mail@urok-ua.com

Календарно-обрядові пісні Миколаївщини

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Календарно-обрядові пісні
Веснянки

Веснянки

Веснянки — це пісні, які співали на честь приходу весни. За народними віруваннями, на Стрітення (15 лютого) зима «зустрічалася» з весною. Вони сперечалися між собою, кому йти, а кому вертатись. Якщо до вечора ставало тепліше, то перемагала весна, але справжня весна наставала пізніше. Вважалося, що її на крилах приносили птахи. 30 березня, на день Теплого Олекси, наші предки зодягалися у святкове вбрання, вітали один одного з весною й теплом. Господині випікали обрядове печиво у вигляді птахів — жайворонків, голубів. Діти, співаючи, носили його по селу, провіщаючи й закликаючи весну

ПРИЙДИ, ВЕСНО,ПРИЙДИ , КРАСНА

Прийди,весно, прийди,красна,
Звесели наш рідний край.
Засвіти нам, сонце ясне,
З нами в гурті погуляй.

Приспів:
Принеси, весно, нам рясні дощі, рясні дощі,
Принеси, весно, нам радощі, радощі.
Хай всюди пісня луна, луна,
Хай нам зустрінеться дівчина гарна.

Прийди, весно, в наші села,
Хай зростатимуть хліби,
Очі милі і веселі.
Хай посміхнуться тобі.

ДЕ Ж ТИ БУЛА, ПОДОЛЯНОЧКА

Де ж ти була, подоляночка,
Де ж ти була, молодесенька?
Тут вона сіла,
До землі присіла.
Тут вона пала,
До землі припала.
– Ой стань, стань, подоляночко,
Протри очі свої, наче скляночку,
Та візьмись у боки,
Та підем у скоки,
Вийди з-за Дунаю,
Бери ту, що скраю.

Календарно-обрядові пісні
Русальні пісні

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Русальні пісні

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних з «зеленими святами» чи «клечальною неділею» (кінець травня — початок червня). Самі епітети «зелений», «клечальний» вказують на особливість цього свята — вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людиноподібними духами, які знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще «русальний», або «мавський», чи «навій» тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися в селі. Віра в русалок, яких народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, виявилася досить стійкою. Серед багатьох народів Європи залишилися легенди, перекази, балади й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), віли й самовіли, русалки — стрункі зеленоокі й русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття водити танки, а побачивши необереж- них юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати у свої ігрища і за лоскочувати до смерті, через що русалок ще звали іноді «лоскотухами» чи «лоскотарками». Проти них були відомі й обереги — деякі види зілля (часник, полин), яких русалки не переносили й втікали. Пісні русального циклу — ліричні, повні радості буття, вони славлять буяння світла, простору, відчуття духовного здоров’я. Героїні пісень — дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою: «Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки — ой луги ж мої всі зелені!»

ОЙ У ПОЛІ ЖИТО СТЕЛИТЬСЯ НИЗЕНЬКО

Ой, у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близенько!
А я жито вижну, калину зламаю
І своє кохання здалека  впізнаю.
А моє кохання в вишневім садочку,
В вишневім садочку сивим конем грає.
Сивим конем грає мальована бричка,
Люблять мене хлопці, що я невеличка
А я невеличка та ще й не багата,
В мене гарних хлопців  завжди повна хата

Календарно-обрядові пісні
Купальські пісні

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Купальські пісні

Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, знаного в усьому язичницькому світі. Стародавній смисл купальських обрядів, як і самої назви «Купало» остаточно не з’ясований; із спогадів та пісень, що дійшли до наших днів, зрозуміло, що це свято, яке припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня — початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії — сонце (вогонь) і воду. Запалене колесо встановлювали на високій тичці (це подекуди роблять і тепер) або пускали його на воду. На галявині вкопували обрядове дерево, увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і дивилися: в який бік вінок попливе,— там і чекатиме суджений. Біля дерева розкладали кострище, і парубки — іноді й у парі з дівчатами перестрибували через вогонь. Купальського вогню не гасили, а залишали дотлівати. Вважалося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить — буде щасливий.

КРУГОМ МАРЕНОНЬКИ ХОДИЛИ ДІВОНЬКИ

Кругом  Мареноньки ходили дівоньки.
Стороною дощик іде, стороною
Та й на мою руженьку червону.
Ой на морі хвиля, при долині роса.
Стороною дощик іде, стороною
Та й на мій барвіночок зелений.
Сьогодні Івана,а завтра Купала.
Стороною дощик іде, стороною
Та й на мою руженьку червону.

Календарно-обрядові пісні
Жниварські та обжинкові пісні

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Жниварські та обжинкові пісні

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. Серед мотивів обжинкових пісень найважливішим є величання господаря і господині.

Сам обряд обжинків має такі головні моменти:

  • закінчуючи роботу, женці залишають жмуток збіжжя, яке зв’язують угорі, обертають колосками вниз і витрушують зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році
  • закінчуючи жнива, сплітають вінок із збіжжя, прикрашають його польовими квітами (іноді галузками калини) й одягають на голову найкрасивішій дівчині, найкращій робітниці. Йдуть на подвір’я господаря. Дівчина передає йому обжинковий вінок. Потім господар пригощає женців, звучать співи, музика.

Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або «дід») перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою «бородою», а подекуди — „козою», «перепілкою». Колосся зв’язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!».

ГОВОРИЛА НИВКА

Говорила нивка,
Щоб не боліла спинка.
Ні спина, ні голова,
Щоб була ціле літо здорова.

Ой жнися, загоне, жнися,
На мене не дивися,
Бо я женчик маленький,
А в мене серпик тупенький.

Календарно-обрядові пісні
Колядки та щедрівки

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Колядки та щедрівки

Колядки та щедрівки — пісні, що були важливою складовою чистиною колись розгорнутого обряду зустрічі Нового року. Виконувався обряд в період зимового сояцевороту (з 24 грудня по 6 січня).

Вчені гадають, що колядування й щедрування своїм походженням сягає и епоху патріархально-родового суспільно-економічного устрою. Протягом віків обряд видозмінювався, поступово включалися нові компоненти, але основний його смисл залишався тим самим: силою слова і обрядових дій сприяти добробутові селянської родини, пророкувати і вірити у здійснення побажань удачі у веденні господарства, рясного врожаю на полі і в саду, гарного приплоду худоби на оборі.Походження назви «колядка» остаточно не вияснене, хоч новорічні пісні, об’єднувані цим поняттям, відомі більшості народів Європи. Назва «щед­рівка», що збереглася тільки на Україні, точніше проявляє призначення цього виду пісенності: накликати щедрість природи величальними піснями.Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді — у супроводі перевдягнених Малапки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, яка пер­вісно переслідувала ту ж мсту, що й пісні напророкувати добробут у гос­подарстві («Де коза ходить, там жито родить, де коза ногою, там жито копою, де коза рогом, там жито стогом»), а пізніше перетворилися на святочну розвагу. Зібрані під час колядування подарунки складали почастуяок на спільній вечері молоді.Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата; в перший день нового року головну роль одержували діти: вони ходили по хатах з «засівалками» чи «носипалками», посипаючи навколо себе зерном, і виголошували коротенькі мі |ішики-побажання, які часто мали гумористичне забарвлення.В колядках і щедрівках на повну силу буяє народна фантазія, бажане видає­ться за дійсне; яскріє казковий світ, де навіть звичайні побутові речі світять­ся золотом і сріблом, де панує розважливість, розум, добро і злагода, де всі заможні й веселі — господар такий ясний і красний, як місяць, його жона — як сонце, діти — як зірки.

ВЕЛИЧУЮ,ВЕЛИЧУЮ

Величую. Величую,
На полиці ковбасу чую.
А в коморі сало,
Щоб у нашій торбі стало.

****

КОЛЯД, КОЛЯД,  КОЛЯДНИЦЯ

Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця.
А без меду не така,
Дай, дядько, п’ятака!
Як не даси п’ятака,
Возьму вола за рога,
А кобилку за чубринку
Та й поведу на могилку,
А з могилки — на торжок.
Куплю собі пиріжок!

****

ЩЕДРИК-ВЕДРИК 

Щедрик- ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски-
Я буду вам
Курочку на печі пасти.
Щедрівочка щедрувала,
Під віконце підбігала:
– Що ти, тітко, напекла.
Неси мені до вікна,
Щоб я ручки попекла.

Календарно-обрядові пісні
Колискові пісні

Автор: вчитель української мови і літератури та світової літератури
Карпенко Олена Олександрівна

Колискові пісні

Співуча українська мова… Її слова, немов струмок, переливаються різними барвами. Дітлахи змалечку чують чудовий передзвін у колискових піснях своїх мам та бабусь і закохуються у його співучість.
Сама колискова – оберіг, лагідна усмішка та ніжність неньки, дорога скарбниця народної мудрості і самобутньої творчості. З давніх-давен передає народ своїм нащадкам через пісенну творчість любов до Батьківщини та своїх пращурів, учить добру і справедливості.

КОТИК, КОТИК, КОТОЧОК

Котик, котик, коточок.
Украв в баби клубочок
Та й поніс поза ліс,
Та й до бабки приніс.
Стала бабка бити,
Котики учити:
– Не вчись, котику. Красти,
А вчися робити:
Черевички шити,
На базар носити,
Гроші торгувати,
Хліба купувати.
А – а – а – …

ОЙ КОТИКУ, КОТУ

Ой котику, коту,
Не лізь на колоду,
Бо заб’єш головку,
То буде боліти,
Нічим полічити.
Було трошки шовку,
Та й той дівки вкрали,
На кукли порвали.
Кукли поробили,
За стіл посадили.
Хлопці прибігали,
Кукли похватали,
У піч покидали.
Кукли погоріли,
Хлопці подуріли.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(8 оцінок. Рейтинг публікації: 3.4 з 5)
7953

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 коментарів

  1. Олена Олександрівна, дякую за цей матеріал. Виховання дітей на основі національної обрядовості вирішує відразу кілька виховних проблем: виховання патріотизму, любові до рідного краю; естетичне та моральне виховання дітей; підготовка до самостійного життєвого вибору, творення особистості; формування громадянської свідомості.

  2. Цікавий приклад творчого підходу вчителя до народознавчої теми. Змістовно, емоційно, захоплююче. Матеріал може використовуватись не тільки для ознайомлення з культурою Миколаївщини, але й як складова знайомства із фольклором України.

  3. Матеріал не тільки для заняття з народознавства, а й для проведення урока літератури з фольклорною тематикою. Вдалий коментар до наведених прикладів веснянок. Матеріал готовий для використання в роботі колег.

  4. Цікаво було ознайомитись з матеріалом “Календарно-обрядові пісні Миколаївщини”. В дитинстві Подоляночку співала, а не знала, що це Веснянки, а ще зрозуміла, що можливо цей матеріал використовувати на уроках географії. Дякую.

  5. Сподобалась збірка календарно-обрядових пісень. Олена Олександрівна помістила в неї не лише самі пісні, а й коментар, який відповідає змісту самих пісень та свят, які з ними пов’язані.