писаренка – Олега Володимировича

Учитель

Володимир Писаренко був прекрасним дідусем і любив понад усе своїх онуків і правнучка.

Читець

Мої внучата

Підростають мої внучата.

Шестеро їх – і всі дівчата.

Найстарша Наташа,

Потім Маша і Даша,. “-

Аня, Софійка, Настя –

Дай, Боже, кожній щастя,

Щоб красиве, сонцем не бідне,

Щоб дівчаток було воно гідне,

Щоб глибоке було, велике,

Багата і щедре, наче Великдень.

Підростають шестеро сонечок,

Берізоньок шість.

І кожна у дідуся і бабусі

Бажаний гість.

Як почнуть вони щебетати –

Веселкою розквітає хата,

Стає вона рукавичкою

З ведмедем, із зайчиком і лисичкою…

Жартують друзі (мораль така):

– Всі дівчата – і жодного козака!

Із-за жарту я не сварюся,

їм у відповідь усміхнуся.

В нашім краї женихів багато,

Будуть ще й козаки в нашій хаті,

Ще розів’ється роду гілка,

Ще не раз гукатимем: «Гірко!».

Світ сім’ю нову щиро вітатиме…

Життя – триватиме!

Учитель

Сьогодні на зустрічі – спогаді присутні онуки Володимира Писаренка Аня, Софійка, Настя. Запрошую до слова онучат, які поділяться спогадами про дідуся.

Учитель

А ще на зустрічі присутня Тетяна Олександрівна Москівець, яка добре знала поета і любила слухати його поетичні рядки. То ж вам слово.

Учитель

Вірші В. Писаренка читаються легко, вони мелодійні, багато з яких самі так і просяться на музику. До речі, Володимир Михайлович є автором багатьох текстів пісень.

До вашої уваги пісня на слова В. Писаренка «Вірності краса» у виконанні Констянтина Шияна, Наталії Проскури. Акомпонує заслужений працівник культури України Григорій Серьожкін

Учитель

Автор не прагнув до кількості, а більше дбав про якість своїх творів. Тому нелегко вибрати серед них щось найкраще, адже майже кожен вірш чи новела (а він прекрасно пред­ставив себе і в цьому жанрі) професійно довершені, западають в душу, хвилюють і спонукають до роздумів. А це чине найголовніше для творця красного письма.

Учитель

Багато можна говорити про поетичну майстерність Володимира Писаренка та, мабуть, краще за все скажуть його твори, якщо їх прочитаєш. І думаю правомірно ска­зав в одному зі своїх віршів автор:

Для чого пишу

До слова – слово.

Плекаю надію,

Що хтось і моїм

Рядкам порадіє.

Хтось пригадає

Перше кохання,

Нездійснені мрії,

Розчарування,

Батькову хату,

Дорогу до мами,

Яку не провідував,

Може, роками.

Хтось кривду пробачить

Колишньому другу,

На серці розтопить

Жалобу і тугу,

Смуток розвіє,

Полікує душу…

Ось ради цього

Й писати мушу.

Учитель

До слова запрошую керівника поетичної студії «ГАРТ» районного методичного кабінету, місцеву поетесу Іноземцеву Віру Юріївну 

Присвята Володимирові Писаренку

Проникливий погляд його обпікає нам душу,

А віршоване слово – вражає наші серця.

Вже він десь в небесах – з болем це сказати я мушу.

Та у віршах – він з нами. Така вже доля митця.

Так митця! Він творив свої роздуми-вірші.

Виливав свої думи у музику рим і рядків.

Малював нам пейзажі, за живопис зовсім не гірші.

Стаємо ми мудрішими від його віршованих слів.

Ми читаємо їх і вникаємо в сутність життєву,

Помічаємо те, що не бачили сліпо колись.

І воно тепер має для нас уже міру суттєву,

Ти звертаєш увагу на події, що колись відбулись.

Як вони на людину звичайну впливали,

Як несла вона в серці печалі свої і думки,

Як синів із війни матері з хвилюванням чекали,

І як землю плекали їхні руки завжди залюбки.

Тож у віршах своїх він завжди буде із нами,

І римоване слово його ніколи не зітре час.

Поетична душа його десь вита небесами,

Та у віршах своїх він тут, на землі, серед нас!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
35

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 коментарів

  1. Сценарій звичайно цікавий, але чому не дотримано усіх правил оформлення конспекту?Хіба на сьогоднішній день уже не потрібно розписувати на початку сценарію нічого?

  2. Надзвичайно цікавий та хвилюючий сценарій. Учителька добре продумала і майстерно розкрила всі етапи життя письменника. Такий комплексний підхід до життя видатних людей повною мірою розкриває не тільки творчість, а й фактори , що вплинули на розвиток особистості. Особливо хвилюючими були моменти зустрічі з родиною автора.

  3. Цікавий матеріал, перш за все захоплює вибір теми, бажання поділитися з учнями знаннями про видатну людину -поета- земляка. На заході присутні гості – не тільки слухачі, а й активні учасники дійства, які висловлюють свою думку, які розширюють бачення дітей. Все вдало підібрано, скомпоновано. Захід, я вважаю, вдалий і зачеплює душу слухачів. Гарно дякую.

  4. Зміст заходу добре продумано, простежується зв’язок із життям. Вдало дібрано вірші поета, у них простежуються його мрії, думки, переживання. Добре, що на зустрічі-спогаді Володимира Писаренка зібралися рідні, друзі, знайомі. Матеріал зможуть використати вчителі під час проведення уроків літератури рідного краю.