Основні протиріччя процесу навчання математиці

Автор: вчитель математики Тимащук Юлія Олегівна

Найважливішою особливістю суспільно-історичного розвитку є те, що воно йде шляхом вирішення протиріч. Діалектичний підхід до учбового і виховного процесу завжди був притаманний українській освіті. Аналіз проблеми протиріч і пошуку способів їх вирішення – є чи не найосновнішим завдання сучасної педагогіки, цьому питанню присвячені дослідження в різних областях пізнання.

У методиці навчання математиці до теперішнього часу не було цілісної концепції вирішення протиріч навчання математиці. Теоретичне дослідження протиріч в навчанні математиці і процесу їх вирішення здійснюється уперше. У рамках існуючих досліджень відсутня систематизація протиріч в навчанні математиці, не розкрита значущість їх вирішення для методики навчання математиці і реального навчального процесу.

Протиріччя стають рушійною силою навчання, якщо воно є змістовним, таким, що має сенс в очах учнів, а вирішення протиріччя явно осмисленою їми необхідністю [1].

Мистецтво учителя і полягає в тому, щоб, озброюючи знаннями учнів, послідовно підводити їх до завдань, що усе більш ускладнюються, і в той же час готувати до виконання цих завдань, з таким, проте, розрахунком, щоб виконання кожного нового завдання вимагало від учнів рівно стільки самостійної праці і напруги думки, скільки можуть проявити вони.

Напрошується питання: чи можна практично використати рушійні сили учбового процесу, створити умови, при яких учні у навчанні переживали б радість пізнання? Напевно, так.

Неодмінною умовою становлення протиріччя в якості рушійної сили навчання є співмірність його з пізнавальним потенціалом учнів. Якщо протиріччя між висуненим завданням і наявними пізнавальними можливостями учнів таке, що навіть при повній напрузі зусиль групи, що вчаться, в переважній більшості не в змозі виконати завдання і навіть не можуть виконати її в найближчій перспективі – таке протиріччя не стає рушійною силою вчення і розвитку, але може виявитися гальмом розумової діяльності учнів [2].

Українською школою накопичений величезний досвід активізації навчання школярів. Проте, проблема виховання творчої активності школярів досі не втрачає своєї актуальності. Рішення пов’язане з подоланням численних протиріч і ряду проблем, властивих процессу навчання [3].

Такими, наприклад, являються:

• протиріччя між об’ємом і змістом учбового матеріалу, які жорстко визначені програмою і природним прагненням творчо працюючого учителя вийти за її межі, розглянути те або інше питання в трактуванні, відмінному від прийнятої підручником;
• протиріччя між економічністю (що проявляються в повідомленні учнем готових знань і що призводять часто до формального їх засвоєння) і неекономічністю в часі індуктивних методів (широко використовуваних в проблемному навчанні і активізуючих самостійну пізнавальну діяльність школярів);
• протиріччя між повсякденною колективною навчальною роботою школярів і індивідуальними особливостями засвоєння ними знань, формування їх умінь і навичок, їх темпом і характером роботи;
• протиріччя між масовістю шкільної математичної освіти, що неминуче призводить до відомої стандартизації, і підкреслено індивідуальним характером пізнання (вихід з цього протиріччя в диференціації навчання на основі варіативної освіти і навчання);
• протиріччя між розвитком математики і методикою викладання математики, якщо математика розвивається надзвичайно швидко, то методика викладання математики, особливо в умовах масового навчання, розвивається набагато повільніше [4].

Типологія протиріч в навчанні математиці включає три основні типи цих протиріч : зовнішні, внутрішні, комбіновані.

Внутрішні – протиріччя, вирішення яких можливо на рівні реального учбового процесу, учбових матеріалів, учбового предмета математики і на рівні методологічного представлення математичної освіти.

Зовнішні протиріччя – протиріччя, вирішення яких можливо здійснити лише в процесі взаємодії методичної системи “Навчання математиці” і її зовнішнього середовища [4].

Комбінованими є протиріччя, вирішення яких здійснюється як на рівнях аналізу методичної системи “Навчання математиці”, так і зовні.

Основним протиріччям навчання є протиріччя між вимогами навчання, що постійно ускладнюються, і можливостями учнів. Основне протиріччя є рушійною силою процесу навчання, тому що воно невичерпне, як невичерпний процес пізнання [5].

Висунена одного разу і прийнята учнями пізнавальна задача перетворюється в ланцюг взаємопов’язаних задач, які викликають власне прагнення учнів до пізнання нового, невідомого і до застосування цього в житті. У здатності бачити пізнавальне завдання і прагненні знайти її рішення криється таємниця успішного навчання і розумового розвитку учнів.

Література

1. Саранцев Г.И. Методика обучения математике в средней школе: Учеб. Пособие для студентов мат. спец. пед. Вузов и ун-тов. – М.: Просвещение, 2002.
2. Бевз Г.П. Методика викладання математики: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1989. – 367с.
3. Шапорииський С.А. Навчання і наукове пізнання. —М.,1981
4. Пидкасистый П.И., Портнов М.Л. Искусство преподавания. – М.: Педагогическое общество России, 1999.
5. Слєпкань З.І. Методика навчання математики: Підруч. для студентів матем. спеціальностей пед. вузів. – К.: Зодіак-ЕКО, 2000. – 512с.