mail@urok-ua.com

Розвиток емоційного стану дитини засобами образотворчого мистецтва на основі духовних засад

Автор: Учитель Любчич Вікторія Володимирівна

Screenshot_7Стаття розповідає про можливості образотворчого мистецтва розкривати складні духовні процеси часу, виконуючи роль найтоншого емоційного барометра суспільства


 

Краса і благо – ось основа цілісної

духовної людини

Фома Аквінський

I.Вступ

Стрімкі зміни соціальних умов життя у сучасній Україні народжують і нові проблеми розвитку духовної культури, важливою складової якої є мистецтво. Зв’язки мистецтва з суспільством поліфункціональні. Мистецтво стимулює духовний та інтелектуальний розвиток особистості, зміцнює її морально – етичні якості, гармонізує соціальні відносини, розширює й одухотворює Всесвіт. Воно має надзвичайно важливе значення у розкритті творчого потенціалу й ідеалів людини, бере участь у формуванні її цілісного світогляду: від найнижчого – світовідчуття до найвищого – світорозуміння – рівня. Вплив мистецтва на внутрішній світ особистості та на її мислення завжди великий, але в кожну епоху він набуває своєрідної значущості. В сучасному світі, насиченому комп’ютерно-інформаційними технологіями, товарно-ринковими відносинами, засиллям реклами, мистецтво допомагає подолати відставання від науково-технічного прогресу, протистоїть тиску прагматичної ідеології й ринкових потреб, споживчо-матеріалізованого ставлення до життя, дає надію досягти ідеалу гармонійної людини, спонукає її до істинної, некон’юктурної творчості.

Серед інших різновидів мистецтва образотворче мистецтво займає особливе місце. Воно спроможне розкривати складні духовні процеси свого часу, виконуючи роль найтоншого емоційно-психологічного барометра суспільства.

II. Основна частина

  1. Втрачені можливості

«Треба малювати, як діти», – стверджували багато художників, відкидаючи професійну «правильність» зображення, шукати секрет виразності дитячого малюнка. «Кожна   дитина – художник», запевняють нас. І це справді так. Практично не володіючи засобами образотворчої грамоти, дитина створює роботи, які не тільки розчулюють і радують нас своєю наївністю, а й дивують своєю виразністю.

Де ж діваються ці здібності, якщо більшість з нас не малюють і цих здібностей не мають? Як  ми  втрачаємо те,  що поза сумнівом,  мали?

Творча активність, яку проявляють діти, створюючи зображення, їхня захопленість цим процесом і творча успішність ( зображення впізнані і виразні), здавалося б, створюють достатні умови для залучення дитини до образотворчої діяльності, освоєння нею всіх різноманітних функцій образотворчого мистецтва. Проте найчастіше ці можливості виявляються нереалізованими: дитина, стаючи старшою, по-перше, втрачає інтерес до образотворчої діяльності і, по-друге, не набуває здатності розуміти витвори мистецтва.

Справді, якщо запитати 5-тирічних дітей, чи люблять і чи вміють вони малювати, то виявиться, що всі без винятку і люблять, і вміють. Той самий результат буде і в молодших класах. Але чим старші стають діти, тим менше вони малюють. І якщо поставити те саме запитання старшокласникам, то в кращому випадку один-два зі всього класу дадуть ствердну відповідь. А от більшість буде переконана, що їм це не дано, та й не потрібно. Більшість того, спілкування з творами мистецтва також виявляється поза інтересами дитини або залишається на рівні, який не дає змогу бачити у витворі мистецтва щось більше, ніж просто зображення, і щось більше, ніж просто предмет інтер’єру.

Психологи провели безліч досліджень щодо вивчення рівня естетичного і художнього сприйняття дитини. Як приклад хотілося б звернутися до досліджень відомого американського естета Томаса Манро. Рівень художнього сприйняття дитини він визначав за критеріями, які глядач використовує, оцінюючи твори мистецтва. Він зафіксував те, що загалом, добре відоме кожному педагогу з власної практики: непрофесійний глядач (дорослий чи дитина) використовує три основні критерії для оцінювання твору мистецтва. Перший – схожість з предметом зображення (так звана «схожість»). Другий – зрозумілість сюжету. І третій – яскравість кольору («красиве» зображення). Звісно, жоден з цих критеріїв не дає можливості зрозуміти твір мистецтва. Мистецтва як форма пізнання світу і пізнання себе, мистецтво як засіб особливої комунікації, що несе інформацію, дуже значиму для людини, виявляється поза розумінням глядача.

Факт, що дитина до 10-12 років втрачає інтерес до образотворчої діяльності, залишаючи її як пережитий етап, психологи пояснюють тим, що в цьому віці вона захоплюється іншими видами творчості, наприклад літературою, оскільки «слово дає змогу з набагато більшою легкістю, ніж малюнок, передати складні стосунки, особливо внутрішнього характеру». Але, можливо, причина втрати інтересу до образотворчої діяльності все-таки в тому, що дитина так і не відкрила можливості образотворчого мистецтва передавати «складні стосунки».

Тому втрата інтересу до цієї діяльності зовсім не є втратою, а швидше це «неотримання». Не можна втратити те, чого не мав. Втратити те, чого не знайшов.

Дитина втрачає інтерес до процесу створення зображень, але образотворча діяльність як  діяльність художня нею (дитиною) ще не була відкрита. Вона не відкрила можливості зображення  бути засобом втілення свого ставлення до світу, не зробила цю властивість предметом своєї свідомості.

Мені здається, викладання образотворчого мистецтва вже в дитячому садку обтяжене зайвою академічністю форм навчання дітей, що не дозволяє з’єднати навчальний процес з реальним художнім життям.

А життя художника, особливо у наш час, не обмежується простором майстерні, площиною мольберта, рамками конкретного твору. Художник проявляє себе як художник у кожній події свого життя:

  • він інакше ставиться до роботи;
  • він інакше сприймає побут;
  • він інакше організовує свята;
  • інакше будує свій образ.

Відкриття дитиною особливого способу життя – життя художника, що постійно розширює простір художньої взаємодії зі світом – завдання, яке є значущим.

А якщо взяти до уваги, що на більшості уроків дитина розвиває ліву півкулю, то вчитель предметів естетичного циклу є тим локомотивом, що рухає розвиток правої. Таким чином, саме він сприяє гармонійному розвитку обох півкуль, формуючи гармонійну особистість, яка стає більш працездатною, краще вчиться (навіть у дорослому житті), її пам’ять і здатність концентрувати увагу зростають. Така атмосфера «відносить» дітей до вершин радості, натхнення. І вчитель мимоволі віддає себе Вогню Творчого Натхнення.

Чого ж найбільше треба такому вчителю? З досвіду роботи знаю – насамперед, не боятися. Я не боюся відійти від стандартів, бо мистецтво і стандарт – несумісні поняття. Апробую нові методи та прийоми. І нарешті, вірю в те, що кожна дитина вміє створювати образи. Тож моє завдання – вчити дітей вільно, без страху помилитися, відображати виплекані дитячою уявою образи.

Для цього використовую три основні методи: ланцюговий, акровербальний і метод місць. Ці методи допомагають мені поповнити дитячу уяву поняттями-образами, значення яких вони не знають чи з якими не стикалися в житті.

До прикладу, ланцюговий метод допомагає впорядкувати будь-яку інформацію. Одна річ, яку вони знають,  передбачає  за собою іншу, та – наступну , переходячи до того, що було дітям невідомим. Але в такому ряду невідоме стає зрозуміле учням. Так, на уроці з  декоративно-ужиткового мистецтва у 7 класі пропоную дітям ланцюжок, що починається зі слів « види декоративного мистецтва», які відомі дітям з попереднього уроку. Продовжуючи ланцюжок, діти підходять до словосполучення «народний розпис, петриківський розпис».

На інших уроках доцільно використати акровербальний метод. Це складання віршиків, придумування жартівливих фраз, у яких зашифрована певна інформація. Дитина вводить незнайоме слово в контекст, створює його образ і запам’ятовує. Найчастіше використовую цей метод, коли вивчаємо народну творчість, ремесла та назви предметів побуту.

Метод місць заснований на зорових асоціаціях. Я пропоную дітям уявити собі предмет, який  вони мають запам’ятати, й поєднати з місцем, яке легко можна вилучити з пам’яті. Цей метод також використовую при вивченні понять, які зовсім невідомі дітям. Метод  місць вимагає відмови від логічних асоціацій. Адже сама система запам’ятовування заснована на асоціаціях, що продиктовані послідовністю предметів і місць.

Будуючи асоціативний ланцюжок, складаючи акровірші, поєднуючи з місцем, дитина занурюється в середовище образу. Саме за такої послідовності роботи над побудовою віршованих рядків учні справді створюють шедеври.

Створювати уявні шедеври спонукаю учнів під час сприймання творів мистецтва. Діти не тільки аналізують запропоновані роботи відомих майстрів. Я ставлю їм запитання: «Яким би був ваш твір образотворчого мистецтва на цю тему?» Звичайно, це спонукає їх зануритись у свою пам’ять, використати уяву і створити образи, що відповідають поставленому завданню.

Тому пошук методів і засобів художнього розвитку дитини, що дають змогу здатність дитини мимоволі створювати виражальні зображення трансформувати в здатність усвідомлену, видається нам надзвичайно важливим.

  1. Мова мистецтва і мова життя

Залишається проблема розуміння зображення як якоїсь подібності. Вважається, що є певні схеми, яких треба дотримуватися, і тоді намалюєш правильно.

Але художник створює знак іншого порядку – знак виразний. І навчання мистецтва має починатися з усвідомлення того, що насправді не зображальність головне – а виразність. І розуміння того, якими засобами це досягається.

За навчанням мистецтва як навчанням зображальності стоїть ціла система, що склалася ще в епоху Відродження. Для того періоду вона була відкриттям: дивіться, у нас на площині виходить об’єм — і цього можна навчити. А виразність виносилася за рамки навчання, вона була присутня як вимога, але успадковувалася художниками скоріше інтуїтивно.

Леонардо да Вінчі писав, що якщо глядач дивитиметься на картину й не відчуватиме радість, коли на картині зображена радість, або жах, коли там люди біжать від жаху, – значить, твоя робота, художнику, марна. Але як цього головного результату домогтися – про це традиційна методика мовчить. Для самого майстра могло бути таємницею, як він цього домагається. Головне залишилося між рядків, існувало,  але не фіксувалося.

І лише на початку XX століття бурхливо розпочався період виявлення якихось формул виразності, «формул краси». 3’ясування того, яким чином художникові вдається щось передати більше важливе, ніж зображення.

У нас є тілесний досвід переживання ритмічних структур і різних форм. Ми бачимо ламану лінію, у нас є досвід спілкування із чимось схожим на цю ламану лінію, наприклад з пилкою, об  яку можна вколотися, порізатися. І ламана лінія для нас стане чимось небезпечним, колючим. А коло викликає асоціацію вічного повторюваного. Коло для нас – це циферблат годинника, це й рух Сонця навколо Землі, планет навколо Сонця… Такі форми ми тілесно переживаємо, вони на нас впливають. Їх уперше виділили в XX столітті теоретично, як атоми.

Відкриття таких мовних структур (і як можливість впливати на глядача, і як можливість впливати художникові на себе), на думку знавців, є головним у початковому навчанні образотворчому мистецтву, воно дає змогу кожному відкрити цю мову й відчути себе тим, хто нею володіє. І ця мовна структура дійсно працює. Так на уроках в 6 класі в зображенні портрета «Добра» і «Лиха» я пропоную дітям з’ясувати, які відчуття у них викликають ламана  та округла, хвиляста лінії. З свого життєвого досвіду дитина вже знає, що гостре викликає біль, небезпеку, а округлі лінії – лагідність, добро. Словесні асоціації перекладаються на лінії певних форм, що і надає дитині можливість легко передати свій задум.

  1. Розвиток емоційної чутливості та духовності.

Найважливішим завданням навчального процесу є створення духовного образу речі через психологічне освоєння людиною дійсності. Для повноцінного формування дитячої психіки необхідно задіяти як інтелектуальні, так і емоційні та вольові процеси. У формуванні інтелекту мусимо активно використовувати волю та емоції учня. «Сухі» знання за сприятливих умов (відмінної пам’яті учня, зусиль його і вчителя) формують «однобокий інтелект». Така людина (великий багаж знань) в соціумі проявляє себе неактивною (безвольна, особливо в духовній сфері) і байдужою (без емоційна) до довкілля.  Завдання сучасної української школи полягає у відродженні емоційної чутливості в наших дітях, бо саме їм притаманне природне емоційне сприймання. Актуальним є розвиток емоційної пам’яті, естетичних почуттів, творчої уяви, що формується саме на основі емоцій, емоційної чутливості як першооснови сприймання й відтворення. Емоції лежать в основі художнього смаку, образного мислення спостереження і взагалі будь-якої творчої діяльності. Сучасна школа повинна розширити шкалу емоційної чутливості душі дитини, бо саме душею пізнаємо світ. Висока емоційна чутливість допоможе повніше і цікавіше сприймати світ внаслідок інтеграції прихованих сприймань із-за меж свідомості у свідомість дитини, про що писав ще Готфріт Лейбніц.

Важливість чутливості було помічено ще Радіщевим. У книзі «Про Людину» він зазначає: «Байдужість є моральною смертю». Саме байдужість або без емоційність є симптомом духовної смерті людини. Це явище все глибше проникає зі світу дорослих у світ дітей. Протистояти цьому найбільшому злу і вести боротьбу з ним можна лише за допомогою нових розробок,  нових підходів до виховання й навчання. Суть духовного виховання можна визначити словами Й. І. Вінкельмана, німецького вченого, історика, мистецтвознавця XVIII ст.: «М’якість серця і вразливі відчуття».  Саме завдяки цьому дитина може розвиватися органічно, вбираючи попередні культури і на їх основі створюючи нове. Необхідно враховувати тісну залежність між розвитком дитини і впливом культури народу.

Говорять, що «Краса врятує світ». Мені хочеться додати, що не тільки краса, але й прилучення до своїх народних коренів здатне зцілити холодне серце, звільнити людину від жорстокості та грубості, дати нове дихання життю. Народне мистецтво завжди відігравало та продовжує відігравати важливу роль в духовно-моральному ставленні людини, виховуючи почуття поваги до традицій і відповідальності за духовні багатства, створені попередніми поколіннями. Тому на уроках образотворчого мистецтва я приділяю велику увагу вивченню народних традицій, образів і звичаїв.  Вивчення і засвоєння народної творчості потребує глибокого розуміння її сутності та специфіки, знання основних його функцій: побутової, обрядової, етнічної, естетичної, виховної та інших. Також, як і в давнину, освоєння образів фолькльору включає в себе різні форми втілення: співи, інструментальне музиціювання, рух під музику, костюми. Зараз до нас постійно повертається національна пам’ять, і ми по-новому починаємо ставитися до старих свят, традицій, художніх промислів, в яких народ залишив нам найцінніше зі своїх культурних досягнень, просіяних крізь сито віків. Багатовіковий досвід народу – скарбниця народної культури. Іонін Л.Т. писав: «Знищить традицію і ви позбавите соціальний організм його захисного покрову і приречете його на повільний, але неминучий процес вмирання». І сьогодні невмирущі засоби народної педагогіки: пісні, казки, загадки, прислів’я та приказки. Сила та краса народної душі втілена у фолькльорі. У ньому виявляється бережливе ставлення до природи, прагнення людини пізнати навколишній світ.

Важливе місце на уроках образотворчого мистецтва я відвожу загадкам. Народні загадки – ефективний засіб виховання школярів. Всі вони мають повчальний та розвиваючий характер і з давніх часів представляють чудовий навчальний матеріал. Наприклад, пропоную учням прослухати та відгадати загадку, продумати її оформлення, затвердити ескізи, виконати їх в улюбленій техніці і подати на міні-конкурс. Кращі роботи виставляються на шкільній виставці. У вигляді домашнього завдання дітям пропонується продовжити роботу із збору та оформлення народних загадок для створення їх збірки. В результаті таких занять у дітей з’являється зацікавленість у роботі, виховується емоційна чуйність та інтерес до народної творчості.

Великий педагогічний потенціал мають казки. Народна казка – це моральний урок. Казки, створені народом, сприяють розвитку емоційно-естетичного ставлення до навколишнього життя. У роботі з казками діти читають, прослуховують, малюють, ілюструють, збирають мозаїку, фантазують. На уроках створюються групи за інтересами. Частина учнів створює «буквиці», хтось працює над оформленням обкладинки, інші малюють ілюстрації. В результаті виходить книжка із зображенням улюблених казкових персонажів.

З великою зацікавленістю проходять заняття з декоративно-прикладного мистецтва. Це, перш за все, знайомство з різними народними ремеслами, історією їх виникнення, з виробами народних майстрів (гончарні вироби, вишивка, килими, орнамент). Діти не тільки вивчають народні промисли, але й знайомляться з тим, як народ використовував їх у своєму житті. На уроках з декоративно-прикладного мистецтва діти своїми руками створюють цікаві вироби на основі знань попередніх поколінь та додаючи свій внесок у продовження і розвиток народного мистецтва.

Тому емоційну чутливість слід розвивати в дитячому віці, щоб не пропустити так званий критичний час. Саме в цьому віці вплив зовнішніх чинників є найсприятливішим, найефективнішим у формуванні психологічних функцій.

Українська школа повинна виховати в дітей прагнення до художнього освоєння навколишнього світу, через здатність тонко відчувати, детально опрацьовувати дійсність, що відіграє велику роль у формуванні особистості.

Важливо навчити дітей бачити різницю між пасивним сприйманням навколишнього світу, де людина є лише стороннім спостерігачем, навіть якщо й зацікавленим, і між створеного нею світу. Слід приділити велику увагу внутрішньому світу учня, його прагненню прислухатись і вивчати цей світ. Видатний художник А.Філонов, автор аналітичного методу, писав: «Вивчай усе, що є в зовнішньому світі, що є в твоєму внутрішньому і внутрішньому світі кожної людини».

Якщо ми будемо вчити дітей бачити, відчувати світ у собі, то тільки тоді дитина повно відчуватиме світ, тільки тоді малювання чогось чи когось буде малюванням себе, тобто своїх почуттів. Психологічне освоєння допомагає учневі усвідомити свої відчуття стосовно предмета і потім на малюнку так само усвідомлено відтворити його, але вже як наслідок реалізації своїх емоцій. Учні не обов’язково мають відчувати на початку роботи певні емоції стосовно об’єкта зображення. Йдеться про те, щоб учень сам умів реалізувати буд-який уявний психологічний стан через композиційну, колірну побудову зображення. Емоційний психологічний стан аналізується, він є первинним і диктує той чи інший характер вирішення твору. Треба розвивати вміння підпорядковувати об’єкт нашим відчуттям. Наші відчуття реагують на певну композиційну побудову, певне співвідношення фарб тощо, і вони (відчуття) є індикатором правдивості зображуваного. Основою творчого процесу є реалізація тільки наших відчуттів, а не реалізація тільки наших знань про предмет.

Перед українською школою залишається не розв’язаною проблема ефективного (позитивного) духовного формування учня. Саме на духовному рівні людина сприймає цілісність світу через  «я – це світ, і світ – це я». Необхідно усвідомлювати, що, на відміну від дорослої людини, дитина ще не сформована в духовному плані, ціннісні орієнтири в неї ще не стійкі і їх можна переорієнтувати. Наприклад, цінності матеріальні (гроші, дорогий одяг тощо) ще можна переорієнтувати на духовні цінності (Батьківщина, дружба тощо). Хоча психіка дитини не «Tabula rasa», але в ній є багато білого місця, яке мусимо заповнити духовними цінностями, поки їхнє місце не зайняли матеріальні цінності. Ще Сент- Екзюпері стверджував, що людство відмовилося від побудови духовної спільноти на основі духовної Людини і будує спільноту з особистостей, що нагадує мурашник, де кожен виконує певну роль. Людина, на відміну від тварини, не є істотою самодостатньою за своєю природою (здатною цілком задовольняти свої потреби). Людина завжди прагне змінювати, вдосконалювати навколишній світ, прагне його робити добрішим, найсправедливішим. Ця діяльність скеровується з духовної сфери людини. Але за певних умов, якщо б зникли духовні орієнтири, а їх замінили матеріальні цінності, людина перетворилася б на обмежену істоту, як у Ніцше: «Останні люди розмножаться як земляні блохи, кліпатимуть очима й казатимуть: ми придумали щастя». Отже метою будь-якої методики має бути формування насамперед Духовної людини. Важливим пунктом у розвитку духовності має стати твердження «людина-це світ, світ – це людина».

Звідси безліч зв’язків:

  • «людина-соціум»;
  • «людина-нація»;
  • «людина-інша людина»;
  • «людина-тварина»;
  • «людина-рослинний світ» тощо.

Отже всі засоби навчання й виховання слід спрямовувати на розвиток, формування цих зв’язків і перетворення їх на духовні цінності, духовні орієнтири.

Найкраще пізнання мистецтва, коли воно взаємодіє з іншими предметами, завдяки цьому мистецтво збагачується новими засобами, сприяє поглибленню пізнавального та виховного впливу на учнів. Взаємодія різних предметів допомагає кращому осмисленню образотворчого мистецтва. Жоден окремо взятий предмет не може визначити всієї повноти людських можливостей. Лише сукупність усіх предметів робить особистість дійсно багатогранною, допомагає всебічно удосконалити психіку, збагатити внутрішній світ учнів.

Такі заняття з образотворчого мистецтва мають велику пізнавальну і виховну силу, дають можливість ефективно розвивати в учнів почуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, історію рідного краю, пам’ятки історії та архітектури, красу та багатство рідної природи. Свої уроки з образотворчого мистецтва поєдную з багатим, різноманітним та цікавим народознавчим матеріалом, використовую твори української літератури. Адже, народознавство, література – це наша духовна культура, історія мови, звичаїв, обрядів, пісень, а також і матеріальна культура, бо у кожен виріб пожиткових речей, господарювання, створення житла, поселення вкладалася національна душа. Народознавство – це пізнання себе в собі, в світі, своїх коренів та внутрішнього «я».

Такими уроками я заохочую дітей до творчості, адже це і є основним завданням у моїй роботі. Найголовніше для розвитку творчості в дітей – створення сприятливих умов для творчого самовираження учнів та розкриття їх здібностей. Діти дізнаються про історію та культуру рідного краю, вчаться розуміти красу, у них постійно виникає бажання творити самостійно.

Творчість – це процес народження нового у природі та в людині, необхідна умова інтелектуального та духовного зростання людини.

Лев Толстой казав: «Чому діти на шалену висоту вищі від більшості людей.. Тому, що їхній розум не зіпсований ні спокусами,. ні гріхами. На шляху досконалості в них нічого не стоїть». Бути досконалими — це значить бути духовною людиною. Тому важливо якнайшвидше сформувати в дитині духовні цінності, в межах яких відбувається життєдіяльність людини і на основі яких виникає та чи інша мотивація дій. Тільки на основі цього дитина прагнутиме вдосконалити, змінити світ. Кращі люди роблять світ кращим, добрі – добрішим, справедливі – найсправедливішим. Узагальнюючи, стверджуємо: духовні люди творять досконалий світ.

  1. Сходинки творчого процесу.

Урок образотворчого мистецтва – особливий, і вимоги до нього особливі – він має будуватися за законами мистецтва. А мистецтво зумовлює передусім духовне спілкування. Урок образотворчого мистецтва немислимий без створення атмосфери зацікавленості. І я прагнула досягти цього у своїх уроках за допомогою розповіді, діалогу з учнями, музики, візуальних образів, ігрових ситуацій і, головне інтерактивних методів навчання. Сутність інтерактивного навчання, як зазначає О.Пометун, «відбувається за умови постійної активності взаємодії всіх учасників». Інтерактивні технології дозволяють задіяти не тільки інтелект, досвід, свідомість людини, в також її почуття, емоції, вольові якості, сприяють підвищенню ефективності засвоєння.

Усі знання і уявлення, які перейшли через душу і серце дитини, стають її власними знаннями, її власними поглядами, думками і переконаннями, її ставленням до прекрасного і поганого, до добра і зла, що визначає громадську позицію людини. Найскладніше завдання людства – знайти засоби, які б допомогли вижити та зростати духовному, множитися прекрасному, перемагати добру.

Мови мистецтва можна вчити різними методами. Але переконливим методом, на мою думку, – освоєння самого творчого процесу. Тільки при цьому важливо ставитися як до певної цінності, що може бути, а може й не бути.

Як натхнення й творчість приходять – ми не знаємо. Але підготовку до них можна розкласти на певні сходинки, частина з яких дитині доступна, іноді навіть більше, ніж дорослому. (Наприклад, порушення всіх стереотипів. Дитині подобається, коли виходить результат, який вона навіть не задумувала.). Поступове освоєння сходинок творчого процесу – це і є етапи навчання мистецтва.

А перший крок – це відкриття, що ти щось можеш. Відчуття того, що ти цього хочеш, тому що можеш.

Найвдалішим для цього тлом, на мою думку, є вільна маніпуляція матеріалами й художніми засобами, в яких діти відкривають не конкретні прийоми зображення чогось або виразності, а те, що це в принципі їм доступно.

Які умови потрібно створити в школі для оптимального розвитку творчих здібностей дитини? Однозначної відповіді на це запитання психологи ще не дали. Корисні рекомендації розробив англійський психолог Дж. Гауен.. Ось деякі з них:

  1. Створіть дитині затишні й безпечні психологічні умови для пошуків.
  2. Підтримуйте здатність дитини до творчості та висловлюйте співчуття при невдачах. Уникайте негативного оцінювання творчих ідей дитини.
  3. Давайте дитині можливість побути на самоті. Надмірне спілкування заважає творчості.
  4. Знайдіть слова підтримки для нових творчих починань дитини. Не критикуйте її перших починань, навіть невдалих.
  5. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу.
  6. Вірте, вірте, вірте в дитину! Давайте їй олівець, крейду, фарбу, глину і кажіть: «Ти зробиш те, чого ще не робив ніхто!». Я прагну, щоб уроки образотворчого мистецтва залишили помітний слід у свідомості кожного учня, щоб у дітей формувався потяг до краси, прищеплювались вміння та навички, корисні для життя і подальшого навчання. Допомогти учневі знайти своє покликання – завдання кожного учителя. І хтозна, може сьогодні серед моїх учнів сидять майбутні художники чи скульптори, архітектори, дизайнери. І саме я допоможу дитині знайти свою життєву дорогу. Я допомагаю дітям опанувати мову мистецтва, навчаю здатності відчувати гармонію і створювати її своїми руками. Формую художній смак та даю дитині можливість глибше увійти у царство краси. І якщо на уроці в учня захоплено заблищали очі, і рука потягнулася до пензля чи олівця, то я відчуваю, що недаремно пройшов день, а, значить, моя праця принесла користь, і світ збагатився ще одним «майстром».

5.Роль позакласної роботи

Формування та розвиток естетичних здібностей, тобто здібностей сприймати світ і творити за законами красоти — це дуже важлива складова формування людських якостей.

Вивченню образотворчого мистецтва, активізації пізнавальної діяльності учнів сприймають не тільки уроки, а й позакласна робота з предмету, однією зі складових якої е проведення занять гуртка та предметного тижня образотворчого мистецтва.

Позакласна робота – це творча праця педагога та учнівського колективу, це заходи, які допомагають розкритися творчим талантам та надбанням кожного причетного до цієї співпраці. Також така діяльність сприяє розвитку пізнавальної та творчої активності учнів в образотворчому та декоративно-прикладному мистецтві, художній творчості, активізує самостійний творчий пошук при вирішенні художніх завдань. В позакласній роботі надається більша можливість оволодінню інтонаційно-образною мовою мистецтва на основі складання досвіду творчої діяльності й взаємозв’язків між різними видами мистецтва, формуванню у дітей емоційно-ціннісного ставлення до явищ дійсності та мистецтва.

III.Висновок

Образотворча творчість – це пошук пластичної форми, здатної втілити переживання художника. Тому образотворча діяльність дитини, має передбачати вміння роботи об’єктом спостереження і дослідження не тільки зовнішні форми світу реального або світу зображень, а й, по-перше, те, що стає справжнім значенням твору: тобто свої власні переживання світу, своє ставлення до світу, і, по-друге, свої переживання образотворчої форми як такі, що містять зміст. Відкриваючи в цих спостереженнях збіги й перетини, дитина отримує можливість свідомо моделювати образотворчу форму як форму, що має особливе значення, що втілює ставлення людини до світу.

Отже зробимо висновок. Проблеми формування художньої культури в школі є частиною більш загальної проблеми розвитку духовності особистості їй суспільства. Аналіз теперішнього стану решт свідчень про полярність розмежовування соціокультурних тенденцій, загострення суперечностей між стандартами масової культури й загальнолюдськими духовними цінностями, спрямованими на творчу самореалізацію особистості. У вирішення цього конфлікту професійна педагогічна освіта має зробити вагомий внесок. Посилення культурної домінанти в освіті сприйматиме розвитку мислення школярів, підвищенню загального духовного рівня суспільства, що надасть змогу нашій країні посісти належне місце серед європейських держав.

 

Література:

Т. Калініна, «Перші успіхи в малюванні», Київ, видавничий дім «Шкільний світ»,2006р.

Методичний посібник «Предметний тиждень ОТМ», Н..В.Чен, Харків «Скорпіон», 2005р.

«Образотворче мистецтво» б кл., тематичне планування, І,І,Севрюк, С.М..Семеніхіна, «Веста», видавництво «Ранок», 2006 р.

Газета «Завуч» №16, червень 2005р. Сю 3 – 5, с. 7 – 10.

Журнал  «Мистецтво та освіта», №1, 2006р. С. 7 – 11.

Журнал «Мистецтво та освіта», №4, 2005р. с.6

Інформаційно-практичний бюлетень «Все для вчителя», №6, 1997р. с.3

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
577

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 коментарів

  1. Публікація Вікторії Володимирівни захоплива, детальна, послідовно розкрита, Доступно викладена тема, над якою працює вчитель. Змістовно розписано розділ статті про розвиток емоційної чутливості та духовності. Спасибі за працю, якою можна пишатися.

    1. Дуже дякую, Надіє. Ваші слова надихають мене й надають мені більшої впевненості в собі.

  2. Вчитель порушує важливу, актуальну тему сьогодення. Навчання для учня має стати джерелом духовного збагачення, адже під час великого емоційного піднесення дитина краще засвоює новий матеріал. Привернув увагу акровербальний метод, поєднання емоційного розвитку з народознавчим матеріалом.

    1. Дякую Вам, дуже приємно, що звернули увагу на актуальність піднятої теми.