mail@urok-ua.com

Конспект уроку з історії України для 10 класу на тему: Розкуркулення та насильницька колективізація в Україні.

Автор: вчитель історії Тарасенко Вадим Степанович

Тема  уроку.  Розкуркулення та насильницька колективізація   в Україні.

Тарасенко Вадим СтепановичКонспект уроку з історії України в 10 класі на тему “Розкуркулення і насильницька колективізація в Україні” побудований з урахуванням вимог нової програми. До матеріалів уроку залучені архівні та краєзнавчі матеріали, які допомагають краще усвідомити зміст теми.
Окремим файлом подано дидактичні матеріали до цієї теми. Їх можна використати для пояснення нового матеріалу, а також для самостійної роботи учнів.


Мета  уроку:  

  • розкрити причини,  етапи  здійснення  і  наслідки  суцільної  колективізації  на  території  України,  на  основі  краєзнавчих  матеріалів  з’ясувати,  якими  методами  проводилася  колективізація;
  • розвивати в  учнів  уміння  аналізувати  історичні  події  та  факти,  робити  самостійні  висновки,  удосконалювати  навички  роботи  з  різноманітними  джерелами  історичної  інформації:  статистичними  та  архівними  матеріалами,  історичними  документами,  ілюстраціями;
  • виховувати допитливість,  пізнавальний  інтерес  до  предмета.

Основні  поняття:  суцільна  колективізація,  ліквідація  куркульства  як  класу,  трудодень,  МТС,  підкуркульник,  колгоспний  лад.

Тип  уроку:     комбінований.

Обладнання  уроку:  підручник,  карта  Харківської  області,  архівні документи (копії  з  Харківського  обласного  державного архіву)  про  хід  колективізації  у  Куп’янському  окрузі, ілюстративний  матеріал.

Хід  уроку

І.  Організаційний  момент. 

На  попередньому  уроці  учні  отримують  творчі  завдання  і  для  їх   виконання  самостійно  об’єднуються  у  робочі  групи.  Вони  отримують  інструктаж  вчителя  і  при  необхідності – його  консультації.  До  уроку  формується  4  групи:  істориків,  правознавців,  статистиків,  експертів-аналітиків.  Під  час  уроку  вони  звітують  про  свою  роботу.

ІІ.  Актуалізація  опорних  знань  учнів.

  • Яку  тему  ми  вивчали  на  минулому  уроці?
  • Що  таке  колективізація?
  • Коли  було  прийнято  рішення  про  початок  колективізації  в Україні?
  • Назвіть  відомі  вам  причини  колективізації.
  • Доведіть,  що  між  колективізацією  та  індустріалізацією  був  тісний зв’язок.
  • Який  курс  щодо  селянства  пропонував  Ленін?
  • Чи  був  він  дотриманий  послідовниками  вождя  більшовиків?
  • Чому,  на  вашу  думку,  перемогла  ідея  насильницької  колективізації  села?
  • Коли  і  чому  почався  масовий  тиск  на  куркуля?
  • Які  організаційні  форми  колгоспів  пропонували  більшовики  селянам? 

ІІІ.  Повідомлення  теми  і  мети  уроку.

Мотивація  навчальної  діяльності  учнів.

– Сьогодні  ми  продовжимо  вивчення  теми  «Колективізація  сільського  господарства  України»  і  розглянемо  події  1930-1932  років,  долю  куркульства,  на  основі  архівних  та  історичних  документів  спробуємо  з’ясувати,  якими  ж  були  результати  колективізації.  Одночасно  протягом  всього  уроку  спробуємо  знайти  відповідь  на  проблемне  питання:  чи  була  альтернатива  колективізації  українського  села?

ІV.  Вивчення  нового  матеріалу.

1) Вступна бесіда  «Політика  радянської  влади  на  селі  у  20-ті  роки»    

(робота  з  ілюстративним  матеріалом).

– Перед  вами  декілька  агітаційних  плакатів  20-х  років.  Уважно  розгляньте  їх  і  скажіть,  яку  політику  проводила  радянська  влада  на  селі.  (з  одного  боку – підтримка  найбіднішого  селянства,  а  з  іншого – розпалювання  класової  ворожнечі  на  селі).

2) Фронтальна  бесіда  «Перехід  до  суцільної  колективізації». 

  • Відправною  точкою  для  суцільної  колективізації  став  листопадовий  1929  року  Пленум  ЦК  ВКП(б).  На  цей  момент  у  колгоспах  було  колективізовано  лише  14 %  селянських  господарств.  Чи  можна  було  з  такими  темпами  виконати  завдання  першої  п’ятирічки?
  • Який  вихід  бачили  більшовики?  (форсувати  події).  Вірно.  На  Пленумі  приймається  рішення  про  початок  суцільної  колективізації  і завершення  її  до  кінця  1932  року.  Керівництво  республіки  приймає  ще  жорсткіше  рішення6  завершити  процес  до  осені  1930 – весни  1931  року.  Звідси – перший  негативний  наслідок:  виключно  насильницькі  дії  місцевого  керівництва,  а  також:
  • шалена  агітація  комуністів  (восени  1929  р. – 15  тисяч
  • агітаторів,  а  вже  у  січні  1930  р. – майже  50  тисяч);
  • призначення  головами  колгоспів  не  місцевих  жителів,  а
  • відданих  партії  комуністів – двадцятип’ятитисячників.

Результат:  станом  на  початок  березня  було  колективізовано  75%  селянських  господарств.

Вчитель:

– Темпи  колективізації  1929 – 1930  років  яскраво  ілюструють  місцеві  краєзнавчі  матеріали,  які  вивчали  учні-статистики.

3)  Робота  з  історичними  документами.

Аналіз  темпів  колективізації  у  Куп’янському  окрузі  на  прикладі  Вільшанського  району  восени  1929 – березні  1930  року.

Виступ  творчої  групи  учнів-статистиків

Сталін  та  його  найближче  оточення  все  більше  схилялися  до  думки,  що  потреби  індустріалізації  можна  гарантовано  задовольнити,  спираючись  на  200 – 300  тисяч  колгоспів,  а  не  на  30  мільйонів  індивідуальних  селянських  господарств.  Тому  у  владних  кабінетах  відбулася  кардинальна  зміна  поглядів:  не  держава  повинна  залежати  від  мільйонів  одноосібних  селянських  господарств,  а  об’єднані  у  великі  колективні  господарства  селяни  мають  у  всьому  залежати  від  держави.  У  далекосяжних  сталінських  планах  колективізація  розглядалася  не  лише  як  джерело  дешевого  хліба  і  вкрай  необхідних  коштів – разом  з  індустріалізацією  вона  давала  можливість  знищити  багатоукладність  в  економіці  (замість  кооперативних,  приватних  та  орендних  підприємств  повинні  залишитися  тільки  державні).

Розгортання  колективізації  полегшувалося  для  влади  ще  й  тим,  що  в  1920  році  вся  земля  була  безкоштовно  передана  нею  у  користування  селянам.  Це  звільняло  державу  від  необхідності  виплачувати  сільським  трудівникам  компенсацію  за  землю  під  час  передачі  її  до  колгоспного  фонду.  Таким  чином,  економилися  значні  кошти  для  потреб  індустріалізації.

Ось  у  таких  умовах  розпочалася  кампанія  по  створенню  у  стислі  строки  колективних  селянських  господарств  і  переведенню  аграрного  сектора  на  соціалістичні  рейки.  На  вирішення  поставлених  завдань  були  мобілізовані  всі  зусилля.  Керівництво  округів,  районів,  сільрад,  партійні  та  комсомольські  осередки  проводили  численні  сходки,  мітинги,  індивідуальні  бесіди  та  вмовляння  селян  добровільно  вступати  до  колгоспів.  Але  селяни  неохоче  погоджувалися  ставати  колгоспниками:  крім  письмової  заяви  про  вступ  до  колективного  господарства,  треба  було  внести  свою  частку  майна – худобу,  реманент,  посівний  матеріал  тощо.  Це  було  обов’язковою  умовою,  бо  колгоспи  створювалися  практично  на  порожньому  місці.  А  для  їхньої  нормальної  роботи  потрібна  була  хоч  якась  матеріальна  база.

Велика  робота  по  створенню  колгоспів  була  проведена  і  на  території  Вільшанського  району.  На  початок  жовтня  1929  року  їх  було  вже  18.  З  них:

  • 12 ТСОЗів
  • 4  МТТ
  • 2  артілі.

Проте  18  колгоспів  на  77  населених  пунктів – це  не  так  вже  й  багато.  Подібна  ситуація  була  і  в  інших  районах  Куп’янської  округи,  зрештою, як  і  по  всій  Україні.  Керівництво  держави  прийшло  до  висновку,  що  такі  темпи  колективізації  не  дозволять  виконати  план  І  п’ятирічки.  Висновок:  потрібно  за  будь-яку  ціну  прискорити  темпи  створення  колгоспів.  Тому  5  січня  1930  року вийшла  постанова  ЦК  ВКП(б)  «Про  темпи  колективізації  і  заходи  допомоги  держави  колгоспному  будівництву».  Цей  документ  закликав  комуністів,  органи  місцевої  влади  розгорнути  соціалістичне  змагання  з  організації  колгоспів,  фактично  зробивши  рядових  виконавців  заручниками  ситуації:  з  одного  боку,  треба  було  максимально  прискорити  створення  колгоспів,  а  з  іншого – неухильно  дотримуватися  при  цьому  ленінських  принципів  кооперації.  Зрозуміло,  що  поєднати  ці  вимоги  в  даній  ситуації  було  неможливо.  Тому  місцева  влада  намагалася  робити  все,  аби  в  шаленій  гонитві  за  показниками  та  процентами  колективізованих  селян  не  пасти  задніх.  Якщо  умовляння  та  агітація  не  давали  бажаних  результатів,  в  хід  ішли  всі  можливі  способи,  аби  змусити  селян  вступити  до  колгоспів:  шантаж,  погрози,  арешти.

Велику  надію  радянська  влада  покладала  на  місцеві  комнезами,  які  були  зобов’язані  державі  своїм  матеріальним  достатком  та  численними  привілеями.  Але  незабаром  з’ясувалося,  що  незаможники  не  мали  особливого  бажання  брати  участь  у  насильницькій  колективізації  своїх  односельців,  родичів  та  сусідів.  Тому  більшовики  пішли  іншим  шляхом.  З  метою  неухильного  виконання  їхніх  вказівок  і  директив  на  село  було  відправлено  тисячі  агітаторів-комуністів,  які  вже  неодноразово  довели  свою  фанатичну  відданість  партії.  То  була  справжня  мобілізація.  Величезна  армія  досвідчених  і  ідейно  підкутих  виконавців  почала  «продавлювати»  селянина  в  колгосп.

Навала  командированих  владою  пролетарів  неухильно  зростала.  Якщо  восени  1929  року  агітаторів  на  Україні  було  15  тисяч,  то  в  січні  1930  року  їх  вже  налічувалося  більше  47  тисяч.  Водночас  для  керівництва  щойно  створеними  колгоспами  направлялися  так  звані  «двадцятип’ятитисячники» – випробувані  революцією  і  в  боях  громадянської  війни  більшовики.  Ці  старанні,  але  дуже  далекі  від  землі  і  хліборобської  праці  люди  повинні  були  забезпечити  проведення  суцільної  колективізації  у  встановлені  партією  строки.  За  таких  обставин  темпи  колективізації  почали  швидко  зростати.  Так,  якщо  до  30  січня  1930  року  в  Україні  було  усуспільнено  15,4 %  селянських  господарств,  то  до  1  березня – вже  62,8 %.  Це  за  30  календарних  днів!  Щоб  «дотягти»  цей  показник  до  100 %,  ЦК  ВКП(б)  прийняв  постанову  від  30  січня  1930  року  «Про  заходи  щодо  ліквідації  куркульських  господарств  у  районах  суцільної  колективізації».  Фактично  це  була  індульгенція  місцевим  органам  влади  на  всі  злочини,  пов’язані  зі  створенням  колгоспів.  Відтепер  у  повній  безпеці  не  міг  почуватися  жоден  селянин.  Якщо  в  1929  році  запеклими  ворогами  колективізації  вважалися  лише  заможні  селяни,  то  з  моменту  виходу  цієї  постанови  ворогом  ставав  кожен,  хто  не  бажав  вступати  в  колгосп  чи  зволікав  із  прийняттям  рішення.  Так  селянина  було  загнано  в  глухий  кут.  Щоб  врятувати  своє  життя  (мова  про  майно  вже  не  йшлася)  від  сваволі  місцевого  керівництва  та  каральних  органів,  люди  змушені  були  писати  заяви  про  вступ  до  колгоспів.  Динаміка  утворення  колективних  господарств  у  Куп’янському  окрузі  є  яскравим  тому  свідченням.  Так,  у  Вільшанському  районі  усього  за  два  місяці – січень  і лютий  1930  року  їх  було  створено  38,  а  на  1  березня  загальна  кількість  колгоспів  досягла  50!

Висновок:  такими  темпами  до  1932  року  колективізація  в  Україні  була  практично  завершена.

4) Бесіда  «Ліквідація  куркульства  як  класу». 

  • Як  радянська  влада  ставилася  до  заможних  селян?
  • З  якою  метою  знищувалося  заможне  селянство?
  • На  які  категорії  поділяла  радянська  влада  куркулів?
  • У  чому,  на  ваш  погляд,  була  провина  цих  людей?

Державну  політику  стосовно  заможних  селян  досліджували  учні-історики.

5) Діяльність  Куп’янської  округової  комісії  по  розкуркуленню.  Виступ  творчої  групи  учнів-істориків

Учні  вивчали  історичні  документи – картку  з  описом  майна куркуля  і  заяви  розкуркулених  громадян.

Завдання  творчій  групі:

  1. Як можна  оцінити  дії  влади  по  відношенню  до  громадян?
  2. Чому під  категорію  куркулів  потрапляли  бідняки?
  3. Чи була,  на  вашу  думку,  виконана  рознарядка  по  розкуркуленню  у районах  Куп’янського  округу?
  1. Чи могли  місцеві  керівники  не  підкорятися  розпорядженням  згори?  Чому?

На  думку  вищого  партійно-державного  керівництва,  саме  заможний  селянин-куркуль  був  найбільш  небезпечним  ворогом  колективізації,  бо  мав  усе  необхідне  майно  для  ведення  індивідуального  господарства.  А  за  рахунок  матеріальної  бази  репресованих  куркулів  можна  було  швидко  створити  колективні  господарства.  Та  й  середняки,  знаючи  про  долю  куркулів,  швидше  вступатимуть  до  колгоспів,  поповнюючи  їх  своєю  технікою  та  інвентарем.

Ліквідація  куркульства  як  класу  відбувалася  у  декілька  етапів.  Розглянемо  це  на  прикладі  Куп’янського  адміністративного  округу.  Спочатку  в  1927  році  місцева  влада  здійснила  низку  адміністративних  заходів:

  • було взято  на  облік  все  віруюче  населення  і  діяльність  релігійних  громад  під  контроль  НКВС;
  • почалася боротьба  з  приватним  сектором  економіки,  передусім  з  дрібними  підприємцями:  власниками  олійниць,  крупорушок,  млинів  тощо  (збільшився  податковий  тиск,  посилився  контроль  з  боку  пожежної,  податкової  та  санітарних  служб);
  • створено мережу  таємних  співробітників  НКВС  на  всіх  підприємствах,  в  установах,  населених  пунктах;  таким  чином  була  сформована  система  тотального  контролю  над  населенням  округу  і  почалося  «видавлювання»  приватного  сектора  з  економічного  життя  краю;
  • 18 лютого  1927  року  Куп’янський  окружний  суд  видав  таємну  директиву  за  №  241,  де  всім  народним  суддям  округи  рекомендувалося  розглядати  у  позачерговому  порядку  справи  про  несвоєчасну  сплату  селянами  сільськогосподарського  податку,  надаючи  цьому  політичний  зміст  (саботаж).

По  всій  країні  був  проведений  опис  майна  тих  куркульських  господарств,  які  планувалося  передати  у  власність  колгоспів  у  першу  чергу.  На  кожен  район  надходила  відповідна  рознарядка  «згори» – скільки  таких  господарств  треба  виявити.  Районне  керівництво,  у  свою  чергу,  розподіляло  цей  план  між  сільськими  радами – відповідно  до  кількості  населення.  А  місцеві  активісти,  отримавши  «цінні  вказівки»,  негайно  бралися  їх  виконувати.  Ось  копія  картки,  за  якою  відбувався  опис  майна  типового  куркуля.


Не  варто  говорити,  наскільки  принизливою  була  процедура  опису  майна  заможних  селян.  А  скільки  цинізму  та  презирства  вміщується  у  двох  рядках  примітки!  Селянину,  у  якого  відбувся  опис  майна,  доводили  до  відома,  що  відтепер  йому  вже  нічого  не  належить,  бо  все  його  колишнє  майно  стало  власністю  держави.  Принижений  господар,  позбувшись  усього,  що  нажив  протягом  життя,  зобов’язаний  був  охороняти  (від  кого?)  описане  добро  до  «особливого  розпорядження»  (тобто  до  тих  пір,  поки  сільські  активісти  не  придумають,  як  все  це майно  використати).  І  боронь  Боже,  щоб  із  цього  списку  щось  пропало  чи  зіпсувалося – для  колишнього  власника  це    означало  потрапити  під  звинувачення  у  шкідництві  і  дуже  швидко  опинитися  в  Сибіру  чи  на  Соловках.  Ось  такою  була  політика  влади  відносно  своїх  годувальників.  Ті,  хто  придумав  таке  знущання  над  власним  народом,  навряд  чи  ставили  собі  запитання:  «А  як  же  ті  нещасні,  яких  позбавили  всіх  засобів  до  існування,  відібравши  житло  і  навіть  харчі,  житимуть  далі?»

Люди,  які  ще  вчора  твердо  стояли  на  ногах,  яких  шанували  і  цінували,  сьогодні  залишалися  голі,  босі,  голодні,  викинуті  прямо  на  вулицю.  Дехто  з  них,  не  витримавши  такого  сорому  і  приниження,  подався  у  великі  міста,  переважно  на  Донбас,  де  якраз  розгорталося  широкомасштабне  будівництво.  Декого  забирали  до  себе  родичі,  хоч  це  було  дуже  небезпечно – місцева  влада  могла  записати  в  підкуркульники.  Для  села  знову  настали  страшні  часи.

Та  маховик  репресій  набирав  все  більших  обертів.  Радянське  керівництво  дуже  поспішало:  потрібно  було  якнайшвидше  перевести  село  на  нові,  колгоспні  рейки,  щоб  назавжди  покінчити  з  проблемою  хлібозаготівель.  Колгоспи,  безкоштовно  користуючись  отриманою  від  держави  землею,  повинні  були  покірно  виконувати  волю  партійно-державного  керівництва  по  забезпеченню  поставок  хліба.  До  того  ж,  це  була  дуже  зручна  форма  управління  селянами.  Та  на  заваді  став  багатий  селянин,  який  ніколи  не  пішов  би  до  колгоспу,  бо  твердо  стояв  на  рейках  індивідуального  господарювання.  Замість  того,  щоб  організувати  рівноправну  конкуренцію  між  колгоспами  та  індивідуальними  господарствами,  влада  знайшла  простіший  спосіб – фізичне  знищення  сотень  тисяч  людей.  Тому  вже  у  1929  і  особливо  в  1930  році  процес  розкуркулення  набув  небачених  розмірів.  Уявлення  про  масштаби  цих  репресій  дають  матеріали  Куп’янського  окрстатбюро  за  1929 –1930  рр:

До  райстатистика  всіх  районів.

Згідно  постанови  Уряду  для  проведення  одноманітної  форми  обліку  куркульських  господарств,  а  також  «Опису  майна»,  що  належить  до  ліквідації,  пропонуємо  негайно  надіслати  до  с/рад  потрібну  кількість  форм  «Опису  майна»  та  ф.  №  3,  що  при  цьому  надсилаємо.  «Опис  майна»  треба  складати  на  всі  куркульські  господарства,  якщо  їх  ще  не  розкуркулено,  але  взято  на  облік… Повідомте  про  кількість  потрібних  для  Вас  блянків  «Опису  майна»…

                                                                       Зав.  Окрстатбюро  / Яковлев /    

                                                Зав.  секцією  с. – г.  статистики  / Неаполітанський /

                                                                                                   Секретар  / Садівський /

Розподіл  карток  опису  конфіскованого  майна куркульського  господарства  і  реєстр.  Ф.  №  3  по  районам:

        Райони Опис  майна Форма  №  3
В.  Бурлуцький          60          30
Вільшанський          92          46
І –Жовтневий          80          40
ІІ – Жовтневий          75          38
Кабанський        100          50
Куп”янський        100          98
Свердловський        100          50
Сеньковський        100          50
Сватівський          50          25
Раковський          58          77
Всього        815        504

 

        Райони Опис  майна Форма  №  3
В.  Бурлуцький        191          30
Вільшанський          46          46
Двуречанський           —           —
І – Жовтневий        192          80
ІІ – Жовтневий          89          75
Кабанський        123        100
Куп”янський        196        196
Свердловський        131        100
Сеньковський        147        100
Сватівський        121          50
Раковський          77          77
Троїцький           —           —

Розподіл  карток  ф.  №  3  по  районах

               Райони Число  колгоспів

на  1/ІІІ – 30

    Дано  карток

ф.  №  3

   Дано  карток

ф.  №  1

   В. Бурлуцький             67             70             80
   Вільшанський             36             45             45
   Дворічанський             47             55             55
   І  Жовтневий             38             45             45
   ІІ  Жовтневий             43             50             50
   Кабанський             45             50             50
   Куп”янський             48             50             50
   Н. – Свердловський             36             40             40
   Раківський             24             30             30
   Сватівський             47             50             50
   Сеньківський             47             55             55
   Троїцький             33             40             40
   Всього           538

У  1929  році  в  м.  Куп’янську  була  створена  округова  комісія  по  розкуркуленню,  яку  очолив  фанатично  відданий  партії  комуніст  Ємець.  Про  методи  роботи  цієї  комісії  дає  деяке  уявлення  ці  документи:

До  Двурічанського  райвиконкому

Сватівський  РВК  запитує  Окркомісію,  як  бути  в  тім  випадку,  коли  куркуль  не  робив  весняного  посіву,  то  чи  відбирати  озимий  посів?  Округова  комісія  в  справі  розкуркулення  ставить  до  відому  всім  РВК  про  те,  аби  вони  неухильно  виконували  постанову  Н.К.В.С.,  не  жалуючись  про  участь  куркульства,  якого  ми  поставили  знищити  як  клясу.

Голова  Окркомісії  по  розкуркуленню  Ємець.   Секретар  Зеленський

9/VI. 30  р.

/ ХОДА,  ф.  №  Р – 3607,  с.  113,  л.  7 /

Витяг  з  протоколу засідання  Округової  комісії  по  розкуркуленню
25/V – 30  р.

Слухали:  Мапа  по  Дворічанському  району.

Ухвалили:  Плян  та  вчастки  виселення  куркульських  господарств  затвердити.

                                                                                 Секретар  Окркомісії  Зеленський

Згідно  тодішніх  законів,  розкуркулені  селяни  мали  право  звернутися  з  письмовою  заявою  про  перегляд  їхньої  справи  до  окружного  прокурора.  Зверніть  увагу,  звертатися  треба  було  не  з  позовом  до  суду  про  свавілля  місцевої  влади  та  про  грубе  порушення  громадянських  прав,  а  всього-навсього  із  заявою-проханням.  Про  те,  наскільки  це  право  було  декларативним,  свідчать  такі  приклади.

Житель  хутора  Петро – Іванівка  Андрій  Григорович  Леонов  після  розкуркулення  подав  до  окружної  прокуратури  листа  такого  змісту:

«Цім  заявляю,  що  постановою  активу  нашої  с/р  та  загальних  зборів  моє  господарство  було  ліквідовано  як  кулацьке.  Але  я  вважаю  цю  постанову  невірною  та  помилковою  бо  я  маю  коло  60  років,  до  праці  нездатний.  Сина  мого  вислано.  Невістка  вийшла  за  другого,  я  ж  зі  своєю  дружиною  дуже  старі  і  тому  прохаю  запрохати  та  переглянути  постанову  та  коли  буде  можливо  повернути  мені  будь  що  із  господарства.  До  цього  Леонов  Андрій  Григорович.  Неписьменний,  а  за  нього  неписьменного  розписався…”

Відповіді  на  листа  не  надійшло.                                 

Заява  гр.  х.  Мальцівка  Колодязненської  с/р

Посохова  Пилипа  Петровича

«Цим  прохаю  не  висилати  мене,  а  залишити  на  місці  познак  того,  що  я  непрацездатний, маю  від  народження  70  років,  синів  дорослих  немається,  так  що  на  переселення  я  не маю  ніякої  змоги  в  сім”ї  я  один.  До  революції  мав  землі  10  десятин,  зі  скота  пара  волів,  корова,  свиней 1  шт.,  а  з  построєк  хата,  вімбар  та  сарай,  1/3  парової  молотарки.»

Відповідь:  справа  розглянута  і  затверджена.  Протокол  Окркомісії  №  26.

Коротко,  цинічно  і  безжально.  Частина  молотарки  для  місцевого  колгоспу  виявилася  дорожчою  за  життя  людини.  Ось  ще  одне  звернення,  у  якому  описана  типова  ситуація  того  часу.

Купянскому  окружному  прокурору

Гр – ки  х.  Петро-Ивановка

Петро-Ивановского  сел/совета

Двуречанского  района

Леоновой  Меланьи  Тихоновны

Заявление

В  предстоящую  проводимую  компанию  по  раскулачиванию  меня  жительницу  хут.  Петро-Ивановского  одвели  под  раскулачивание  т.  е.  мое  имущество  сдали  в  СОЗ,  постройки  конфисковали.  Мужа  моего  Дмитрия  Андреевича  выслали  из  пределов  Украины  в  Архангельскую  губернию  на  3  года,  я  одна  осталась  с  двумя  малолетними  детьми  средств  к  жизни  не  осталось  никаких,  приходится  влачить  самое  жалкое  существование  и  нет  даже  квартиры.  Я  всю  жизнь  свою  была  батрачкою  и  классовым  врагом  никогда  не  являлась.  К  Власти  Советов  отношусь  сочувственно.  Прошу  Вас  сделать  распоряжение  о  том  чтобы  возвратили  мой  дом  с  усадьбою.  Прошу  уведомить  по  вышеуказанному  адресу.  К  сему  Леонова,  а  за  неграмотную  расписался…

2.IV/30.

Куп’янська  Окркомісія  направила  в  Петро-Іванівську  сільраду  телеграму  такого  змісту:  «Петроіванівська  с/р.  Обгрунтувати  питання  на  Президії  с/р  та  вирішити…( далі  нерозбірливо ) …як  батрачки.  Секретар  Мілях.»

А  Дворічанський  райвиконком  не  забув  нагадати  обездоленій  жінці  про  те,  що  за  подану  заяву  необхідно  сплатити  гербовий  збір  у  сумі  2  крб.  Врешті-решт,  їй  пощастило:  місцеві  активісти  повернули  частину  конфіскованого  майна.

Підсумок:  усього  по  Україні  було  розкуркулено  приблизно  200  тисяч  сімей  (майже  1,5  мільйона  чоловік).

Вчитель:

– Що  втратила  Україна  в  особі  цих  людей?  (справжніх  господарів).

Виступ  творчої  групи  учнів-правознавців

Група  працювала  над  питанням:

– Чому  по  всій  країні  творилося  масове  беззаконня?

Учні  приходять  до  наступного  висновку:

а)  всі  рішення  приймалися  особисто  Сталіним  і  ЦК  ВКП(б);  в  основі  цих  рішень  було  бажання  за  будь-яку  ціну  взяти  селянство  під  жорсткий  контроль  влади;

б)  законодавчої  бази  стосовно  колективізації  не  було,  тому  кожен  керівник  на  власний  розсуд  втілював  у  життя  сталінські  ідеї.  Статут  сільськогосподарської  артілі – основної  форми  колгоспу – був  прийнятий  лише  у  1935  році.

в) дії  селян  були  пасивними.

– Чому  не  було  організованого  опору  селян?

– Як  селяни  протидіяли  спробам  забрати  їхнє  майно?

(різали  худобу,  мстилися  активістам).

6)  Стан  колгоспного  ладу  в  Україні.

а) Формування  поняття  «колгоспний  лад»  шляхом  узагальнення  вивченого  матеріалу.

Колгоспний  лад – це  система  керування  сільським  господарством,  основу  якого  складали  колгоспи.

б) Створення  машинно-тракторних  станцій.  Робота  з  підручником  та  ілюстраціями  перших  тракторів.

– Якою  була  роль  МТС  у  створенні  колгоспного  ладу?

– Чому  при  кожній  МТС  були  організовані  політвідділи?

– Де  в  Радянському  Союзі  був  налагоджений  випуск  тракторів? (в  Харкові,  Челябінську,  Сталінграді  і  Ленінграді).

– На  якому  рівні  була  їхня  якість  і  сервісне  обслуговування?  (на  низькому  рівні).

– Наскільки  діяльність  МТС  полегшила  працю  селян-колгоспників?  Відповідь  обгрунтуйте.

в) Робота  з  поняттями.

Учні  в  ході  бесіди  засвоюють  поняття:

  • трудодень,
  • натуральна  оплата  праці,
  • конвейєрна  система,
  • безгосподарність,
  • господарська  катастрофа.

г) Узагальнююча  бесіда  «Результати  колективізації».

  • селяни були  об’єднані  у  колгоспи,
  • колгоспи були  створені  за  допомогою  примусу,  для  селян  не  було  стимулів  якісно  працювати;  зарплата  видавалася  у  вигляді  натуральної  оплати  і  була  мізерною;
  • знищено заможне  селянство – основного  сільгоспвиробника;
  • загинуло багато  людей  (у  результаті  підпалів  та  вбивств);
  • відсутність законів,  що  регулювали  б  проведення  колективізації;  це  спричинило  масове  беззаконня;
  • жорстокі дії  влади  відносно  українських  селян,  насильницька  організація  колгоспів  спричинили  голодомор  1932 – 1933  років.

V. Підсумок уроку

– Які  заходи  були  застосовані радянським  керівництвом  у  сільському  господарстві? (суцільна  колективізація).  Яких  результатів  було  досягнуто? (знищено  справжніх  господарів,  заляканих  репресіями  селян  змусили  вступити  до  колгоспів).

– Яке  значення,  на  вашу  думку,  мала  колективізація  сільського  господарства? (було  знищено  століттями  відпрацьовану  систему  господарювання,  село  опинилося  під  жорстким  контролем  влади,  держава  отримала  спосіб  безперебійного  постачання  хліба  за  символічними  цінами,  селян-колгоспників  фактично  було  перетворено  на  кріпаків).

– Чи  був,  на  вашу  думку,  інший  шлях  розвитку  сільського  господарства? (учні  роблять  висновок,  що  такий  шлях  був.  Він  полягав  у:

  • неухильному дотриманні  ленінських  принципів  кооперації,
  • поглибленні процесу  кооперації  на  селі,
  • опорі держави  на  заможне  селянство,
  • державне регулювання  ринкових  відносин  у  сільському  господарстві.

– Доведіть  свої  міркування  за  допомогою  історичних  джерел.

Висновки  групи  учнів-аналітиків

Був  інший  шлях  розвитку  сільського  господарства.  Він  полягав  у:

– подальшому  розвитку  НЕПу;

– поглибленні  спеціалізації  селянських  господарств  відповідно  до  потреб  ринку.

Ось  конкретні  цифри.  У  1927  році  валовий  збір  зерна  в  СРСР  склав  4,7  млрд  пудів  проти  3,0  млрд  пудів  у  1913  році.  У  розрізі  класового  розшарування  селян  цей  показник  мав  такий  вигляд:

Селянські  господарства       Валовий

збір,

млн. пудів

 Товарне

зерно,

млн. пудів

%  від  загальної

кількості  зерна

куркульські              617            126             20
середняцькі          4,0  млрд            466             74
бідняцькі  (в т. ч. колгоспи)                80       4,8               6

Як  бачимо,  саме  зміцнілі  за  роки  НЕПу  середняцькі  господарства  стали  годувальниками  держави.  Отже,  наступним  логічним  кроком  з  боку  влади  мала  б  стати:

  • всебічна  підтримка  селян-товаровиробників,  державний  захист  їх  інтересів;
  • система  заходів,  спрямованих  на  підвищення  рентабельності  бідняцьких  господарств,  добровільне  об’єднання  їх  у  кооперативи,  радгоспи  чи  колгоспи – за  бажанням  селян;
  • створення  системи  державного  замовлення  на  продукцію  сільського  господарства,  щоб  уберегти  селян  від  можливих  ризиків,  пов’язаних  зі  стихійними  коливаннями  на  продовольчому  ринку;
  • замість  «ножиць  цін»  на  промислову  і  сільськогосподарську  продукцію  доцільно  було  стимулювати  товаровиробника  вирощувати  якомога  більше  стратегічної  сировини – зерна;  ці  стимули  могли  бути  різноманітними:  від  пільгових  довгострокових  кредитів,  преміювання  за  високі  врожаї  (як  це  було  зроблено  у  70 – 80 –ті  роки)  та  запровадження  новітніх  технологій  до  консультацій  з  боку  вчених-аграріїв;
  • забезпечення  однакових  «правил  гри»  для  різних  категорій  селянських  господарств.

Саме  такий  підхід  з  боку  держави  дозволив  би  через  кілька  років значно  підвищити  рентабельність  сільського  господарства  і  дозволив  би  не  тільки  повністю  вирішити  продовольчу  проблему  в  середині  країни,  а  й  збільшити  експорт  зерна  у  Європу.  А  продумана  цінова  політика  стала  б  запорукою  надходження  коштів  на  потреби  індустріалізації.

Вчитель:

  • Які  враження  (думки,  почуття)  викликала  у  вас  тема  сьогоднішнього уроку?

Оцінювання  роботи  класу.

VІ.  Домашнє  завдання. 

  1. Опрацювати текст  підручника.  2.  Підготувати  відповіді  на  завдання  1,  с.275  підручника.  3.  Двом  учням  підготувати  повідомлення  про  причини  і  масштаби  голодомору.

Література

  1. Історія міст  і  сіл  України.  Харківська  область.  Київ,  1967.
  2. Рідний край: Навчальний  посібник  з  краєзнавства /За  ред..  акад..  І.  Ф.

Прокопенка/. – Харків:  ХДПУ,  1993. – 579 с.

  1. Тарасенко В. С.  Слово  про  Вільшану:  Історико-краєзнавчий  нарис. –

Харків:  «Торнадо».  2005. – 710 с.

Матеріали до уроку

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 оцінка. Рейтинг публікації: 4 з 5)
189

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *