Яке місце поезії в житті дитини?

Дослідження, проведене в 90-х рр. XX ст. співробітника­ми Державної бібліотеки України для дітей, виявило, що чи­тацькі інтереси, літературні смаки дітей рідко пов’язані з по­езією — це лише 9 % опитаних, «що з огляду на українську ментальність в розрізі емоційності, поетичності й ліричності повинно насторожувати і вивчатись».

Опитування, проведені співробітниками лабораторії ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, показали поступове зменшення зацікавленості поезією в учнів початкових класів (від першо­го до четвертого). Якщо аналіз відповідей шестирічних пер­шокласників свідчить, що переважна більшість дітей полюб­ляє слухати, читати й вивчати напам’ять поетичні твори, то опитування учнів четвертих класів показало, що за власним бажанням буде читати й вивчати напам’ять вірші лише п’ята частина класу. На думку батьків і вчителів, у цей період учні зіткаються з проблемами, пов’язаними з технікою читан­ня, вивченням віршів напам’ять, і як наслідок — поступо­во втрачають інтерес і бажання читати. Вислів «Подобається займатися тим, що вдається» досить точно характеризує цю ситуацію.

У підлітковому віці багато хто переживає сплеск віршо- творення, але з часом у переважної більшості це минає, за­лишаючи лише приємні світлі спогади. Про значення цього періоду в розвитку людини писав відомий дослідник психо­логії творчості Л. С. Виготський: «Смисл його в тому, що воно [віршотворення] поглиблює, розширює та прочищає емоційне життя дитини, що вперше пробуджується й на­лаштовується на серйозний лад, і, нарешті, значення його в тому, що воно дозволяє дитині, вправляючи свої творчі устремління й навички, оволодіти людським мовленням, цим найтоншим та найскладнішим засобом формування й передачі людської думки, людського почуття, людського внутрішнього світу».

Саме в цей період в житті багатьох дітей спостерігається дивна ситуація, про яку у свій час писав В. О. Левін, на­явність бажання віршувати може відбуватися паралельно зі зменшенням, а іноді навіть припиненням читання віршів і читання взагалі. На думку дослідників дитячого читання, це пояснюється тим, що в переважній більшості діти «про­ходять» поезію в школі, а не читають для душі, для себе. Те, що вивчається примусово, як обов’язкове, програмне, зазви­чай не залишає значного відбитку в дитячій свідомості, куль­турі, житті.

Читацькі й письменницькі вміння дещо подібні: вони повинні вміти співпереживати, «вживатися» в запропонова­ні обставини, володіти поетичною мовою тощо. Тому період віршотворення найбільш потрібний не для того, щоб стати в майбутньому письменником, поетом, а для того, щоб на­вчитися тонше відчувати радість поетичного сприйняття сві­ту, естетичну насолоду, розвивати свій емоційний світ.

Але не треба впадати у відчай. Батьки можуть зробити багато чого для духовного розвитку дитини. Однак перш ніж говорити про те, як це робити, пропонуємо дорослим відпові­сти на такі запитання:

• Назвіть своїх улюблених поетів. Чи є серед них ті, яких ви не вивчали в школі?
• Які вірші цих поетів ви можете процитувати?
• Як часто у вашому читанні зустрічається поезія?
• Які вірші ви хотіли б, щоб знала ваша дитина?