Стилістичне навантаження приголосних в українській дитячій поезії

Автор: Вчитель початкових класів Остапенко Ірина Михайлівна

Приголосні відіграють суттєву роль у формуванні звучності будь-якої поезії для дітей: певне співвідношення голосу й шуму, твердості та м’якості створює необхідні акустичні умови для зацікавлення дитини та сприяння кращому запам’ятовуванню вірша. В даній статті роведено аналіз функціонування фонем в українській дитячій поезії, який дозволяє визначити, що найхарактернішими властивостями консонантів, як виявили кількісні підрахунки, є глухість і твердість. Саме така фонемна організація разом з відповідним ритмом та інтонацією дає необхідний емоційно-акустичний ефект, що відповідає основному призначенню дитячої поезії.

---

 

Приголосні відіграють суттєву роль у формуванні звучності будь-якої поезії для дітей: певне співвідношення голосу й шуму, твердості та м’якості створює необхідні акустичні умови для зацікавлення дитини та сприяння кращому запам’ятовуванню вірша.

Надзвичайно інформативним засобом визначення емоційно-експресивного тону вірша є, на нашу думку, установлення процентного співвідношення консонантів, розрізнюваних за ознакою участі голосу й шуму в їхньому творенні. На основі статистичних досліджень ми дійшли висновків, що глухі фонеми (45,5%) переважають як над дзвінкими (15,8%), так і над сонорними (38,7%). Загалом у дитячій поезії порівняно з іншими різновидами мовлення (див. [4, 303]) найбільше глухих фонем, тоді як сонорних – значно менше. Отже, українська дитяча поезія становить окрему своєрідну групу, у системі консонантів якої глухі шумні приголосні займають перше місце.

Залежно від кількості фонем, виділених за ознакою використання голосу й шуму в їхньому творенні, ми виявили два типи поезії: 1) у якій переважають глухі шумні звуки; 2) з домінантною кількістю сонорних. Найбільшим за кількістю текстів є перший тип (67% зразків від загальної кількості), удвічі менше віршів другого типу (31%).

Згідно з теорією звукосимволізму, представленою в українському мовознавстві В.В.Левицьким, фоносемантичною відповідністю глухих шумних приголосних є легкість [2; 21]. На наш погляд, саме ця ознака зумовлює використання у фонетичній структурі дитячої поезії першого типу великої кількості таких звуків (глухі сонанти дають помітний акустичний ефект, який сприяє якнайкращому запам’ятовуванню дитиною). Проаналізуймо, наприклад, вірш:

Колисочка хить-хить,               г с г г г г г г г*

А Панасик спить-спить.          г с г г г г г г г г

Колисочка хитнулася,                г с г г г г г с с г

Панасику гикнулося.                   г с г г д г с с г

Воріточка скрип-скрип,            с с г г г г г с г г г с г

А Панасик спить-спить,          г с г г г г г г г г

Воріточка вклякнулася,             с с г г г с г с г с с г

Панасику проснулося.                г с г г г с г с с г

(Д.Довженко)

(*г – глухі приголосні, с – сонорні, д – дзвінкі)

Він має велику кількість глухих фонем, їх у 2,6 раза більше, ніж сонорних та у 59 разів більше, ніж дзвінких (відповідно 59, 23, 1).

Дитяча поезія повинна викликати приємні емоції, тому в ній максимально використовуються зімкнені приголосні, що мають семантичну ознаку «приємність», і мало вживаються консонанти, які викликають неприємні асоціації (щілинні, дрижачі, африкати).

Поезій другого типу менше, ніж першого. У них, порівняно з попереднім типом, помітно зростає число бокових, дрижачих, африкатів. На підтвердження цього наводимо приклад:

 

Ворон ворону кричав:                 с с с с с с г с г с

– Ти у мене сир украв!               г с с г с г с с

Ворон ворону сказав:                 с с с с с с г г д с

– Я не крав, а просто взяв!       с с г с с г с г г с д с

(Г.Чубач)

У цьому вірші найбільшого поширення серед приголосних набули сонорні, їх у 2,5 раза більше, ніж глухих та у 13 разів більше, ніж дзвінких (відповідно 27, 11, 2). На початку вірша спостерігаємо функціонування лише сонорних консонантів, у кінці їх кількість помітно зменшується.

 

Залежно від кількості фонем, виділених за ознакою участі голосу й шуму в їхньому творенні, вирізняємо групу дитячих поезій, які не належать ні до першого, ні до другого типів. Таких різновидів дуже мало – близько 3% від загальної кількості досліджуваних текстів. У системі приголосних таких віршів функціонує однакова кількість сонорних та глухих консонантів, серед них зустрічаються і дзвінкі. Наприклад:

Індик в миску воду лив.               с д г с с г г с д с с

Індик шию довго мив.                 с д г г с д с д с с

Індичатко помагало –               с д г г г г с д с

Індика за хвіст тримало.         с д г д г с г г г с с с

І гусак почав сваритись:          д г г г г с г с с г г

– Індики, та годі митись!        с д г г д д с г г

(Г.Чубач)

У наведеному вірші 24 сонорних і 25 глухих звуків. Дзвінких приголосних – 13. Більшість сонорних використовується на початку твору, тоді як кількість глухих збільшується наприкінці. Завершують вірш склади переважно із шумними.

Спостереження над системою приголосних у дитячій поезії дозволяють виявити загальну тенденцію до максимального використання глухих консонантів. Очевидним є той факт, що в дитячій поезії функціонують й інші фонеми, передусім сонорні, які є одним з елементів милозвучності мови, вони забезпечують повільний і приємний характер дитячої поезії. Загальною закономірністю є реалізація сонорних фонем на початку вірша, у кінці функціонують переважно глухі приголосні. Саме така фонетична організація відповідає змісту і призначенню досліджуваної поезії, вочевидь, створюване акустичне тло сприяє кращому засвоєнню вірша дитиною.

Поширення та коефіцієнт функціонального навантаження твердих і палаталізованих фонем у сучасній українській літературній мові «становить відповідно 68,7 і 31,%» [4; 314]. У дитячій поезії палаталізованих звуків значно менше – 20,2% від загальної кількості приголосних фонем, відповідно, твердих консонантів – 79,8%.

Якщо ж визначити коефіцієнт функціонального навантаження м’яких, пом’якшених і твердих звуків, то отримаємо результати, що свідчать про мінімальну реалізацію напівпом’якшених варіантів фонем – 2,4% від загальної кількості приголосних. Навантаження м’яких і твердих дорівнює 17,8%.

В українській дитячій поезії наявні такі вірші, у яких м’які та пом’якшені фонеми відсутні. Наприклад:

Шиншила Башила                       т т т т т т т

Шапочку шила.                            т т т т т т

Шила-шила – не дошила           т т т т т т т т

І без шапочки ходила.                т т т т т т т т т

(Г.Чубач)

Існують вірші, у яких відсутні напівпом’якшені приголосні, а палаталізованих невелика кількість (8 порівняно з 69 твердими):

Наша киця довго спала             т т т п т т т т т т

А прокинулась, сказала:           т т т т т п т т т т

– Хочу сала!                               т т т т

Але сала я не мав,                      т т т т т т

То цукерку киці дав.                 т т т т т т п т т

Киця вусом позіхнула,               т п т т т т п т т

Киця носиком зітхнула            т п т т т т п т т т т

І сказала тихо: – Няв!            т т т т т т п т

Ти про мене набрехав             т т т т т т т т т т

(Г.Довженко)

Зустрічаються зрідка й поезії з більшою кількістю напівпом’якшених, ніж пом’якшених і м’яких фонем, хоча загалом переважають тверді:

Вишневий цвіт                 т т т т м п н т

З вишневих віт                 т т т т т т н т

Вишневий вітер               т т т т м н т т

Звіває цвіт.                       п н т м п н т

(П.Тичина)

Отже, аналіз функціонування фонем в українській дитячій поезії дозволяє визначити, що найхарактернішими властивостями консонантів, як виявили кількісні підрахунки, є глухість і твердість. Саме така фонемна організація разом з відповідним ритмом та інтонацією дає необхідний емоційно-акустичний ефект, що відповідає основному призначенню дитячої поезії.