mail@urok-ua.com

Стаття на тему: “ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО”

Автор: Вчитель початкових класів Цимбал Євгенія Леонідівна

Screenshot_13Тривалі роки роботи в школі сформували у Василя Олександровича Сухомлинського переконання, що саме в ранньому шкільному віці слово, різні види роботи над ним не тільки розвивають комунікативно-мовленнєві уміння та мислення молодшого школяра, а й мають виховний і освітній потенціал. Слово вчить бачити, відчувати, захоплюватися.


 

 ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

         Пріоритетом державної політики, визначеним Національною доктриною розвитку освіти в Україні, Державним стандартом базової і повної середньої освіти є формування мовної особистості, людини самодостатньо комунікативно компетентної, здатної і готової до спілкування в будь-якій життєвій ситуації.

Поняття мовної особистості відображує потребу сучасного суспільства у людині, яка мислить, говорить та вступає у процес комунікації. У більшості випадків мовну особистість розглядають на основі створених нею текстів, які є показником володіння мовними засобами, свідченням загального розвитку учня, що не відповідає сучасним вимогам. У початковому курсі української мови значне місце відведено формуванню мовленнєвих умінь учнів, наголошується на необхідності їх комунікативного розвитку.

Комунікативно-мовленнєві вміння — це вміння, необхідні для ефективного здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії, тобто в різних ситуаціях спілкування: з різною метою, в різних умовах, з різними співрозмовниками. Розвиток мовлення у процесі навчання є засобом розвитку творчої, духовно багатої особистості молодшого школяра.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є однією з провідних у працях видатних психологів, мовознавців та педагогів (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Л.О.Варзацька, І.П.Ґудзик, Н.Ф.Скрипченко, О.Н.Хорошковська та ін.).На сучасному етапі модернізації освіти розробляється компетентнісний підхід (Н.М.Бібік, І.П.Ґудзик, І.А.Зимня, О.В.Овчарук, О.Я.Савченко та ін.) до формування особистості учнів. Однією з ключових компетенцій вважається комунікативна.

Аналіз психолого-дидактичної і методичної літератури показав, що проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів як на практичному, так і на теоретичному рівні розроблена недостатньо. Існують лише окремі рекомендації щодо формування мовленнєвих умінь учнів. Це зумовлює актуальність обраної нами теми.

Розглядаючи сучасний стан проблеми, зокрема спадщину В.О.Сухомлинського, знаходимо відповідь на актуальне питання: формування мовної особистості молодших школярів. Вчений писав: «У початкових класах, уже з перших років навчання найважливішим елементом знань стає слово, точніше реальний навколишній світ, який виражається у слові…, зробіть слово одним із найголовніших інструментів творчості. Як важливо, щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання»[3, с.453]. Базовою основою мовленнєвих здібностей, на переконання педагога, є мовне чуття — тонке, уважне, вдумливе ставлення до слів рідної мови. На думку педагога, відчуття найтонших відтінків слова допомагає дитині пізнати безмежність океану думок,почуттів, знань, різноманітність краси природи, мистецтва, людських взаємин, тобто сприяє вільному володінню мовою в усіх ситуаціях спілкування.

Тривалі роки роботи в школі сформували у педагога переконання, що саме в ранньому шкільному віці слово, різні види роботи над ним не тільки розвивають комунікативно-мовленнєві уміння та мислення молодшого школяра, а й мають виховний і освітній потенціал. Слово вчить бачити, відчувати, захоплюватися.

В.О.Сухомлинський радив проводити з дітьми спеціальну роботу — подорожі до першоджерел думки і слова. За висловом Василя Олександровича, «слово — це ніби стежинка, прямуючи якою дитина здобуває громадянську зрілість, осмислює, хто вона, якому народові, якій землі зобов’язана своїм щастям, своїм творчим потенціалом» [3, с.451].

Вчений наголошував: завдання вчителя полягає в тому, щоб в душі кожної дитини жило чутливе слово. Педагог часто проводив екскурсії до лісу, в поле, на берег річки, де діти, бачачи і переживаючи надзвичайну красу природи, сприймали найтонші відтінки слова, через які ця краса залишалася в їх думках. В.О.Сухомлинський поєднував індивідуальну та колективну творчість дітей. Він майстерно керував цим процесом, вважаючи творчість дітей закономірною, природньою. У молодших школярів з’являлося бажання передати свої думки та почуття як на папері, так і в усній формі.

Робота з розвитку мовної особистості учнів, як свідчить досвід В.О.Сухомлинського,має включати:

  • постановку вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей учнів;
  • досягнення тісного взаємозв’язку усних і писемних видів мовленнєвої діяльності на уроках мовного циклу;
  • проведення уроків мислення та мовлення на природі;
  • систему творчих робіт з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь.

У книзі «Серце віддаю дітям» майстерно описані подорожі з дітьми в оточуючий світ природи, в ході яких всебічно розкривалися найтонші грані слів. З подорожами до першоджерел думки і слова в практиці педагога тісно пов’язані «уроки мислення» серед природи, в ході яких діти постійно робили власні маленькі відкриття, вчилися аналізувати побачене, самостійно доходити певних висновків. Василь Олександрович вірив у талановитість кожної дитини, бачив у кожній особистість, тонку душу поета, домагався того, щоб у кожному відкрилося джерельце творчості.

Особливого значення в системі розвитку молодших школярів Василь Олександрович надавав казкам, оскільки був переконаний, що завдяки казці дитина пізнає навколишній світ не тільки розумом, а й серцем, відгукується на події і явища, виявляє своє ставлення до добра і зла. Із казки дитина черпає перші уявлення про справедливість, адже «казка — це зернина, з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій»[2, с.515]. У видатного педагога виникає ідея школи під відкритим небом, ідея Школи Радості. Це не екскурсії, це «подорожі до світу живого слова», до першоджерела думки та слова — живого світу. Особливо любив В.О.Сухомлинський приводити своїх учнів до «Кімнати казки», де діти не тільки слухали і розповідали, а й творили нові казки. Наявність великої кількості найрізноманітніших казкових атрибутів для сюжетно-рольових ігор давала змогу дітям перетворювати гру в творчість. «Малюки стають казковими героями, а ляльки в їхніх руках допомагають краще передати думки і почуття. Вони не просто повторюють слова дійових осіб, а творять, вносячи в казку гру своєї уяви», — пише педагог [3, с.182].

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів відбувається за умови, якщо на уроках учні вчаться слухати, сприймати слова, розуміти їх, отримувати необхідну інформацію. Маючи знання та сприймаючи слухом і зором досконалі зразки результатів мовленнєвої діяльності, учень і сам прагне щось розповісти, описати, висловити припущення, заперечити чи підтвердити.

Комунікативно-мовленнєвий розвиток — могутній стимул духовного життя дитини, високоефективний засіб її розвитку, джерело натхнення в оволодінні мовою, надійний засіб самовираження, самоствердження особистості.

Література

1.Пентилюк М. та ін. Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови // Українська мова та література. — 1997. — 37 (53). — с.15-19.

  1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах: Т.1. – К.: Радянська школа. 1976.

3.Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах: Т.2 – К.: Радянська школа. 1976

  1. Сухорукова Г.В. Сухомлинський В.О. Про розвиток мовленнєвих обдарувань дітей // Обдарована дитина. – 2000. – №1. – С. 42-45.

 

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 оцінок. Рейтинг публікації: 0 з 5)
188

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *