Просвітницька діяльність щодо толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних дітей у дошкільному навчальному закладі серед педагогів та батьків

Автор: завідувач Драчова Ольга Фаїлівна

Зміст

• Вступ
• Проблема дітей, які живуть з ВІЛ або яких торкнулася епідемія ВІЛ-інфекції, в освіті
• Організація навчання та виховання дітей, які живуть з ВІЛ або яких торкнулася епідемія ВІЛ-інфекції
• Робота з педагогами дошкільного навчального закладу. Практичний семінар для педагогів
• Робота з вихованцями у рамках проведення «Тижня безпеки». Заняття з валеології «Бережи своє здоров`я – дбай про себе змалку»
• Робота з батьками
• Школа молодих батьків
• Висновки
• Додатки
• Пам’ятка
• Круглий стіл. Перегляд фільмів про людей з ВІЛ та СНІД
• Список використаної літератури

Актуальною темою сьогодення є формування національної та громадянської самосвідомості особистості в умовах поліетнічного освітнього середовища. Толерантне та чоловічне відношення до людей хворих, з обмеженими можливостями, інвалідів або просто інших – один з напрямів цієї роботи.

У світі зараз дуже загострюється проблема зараження на ВІЛ (вірус імунодефіциту людини, що вражає клітини імунної системи і перешкоджає їх нормальному функціонуванню) та СНІД(синдром набутого імунодефіциту – стан, який виникає на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції й характеризується розвитком різних інфекційних і/або онкологічних захворювань унаслідок істотного руйнування імунної системи організму). З кожним роком хворих стає все більше і більше.

В Україні проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу посилюється ще через те, що не припиняється зростання числа хворих. Домінуюча за інерцією минулих офіційних установок орієнтація на анонімність медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих стає важким завданням, по-перше, через зростання чисельності хворих та складності збереження анонімності процесу лікування; по-друге, через неможливість і непотрібність їх соціальної ізоляції; по-третє – політична ситуація в країні.

Протягом 2012 року в Україні офіційно зареєстровано 20 743 нових випадки ВІЛ-інфікування, зокрема серед дітей віком до 14 років – 4 069 випадків.

Водночас в останні роки спостерігається стала тенденція до зменшення частки випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію у віковій групі 15–24 роки серед усіх уперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції (з 22,8% у 2003 році до 9% у 2011 році), що може свідчити про певну стабілізацію епідемічної ситуації щодо ВІЛ-інфекції, так як молодь поступово починає надавати перевагу менш ризикованому стилю поведінки.

Однак зростання кількості випадків гетеросексуального шляху передання та частки ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку спричинило збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. Незважаючи на те, що немовлята спочатку мають позитивний результат на антитіла до ВІЛ за рахунок материнських антитіл, більшість із них є ВІЛ-негативними. Діти, народжені ВІЛ-інфікованими жінками, у яких ВІЛ-статус не підтвердився у віці 18 місяців і пізніше, знімаються з диспансерного обліку. І хоча в країні й спостерігається прогрес у профілактиці передання ВІЛ від матері до дитини, загальна кількість дітей із підтвердженим ВІЛ-позитивним статусом продовжує зростати. На 1 січня 2012 року під наглядом перебувають 2 722 дитини, в яких діагноз ВІЛ-інфекції підтверджено, зокрема 752 дитини хворі на СНІД та 6 735 дітей в стадії підтвердження діагнозу ВІЛ-інфекції.

Аналіз офіційних даних щодо поширення ВІЛ-інфекції свідчить, що епідемія триває з тенденцією до дальшого зростання в усіх регіонах України, але поширення по країні нерівномірно. Найбільше ВІЛ-інфікованих в Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях.

За результатами дослідження, проведеного Міністерством охорони здоров’я України спільно з Світовим банком (за фінансової підтримки Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні, Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та за технічної допомоги ЮНЕЙДС), точна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні не відома.

Оскільки через те, що раніше питання ВІЛ та СНІДу не мало розголошення в нашій країні, зараз багато людей не має реальної інформації щодо цих хвороб. А саме невідоме пробуджує в них найбільший страх перед   цими невідомими хворобами і на основі цього страху люди намагаються сторонитися хворих на них. Для того, щоб позбутися «білих плям» в питаннях ВІЛ та СНІД і покращити ставлення до хворих на них, в Україні та цілому світі створено низку організацій. Найбільш відомими організаціями та волонтерами в даній сфері є: фонд Олени Франчук «АНТИСНІД», Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, ВОЗ, ЮНЕСКО, Терье Андерсон, Кофі Аннан, Річард Гір, Фонд по боротьбі з дитячим СНІДом Елізабет Глейзер, Уильям Клінтон, Нельсон Мандела та багато інших. Всі ці люди внесли великий вклад в зупинення розвитку СНІДу в світі та нормалізацію життя людей, які хворі на нього.

Вирішення проблеми толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних людей дуже важливе, адже всі ми люди і не можемо ще більше пригнічувати людей, яким не поталанило заразитися цією хворобою. Зараз важливо навчитися підтримувати хворих людей та допомагати їм. Головним завданням для себе я поставила в рамках вирішення цієї проблеми – ознайомлення працівників мого закладу та батьків вихованців з правилами поводження себе з такими хворими, та надання повної інформації стосовно ВІЛ та СНІД. На мою думку, формування толерантного відношення лежить через пізнання та розуміння реальної інформації стосовно цих хвороб, а також подолання внутрішніх бар’єрів на шляху до цього розуміння за допомогою різних засобів.

Я працюю над проблемою формування толерантного відношення до ВІЛ позитивних людей та профілактики захворювання на ВІЛ та СНІД з 2011 року. За цей час мною була розроблена методика проведення просвітницької діяльності серед працівників закладу та батьків вихованців, стосовно ВІЛ та СНІД, а також по формуванню толерантного ставлення до людей, що заражені цими хворобами. Донесення цієї інформації до людей, які оточують дитину, має дуже велике значення, адже саме батьки та вихователі формують поведінку дитини, ставлення до навколишнього. Тому, якщо вони стануть більш обізнаними в цих питаннях та більш толерантними до хворих, це в подальшому знизить ризик зараження дорослих та особливо їхніх дітей, а також допоможе з дитинства виховати доброзичливе, чутливе ставлення до людей з вадами у дітей. Бо толерантність – соціологічний термін, що позначає терпимість до іншої людини, тобто її способу життя, стану, поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань, які відрізняються від ваших. У контексті епідемії ВІЛ‑інфекції термін «толерантність» означає прийняття людини, інфікованої ВІЛ, визнання її прав, ставлення до цієї людини як до рівної собі.

Цим питанням я зацікавилась ще тому, що в наш час дуже знецінилося людське життя. Вносити добро, благородство у души дітей, їхніх батьків – хіба це не головна мета вихователя?! Тому наш дошкільний заклад починаючи з 2012 року розпочав роботу за програмою «Формування толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних дітей у системі шкільної та дошкільної освіти» в рамках   проекту   «Покращення життя ВІЛ- позитивних дітей та їх сімей», який впроваджується Всеукраїнською благодійною організацією «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»   у   партнерстві   з   Фондом Олени Франчук   «АНТИСНІД».

В рамках виконання своєї роботи я використовую наступні методи:

• проведення круглих столів та семінарів;
• перегляд тематичних фільмів;
• інтерактивні заняття;
• робота з дітьми в ігровій формі;
• тестові завдання та анкетування.

Весь цей комплекс заходів направлений на те, щоб крок за кроком формувати толерантне ставлення у батьків та педагогів до ВІЛ-позитивних людей. Такі заходи допомагають не тільки доносити інформацію до слухачів, але й на кожному етапі за допомогою, анкет та опитувань аналізувати відношення батьків та вихователів до цієї проблеми.

В якості головних завдань моєї роботи, я можу виділити наступні:

1. Надання достовірної і повної інформації з проблеми
   ВІЛ/СНІДу.
   2. Формування толерантного відношення до цієї проблеми і людей, що живуть з ВІЛ.
2. Розвиток необхідних знань і навиків, які зменшують схильність молоді до ризикованої поведінки.
3. Посилення мотивації до здорового способу життя.
4. Надання інформації стосовно безпеки спілкування з хворими та правилами надання їм першої допомоги.
5. Створення гарної середи, співпраця з батьками, педагогічним колективом, закладами охорони здоров’я та громадськими організаціями, що функціонують у цій сфері.

Отже узагальнюючи все вище сказане, я роблю висновок про те, що дана робота головним чином направлена саме на дітей, на їхню безпеку. Хоча, я проводжу основну роботу з батьками дітей та вихователями, все ж головною ціллю для мене є безпека дітей в майбутньому. Тому я вважаю, що ця робота є дуже доцільною в рамках дитячого садка, адже вихователі та батьки – провідники для дітей у цей світ і саме від того, наскільки вони освічені та від їх внутрішніх якостей, в повній мірі залежить майбутнє життя та світогляд дитини.

В цій роботі надаються декілька прикладів роботи з педагогами та батьками дітей, які можна використовути в житті закладу.