Виховні заходи для учнів 5-9 класів

Автор: вчитель історії Гродон Світлана Едуардівна

Виховні заходи присвячені Дню захисника України та пам’яті жертв Голодомору.

---

 

1. Тематичний вечір

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні

Обладнання: художнє оформлення теми конференції (плакат), дві трибуни, свічка, чорна стрічка, вишитий рушник, колоски, муз твори: „Реквієм” „Молитва за Україну”, виставки:

• Історія свідчить (підбірка літератури)
• Фотохроніка тих років ( запропонований варіант – „Жнива скорботи”  Р. Конквеста)
• „Це не повинно повторитись” ( учнівські художні роботи)
• Виставка учнівських наукових робіт на тему „Голодомор 1932 – 1933 рр.”

В очах калини – дума невесела,

Ліхтарик слова піднесу до віч –

У чорних рамах тихі білі села,

Берези замість поминальних свіч.

І тіні…Тіні… Легіони тіней,

Що хлібця просять. А його нема.

Безумна мати валку перестріне,

Та вимолить хоч крихітку зерна…

Сміється вождь у хаті на портреті –

До цих примар – „страшніших від біди”,

Сів на порозі спухлий тридцять третій

Зі жмутком зеленим лободи.

Весна… Великдень. Янголи зчорнілі.

В саду хрущі над вишнями гудуть.

Нема душі у зболеному тілі –

Подибала в небесну каламуть.

Під церквою, що без хрестів і дзвонів,

І світлий день, що тихо споночів,

Хлоп’ятко кволе на хмільнім ослоні

Їсть з кулачка прозорого хрущів…

У ХХ ст. Україна пережила три голоди: 1921 – 1922 рр., 1932 – 1933 рр., 1946 – 1947 рр. Найстрашнішим з них є голодомор 1932 – 1933 рр.

…В очах калини дума невесела,

Ліхтарик слова піднесу до віч –

В тернових вінцях – українські села,

І біль наш – замість поминальних свіч.

Зерно у купах пріло під дощем.

Кудись у море, в безвість, за границю,

Щоб насадити скрізь цей наш Едем,

Немов виріскуючи із криниці,

Переливаючись рідким вогнем,

Текло струмками золото пшениці.

Ми тільки бачили той тьмяний блиск,

На горлі ж ми відчули пальців стиск.

Тоді вони Грицьки і Опанаси

Вмирали, як узимку комарі.

Тоді по селах їлось людське м’ясо

І хліб пекли з дубової кори.

Дивилися голодні діти ласо

На спухле тіло мертвої сестри.

Так ми, хоч і покинули печери,

В двадцятім віці стали людожери.

Ці жахливі факти – не вигадка поета, а трагічна реальність, з якою зіткнувся український народ в 32 – 33-му роках ХХ століття.

Найвразливішими жертвами голодомору стали діти. Адже вони значно швидше за дорослих захворювали від недоїдання і фізичного виснаження. Втративши рідних, вони ставали безпритульними або поповнювали дитячі будинки, колонії, школи – інтернати, але й там страждали від голоду.

Надія на новий урожай була марною, бо за тотальною продрозкладкою з села було вилучено майже весь хліб, і дорослі і діти були приречені на голод. Особливо ситуація ускладнилася після осені 1932 р., коли почали діяти надзвичайні комісії по хлібозаготівлі. Вони вимітали хліб до зернини.

Зросла смертність. Відповідно зросла і дитяча безпритульність. За перше півріччя 1933 р. у містах за далеко не повними підрахунками було виявлено близько 5 тис. безпритульних підлітків.

Жахливим наслідком голоду стала поява випадків людоїдства, дитино вбивства. Моторошно звучить відлуння тих далеких часів:

Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба,

Не ріжте ні брата мого, ні сестру, Бо не впустить нас Бозя до неба:

А як серце моє навіки засне,

Не вбивайтеся з горя, нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене

І лягайте самі коло мене.

(Д.Павличко)

У листі Летичівського району партії наводяться численні факти таких явищ:

”с.Попівці: Бондарук Ольга, біднячка, член колгоспу… зарізала свого сина приблизно 23.06.1933р., дитина з’їдена.

С.Іванківці: Заграйчук Ярема Давидович, середняк-одноосібник… 6.07.1933р. зарізав сусідського хлопчика для споживання у їжу.

С.Щедрова: Токарчук Іван Кирилович, 32 років, бідняк, член колгоспу, 7 липня 1933 р. зарізав свого 4-х річного хлопчика, але не встиг з’їсти.

С. Бабин: Щербак Горпина Григорівна, 42-х років, біднячка, член колгоспу, зарізала свою чотирьохрічну дитину, яку з’їла.”

Ці факти звучать жахливо. Люди просто збожеволіли від тих страждань, яких завдавав їм голод. ( А в цей час зерно з СРСР відправляли за кордон за мізерні гроші).

Але жодна статистика неспроможна описати жаливі картини голодомору так, як описують його очевидці. Ще й досі жагучим болем постають у пам’яті його жертв спогади:

В. Максимчук з с.Манятин (1923 р.н.) згадує: ”Ще у 1929 році нашу сім’ю, як куркульську викинули з хати. Нас було п’ятеро. Нас виселили на хутір під Манятином, де було три хати. То в кожну хату поселили по 5 сімей… це була політика знущання і знищення. Що були винні діти? Що це була за влада, яка воювала з дітьми?”

К.Станкевич з с.Ставичани (1921 р.н.) свідчить: ”Дуже помирали ті сім’ї, де репресували чоловіків, залишились жінки з дітьми. Масово опухали від голоду. З чужих сіл ходили підлітки просити милостиню. На моїх очах один з них років 12 ходив з торбою, сів під хлівом навпроти сонця і вже не встав – помер. Через дорогу від нас жила одна жінка, чоловіка вислали, а двоє дівчаток з голоду попухли і померли. А було ще таке: навіть якщо ти уже колгоспник, то не можна допомагати сім’ям розкуркулених, бо на ранок і тебе заберуть і ніхто не взнає, де подівся. Я добре пам’ятаю, як я жінка і сама дуже спухла, не могла ямки на кладовищі викопати. Трішки прорила, поклала у ночовки свою дитинку тай тягне через наш город, загребла ледь-ледь у ямці. Потім так само зробила і з другим дитям.”

Н.Пінчук (1922 р.н.) згадувала: ”Мій батько – Василь Пінчук мав вісім гектарів землі та восьмеро дітей. Радив йому добрий товариш : ”Іди до колгоспу, а то буде тобі погано”. Поки батько роздумував, прийшли нас розкуркулювати. Двох коней, корову, курей, овець, віз та борони відтягли до колгоспу. Не посоромилися і скатертину зі столу зняти. Найстрашніший спогад, як вмерли батько і сестра. Ми усі спали на підлозі в хаті, підстеливши трохи сіна. Ранком я прокинулася, а вони вже мертві. Дуже страшно було дивитися на голодних дітей. Вони спухали, шкірка на розпухлих тільцях тріскалася, і звідти бігла вода. Старший брат вже не міг ходити, лежав на печі. Він попросив, щоб я йому принесла води, але я щось робила і пішла поводу не одразу. А коли принесла, він вже помер. Тож почуття провини переслідує мене все життя..З усієї нашої великої родини в живих залишилась я одна.”

Яка кількість дітей загинула від голоду, на сьогодні встановити важко за браком необхідних документів. Світло на цю проблему якоюсь мірою проливають дані статистики, хоч і неповні, тому що за 1932 – 1933 роки відсутні. Згідно з ними, кількість учнів у школах з 1930/1931 по 1933/1934 роки зменшилась на 1 млн.071 тис. осіб.

Дослідник Сергій Максудов (США) вважає, що померло майже 4 млн. дітей. Такий страшний ужинок, який зробив голод серед найбеззахисніших громадян України. Так України втратила величезну кількість майбутніх свої робітників, науковців, вчителів, лікарів…

До сьогодні невідомі точні цифри втрат України в роки голодоморів. Вчені називають від чотирьох до десяти мільйонів чоловік (а дехто й до чотирнадцяти). Адже влада замовчувала сам факт голоду і ніхто не рахував безіменних жертв, які падали на дорогах і вокзалах, помирали в сусідніх містах і селах, шукаючи хоч якоїсь надії на порятунок.

Звичайно, голод 1932 – 1933 років був жахливим злочином проти українського народу, який ніяк не хотів стати на коліна перед тоталітарним сталінським режимом.

Епізод з фільму «Голод 33»

Вірш «Ти скажеш не було голодомору»

Ти скажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,—

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш — не було голодомору?

До кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років голодомор був білою плямою в історії України. Лише після розпаду Радянського Союзу стали можливими дослідження злочинів тоталітарного режиму.

Останніми роками проблемі голодомору 1932 – 1933 рр. було приділено велику увагу. 2003 рік був в усьому світі роком пам’яті жертв голоду 1932 – 1933 рр. в Україні (до 70 – ї річниці). У 2007 – 2008 роки – був ще один сумний ювілей – сімдесят п’ята річниця великого голоду в Україні. Владою України проводилися спеціальні загальнодержавні заходи щодо вшанування пам’яті загиблих в роки голодомору (встановлення пам’ятників жертвам, написання „Книги пам’яті жертв голодомору”). В м.Меджибожі створено музей памяті жертв голодомору. (Відеорепортаж з музею)

Було проведено низку нових історичних досліджень голоду 1933 -1933, в тому числі й учнівських. Проте проблема голодомору як геноциду радянської влади проти українського народу залишається важливою і хвилюючою для сучасного і наступних поколінь.

Кажуть, що смерть однієї людини – це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів – статистика. Але ми не маємо права забувати цю жахливу статистику.

Хвилиною мовчання вшануймо пам’ять великомучеників нашої історії, які стали жертвами небаченого в історії людства голодомору.

(Хвилина мовчання)

Історії властиво повторюватися. Тому наше завдання – зробити все можливе, щоб такі трагедії більше ніколи не повторювалися. І тільки тоді, коли ми будемо усвідомлювати і пам’ятати трагедію 1932 – 1933 рр., ми зможемо не допустити жахливих повторень у майбутньому, яке будувати НАМ.

(звучить „Молитва за Україну”)

2. Привітання хлопчиків з Днем захисників України

1-а ведуча. Добрий день, друзі!

2-а ведуча. Сьогодні ми зібралися для того, аби привітати вас зі святом справжніх чоловіків — Днем захисника України!

3-я ведуча. У цей день по всій Україні жінки і дівчата, вітають хлопців і чоловіків!

4-а ведуча.

Сьогодні справжніх хлопців свято,

А в нашім класі їх багато:

Сміливих, веселих і мужніх,

Кмітливих, шляхетних і дружніх.

5-а ведуча.

Ми бажаємо вам, хлопці, друзі наші щирі,

На «відмінно» всім навчатись й завжди жити в мирі!

1-а ведуча. А в подарунок вам ми вирішили влаштувати веселі змагання.

2-га ведуча. Справжні українські козаки мають бути кмітливими, тому ми підготували для вас загадки, які ви повинні розгадати

3-тя ведуча

Загадки

1. Під одним ковпаком сімсот козаків. ( Соняшник)

2. Торох, торох, розсипався горох,

Почало світати — нема що збирати

3.Голуба хустина, жовтий клубок;

По хустині качається, людям усміхається.

4. Один баранець пасе тисячі овець.

5. Золоте сховалося, а срібне показалося.

6. Іде лісом — не шелестить, Іде водою — не плюскотить. (промінь)

7.Куди ступиш — всюди маєш, Хоч не бачиш, а вживаєш.

8.Махнула птиця крилом — закрила півсвіту чорним рядном.

9.Що коло тебе біжить, а не догониш?

4-та ведуча.

10.Без сокири і дрючків ставить міст через річки.

11.Хоч сам не біжить, а стоять не велить.

12. Що росте догори коренем?

13.Впаде з неба – не розіб’ється,

Впаде в воду — розпливеться.

14. Скатертина біла увесь світ накрила,

15. Текло, текло та й лягло під скло.

16. Що без леза та без зуба

Розтина міцного дуба?

17. Сидить Марушка в семи кожушках;

Хто її роздягає, той сльози проливає.

18. На дереві я родився в кожусі, кожух розірвався, і я на землю впав.

5-та ведуча. Козаки мають бути спритними, тому ми пропонуємо вам позмагатися у наступному конкурсі

(Танець навколо стільців, група з 6 чоловік, стільців 5)

1-а ведуча. Козаки мають бути спостережливими. Ми пропонуємо вам зіграти гру “Впізнай друга”

Гра «Впізнай друга».

Я зав’язую вам по одному очі, а ви по голосу повинні впізнати хто сказав фразу «Ми веселі козачата».

2-га ведуча Козаки завжди відзначалися гарним почуттям гумору, тому пропоную вам жартівливі загадки

Жартівлива вікторина
1. На що схоже пів’яблука? (На іншу половину)
2. Син мого тата, але не мій брат. Хто це? (Я)
3. Летіли 3 страуси. Одного вбили мисливці. Скільки залишилось? (Страуси не літають.)
4. Який птах складається з букви та ріки? (Іволга)
5. Що знаходиться між містом і селом? (Сполучник і)
6. Що можна побачити із закритими очима? (Сон)
7. Коли чорній кішці легше зайти в будинок? (Коли двері відчинено)
8. Якою хворобою ніхто не хворіє на суші? (Морською)
9. По чому ходять, а ніколи не їздять? (По драбині)
10. Хто відзначає день народження лише раз у 4 роки? (Той, хто народився 29 лютого)

3-тя ведуча На цьому наші конкурси закінчені. Ще раз зі святом вас вітаємо, всім здоров’я вам бажаємо, щастя, радості, добра, і родинного тепла!