mail@urok-ua.com

Ігрові технології як засіб формування позитивної мотивації учіння

Автор: вчитель початкових класів Кирчун Наталія Миколаївна

Screenshot_3Формування мотивації до навчання – головна проблема, що продовжує хвилювати педагогів, психологів. На систему природних і особистісних чинників, що спонукають до навчальної діяльності має вплив усвідомлена потреба – мотив, що формується під впливом педагогічного інструментарію, серед яких провідне місце належить дидактичній грі.


 

Вступ

Актуальність дослідження

 Суспільні зміни в державі зумовлюють нові тенденції розвитку освіти. Епоха, що настала – епоха змін, інновацій, інтелекту диктує свої умови життя, висуває нові вимоги до кожної особистості. Суспільство потребує людей творчих, діяльнісних, здатних нестандартно мислити, вирішувати складні суспільно-політичні й економічні завдання. Якісно нові зміни у суспільстві переконують, що найбільшою цінністю є неповторна особистість – креативна, діяльнісна, яскрава. Це зумовлює відповідальне й творче відношення до завдань вчителя початкової школи.  Сучасний вчитель має пробуджувати пізнавальний інтерес у школярів,  допомагати учням розвивати свої індивідуальні якості, нахили, здібності, сприяти розвитку їх креативності, спонукати до працелюбності, ініціативності, творчого пошуку.

       Початкова школа як базис формування особистості має особливого значення надавати всебічному розвитку дитини – інтелектуальному, фізичному, творчому. Основою основ виховання особистості, що прагне самовдосконалення і саморозвитку є позитивна мотивація навчання, присутність пізнавального інтересу. Відомо, що пробудження пізнавального інтересу молодших школярів здійснюється поступово через індивідуальний підхід, дидактичну гру, театралізацію. Саме пізнавальний інтерес є підґрунтям розвитку пізнавальної активності і позитивної мотивації навчання. І активний пошук, і живий інтерес до інтелектуальної направленості предмета значно підвищується, коли вчитель застосовує вдалий жарт, тепле, підбадьорююче  слово, ігрові елементи.

Об’єкт дослідження – мотивація як складова активізації навчальної діяльності молодшого школяра

 Предмет дослідження  –  вплив дидактичної гри на мотивацію учіння  молодшого школяра

Мета дослідження – розглянути  вплив дидактичної гри на формування позитивної мотивації учіння в початковій школі

Завдання роботи:

  1. Проаналізувати науково-методичну літературу із застосування ігрових технологій на уроках початкової школи.
  2. Виявити чинники впливу на формування позитивної мотивації учіння.
  3. Розглянути вплив ігрових прийомів на результативність навчальних навичок молодших школярів.
  4. Розробити власні ігрові методики для початкової школи.

Розділ І. Теоретичні основи впливу гри на формуваннята розвиток особистості

  1. Феномен гри в особистісному розвитку індивіда 

Гра – простий і природний спосіб пізнання людиною навколишньої дійсності. Це могутній чинник психологічної адаптації дитини в соціумі, який сприяє формуванню характеру. Феномен гри супроводжує людину все життя. Гра викликає цілий спектр позитивних емоцій та відчуттів. Граючись дитина мудрішає, набуває досвіду спілкування з іншими дітьми, набуває життєвого досвіду, засвоює основні цінності цивілізованого суспільства. Видатні педагоги минулого і сучасності визначали гру як розвивальну діяльність, що сприяє розвитку всіх компетентностей людини ( Дьюї, Ж. Піаже, Б. Д. Давидов, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн та ін.) Ж. Піаже розглядає гру як важливий компонент інтелектуального розвитку. Він виділяє три типи гри: а) ігри-вправи, конструювання, будівництво; б) ігри з правилами, ігри у війну; в) ігри символічні, що вимагають фантазії [4, c.43].

Ж. Піаже розглядає гру як асиміляцію, яка змінює інформацію, що поступає у відповідності з індивідуальними потребами. Д. Б. Ельконін розглядає гру як вільну підготовку дитини до вищих форм людської діяльності. Як зауважує С. Л. Рубінщтейн, «Гра – форма вільного самовияву, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів. Зміст рольової гри реалізується дитиною у взятій на себе ролі, згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Тому всяка гра рольова – це школа довільної поведінки й діяльності, властивої поведінці й діяльності дорослих. Гра – вид фізичної або інтелектуальної активності, що має головною метою задоволення її учасників від даної активності [17, c.143].

Отже, гра – це діяльність, тобто є вираженням певного відношення особистості до оточуючої дійсності.

Суть людської гри у здатності, відображаючи, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і проявляється потреба дитини впливати на світ, в цьому основне, центральне і найзагальніше значення гри. Дитяча гра – один із основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання оточуючого світу та відтворення дій дорослих. У грі дитина не лише наслідує функції дорослих, а проявляє власну творчість, кмітливість, винахідливість, якості характеру, набуває навичок спілкування. За своїм змістом ігри органічно пов’язані з життям, працею та поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й реально відображають життя дитини, концентрують у собі відношення до дитини оточення, характер стосунків в родині. Вони змінюються в залежності від змін, пов’язаних із входженням дитини в навколишню реальність, її світоглядом [3, c.56].

Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному характері творчих сюжетно-рольо­вих ігор, змістом яких є відображення суспільних відно­син людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість дітей охарактеризував К. Ушинський: «В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє, прасує; в іншої — валяється на ди­вані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої-б’є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких «чоловічки» от­римували чини і брали хабарі». Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в то­му числі й негативні.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому ор­ганізму, що зумовлене потребою дитини у виявленні ак­тивності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргу­менти на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму.

Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов’язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій.

1.2. Народна гра як джерело етнодидактики

Гра як соціальне явище, що виникло в процесі істо­ричного розвитку людства з трудових дій, відображає ре­альну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина — суспільство». Вона є активною, свідомою, ці­леспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності. У глибоку давнину дитячі ігри виникали як стихійне наслідування дорослих. В ігрових вправах дитина готувалась до праці, засвоювала норми поведінки та моралі [3, c.45].

У П. П. Чубинського є спостереження: діти, розривши мурашник і споглядаючи метушню комах, наче пригадують (історична пам’ять) тривогу в селі в очікуванні набігу татар і примовляють: «Комашки, комашки, ховайте подушки, татари ідуть і вас поберуть». За допомогою таких ігор діти пізнають навко- лишній світ і намагаються діяти в цьому світі. Як зазначав Т. Г. Лубенець: «Дитина, граючись, живе і, живучи, грається». Вивчаючи дитячу гру, вчені описали багато дитячих рухливих ігор, адже рух –  то найбільша потреба дитячого організму. Ще перебуваючи в колисці, дитина несвідомо без кінця ворушить ручками, ніжками, а згодом, навчившись ними керувати, більше перебуває в русі, ніж у спокої. Віддавна фізично й психічно розвивали в зміцнювали почуття самосвідомості такі ігри, як «Ладки», «Сорока», «Ласочка», «Зайчику-зайчику», «Печу, печу хлібчик» Професор І. О. Сікорський особливо цінував такі рухливі дитячі ігри, підкреслюючи, наскільки важливо тренувати в дитині репродукцію вражень. Доросла людина може чітко і ясно відтворити подумки будь-яке враження, пережите раніше. Дитині цей процес стає доступним нескоро [16, c.108].

Обличчя матері, яке маля впізнає на четвертому-п’ятому місяці, зникає зі свідомості дитини, як тільки вона перестає його бачити. Лише з часом дитяча пам’ять починає утримувати враження, але тільки за умови постійного повторення цих вражень. Без цього дитина назавжди забуває те, що бачила і чула. Відомо ж: дитина, яка втрачає слух, неминуче забуває і мову, тобто стає німою, тому що слова не освіжаються в пам’яті, коли вона їх не чує. Багато ігор саме й розраховані на те, щоб розвивати в дитини процес відтворення, постійно підтримувати іскру думки [16, c.108].

Завжди улюбленою іграшкою дітей був м’яч. Селянські діти гралися саморобним м’ячем. І як зазначав Т. Г. Лубенець, цей м’яч досконаліший, ніж той, що продається. Селянські діти підмічали, коли починала линяти худоба і збирали клапті вовни. Змочуючи їх слиною, скочували міцні чималі м’ячі, свою іде­альну іграшку. Ігри з м’ячем – досить розповсюджена по всій Україні «Гилка» та її варіанти і «Мета» сприяють не тільки зміцненню тіла, м’язів, розвитку окоміра, але й вихованню по­чуття дружби, спільності, підтримки тощо. В ігри з м’ячем діти і молодь грають у вільний від роботи час, а найчастіше –  у свя­та. Наприклад, на Великдень грають у такі, які не потребують багато місця, наприклад, у «Коня», «Кашку», «Серединку» або ще в «Тарапати», «Стінку» та інші.

Серед селянських дітей були ще дуже розповсюджені ігри з палицею, що вмить перетворювалася на коня. «Дивовижний кінь» летів, і підганяв його найміцніший батіжок – дитяча фанта­зія.

Коли ж до рук потрапляв мотузочок, то з’являлася нова іграшка – батіг. Для дитини досить мати сам тільки батіг, а реш­ту – коня й воза – з успіхом домалює знову ж таки фантазія. Хлопчик сідає на першу-ліпшу колоду, запрошує товаришів на свою імпровізовану підводу й починає з азартом поганяти ви­гадану пару баских коней. Коні мчать, підвода гуркотить коле­сами, з-під них летить курява, кучер цвяха є батогом і кричить: «З дороги!».

І скільки при цьому проявляється дитячої спосте­режливості: хлопчик копіює найменші рухи батька, коли той зап­рягає коня, він жене свій уявний екіпаж, як дорослий, погукує на коней, поганяючи їх з жестами і манерами дорослих людей»[16, c.109].

Протягом століть в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які перевірялись і шліфувались досвідом людей багатьох поколінь. У них, як у дзеркалі, відображаються звичаї нашого народу, Його побут, уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості. Граючись, дитина зосереджується, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком.

Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості у свою чергу полегшують виконання складніших завдань. Однак, народні ігри вчили дитину не лише засвоювати практичні навички, насамперед трудові, а й розвивали кмітливість. До таких ігор відносять загадки. В народній дидактиці загадкам надавалось дуже велике значення, адже в них були зосереджені знання про людину і світ, пори року, соціальні явища, побутові навички тощо. І сьогодні загадка – вправа для розвитку мислення, уяви та інтуїції. Розгадувати загадки дітям завжди цікаво. Вони вносять елемент радісного відкриття на заняттях. Тому сучасні педагоги включають загадки в хід уроку.

Мовленнєві навички шліфувались за допомогою скоромовок. «Скоромовка— поетичний жанр, живлений джерелами ди­тячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В ос­нові скоромовки — дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. В українському дитинознавстві серед безлічі засобів, за до­помогою яких виправляються дефекти мови, одним із найефек­тивніших є скоромовки (спотиканки, скоромовки) — невеликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне призначення яких— домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.

Скоромовки називають спотиканками і чистомовками, адже вони сприяють чистоті та чіткості вимови.

У дидактичних іграх, створених педагогікою, у тому числі й народною, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Використання скоромовок має безсумнівну дидактичну цінність, адже гра зі словами сприяє ефективному засвоєнню мовлення й покращенню загального настрою у класі, а також ламанню психологічних бар’єрів, додає навчальному спілкуванню комунікативну спрямованість. Скоромовки  побудовані на звукових повторах, незвичних і складних для вимови словах і словоспо­лученнях.

Робота над ними –  вдале й корисне тренування мовлення учнів, що сприяє чистоті, чіткості та правильності вимови. Але, як свідчить практика, проговорювання скоромовки на уроці часто є формальним. Її вимова у ді­тей виходить не чіткою, змазаною, плутаною, важко зрозумілою. Однак, правиль­ність і чіткість вимови скоромовки слід виробляти через дуже повільну, іноді навіть перебільшено чітку вимову, оскільки мовний апарат готовий виконувати ту саму роботу в дуже швидкому темпі лише після тривалого та багаторазового повторення одних і тих же слів. Для цього кожне складне слово спочатку треба вимовляти по складах у повільному темпі, але без будь-яких неточностей.

К. Станіславський радив скоромовку промовляти спочатку беззвучно, але зі старанною артикуляцією, потім перейти на шепіт, далі – читати вголос у повільному темпі, нарешті, на фінальному етапі –   читати у швидкому темпі.

Важливо навчитися читати скоромовку не лише чітко і швидко, а й з різною інтонацією (подиву, роздуму, захоплення тощо).

Таким чином, методика навчання читання скоромовок передбачає такі моменти:

а) показ зразка читання скоромовки вчителем;

б) з’ясування значення незрозумілих учням слів;

в) чітке, правильне промовляння складних слів і словосполучень по складах;

в) чітке, правильне читання скоромовки всіма учнями спочатку в по­вільному, а потім у звичайному, розмовному темпі;

г) читання (хором) скоромовки у пришвидшеному і швидкому темпі;

г) конкурс на краще читання скоромовки у швидкому темпі.

Для тренування вимови методисти радять читати скоромовку з різними завданнями. Наприклад, спочатку читають дівчатка, а потім –   хлопчики (і навпаки), читають із нарощуванням сили голосу, читають зі зміною логіч­ного наголосу [10, с.39]. Крім того, використання скоромовок на уроках сприяє пробудження інтересу школярів до фольклорних джерел.

Розділ ІІ. Практичне застосування ігрових методів та прийомів у  формуванні позитивної мотивації учіння

2.1. Ігрова дидактика як засіб впливу на мотивацію навчальної діяльності   молодших школярів

Дидактичні ігри, які використовують­ся в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу ді­тей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння й навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побу­дована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почут­тями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини, її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розряд­ки, запобігає втомі дітей, знижує гіподи­намію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подоба­ється думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджу­ється інтерес до розумової праці [20, c.116].

У навчальному процесі ігрова діяль­ність має форму дидактичної гри, ігро­вої ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Дидактичні ігри можуть: бути тільки у словесній формі; поєднувати слово та практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово й реальні пред­мети [3, c.56].

Структурні складові дидактичної гри — дидактичне завдання, ігровий за­дум, початок гри, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначаєть­ся відповідно до вимог програми з ураху­ванням вікових особливостей дітей. На­приклад, формування в дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціати­ви, кмітливості, здатності проявляти по­льові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Дидак­тичне завдання у грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді ціка­вого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії із предметами, загадка, таємниця, пе­ревірка своїх можливостей змаганням, вольове перевтілення, спільна рухова ак­тивність, кмітливість. На створення ігрової атмосфери іс­тотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наяв­ний дидактичний матеріал, об’єкти дійс­ності, та інтригуючим, цікавим, захоплю­ючим, таємничим.

Як стверджує О. Савченко, «Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри. Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової на навчальну[20, c.216].

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

– спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

– орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

– виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

– контрольно-оцінний — корекція і стимулювання активності ігрової діяльності

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль.

У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри — різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання — О. Декролі.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці [20, c.216].

Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму й водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Із задоволенням виконуючи ігрові дії та захоплюючись ни­ми, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила гри діти сприймають як умо­ви, що підтримують ігровий задум; їх не­виконання знищує гру, робить її неціка­вою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидак­тичні завдання можуть лишитись невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організаційний характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім – спосіб його виконання [3, c.56].

Успіх дидактичних ігор значною мі­рою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, ігра­шок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, лис­точків) тощо.

Підбиття підсумків гри у зв’язку з та­кою віковою особливістю дітей, як нетер­плячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відра­зу після її закінчення. Це може бути під­рахунок балів, визначення команди переможниці, нагородження дітей, які показа­ли найкращі результати, тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учас­ників гри.

Різноманітність ігрових засобів ство­рює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Діти дуже добре сприймають ігри природничої тематики: «Загадай    —

ми відгадаємо», «Що спочатку, а що по­тім?», «Магазини «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайди дерево за насінням».

Широкі можливості є в початковій школі, особливо в перших-других класах, для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення й ло­гічного мислення учнів доцільно проводи­ти такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває? », «Для чого це по­трібно? », «Хто на чому грає?», «Чиї це ін­струменти?»[3, c.57].

Сьогодні, у час відродження націо­нальної системи виховання, дуже важ­ливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традицій­ні народні дитячі ігри. Національні ди­тячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, мають величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими діть­ми й за формою та змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

Складність використання гри в на­вчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персо­нальної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про ре­альність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Треба, щоб учні орієн­тувались на результати гри.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Використання на уроках ігор та ігро­вих моментів робить процес цікавим, створює в дітей бадьорий творчий на­стрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допо­могою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилю­ють інтерес дітей до навчального предмета. Отже, гра — незмінний важіль розумового розвитку дитини.

Гра потребує від учня зібраності, ви­тримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає ціка­во грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції та дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

–  Ігрове завдання можна давати як від­починок.

– Вона дається так, ніби не планується , педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

– Ігрове завдання вводиться із прив’яз­кою до конкретної ситуації, конкрет­ного учня [3, c.57].

При підборі й розробці дидактичних ігор слід ураховувати, що темп та ефективність засвоєння змісту навчання про­порційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уяв­лень переходить у пам’ять, а потім через узагальнення одиничного формується ро­зуміння загального.

Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дії, яку необхідно виконати, випе­реджає саму діяльність. На стійкість ува­ги впливають спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально акти­візувати асоціативну пам’ять і творчий розвиток особистості. Організація та про­ведення ігор потребують великої май­стерності. Педагогу треба виробити чітку стратегію керівництва груповим спілку­ванням.

У ході гри мовно-розумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити в доброзичливій фор­мі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидак­тичних іграх учні спостерігають, порів­нюють, класифікують предмети за певни­ми ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор по­требують уміння викладати свої думки у зв’язній і зрозумілій формі, використо­вуючи відповідну термінологію. Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи — навчальний та ігровий. Ство­рюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чіт­ко спланувати діяльність учнів, спрямува­ти її на досягнення поставленої мети.

Ко­ли визначено завдання, учитель надає йо­му ігровий зміст, окреслюючи ігрові дії, і це спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з’являються й активність, і творчі думки, і хвилювання за себе, команду, весь колектив.

Готуючись до заняття, педагог пови­нен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Головні умови ефективності застосу­вання ігор — органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; на­явність справжніх ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, залишаючи незмінними ігрові дії, у зміст треба вносити щось нове: усклад­нювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Вчитель, використовуючи дидактичні ігри на уроках, стає активним учасником ігрового процесу, його емоційним ядром. Школярі разом з учителем відчувають радість відкриття, тобто у них зароджується інтерес до творчого пошуку, інтелектуальної праці.

Найголовнішим чинником впливу на мотивацію навчання є успішність кожного учасника навчального процесу. Кожна дитина почувається щасливою, впевненою у своїх силах при підтримці педагога. Для молодшого школяра особливу цінність має похвала його діяльності перед усім класом. Від позитивної оцінки дитина розкривається і прагне досягти ще кращих результатів.

Отже, умовою успішного навчання дітей є мотивація їхньої навчально-пізнавальної діяльності, яка спо­нукає школярів виявляти розумову активність, робить процес навчання глибшим, усвідомленим, привабливим.

Відомо, що найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований навчальний процес, якщо він відповідає особливостям психології діяльності кожного учня, то створюються сприятливі умови для успішного сприймання та засвоєння матеріалу. Тому, для мотивації навчальної діяльності молодших школярів необхідно створювати такі умови, де учень повноцінно живе, проектує своє майбутнє, творчо осмислює дійсність. Це можливо в процесі вироблення мотивації учіння. Для формування мотивації надзвичайно важливо створювати

на уроці ситуації успіху, бо це – єдине джерело внут­рішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися за сучасних умов.

Завдяки грі школярі вчаться виборювати пере­могу, прагнуть до успіху, концентрують волю, дося­гають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу власного зростання й усві­домлюють потребу самовдосконалення.  Ще однією важливою якістю ігрового навчання є його оздоровчі можливості. Психологи вважають, що діти молодшого шкільного віку сьогодення ха­рактеризуються підвищеною дратівливістю, емоцій­ністю, агресивністю, досить швидкою стомлюваністю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. Тому, логічний перехід від пояснювання до ігрових елементів знімає нервове напруження у дітей, дає змогу активізувати їхню увагу на закріпленні матеріалу, пожвавлює атмосферу сприйняття, викликає зацікавлення, дає поштовх до креативного мислення.

Гра — єдиний вид діяльності, в якому процесові надається більше значення, ніж результату. Мотив гри полягає в самому процесі, який слугує результа­том, а результат — проміжною ланкою процесу. Від­повідно до психолого-фізіологічних особливостей свого віку молодші школярі постійно відчувають потребу у грі, ігровому спілкуванні. Тому вчитель має творчо використовувати цю особливість віку й здійснювати педагогічний вплив, враховуючи індивідуальні особливості кожного учня зокрема.

2.2. Практика застосування ігрових технологій в навчальній діяльності учнів початкової школи

Ідеалом сучасної освіти є особис­тість не з енциклопедичною пам’яттю, а з гнучким розумом, швидкою ре­акцією на все нове, повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, добрими орієнтувальними навичками й твор­чими здібностями. «Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переваж­но вчитель» — ця думка В. О. Сухомлинського характеризує навчальний процес і на сучасному етапі. Праця учня, який роками мовчки сидить за партою, слухає вчителя і намагається запам’ятати те, що йому говорять, не може забезпечити повноцінного, найвищого щастя людини від успіхів у праці. Розвиток творчого потенціалу лю­дини трактується сьогодні як основ­не завдання школи. В. О. Сухомлинський вказував на позитивну роль гри у підвищенні якості знань. «Дуже велике значення має ігровий елемент у процесі на­вчання» — писав він у своїй книзі «Сто порад вчителеві».

Досвід роботи — допомогти вчителю урізноманітнити структу­ру уроків і методи роботи, відійти від шаблонів, навчати учнів діяти творчо і самостійно, з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей та інтересів. Методики стануть у пригоді не лише вчи­телям, а і дбайливим батькам, що мають на меті підтримати і зберегти інтерес своїх дітей до навчання.

Намагаємося зробити  навчання  школярів цікавим, творчим, лег­ким, різноманітним, повною мірою завантажити тих школярів, що вже виконали завдання. Великого значення у розвитку активності учнів на уроках слід нада­вати грі, розгадуванню кросвордів, ребусів. На уроках можна проводити такі ігри: «Віднови вірш», «Розвід­ники» (скільки разів у тексті вжите певне слово), «Заміни вислів одним словом» (дуже сильний дощ — зли­ва), «Знайди у словах зайві букви», «Склади і поясни народні приказки», «Закінчи речення», «Знайди зайве слово», «Хто це…» (обмірює, шиє, кроїть, перешиває, ріже), «Знайди пару» та інші.

На уроках природознавства можна запропонувати учням такі завдання:

  1. Скласти порівняльні таблиці природних зон (мішаних і листяних лісів), природних угрупувань (боліт, луків), корисних копалин (торфу і вугілля).
  2. Описати тварину (за малюнком і планом): лося, зубра, лелеку.
  3. Описати одну з корисних ко­палин нашого краю.
  4. Запропонувати способи під­вищення родючості грунту на при­садибній ділянці.
  5. Скласти розповідь про при­родну зону рідного краю.
  6. Підготувати за допомогою до­відкової літератури розповідь про одну з рідкісних рослин або тварин рідного краю, занесених до Червоної книги України.
  7. Підготувати свою програму збереження природи в Україні.
  8. Підготувати розповідь про одне з промислових підприємств області.
  9. Скласти розповідь про ріку України, на якій побував.
  10. Порівняти озеро і море. Чим вони відрізняються?
  11. Дати відповідь на запитан­ня: «Чому рослини в лісах ростуть ярусами?»

Багато таких завдань учні вико­нують вдома. І варто сказати, що більшість добре справляється з ними, естетично оформлюючи свої неве­личкі реферати.

На уроках математики доречним буде використання математичних задач, жартів, загадок, головоломок, лічилок, кросвордів. Такі завдання вчать дітей мислити логічно, розви­вають допитливість. Слід практику­вати розв’язування задач, що мають декілька розв’язків, логічних задач підвищеної складності, викорис­тання життєвого досвіду в процесі розв’язування задач чи прогнозуванні майбутніх подій, розв’язування задач шляхом повторного повернення до них через певний проміжок часу.

Учитель повинен створювати такі умови, щоб учні стали не об’єктами, а суб’єктами навчання: вміли оцінювати проблему та обирати правильний варіант у предметній дискусії, могли довести правильність своїх міркувань чи відмовитись від хибних, вміли аналізувати причини помилок, здійснювати самоконтроль.

Підтримати в учнів пізнавальний інтерес, зробити навчання твор­чим, цікавим, яскравим допоможуть такі форми організації навчально-виховного процесу, як урок-казка, урок-екскурсія, телеурок, урок – подорож, інтегровані уроки.

Застосування ігрових технологій на уроках в початковій школі є дієвим інструментарієм кожного вчителя. В кожного педагога є свої психологічні прийоми, підходи, свої  секрети. В нашому динамічному світі спостерігаються зміни в усіх процесах та явищах, однак незмінним залишається інтерес дитини до казки та гри. Гра феномен, що дає поштовх фантазії, збагачує уяву, спонукає до творчого мислення. Спостерігаючи за дітьми в процесі дидактичних ігор можливі наступні висновки-рекомендації:

  1. Підбір дидактичних ігор має бути цікавим та природовідповідним, доступним для певного віку.
  2. Дидактична гра має діяти непомітно на учасників, але кінцевою метою її є вплив на когнітивні процеси дитини та результат заняття (первинне закріплення навчального матеріалу, повторення теми, узагальнення знань тощо.).
  3. Ігрові елементи пожвавлюють хід уроку і своєю незвичністю та несподіванкою справляють сильне емоційне враження на дитину, що сприяє швидкому запам’ятовуванню матеріалу.
  4. При складанні плану «Уроку-подорожі» важливою є сучасна персоніфікація: героями-мандрівниками в країні Математика чи Музика мають бути персонажі сучасних мультфільмів.
  5. Ігри-вправи є обов’язковими на уроках початкової школи, оскільки вони сприяють закріпленню вивченого матеріалу. Завдяки іграм-вправам процес навчання стає легшим, цікавішим.
  6. Гра на уроках пожвавлює атмосферу заняття, робить всіх її учасників активними, успішними, дотепними, а значить позитивно мотивує на участь в процесі засвоєння  та запам’ятовування учбового матеріалу.
  7. Використання фольклорних матеріалів в дидактичних іграх початкової школи не лише виконує дидактичну мету, а й пробуджує інтерес до історії та культури нашого народу.
  8. Участь у навчальній грі дає значний поштовх до позитивні мотивації навчання, адже у грі дитина почувається впевненою, намагається досягти кращої результативності у завданнях, прагне перемагати.
  9. Використовувати різні види навчальної гри, адже завдяки грі дитина отримує задоволення від своїх результатів, відкриває для себе багато нового, набуває соціального досвіду, вчиться партнерства, колективізму, набуває інших соціальних навичок.
  10. Участь школярів в дидактичних іграх позитивно впливає на їх загальний розвиток, активізує мислення, увагу, пам’ять, уяву, фантазію, а все це разом стає підґрунтям індивідуального розвитку й готовності дитини до навчальної праці.

Висновки

Початкова освіта — це перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноос­вітньої підготовки школярів. Тому пріоритетне завдання навчання у початковій школі на сучасному етапі — формування в учнів певної кількості знань, загально навчальних умінь та навичок, забезпечення подальшого становлення особистості дитини, розвиток її розумових здібностей, а також уміння самостійно, творчо мислити. А це можливо при активізації пізнавального інтересу, який невід’ємний від мотивації навчання, що впливає на   формування в учнів ключових і предметних компетентностей. В урізноманітненні форм учбових занять значне місце належить навчальній грі. Особливість навчальної гри як форми позитивного впливу на мотивацію навчання  полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, бо не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Тому позитивне ставленні вчителя до ігрової діяльності дає високу результативність.

Формування мотивації до навчання – головна  проблема, що продовжує хвилювати педагогів, психологів. На систему природних і особистісних чинників, що спонукають до навчальної діяльності має  вплив усвідомлена потреба – мотив, що формується під впливом педагогічного інструментарію,  серед яких провідне місце належить дидактичній грі. Позитивна мотивація учіння складається з таких компонентів як навчально-пізнавальний інтерес, мотив  співпраці, мотив творчого пошуку, новизни, самоствердження, прагнення самовдосконалення.

Гра допомагає:

– виявити самостійні творчі здібності дитини і дати їм поштовх для розвитку;

– виявити позитивні риси характеру;

– спонукати до співпраці з однолітками;

– розвивати пам’ять, мислення, уяву, фантазію;

– знаходити розв’язок нестандартних ситуацій;

– націлює на відкриття.

Формування мотивації в учнів до навчання є однією з проблем сучасної школи. Навчальна мотивація лежить в основі шкільних успіхів або невдач. Джерелом позитивної мотивації учіння є насамперед зацікавлення матеріалом, а пробудження інтересу здійснюється за допомогою різних технік та прийомів, насамперед в дидактичній грі, яка дивує та націлює на відкриття.

Список використаних джерел

  1. Валах В. Подорож у світ цілих чисел – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2005. – 128 с.
  2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. – К.: Знання, 2008. – 566 с.
  3. Гончаренко Н. Ігрові зони для першокласників // Відкритий урок. – 2013. – № 4. – С. 55-58.
  4. Гончарук О. Г. Інтерактивні технології в початковій школі. – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2011. – 128 с.
  5. Васьківська В. А. Інтерактивні уроки в сучасній школі // Обдарована дитина. – 2007. – № 4. – С. 21-23.
  6. Войтко О. Висока культура читання у початковій школі – запорука успішного навчання // Початкова школа – 2015. – № 10. – С.46-49.
  7. Давыдов В. В. Проблемы развития обучения. – М.: Педагогика, 240 с.
  8. Истомина Н. Б. Активизация учащихся на уроках математики в начальных классах. – М.: Просвещение, 1998. –  112 с.
  9. Казімірова В. Граймося з нами // Початкова школа – 2015. – № 1. – С. 46-47.
  10. Кохно Т. Н. Формування читацьких навичок на уроках літературного читання у 3 класі. Методичні рекомендації. – К.: Педагогічна думка, 1914. – 52 с.
  11. Колесник Л. Інтерактивні методи навчання на уроках читання // Початкова  школа – 2014. – № 1. – С.22-25.
  12. Кочина Л. П. Математика в 1 класі. Методичний  посібник. – К., 1999. – 137 с.
  13. Левчук Я. Формування критичного мислення засобами фольклору // Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 3. – С. 96-102.
  14. Малафіїк І. В. Дидактика. Навчальний  посібник. – К. Кондор, 2009. – 398 с.
  15. Нестандартні уроки в початковій школі / упоряд. О. Кондратюк.  – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2005. – 128 с. – (Б-ка «Шк. світу»)
  16. Побірченко Н. С. Дитяча гра та іграшка в етнографічній спадщині громадівців (друга половина ХІХ – початку ХХ ст.) // Педагогіка і психологія. – 2000. – № 4. – С. 105-115.
  17. Психологический словарь / Петровский. – М.: Просвещение, 1996. – 432 с.
  18. Радченко А. Ігрові методи та прийоми // Відкритий урок. – 2012. – № 10. – С. 47-49.
  19. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 706 с.
  20. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.
  21. Савчин М. В. Педагогічна психологія. – К., 2007. – 424 с.
  22. Самсоненко Л. Мотивація навчання // Початкова школа – 2015. – № 6. – С.56-58.
  23. Шестирічки в школі / Упоряд. Т. Бишова, О. Кондратюк. – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2004. – 120 с.
  24. Чайка В. М. Основи дидактики. – К.: Академвидав, 2011. – 238с.
  25. Чепіль М. М., Дудник Н. З. Педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2012. – 222 с.
  26. Чорна Н. Вулицями Казкового міста (1клас) // Початкова школа 2015. – № 6. – С. 22-23.
  27. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка. Рейтинг публікації: 5 з 5)
480

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 коментарів

  1. Наталія Миколаївна, дякую за цікавий та корисний матеріал.
    Я з Вами погоджуюсь на 100 %, що гра впливає на мотивацію молодшого школяра.
    Адже діти легко пізнають світ і діють самостійно саме під час гри.
    Про це слід пам’ятати всім педагогам!!!!!

  2. Ефективність заняття в системі особистісно-зорієнтованого навчання багато в чому залежить від налаштування на урок,або мотивації.Стаття Наталії Миколаївни переконує в тому,що ігрові технології формують позитивний мотив учіння.

  3. Наталія Миколаївна, спасибі за корисні поради стосовно формування мотивації до навчання. Безумовно, гра формує здатність приймати самостійні рішення, оцінювати свої дії та дії інших, сприяє активізації знань. Ігровий підхід не є визначальним способом засвоєння навчального матеріалу, але він значно збагачує педагогічну практику і, вважаю, створює умови для мотивації навчання..