Яке місце поезії в житті дитини?
Дослідження, проведене в 90-х рр. XX ст. співробітниками Державної бібліотеки України для дітей, виявило, що читацькі інтереси, літературні смаки дітей рідко пов’язані з поезією — це лише 9 % опитаних, «що з огляду на українську ментальність в розрізі емоційності, поетичності й ліричності повинно насторожувати і вивчатись».
Опитування, проведені співробітниками лабораторії ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, показали поступове зменшення зацікавленості поезією в учнів початкових класів (від першого до четвертого). Якщо аналіз відповідей шестирічних першокласників свідчить, що переважна більшість дітей полюбляє слухати, читати й вивчати напам’ять поетичні твори, то опитування учнів четвертих класів показало, що за власним бажанням буде читати й вивчати напам’ять вірші лише п’ята частина класу. На думку батьків і вчителів, у цей період учні зіткаються з проблемами, пов’язаними з технікою читання, вивченням віршів напам’ять, і як наслідок — поступово втрачають інтерес і бажання читати. Вислів «Подобається займатися тим, що вдається» досить точно характеризує цю ситуацію.
У підлітковому віці багато хто переживає сплеск віршо- творення, але з часом у переважної більшості це минає, залишаючи лише приємні світлі спогади. Про значення цього періоду в розвитку людини писав відомий дослідник психології творчості Л. С. Виготський: «Смисл його в тому, що воно [віршотворення] поглиблює, розширює та прочищає емоційне життя дитини, що вперше пробуджується й налаштовується на серйозний лад, і, нарешті, значення його в тому, що воно дозволяє дитині, вправляючи свої творчі устремління й навички, оволодіти людським мовленням, цим найтоншим та найскладнішим засобом формування й передачі людської думки, людського почуття, людського внутрішнього світу».
Саме в цей період в житті багатьох дітей спостерігається дивна ситуація, про яку у свій час писав В. О. Левін, наявність бажання віршувати може відбуватися паралельно зі зменшенням, а іноді навіть припиненням читання віршів і читання взагалі. На думку дослідників дитячого читання, це пояснюється тим, що в переважній більшості діти «проходять» поезію в школі, а не читають для душі, для себе. Те, що вивчається примусово, як обов’язкове, програмне, зазвичай не залишає значного відбитку в дитячій свідомості, культурі, житті.
Читацькі й письменницькі вміння дещо подібні: вони повинні вміти співпереживати, «вживатися» в запропоновані обставини, володіти поетичною мовою тощо. Тому період віршотворення найбільш потрібний не для того, щоб стати в майбутньому письменником, поетом, а для того, щоб навчитися тонше відчувати радість поетичного сприйняття світу, естетичну насолоду, розвивати свій емоційний світ.
Але не треба впадати у відчай. Батьки можуть зробити багато чого для духовного розвитку дитини. Однак перш ніж говорити про те, як це робити, пропонуємо дорослим відповісти на такі запитання:
- Назвіть своїх улюблених поетів. Чи є серед них ті, яких ви не вивчали в школі?
- Які вірші цих поетів ви можете процитувати?
- Як часто у вашому читанні зустрічається поезія?
- Які вірші ви хотіли б, щоб знала ваша дитина?
Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі, – сказала Ліна Костенко. Вивчаючи поезію, дитина вчиться цінувати життя, вчиться бути вірним сином або дочкою своєї країни. Завдяки поетам та їх поезії можна також навчитися тонше відчувати радість поетичного сприйняття світу, естетичну насолоду, розвивати свій емоційний світ. Важливо це донести і батькам, адже саме від них залежить яка література є у них вдома. Дякую.