mail@urok-ua.com

Урок літератури рідного краю, 7 клас

Автор: учитель української мови та літератури Каленіченко Інна Миколаївна

Учитель робить акцент на важливості сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної, моральної, культурної цінності народу; удосконалювати навички виразного читання та аналізу поетичного твору, розвивати мовлення учнів, пам’ять, вміння працювати в групі, обґрунтовувати власні відповіді, думки, міркування і висновки; сприяти вихованню краси і сили художнього слова, любові до Батьківщини, патріотизму, виховувати естетичні смаки; допомогти осмислити історію рідного краю – Великобагачанщини, формувати національну свідомість, патріотизм, стимулювати самоудосконалення і саморозвиток особистості на прикладі життєвого і творчого шляху поета-земляка.
Тема розкрита глибоко і всебічно. Додатки змістовні і оригінальні, надають роботі цілісності, підкреслюють її практичну спрямованість. Матеріали корисні для використання вчителями української мови та літератури, студентами філологічних вузів, учнями.


 

Тема. Література рідного краю. «Шлях життєвий – дорога терниста» (Вшанування пам’яті поета-земляка Володимира Бодні).

Мета: ознайомити членів районної поетичної студії «ГАРТ» із багатогранністю творчості Володимира Бодні, автора поетичних збірок «Межа неможливості» (2008), «Гомін тисячоліть» (2009), «Сонячні вітрила» (2012), члена Полтавської спілки літераторів; проаналізувати тематичне багатство віршів, палітру художніх засобів; розвивати навички виразного читання та розуміння ліричних творів, творчі здібності учнів, увагу, уяву, пам’ять; допомогти осмислити історію рідного краю – Великобагачанщини, формувати національну свідомість, патріотизм, стимулювати самоудосконалення і саморозвиток особистості на прикладі життєвого і творчого шляху поета-земляка.

Обладнання: збірки поезій Володимира Бодні «Межа неможливості» (2008), «Гомін тисячоліть» (2009), «Сонячні вітрила» (2012), фотографії із сімейного альбому

На дошці вислови:

Стежинами прогрітими

Водночас з первоцвітами

Я починав життя.

24.08.1992 р.

Не панікуй, не підгинай коліна,

Мобілізуй незмірну силу духу, –

На всю планету ти ж один-єдиний…

Іди вперед, іди, і вічність рухай!

19.06.2011 р.

Перебіг уроку (засідання поетичної студії)

Ведуча (вчитель)

Мелодія душі

За покликанням душі

Ми зібрались у творчім колі,

Різні плани в нас у житті,

Вдачі різні, різні долі.

Нас любов до слова, пісні,

До мистецтва поєднала,

Що таланти є у неї

Україна завжди знала.

Хай мелодії душі

Звучить у кожному із нас,

Хай почують її люди,

Бо давно настав вже час.

Всім відомо, що краса

Збереже складний наш світ,

Щире слово, чуйне серце

І душі палкий політ.

Ведуча (вчитель)

У середні віки у французькому місті Шартрі будували собор. Якось трьох тачечників, які виконували однакову роботу – перевозили тесаний камінь, запитали: «Слухайте, друзі, що ви робите?»

Перший робітник похмуро глянув на того, хто запитував, і роздратовано відповів:

  • Тобі що повилазило? Не бачиш – камінь тягаю на майданчик, хай йому грець!

Другий спокійно сказав:

  • Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини.

А третій розігнувся, витер спітніле чоло, гарно посміхнувся і з гордістю промовив:

– Я будую Шартрський собор!

Ідея цієї легенди актуальна й нині: праця – не лише нестерпний тягар чи тільки засіб для матеріального забезпечення, а найперше – джерело творчості й праці. Саме творчість і праця є гарантом успіху небайдужих, цілеспрямованих людей, які сьогодні зібралися на засідання.

Слово має керівник районної поетичної студії «ГАРТ» Віра Юріївна.

Виступ Віри Юріївни

Ведучий 1

Я можу бачити, чути, думати, діяти. Тобто в мене є все, щоб жити, бо: життя – це шанс. І я скористаюся ним.

Ведучий 2

Життя – це краса, якою я милуюся.

Ведучий 1

Це мрія, яку я здійснюю

Ведучий 2

Це виклик, який я приймаю

Ведучий 1

Це обов’язок, який я виконую

Ведучий 2

Це цінність, скарб, який я бережу

Ведучий 1

Це любов. Я насолоджуюся нею

Ведучий 2

Це таємниця, яку я пізнаю

Ведучий 1

Це безодня невідомого. Я не боюся цього

Ведучий 2

Це пам’ять про минувшину, про наших предків, про старші покоління.

Ведучий 1

Пам’ять про наших предків становить головне багатство нашої душі. Адже для того, щоб ми зараз жили й були такими, які ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство. Та й у нас самих – пряме продовження моральних, культурних, історичних цінностей дідів і прадідів. Пам’ять про земляків – священна. «Під кожною могильною плитою – світова історія», – говорив Г. Гейне. І дійсно, кожна людина неповторна у своїй індивідуальності, кожний залишає свій слід у житті, пам’ять про свої справи, думки.

Ведучий 2

Саме минулі покоління створили нас теперішніх, підняли наші думки й почуття до вершин людської мудрості. Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам’яті слід тої людської краси, той вогонь, що висвітлював життя, вогонь наших дідусів та бабусь, що вони передали нам, а ми передамо нашим нащадкам.

Ведучий 1

Ми повинні берегти пам’ять про тих, хто відійшов у вічність, тому що, як сказав В. А. Сухомлинский, у кого немає в душі минулого, у того не може бути й майбутнього.

Читець

Пролітають роки непомітно,
Наче птах їх несе на крилі.
І хоч прагнемо в небо блакитне,
Ще долаємо шлях на землі.

Шлях життєвий – дорога терниста,
Дай нам, Господи, сили дійти
До Небесного вічного міста,
Де Христос зустрічає святих.

На землі все як пара дочасне.
Все мінливе, мов подих вітрів.
Та чекає на нас вічне щастя
В небесах, де Володар світів!

Ведуча (учитель)

Час невблаганний. Він точить дерево, камінь, нищить архітектурні шедеври. Але багато може зробити людина-госпродар, якщо вона шанує свої корені, вбачає в минулому зв’язок поколінь, вміє бачити і слухати, хоче знати свою історію.

Сьогодні, ми пошановувачі українського слова, зібралися, щоб вшанувати пам’ять нашого земляка, який відійшов у вічність, Володимира Олексійовича Бодні. 26 березня 2015 року минає рік як перестало битися серце прекрасної людини, справжнього патріота рідного краю.

Свічу вічності я запрошую запалити Віру Юріївну. Не знаю чого в цій жінці більше – учителя, методиста чи керівника робіт Ман чи поетичної студії? А врешті, інколи мені здається, що забуває замислюватись над земними мірами і …віршує, чи то пак, віншує Слово. Воно у Віри Юріївни є фахом, сенсом життя і посередником, що об’єднує юні серця.

Віра Юріївна запалює свічу вічності біля портрета В.О. Бодні

Ведучий 2

А тепер ближче познайомимося з поетом-земляком. Володимир Олексійович Бодня народився 16 квітня 1949 року в селі Копилова Новомосковського району Дніпропетровської області в селянській, багатодітній родині (нині на карті України цього села немає, в документах є Воскресенівка, село за кілометр від Копилови).

Читець

А над селом…

 Моїй Копилові, усім зниклим селам України

А над селом – незнана тиша,

А у селі – ані хатини,

У нім було святе і грішне,

А нині тут – ані людини.

Було й нема, лишилось слово,

Оте єдинеє, святе:

Наша велична Копилова,

Село прадавнє і просте.

05.04.2000 р.

Ведучий 1

У сім’ї було восьмеро дітей. У січні 1956 року батько Олексій Платонович Бодня помер. Сльози на очах, від біди стискається серце, коли уявляєш, як невимовно тяжко було матері Володимира Олексійовича піднімати на ноги дітей. Мати Віра Іванівна прожила 93 роки.

Читець

Мамин плач

Мама плакала рідко,

Хоч тягнулась в дві жили.

Але плакала гірко,

А точніше – тужила.

В хаті пустка неначе,

Сум в оселі витає..

Ну а мама все плаче

І крізь плач промовляє.

Про життя, про вдовине,

Про тяжку свою долю.

Мовчимо, бо не спиним,

Тяжко слухаєм, з болем.

Ми вже будемо кращі,

Ви не плачте лиш, мамо.

Та не чує нізащо,

Лиш тужить так само.

А як викричить болі

І опухне від плачу –

Розпрямиться поволі

І працює ще тяжче.

Мовчазна, невесела.

Зробить все, нагодує,

Але сміху в оселі

Ніхто довго не чує.

Стихне гамір дитячий,

Мовчки всі помагаєм,

Бо коли мама плаче –

Це вже горе загальне.

Вона плакала рідко,

Як терпіть вже несила,

Але плакала гірко,

А точніше – тужила.

Не забуду до смерти

Я цей плач неможливий,

Коли дозволу вмерти

Мама в Бога просила.

Та Господь дав їй силу,

Наказав довго жити.

Вона діток зростила

І живе ще на світі.

Все пішло вже на краще,

Але й нині буває:

Мама знов гірко плаче,

Коли нас проводжає.

01.02.2004 р.

Ведучий 1

У дитинстві Володимир не зазнавав розкошів, жили дуже бідно. Не довелося йому зазнати ласки ні дідусів, ні бабусь, бо всі вони померли у Голодомор 1933 року, який скосив, крім них, ще й обох прадідів Володимира.

Читець

Було дитинство в мене полинове…

Було дитинство в мене полинове,

Хоча траплялися і чебреці.

Серед краси степів, садів вишневих

Я починав іти по світу цім.

Курні шляхи земель козацьких, запорізьких

Лягали щедро до дитячих ніг:

Іди, козаче, бо ж іти неблизько…

І я ступив за батьківський поріг.

Горіли маки польові прощально,

І ковила горнулася до ніг…

Який це біль – іти в незнані далі

Від батьківських стежин, від маминих доріг…

Сльозами бризнули найтонші струни,

І камінь у душі на все життя повис.

Та я ішов, гарячий, самовпевнений і юний,

Минаючи краї, де народився, жив і зріс.

Мені і досі сняться ті прощальні маки

І ніжні хвилі дорогої ковили.

Ось і сьогодні уві сні я знов заплакав,

Бо вкотре був в своїм краю малим.

23.02.1997 р.

Ведучий 2

Дитинство скрашувала своєю чарівністю природа рідного краю. Виростав у природному раю біля витоків річки Кільчені, правої притоки Дніпра. У школі вчився легко, був одним з кращих учнів. Вдячний учителям: першій учительці Олександрі Харитонівні Ведмідь, учителеві історії Федорові Даниловичу Рибалку, вчительці німецької мови Раїсі Олександрівні Бабко, Михайлові Тимофійовичу Дикому за знання і науку життя.

Ведучий 1

Писати почав у 5-6 класі (дружні шаржі на шкільних товаришів). Перший вірш «Зима» був надрукований у районній газеті «Новомосковська правда» у січні 1963 року. Пізніше друкувався у місцевій пресі Запорозької та Полтавської областей.

Ведучий 2

У 1966 році закінчив Голубівську середню школу, а у 1967-1971 роках з відзнакою – Полтавський педагогічний інститут. Під час навчання був головою студентського наукового товариства.

Ведучий 1

В армії служити випало у ведмежому закутку Росії – Верхньокамському районі Кіровської області (місце заслання деяких більшовиків).

Ведучий 2

Працював учителем історії та німецької мови спочатку на Дніпропетровщині, потім на Великобагачанщині у селі Красногорівка – в школі та ПТУ-49. Коли вийшов на пенсію за вислугою років, тоді з’явився час упорядкувати свою першу поетичну збірку «Межа неможливості».

Ведуча (учитель)

Говорять, що поряд з успішним чоловіком має бути не менш успішна жінка. Та котра підтримує й надихає, розрадить при необхідності. Дружина – вірний друг і порадник, янгол-охоронець. Господь подарував Володимирові Олексійовичу людину, яка стала центром його всесвіту, радістю, гордістю, з якою крокував по життю. Разом виховали донечку, онуків Аллу й Оксану.

Диво

А.Сулименко

У юної у Аллочки

На щічках чари-ямочки,

І радість на вустах бринить.

Не юнка – диво-грація.

Тополя чи акація –

Ніхто не знає ще.

Вона біжить, мов грається,

Їй світ весь усміхається,

А ув очах – блакить.

Говорить – сипле жартами,

Гетьмана лише вартая –

Така чудо-краса.

Дивлюсь – не намилуюся,

Замру і сам не зчуюся:

Ну ж диво неземне!

В ній все вкраїнське, ріднеє,

Олімпу, навіть, гіднеє,

Богиня – між богинь!

28.01.2005

До слова запрошую Вас, Людмило Дем’янівно.

Виступ Бодні Л.Д.

Читець

Онуки скажуть

Та де ж така і в кого мова?

Такі пісні й рушники?

Така душа і добре слово,

Яким жили діди й батьки?

У кого верби і калина,

І хліб такий ось запашний?

У кого ще є Україна,

Де степ, мов вишитий рушник?

Ці поетичні рядки належать Володимирові Олексійовичу, якому доля дарувала рідкісний талант, у душі якого посіяно добро і красу. Спробуємо поглянути на світ очима автора цих поетичних збірок, зануритися в таїну його життя й творчого пошуку.

Ведучий 2

Найболючіша проблема для кожного з нас – це Україна, її багатовікові прагнення й болі, переживання і доторк до історії державотворення. Для Володимира Олексійовича це також була болюча тема. Його поезія – щира сповідь сина перед матір’ю-Україною. Болить душа, огортає туга за тим, що не збулося, сором за розтерзане чварами сьогодення держави. Спокій знаходиш у його поезіях і віру в щасливе майбутнє.

Читець

Ще Україна – не Україна

Ще Україна – не Україна,

Хоча і дибає по світу.

Вона – натяк на ту єдину,

Яку ще треба народити.

В серцях, в умах, в душі і наяву,

Омріяну, могутню і щасливу.

Про неї мрію, цим живу,

Бо вірю в українське диво.

Його коріння в пройдених віках.

Воно проб’ється крізь брудне і нечестиве –

Сліпучим сонцем, баченим у снах…

Я вірю в українське диво!

13.12. 2009 р.

Ведучий 1

Мандрівка на береги дитинства – велика внутрішня потреба, бо всі ми родом із звідти. Чарівний спогад гріє душу, потаємні струни бринять, змушуючи пам’ять линути далеко туди, де бере початок мамина колискова пісня, ласка, ніжність, татова турбота, дитячий безтурботний сміх.

Читець

Віддав би все

Віддав би все, що нині маю,

За день, що потонув в імлі.

За день отого диво-раю,

Коли ми всі були малі.

Такі малі, що поміщались

На ледь протопленій печі.

Лягали тісно, зігрівались,

Бо надто холодно вночі.

Віддав би все, щоб з вами бути

Хоча б одну-єдину мить…

Щоб пригадати незабуте,

Бо щось душа часто болить.

Віддав би все, щоб обійняти

Всіх посивілих, як малих,

І за столом щиро згадати,

Як у дитинстві ми жили.

07.01. 1995 р.

Читець

Копилова

Не питайте мене знову й знову,

Чом це слово для мене святе.

Моя рідна, моя Копилова,

Село давнє козацьке й просте.

Приспів:

Копилова, моя Копилова,

Ти зросла на землі прабатьків.

Твої люди і справи чудові

Так гриміли на зламі віків.

Кожен кущик, травинка і квітка,

І джерела, і плин ковили,

І дерева й мої однолітки –

Це ж ми всі у цім раї росли.

Не забуду степів аромати,

Ще і досі у снах там іду.

Копилова – це більш, ніж багато,

Я такої ніде не знайду.

21.07. 1995 р.

Ведучий 2

Українська мова – то неоціненний скарб, який з’єднує покоління. У ній духовність народу. Тернистий пройшла шлях. Було багато принижень, заборон, розпоряджень про неспроможність функціонування мови. Мелодійна, співуча, гнучка вона підвелася з колін і гордо, дзвінко звучить для теперішніх поколінь. Ставлення до рідної мови для Володимира Олексійовича – то найвищий критерій моральності, взагалі вартості людини.
Вважав, що мова – як вогонь, котрий може «спалити або зігріти дух». Та перевертень, що рідну мову забув і зрадив, – не зігріє душі чужою мовою, не здатен ні до чого світлого, доброго.

Читець

Наша мова

Тебе нарєчієм глузливо

Імперці нарекли колись,

Величну мову, справжнє диво

Вони забороняли скрізь.

Впродовж століть з тебе глумились,

Душили чужоземним словом,

Але ти вижила, звершилась,

Державна українська мова!

О, наша мово, рідне слово,

Настав нарешті світлий час:

Звучить! Звучить вкраїнське слово

Вже як державне для всіх нас!

21.01. 1996 р.

Читець

Букву до букви…

Букву – до букви, слово – до слова…

Роздумую, зважую… Ще не готове…

Витаю далеко, творю веселкове

На окраїнах космосу рідної мови.

Там радість і смуток, й шалені грози,

Троянди і терни, й пекучі сльози.

Там велич поезії, сила й окраса,

І сонце сліпуче самого Тараса.

Там те, про що ніяк не казати,

А думати й думати, і – крокувати!

19.09. 2010 р.

Ведучий 1

Володимир Олексійович усім серцем любив Великобагачанський край. Велика Багачка з чудовими краєвидами, широкою, розмаїтою долиною, по якій звивається могутній Псьол, що несе чарівні води у Дніпро, тиха спокійна річечка Багачка, стрункі тополі та розлогі верби, затишні березові гаї – то все мій рідний край.

Читець

Багачка, Багачка…

У серці полтавського славного краю,

Де Псьол несе води чарівні свої,

Розкинулись землі району-розмаю,

Казкова долина, затишні гаї.

Приспів:

Багачка, Багачка, дарована небом,

Про тебе давно вже складають пісні.

Великий Шевченко дивився на тебе,

А ти надихала на думи ясні.

Козацька минувшина тут гомоніла,

І слава про край наш летіла дзвінка,

Вона з кобзарями піснями ходила,

Велика і чиста, мов наша ріка.

Звучить пісня у виконанні Раїси Кириченко «Село, моє рідне село…»

Читець

Красногорівка

Село в нас – красне, все у нім як треба:

Садки, хати – у них років імла…

Красуня-вежа увігналась в небо,

Струнка візитка нашого села.

З Полтави їдете, за Пслом – нагору,

Із Києва – з гори, униз…

Розкинулась козацька Красногорівка,

Село-трудар, село-узвіз.

У нім одвіку хлібороби і рибалки,

А окрім них і славні козаки,

Селились, закарбовувались змалку:

Ми – вільні люди! Ми – не кріпаки!

Козацький дух і вольниця прадавня

В хлопчині кожному і нині ще бринить,

Бо Красногорівка козаччиною славна,

А у дівчат в очах – лише небес блакить.

Тут вулиці ім’я героїв носять,

Що штурмували Відень, Прагу і Берлін,

Їх пам’ятають односельці й досі,

Над пам’яттю не владний часу плин.

Меди духмяні, золоті врожаї –

Усе це є, куди лиш не піди.

Моє село, наш славний дивокраю,

Радій, квітуй, як весняні сади.

Ділами славними, людьми-героями

Грими по всіх усюдах і світах.

Наше коріння хліборобськими устоями

Ще дасть не раз і велич, і розмах!

04.04. 2010 р.

Ведучий 2

Хороші діти – найбільше щастя, найбільша винагорода за все, що зробила людина за своє життя. Дорослим хочеться, щоб їх діти зростали здоровими, щасливими, добрими, порядними. Для батьків дитина – найцінніше в житті, це надія і сподівання.

Читець

Наталочка

Промінчик сонця, первоцвіт весни,

Ти, доню, в нас, як сонечко, одна,

Твій образ чистий, добрий і ясний,

Як світло дивне із життя вікна.

Твої народини співпали з Днем святим,

Ми віримо в благословення Боже.

Живи життям великим і простим,

І Бог тобі в усьому допоможе.

Щасти тобі, міцній і розквітай,

Не так багато нині першоцвіту,

В усьому вдачу, наша доню, май

І будь весняним сонечком зігріта.

05.04.1982 р.

Ведучий 1

До слова запрошуємо доньку Володимира Олексійовича Наталію Володимирівну Сулименко.

Виступ Сулименко Н.В.

Ведучий 2

Багато у Володимира Олексійовича і пісень: «Не боліть, мої рани…», «Багачка, Багачка…», «У вирій» (Випускникам середніх шкіл), «Останній дзвоник», «Де ти, орле сизокрилий?», «Я так люблю», «Відлетять журавлі», «Заледве день займається», «Ой гуляла воля…», «Копилова», «Шовковиці», «Рушнички».

Ведуча (учитель)

         Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. З поезії Володимира Бодні справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж з підручників, монографій, досліджень видатних поетів. Можна приймати поезію цілком, незастережно, а можна щось у ній не приймати, так само можна погоджуватися з його думками, висловленими в трьох збірках, але не можна не захоплюватися цією яскравою особистістю, цим невтомним будівничим нашого духовного життя, цим полум’яним патріотом рідної землі».

Читець

Батьківщина

Кожна травинка й квіточка у ріднім краї

Хвилюють до запаморок мене,

Багатства більшого і не було й немає,

Вище цього ніщо вже не сягне.

Лише отут співають серця струни,

Лише отут той особливий стан,

Коли у нім водночас козаки і гунни

І сам Махно говорить: Ну ж, повстань!

І кожна грудочка, і полонинка степова,

І розсипи мак-цвіту вогняного

У серце стукають – і серце ожива,

Бо ти прийшов до рідного й святого.

Багатий я, і це багатство незнищенне,

Красою степу гомонить і гомонить,

І в серці наростає той знайомий щемінь:

Я відчуваю час – найвищу таїну століть.

27.06.2011 р.

Ведуча (учитель)

Читайте збірки Володимира Олексійовича – вони принесуть душевну розраду у важку нинішню годину, послужать опорою вашому невпокійливому духові.

Поезії-посвяти про сьогоднішню зустріч дарують Іноземцева В.Ю. та Крахмілець С.В.

Людина в світ приходить для добра

(Володимиру Бодні присвячується)

Людина в світ приходить для добра.

А що казати про таку людину,

Яка буття скрижалі берегла

Свого народу, Матері-Вкраїни.

Бо від землі, із рідного коріння,

Від материнської якої любові і тепла

Душа черпала сили для горіння

І оберіг прадавній берегла.

Поете наш! Людина має крила,

Душі політ творця не зупинить…

І напинались сонячні вітрила

На думку-мрію, що неслась в блакить.

Ти говорив про квіти калинові,

Ти вірив в слово честі, у людину…

В тобі звучав правдиво голос долі,

І біль її терзав в тяжку годину.

Міцнющі перевесла воєдино

Зв’язать повинні націю, і всюди

Хай знають: є народ, є Україна!

Ой як же зараз це доречно буде!

Світлана Крахмілець

Володимиру Бодні присвячується 

Його поезії тривожать наші душі

І думать змушують у чому наша суть.

Про час минулий цікаві теми він порушив

І у майбутнє його вірші нас ведуть.

Не зрадити свій край він нас навчає.

Він помічає кожен штрих його краси:

Село і Псел, і поле, що безкрає,

Сади, гаї і птахів, і ліси.

А як родинні береже основи

У своїх віршах, що із серця йдуть!

І Україну – наше диво калинове.

Доводить нам, що гордість – наша суть.

Що ми народ великий, неповторний,

Що ми себе повинні шанувати.

Що дух у нас – бадьорий і мажорний !

Майбутнє нам самим і будувати.

Його поезії б’ють по душі неначе током,

І творчість його актуальна на сьогодня.

То не біда, що він не став Пророком,

Але він наш поет, наш Володимир Бодня!

Віра Іноземцева

Ведуча (учитель)

Я бажаю вам: «Нехай ніколи не полишає вас жага нестримного пізнання і творчого неспокою, нехай ваші серця повняться ласкавим сонцем, нехай вам буде затишно і тепло в цьому світі. Тож благо­словляю у ваші душі весну…” Адже саме вона сповнює людей сонця, тепла і відродження.

                                                                                                        Додаток А

Фото. Дружина Бодня Людмила Дем’янівна, донька Сулименко Наталія Володимирівна

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
27

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 коментарів

  1. Урок дійсно відповідає темі та меті.Вчителька досконало написала сценарій, де є ознайомлення з біографією та вивчення творчості. Основний акцент на духовність та осмислення історії рідного краю розкритий через аспект поєднання біографії з історією, самі твори автора.

  2. Урок дуже цікавим, своєю темою, бажанням вчителя показати учням красу слова, наголосити на людях, які її творять. Урок продумано від початку до закінчення. Методично правильно, чітко, послідовно розкривається тема уроку. А присутні гості – це дуже добре організовано. Розробку можна використати як основу, шаблон для вчителів інших місцевостей. Успіхів і натхнення вам.

  3. Гарна розробка уроку літератури рідного краю. Сподобалася мотивація уроку. Вдало дібрано вірші поета. Добре, що учні мали можливість зустрітися з дружиною та донькою відомого земляка. Розробка стане в нагоді вчителям української літератури під час підготовки до уроків літератури рідного краю.