Використання методу асоціативного мислення при аналізі художнього тексту на уроках української літератури у 10 класі

Автор: вчитель української мови та літератури Сиротюк Галина Ярославівна

Даний матеріал може бути використаний при аналізі художніх текстів . Подано зразки учнівської творчості у результаті використання асоціативних символів.

    Асоціативне мислення як один із методів аналізу художнього тексту

   Не відмовляючись від традиційного аналізу художнього тексту, як -от: визначення теми, головної думки, композиційних складових тощо, часто звертаюся до естетичних категорій (прекрасне-потворне, трагічне -комічне…), що дає змогу побачити твір українського автора  у контексті світової культури . Проте кожен художній твір сприймається особистісно через ряд асоціацій, пов”язаних із характером, життєвим досвідом, станом душі, зрештою, здатністю сприймати мистецтво.

Прочитання й відчуття художнього твору через асоціативні ряди допоможе учням більш повно засвоїти зміст, вникнути в образи, але головна мета – “пропустити” через своє “Я”, побачити те, що приховане для інших, зробити крок до творчості.  Як приклад, подаю два фрагменти конспектів уроків з української літератури у 10-му класі :

вивчення повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків” та новели В.Стефаника “Новина”.

 М.Коцюбинський “Тіні забутих предків”

Це другий урок вивчення твору письменника. Учні ознайомлені із вихідними даними про повість, зокрема, історією написання, темою, жанровими особливостями, композиційною будовою, тобто тим, що умовно називаємо “паспортом” твору. Кожен мав подумати над тлумаченням назви, пояснити діалектизми. Перевірку прочитання повісті проводимо за допомогою складання асоціативних рядів. Кожен із учнів  мав вибрати певний епізод і запропонувати товаришеві  підібрати якнайбільше асоціативних образів до нього.

На цьому ж уроці характеризуємо і персонажі повісті. З цією метою створюємо “павутину” слів (вебінг) до образів, що допоможе чіткіше вималювати деталі, а згодом створити ціілісний характер. Ці слова теж пов”язані з асоціацією: учні часто в своїй уяві ідуть далі, ніж автор, домальовуючи у своЇй уяві те, що хотіли б бачити у героєві. Проте, крім людських типів, у творі чимало персоніфікованих чи міфологічних. Створити образ щезника, арідника чи чугайстра цікаво, але ми можемо наразитися на відомих персонажів із фантастичних фільмів чи знайти їх в Інтернеті, тому пропоную учням  “олюднити” предмети чи явища і перевтілитися у них. Поле творчості величезне, адже немає чи, радше, не повинно бути випадкових речей у тексті, тому що це не відомий нам світ митця. Входячи в образ, учні глибше сприймають твір, потрапляють у світ краси, хоча естетика поряд із прекрасним ставить потворне, високе протиставляється ницому, комічне – трагічному, адже у мистецтві, як і в житті, немає однакових кольорів, скоріше,  це напівтони.

Для творчих робіт учні обрали найнесподіваніші образи. Це і конкретні, як-от: голос сокири, смерека, трембіта, так і абстрактні: любов, смерть, зрада. Кожна робота починалася з “Я”.

Я-любов. Я- ватра. Я — мідяки на перевезення душі тощо. Звичайно, багато робіт виявилися примітивними, але й були, на нашу думку, по-справжньому талановиті. Пропоную деякі із них.

Я — любов

Я в голосі Іванкової сопілки і коломийках Марічки. Я солодка цукерка, дещо розтала у дитячій долоньці.  Я у буянні трав і у народженні ягнят, у м”яких губах маржинки, що бере шматок хліба з Іванових теплих рук на Свят-вечір. Я у тузі легіня і у поклику нявки. Я скрізь, де народжується життя, бо навіть сир появляється, як дитя, із родових вод. Я сильніша за смерть. Я вічна, бо в мені начало, що зветься Життя.

 Я — коралі на шиї     Палагни

Червоні, як кров, бо це улюблений колір багатства. Великі, як ягоди шипшини. Мусимо бути великими, щоби перекрити воласту шию господині, що теж свідчить про достаток і пиху.

Ми так пасуємо до шовкових хусток і вишиваних сорочок. Ми предмет заздрості інших газдинь, ласі погляди газд, бо розляглися на пишних грудях. Нас торкався мольфар Юра, мабуть, тому Іван відводив погляд: не любив Палагни.

Я – смерть

Я — дволика. Я – початок і кінець. Альфа і омега. А може, навпаки? Кінець тілесного і початок нового, незвіданого, того, що зветься вічність?

Я — гострий топірець Гутенюка, що у кривавій помсті позбавив життя Іванового батька і брата Василя. Смерека, під якою упало бездиханне тіло Олекси. Це я забрала  15 дітей із роду Палійчуків.

Я- слизька й потворна, з виряченими очима і розбухлим посинілим тілом. Такою постала я в останню мить життя Марічці і такою з”явилася перед людьми у мертвій плоті дівчини.

І зненавидів мене Іван в образі ріки, що навіть вуха затуляв на її шум.

Я -підступна і невідворотна, як мольфарове з Палагною ворожіння. Я хвороба і неміч у тілі Івана і розквіт у зраді Палагни. Зрештою, я прекрасна, коли озиваюся голосом Марічки і маню Івана у солодку прірву забуття, щоби розцвісти усмішкою на смертному ложі.

Я- сумне ридання трембіти, нещире голосіння Палагни, бряжчання мідяків на перевіз душі, однакова тінь  на живих і мертвих лицях, бо я початок і кінець. А чи навпаки?

Перевірка засвоєння змісту новели В.Стефаника “Камінний хрест”.

Пропоную скласти асоціативний ряд  із  16 слів (наводжу букви на позначення символів чи образів твору). Поряд учні вказують слово-асоціацію. Наголошую, що воно має стосуватися новели. ( За принцип узято психологічний тест. Див. Образно-асоціативне мислення. Психологія. Режим доступу: psychologis.com.ua ).

Наступний крок  –   утворити слова-асоціації до пар послідовно. Їх буде вісім, далі за тим же принципом — чотири, два, одне. Це останнє слово фактично витягнене із підсвідомості, і у кожного воно інше, як і перший та наступні ряди слів. Я навела лише один приклад, проте їх може бути стільки, скільки учасників.

Для прикладу:

Г –  горб, горілка, гості, гній тощо.

К — Канада, камінь, кум,  кури, кінь, Катерина, кіска…

Звичайно, для цього потрібно прочитати твір.

Як показує досвід, останнє слово-асоціація із загального ряду навіть для такого досить-таки трагічного твору не завжди песимістичне. Звучали слова: надія, перспектива, успіх, хоча таких, як могила, кінець, безнадія більше. Ось тут можемо зробити висновок про особистісне прочитання твору. Хоча біль Івана Дідуха не дуже зрозумілий сучасному поколінню: зв”язок із землею все-таки втрачений.

Подаю приблизні відповіді, пов”язані із останнім словом асоціативного ряду, які містять уже логічне мислення.

ХРЕСТ. Хрест на Голгофу. Ісусові нести його несила. Він падає під його тягарем. Це гріхи людства хилять Його до землі. Проте це воля Отця, і Син послушно виконує її. У Івана — навпаки: він хоч і болісно, але приймає волю синів.

У кожного свій хрест. За притчею, він і найлегший: не варто вкорочувати його чи з кимось мінятись. А коли завершується життєва путь, на могилі зводять хрест — символ пристанища тіла. Це добре розуміє Іван Дідух. Адже шлях до Канади далекий. І як каже він дружині: “Ци ті риба має з”їсти?” Маючи на увазі, що, може, і не дістануться до “обітованої землі”, а будуть схоронені у морських глибинах. Тому вже сам вид хреста на горбі стишує біль.

“Посидів, посидів довгенько та й легше стало.” Утіхою для дружини мають бути слова: “Видиш, стара, наш хрестик? Там вібито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє…”

НАДІЯ. Людина завжди прагне кращого. Як птах високого неба, риба — чистої глибини, квітка — сонця. Рослина, що дала насіння, відмирає, але життя триває, проростає новими сходами.

Іван Дідух — минуле. Хіба сини його мали мати теж горби на спинах, як і батько? Звичайно, важко розлучатися з тим, що створив своїми руками, вклав душу, чим жив, але треба зазирнути вперед, може, там, за обрієм, на тебе чекає щасливіша доля? І хіба тільки молоді мають про нього мріяти? Розумію синів Івана, хоча, звичайно, твір не про них, а про “туск” батькового серця.

Але якби не такі, як вони, чи стала б Канада такою, як сьогодні? Тільки шкода, що ми нині, як і вони тоді, не бачимо шляхів до щастя у своїй державі.

Менш складним є пошук ланцюжка асоціацій. Наприклад, записуємо стартове слово і вихідне.

Учень має підібрати проміжні слова-образи: горб……хліб  чи  гості……туск  тощо. Таке завдання може стосуватися композиційних складових, окремих епізодів чи образів твору. Це залежить від мети, яку ставимо на уроці. Найдоцільніше використовувати роботу в парах, учні пропонують один одному свої варіанти першого і останнього слова із асоціативного ряду або навпаки — один називає епізод із твору, інший створює асоціативний ряд.  Це допомагає глибше засвоїти зміст твору, запам”ятати окремі епізоди, відчути глибину авторських емоцій. Але найголовніше — прилучитися до таїни творчості.

Кращі зразки творчих робіт оформляємо письмово, і якийсь час їх можна буде прочитати на спеціальному стенді.

На домашнє завдання: виписати найяскравіші символи, пояснити їх. Не обов”язково, щоби трактування учнівське збігалося із позицією літературних критиків. Ідеально, якщо це буде паралель: чуже-своє. На прикладах твору довести, що новела — це зразок екзистенціалізму.

Звичайно, не можна побудувати всі уроки саме такого типу, тобто використовуючи лише асоціативний аналіз. Проте таке звернення до підсвідомості дозволить учневі по-своєму розкрити художній твір, спробувати самому долучитися до прекрасного. Не всім це вдається, зрештою, не переслідую це, але виявити золоту крупинку — це вже досягнення, як для вчителя, так і для учня.

Г.Я.Сиротюк, вчитель-методист української мови та літератури, НВК “Школа І-го ступеня — гімназія”, м.Львів.