mail@urok-ua.com

Година спілкування “Моє рідне село”, форма проведення – літературна світлиця.

Автор: заступник директора з ВР, практичний психолог, учитель історії, права Мазурук Наталія Віталіївна

Screenshot_10Виховна робота є важливою складовою у формуванні патріота, громадянина, справжннього українця з глибоким усвідомленням неповторності свого народу, роду, нації, культури. Для кожного з нас Батьківщина починається з рідної домівки, маминої колискової. Ліна Костенко писала: “нехай у серце увійде ли те,що йде від серця!” Даний матеріал приурочений 85 річниці створення Вінницької області. Його можна використати для проведення літературої світлиці, оетичної хвилинки – повідомлення або екскурсу “Сторінками рідного краю”


 

На Подільській землі благодатній,

Де зорі купаються в річці

Розкинулись у мальвах і любистку

Мальовничі Малі Крушлинці!

 І небо тут особливе, і терпко так пахне м’ята,

 І мамина пісня ніжна, і рідна батьківська хата.

 Тут люди чесні й трудящі,  і диво – перли в  калини

Я щиро дякую Богу! За тебе – мала Батьківщина!

      Чи доводилося вам бачити як веселка п’є воду з річки. Вона вмочає свої  кінчики стрічок у воду, а бусол уважно спостерігає, щоб до кожен колір був щедро напоєний життєдайною вологою. Згодом, дивним обручем, райдуга поєднує небо і землю. А земля, одягнувши життєдайну корону, прикрашену мільйонами дощових перлів,  наче юна дівчина, сором’язливо заглядає на  свою красу в синьооке небо, немов у бездонне дзеркало. І дихається на цій землі легко і радісно, і квіти на цій землі пахнуть сонцем і розпелеханими вітрами, а материнська пісня, яка ллється срібним дзвіночком дитинства, зцілює душу і кличе до рідної домівки. Це моя Батьківщина – Україна! Батьківщина як мати – тільки одна, одне село, одна домівка, вишня, що росте біля вікна і мамині квіти, що буяють щоліта. Коли подивитися з висоти пташиного польоту  на моє рідне село Малі Крушлинці то можна побачити неосяжне зелене море з синьо – голубими вкрапленнями ставків. Ніби обереги обняли з обох боків моє село дві річечки – Хомутка і Фоса. Помережане моє село великими і малими вулицями.

І кожна вулиця – доля, і кожна родина – книга.

 Бо жили й раділи – разом, будуєм свою Україну!

    Історія мого села, як історія Вінниччини – давня і велична. Ще сьогодні знаходять на полях залишки Черняхівської культури. Ще пам’ятають долини гуркіт степових  ординців. Не оминула мій край козацька слава. Кожна грудочка землі несе спомин про страшні роки голодомору. Не мовчи людська Пам’ять! Викарбуй у у наших серцях і душах молитву за Україну,  не дай забути стогін дитячий, плач материнський, скиглення старих: «Хліба, хліба, хліба…»

Колосся щедро напоєне сонцем, фури хліба і повні комори!

Чом ти земле усе терпіла, чом же ти не спалила горе?

Чом дозволила дітям вмирати, чом осліпла ти доле народна?

Коли навіть мовчав соловейко… Захлинувся  людським він болем

      Не знищили моє село голодомор, тиф, радянська влада. Вистояли, бо мали велику жагу до життя, вірили і Бога, шанували звичаї. Не оминула мій край трагедія 1941 – 1945 років. Переорала війна кожну родину, посіяла багато болю і смерті. Ніби по розпеченій землі ступала листоноша, коли несла похоронки жінкам. Скільки вас, недолюблених молодих вдів так і залишилися вірно чекати свого коханого, скільки вас, ненароджених дітей, недорахувалася ненька Україна! Де Ви безвісти пропавші душі – тільки вітер знає  про ваші могили, тільки дощ оплакує вас. Нема тобі спокою рідна земле.  І сьогодні істота у звіринній подобі зазіхає на нашу волю.

Знову хлопці взялися за зброю, знову мати як чайка квиле,

Світе ясний, Господи милий, захисти Батьківщину і сина.

Україна втомилась від крові, Україна втомилась від плачу.

Мати молиться, Господи милий, хай ніколи не пливе кача

   Моє село, моя мала Батьківщина! Маєш ти неозорі поля, родючі чорноземи, ставки, річки. Та найбільше твоє багатство – люди! Хай не всі з титулами, вищими освітами, та всі мої односельці –  крушлинчани мають велике серце, щиру душу і ненаситну любов до праці. Вони сіють, збирають врожаї, саджають сади, плекають історію рідного краю.

Ще сонце мружить сонні оченята, і вітер тихо спить в колисці,

А руки мамині уже сапають, допомагають народитися рослинці.

І мліє серце од краси навколо, лиш бджоли носять мед у збанку.

Зради цього – варто жити,  щоб  бачити красу землі щоранку!

  Вісімдесят п’ять – це мало чи багато! Як на людський вік – поважна старість,

як для області – це свідома юність. І так хочеться, щоб рідна Вінниччина не зникла з карти   України! Ми за європейські стандарти, але  ж кожне село то доля, історія, самобутність. Якби моє село розмотало свій клубочок пам’яті, ми дізналися про династії хліборобів,  працьовитих доярок та свинарок. Неспокійні мої односельці! У праці вам немає рівних!  Щиро кланяюсь вам, старожили, що подарували нам красу нашого села! Тільки маючи вакцинацію гумором наш народ вистояв у важкі часи. Ну де ви ще почуєте  таке звертання до колорадських жуків «А щоб вам ноги крутило перед дощем і боліли сустави!», або сварливе «Щоб у тебе, ледачого, пір’я виросло на голові!» Жартує народ коли важко, коли добре, коли хоче когось виховати чи навчити.  А як в нас співають! Після важкої праці, в хвилини відпочинку пісня з’являється потаємно. Заглядає кожному в очі, ніжно торкається струн душі і…лине спочатку несміливо, а згодом, набираючи сили дзвінкого потоку, стрімко злітає десь у піднебесся. Про калину і вербу, про щире кохання і пекучу зраду, про рідну землю і козацьку звитягу! І лікує ця пісня. І додає наснаги жити, бо співає наш народ пам’ятю серця, щирою душею!

Моє рідне село – Малі Крушлинці! Моя мала Батьківщина – щедро напоєна сонцем, скупана дощами в купелі з м’яти та любистку, заколисана вітрами! Моє рідне село –  подарувало мені щире кохання , тут народились мої сини, тут я маю вірних друзів, на цій землі відійшли у вічність  близькі для мене люди. Для мене це свята земля…

Поглянувши на карту України,

У око враз впада перлина,

Красива, працьовита, нескорена,

Земля Подільська, Вінниччина мила.

І хай там кажуть, що тобі вісімдесят  п’ять,

Це не старечий вік, це юність гарна й зріла!

Живи мій рідний краю, процвітай!

На радість людям, ненці Україні!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
464

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 коментарів

  1. Наталія Віталіївна, спасибі за красивий екскурс “Сторінками рідного краю”. Любов до рідного села, до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було однією з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність – найкраща пора для прищеплення священного почуття любові до Батьківщини, гордрсті за її минуле.

  2. Я з Волині,але побувала на Вінниччині у чудовому подільському селі в літературній світлиці у Наталії Віталіївни.Разом з Вашими школярами відчула красу Поділля,побачила веселку,що п”є воду,ознайомилась із славною історією Вашого краю.Дякую