Вірші для дітей українською мовою

Читати вірші онлайн

Як допомогти молодшому школяреві
навчитися виразно читати вірші?

За програмою, учні початкової школи повинні вміти де­кламувати вірші — значить виразно їх розповідати.

Молодші школярі стикаються зі значними труднощами, оскільки опанування поетичного твору починається в умо­вах несформованості техніки читання, недосконалості усного мовлення, нестійкості уваги та пам’яті. Читання вірша іноді перетворюється на монотонне, невиразне промовляння, яке нічого не дає ні декламаторові, ні слухачам.

Однією з проблем сучасного читача є невміння орієнту­ватися в особливостях читання поезії, яка має специфічну організацію художньої мови, характеризується підвищеною емоційністю, образністю та насиченістю різними засобами виразності. У початковій школі робота над поетичними тво­рами ґрунтується на вмінні відчути авторський задум через художні образи, особливо через почуття й переживання само­го автора.

Особливістю виразного читання є його спрямованість на відтворення перед слухачами, на передачу свого розуміння твору. Але це буде неможливе, якщо в дитини є проблеми з дикцією. Перш за все, потрібно з’ясувати, чи немає ана­томічних причин для порушення вимови, чи не звучить в оточенні дитини неправильне мовлення. У простих випад­ках досить кілька разів зафіксувати увагу на правильній вимові, у складних потрібна допомога фахівця — логопе­да. Розвитку дикційних умінь сприяють добре відомі ско­ромовки та чистомовки. Деякі проблеми з дикцією можуть мати психологічний характер: дитина соромиться виступа­ти, боїться невдач, боїться забути текст, — тому промовляє поспішно, ковтаючи слова. Допомогти може тренування, використання прийомів запам’ятовування, під­бадьорювання, створення позитивної обстановки, виступи на домашніх святах тощо.

Для ефективної домашньої роботи з виразного читання віршів слід пам’ятати таке:

• створення відповідного настрою допомагає налаштувати­ся на читання й запам’ятовування. Дорослий може це зробити, пригадавши досвід власного сприймання вірша («Як чудово: ти будеш читати вірш Я. Щоголіва! У ди­тинстві мені дуже подобався його вірш «Осінь»: «Висне небо синє, синє, та не те…»). Певний настрій створює і повідомлення про поета та його час. Повідомлення може бути зовсім коротким, головне, щоб воно було емо­ційним («Уявляєш, Леоніда Глібова в дитинстві звали «Льолик — квітчастий королик». Чому? Тому що він найбільше полюбляв доглядати за квітами»). Бажано ще з’ясувати, коли жив цей письменник. Тільки не ко­ристуйтеся поняттям «століття», у молодших школярів уявлення про вікові періоди формується в середній шко­лі. Краще використати співвіднесення з іншою відомою людиною, наприклад: «Коли жив Леонід Глібов? Тоді, коли і Леся Українка, Іван Франко». Матеріал для по­відомлень можна знайти в різноманітній літературі. Звичайно, іноді треба звернутися до додаткової літерату­ри, але це того варте;
• дитині обов’язково потрібен зразок виразного читання до­рослого. Це важливо і для більш глибокого розуміння, осмислення твору, і для наслідування кращих взірців, і для того, щоб встигнути відчути насолоду поетичним словом; тому дорослий має читати вголос більше й часті­ше. Зверніть увагу, що культура читання віршів передба­чає обов’язкове називання ім’я та прізвища автора й за­головку твору. І не поспішайте, читаючи вірш;
• при читанні віршів дитині допомагає їх форма. Вірш пишеться «стовпчиком», рядки вірша найчастіше закін­чуються римою. У дитячих віршах кінець рядка часто співпадає з кінцем речення, тому його читання не стано­вить труднощів для читця. У кінці рядка робиться пауза. Спеціальної уваги потребують вірші з перенесенням, які характерні переважно для XIX ст. (Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко). Тоді кінець рядка треба прочитати так, щоб слухачі зрозуміли, що треба чекати продовжен­ня фрази (інтонаційно підвищуючи голос).

Дрімають села.
Дрімають села.
Ясно ще Осіннє сонце сяє,
Та холодом осіннім вже
В повітрі потягає.

Дорослому необхідно кілька разів звернути на це увагу дитини, кілька разів прочитати складне місце;

• для дитини молодшого шкільного віку важливим орієн­тиром у виразному читанні є розділові знаки (крапка, двокрапка, три крапки, кома, тире, дужка, знаки питан­ня й оклику). Найбільшої паузи потребують крапка і три крапки, знаки питання й оклику, дещо меншої паузи — двокрапка й тире, ще меншої — кома. Крім того, розді­лові знаки потребують використання відповідної інтона­ції, особливо знак питання, знак оклику, крапка;
• в основі виразного читання лежить розуміння. Виразне читання учня — показник того, що дитина зрозуміла зміст, а усвідомленість — головна умова виразності» Тому виразному читанню дитини повинен передувати аналіз художнього твору (у вигляді бесіди), спрямований на по­глиблення розуміння; у вірші треба відчути авторський задум через художні образи, особливо через почуття й пе­реживання самого автора; саме від розуміння твору зале­жать і обраний темп, і паузи, й інтонації;
• зверніть увагу на те, що «читання повинне бути при всьо­му багатстві ідей і емоцій, простим. Натуральні почуття гніву, захвату, веселощі в тому вигляді, як ми їх вира­жаємо в житті, у віршах, у читанні, в оповіданні непри­пустимі» (видатний методист М. 0. Рибникова);
• важливим елементом роботи над виразністю є опора на відтворюючу уяву. Дитину треба вчити «бачити» вну­трішнім зором зображене автором, а для цього відчувати й розуміти авторські підказки. Відтворюючу увагу розви­ває ілюстрування (не тільки графічне, а й словесне), чи­тання за особами, інсценізація.

Учні початкової школи ознайомлюються з епічними (сюжетними), ліричними й драматичними віршами. Від­мінність цих типів поетичних творів накладає відбиток на їх вивчення.

Епічним віршам властивий сюжет, розвиток подій, в цен­трі яких діють особи. Цим епічні вірші подібні до таких ху­дожніх жанрів, як оповідання, казки. Тому опрацювання епічних віршів подібне до оповідань і казок. Як і при розгля­ді црозових творів, в опрацюванні віршів після ознайомлен­ня з текстом застосовується кількаразове повторне читання, аналіз головної думки, переказ твору. Але не слід забувати, що об’єкт аналізу — поетичний твір. У сюжетних віршах на­явне емоційне авторське ставлення до героя поезії чи об’єкта зображення, що виявляються в осуді чи схваленні дій героїв. (Н. Забіла «Плеекачик», «У дитячому театрі», А. Костецький «Чемний герой», «Домашній твір»).

Питання, які допоможуть зрозуміти епічні вірші:

• Сподобався вірш?
• Про кого і про що йдеться у творі?
• Чому це відбулося? Що уявляв, коли слухав цей вірш?
• Як ти думаєш, з яким настроєм поет писав цей вірш?
• Як треба прочитати вірш, з яким настроєм? (Спокійно, помірковано, весело, бадьоро, сумно.)

Драматичні вірші схожі до епічних наявністю сюжетної лінії, але вони призначені для постановки на сцені. Вони мають дещо іншу побудову твору (дії, акти, картини) і спе­ціальні помітки, які повинен розуміти читач. До них, перш за все, належать слова, які називають діючих осіб, і ремарки (авторські зауваження щодо обстановки, поведінки; зазвичай пишуться після назви діючої особи, що допомагає прочитати її слова з правильною інтонацією).

Послідовність роботи над драматичним віршем подібна до роботи над епічним: ознайомлення з твором, з’ясування, які герої беруть участь, які в них характери, як треба читати слова кожної діючої особи та читання за особами.

На відміну від епічних і драматичних віршів у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. Відтворені переживання та почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям, тому ліричні твори «зачіпають», не дають залишитися байду­жим. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності.

Методисти вважають, що читанням ліричних віршів треба вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі вести від почуттів до думок, до висновків. Ліричні вірші не переказують, а уточнюють зміну настрою.

У сучасних читанках представлені переважно твори пей­зажної лірики (близько 20 % від усієї кількості віршів). Вони відрізняються від інших видів лірики тим, що почут­тя й емоції автора передаються через оточуюче середовище, природу, її стан і описи. При вивченні напам’ять пейзажної лірики припускається уточнення послідовності зображення: що спочатку було змальовано, що потім. З метою вивчення використовується й створення малюнка до вірша.

Питання, які допоможуть зрозуміти твори пейзажної лі­рики:

• Сподобався вірш?
• Які картини уявив, коли слухав? Які почуття викли­кав вірш?
• Як ти думаєш, з яким почуттям, настроєм поет малю­вав ці картини?
• Які слова допомагають авторові створити такий на­стрій?
• Яку картину можна намалювати до першої, другої строфи?
• Які фарби використаєш?
• Як треба прочитати вірш, з яким настроєм?

Найскладнішим у домашній роботі є вміння дорослого пояснити все сказане вище дитині. Як зразок наведемо відпо­відь відомого актора, читця Я. Смоленського, на лист хлоп­чика про те, як навчитися читати вірші.

Як навчитися читати вірші

Перш ніж навчитися «читати вірші для інших людей, важливо навчитися читати їх для себе. Так, так, не дивуй­ся, це не так просто.

Мороз і сонце -— день прекрасний!

Що ти бачиш з першого погляду? Добре знайомі букви, розділові знаки. Якщо в тебе гарна зорова пам’ять, ти од­разу запам’ятаєш цей малюнок — із букв і знаків — і дово­лі легко «зазубриш» навіть цілий вірш. І… так само легко забудеш його — «картина» із букв і знаків неміцна, вона нічого не дає твоїй уяві і не може залишитися в пам’яті.

А ось якщо ти згадаєш, як сам одного разу зимовим ран­ком, прокинувшись, підійшов до вікна й побачив, як

Під голубими небесами
Скрізь чарівними килимами
На яснім сонці сніг лежить..,

І як тобі захотілося одразу ж пробігтися по цьому сні­гу й зліпити сніжку, — ось така картина тебе розвеселить і закриє собою всі букви та знаки. І слова зубрити не тре­ба буде — вони самі запам’ятаються, як позначення живої картини: «День прекрасний!»

Якщо хочеш перевірити правильність такого способу, заплющ на хвилину очі й згадай найяскравіший сонячний ранок. Згадуючи, уявляй і не поспішаючи читай уголос вірші.

Ти запитаєш, чому я сказав «не поспішаючи»? По- перше, щоб устигнути дуже чітко побачити картину: ранок, вечір або що-небудь інше, те, про що написав поет. А по- друге, щоб слухачі не кричали тобі: «Голосніше!» І справа тут не в тому, що ти говориш тихо, тим більше що голос у тебе, як ти сам написав, — дзвінкий. А в тому, що ти го­вориш нерозбірливо, — розповсюджена помилка у малень­ких читців. А нерозбірливість — від поспішності, від «про­ковтування» окремих звуків і слів. Тому зовсім не треба кричати. Цілком достатньо того голосу, яким ти говориш у житті. Але промовляти вірші спробуй удвічі повільні­ше, ніж говориш удома або в школі з товаришами. Нумо, спробуй! І не заспокоюйся доти, поки сам не побачиш усе, що стоїть за віршем, і не навчишся слухати себе. Саме це я і мав на увазі, коли писав, що спочатку потрібно навчи­тися читати вірші для самого себе.

Серед методичних прийомів, які пропонуються для ово­лодіння вмінням виразно читати вірші, виділяють так звані «партитурні». Партитура розроблялася первісно для дорослих людей, переважно акторів, які, вже володіючи своїм голосом або цілеспрямовано, професійно розвиваючи його, могли гли­боко опрацювати запропонований текст. Потім цей вид робо­ти перейшов у систему підготовки вчителів, а після цього — до школи.

При обговоренні тексту учнями робляться спеціальні по­значки, які вказують місця пауз, наголосів, зміну сили голо­су, темпу й ритму:

• слова або словосполучення, які несуть найбільше смисло­ве навантаження, найважливіші для передачі думки, під­креслюються однією, двома лініями і пунктиром;
• короткі паузи позначаються знаком «/», більш довгі «//», «///»;
• підвищення голосу «↑»;
• зниження голосу «↓»;
• також існують примітки «голосніше», «тихше», «уповіль­нюючи» тощо.

Зверніть увагу! Не всім дітям і не всім батькам підходить цей прийом. Для того щоб його використовувати, треба до­бре володіти вміннями складати «партитуру» й навчати цьо­го дітей. Крім того, використання партитур привчає дітей до читання вірша, зосереджуючись не на смисловому, а на ме­ханічному відтворенні. Значна частина малюків не володіє так добре своїм мовним апаратом, щоб, дивлячись на систе­му позначок, корегувати інтонацію, темп, мелодійність тощо. Переважна більшість дітей навчається виразного читання віршів, не звертаючись до партитурних позначок.

Таким чином, можна стверджувати, що навчити дитину виразного читання можна. Головною умовою виразності є усвідомленість. Саме на цьому аспекті батькам слід зосере­дити свої зусилля.