Аналіз стану програмного вивчення літературного читання в 4-му класі та української літератури в 5-му класі

Автор: учитель української мови та літератури Баранова Любов Василівна

Літературні читання в 4-му класі є тією сходинкою, яка підводить учнів до вивчення української літератури в 5-му класі. Якщо говорити про наступність і безперервність літературної освіти, то слід звернути увагу на те, що як перед учителем початкової ланки, так і вчителем середньої ланки відповідно до вимог Державного стандарту ставляться едентичні завдання. Серед них опанування учнями ключових компетентностей, які забезпечать їх особистісний, соціальний та інтелектуальний розвиток.

Програма для 4-го класу передбачає оволодіння школярами загально- мовленнєвих умінь і навичок (уміння зв’язно висловлюватися, міркувати, спілкуватися) і загальнопізнавальних умінь (знаходити й пояснювати причинно-наслідкові зв’язки, моделювати й прогнозувати в контексті навчальних завдань). Особливої уваги заслуговує вміння школярів відтворювати інформацію з елементами логічної обробки матеріалу. Воно підрозуміває не тільки формування й розвиток навичок читання, але й уміння аналізувати й інтерпретувати літературні тексти різних видів із використанням початкових літературознавчих понять, виділених у програмі для 4-го класу як «Літературознавча пропедевтика». Проблема в тому, що вона передбачає лише «ознайомлення школярів з окремими літературознавчими поняттями на початковому рівні», а програма для 5-го класу – уміння розрізняти жанрові особливості літературних творів, пояснювати відмінність прозової і віршованої мови; самостійно визначати теми й проблеми, аналізувати роль художніх засобів тощо. Як дитина може виконати поставлені перед нею завдання, не знаючи визначення необхідних для цього літературознавчих понять (програма 4-го класу пропонує обійтися «без уживання термінів»!)?

Слід звернути увагу також і на те, що підрубрика ТЛ (теорія літератури) в програмі для 5-го класу пропонує – як і програма для 4-го класу – «лише початкові , доступні учням знання про художні засоби, жанри, літературознавчі поняття тощо, необхідні при розгляді художнього твору…». Виходить, що учні 4-х і 5-х класів два роки поспіль отримують тільки початкові знання про поняття, без яких неможливий смисловий і структурний аналіз тексту. У програмі ж зазначено, що «за вимогами Державного стандарту з «Читання» основне завдання цієї складової читацької діяльності – домогтися повноцінного сприймання молодшими школярами тексту з урахуванням специфіки його жанру і структури».

Постає питання, як же навчити учнів 4-го класу (але вже не на початковому рівні!)

• розрізняти фольклорні й літературні казки, пояснювати спільне й відмінне в них;
• практично визначати їх види;
• практично розрізняти легенди й пояснювати їх відмінність від казок;
• називати ознаки вірша як жанру, визначати його особливості, тематику, проблематику;
• розрізняти оповідання й повісті тощо;
• визначати художні засоби виразності мови.

У 5-му класі , відповідно до програми, прослідковується значне зростання теоретичного матеріалу з підрубрики ТЛ.

Порівняймо:

Безумовно, робити власні оціночні висновки щодо художнього твору учні 5-го класу зможуть лише за умови, що вони знають, розуміють і застосовують ті літературознавчі поняття, які засвоїли в повному обсязі в 4-му класі. І вчитель української літератури повинен певною мірою поглиблювати учнівські знання і на їх основі формувати відповідні ключові компетентності (соціальні, мотиваційні, комунікативні).

Коли ми говоримо про формування й розвиток навичок читання, то тут слід кожному вчителю початкових класів зосередитися на правильності й виразності прочитання літературного твору. Вирішенню цієї проблеми, на жаль, на уроках приділяється мало уваги, і через це спостерігаються в цьому плані значні методичні прорахунки:

• учні не завжди спроможні самостійно ставити логічні наголоси;
• деякі з них не дотримуються темпу й ритму мови; пунктуаційних знаків (не відчувають різниці між комою й тире; окличні речення читають як неокличні);
• часто порушують норми літературної вимови (плутають звуки Г і Г; тверді шиплячі вимовляють м’яко);
• не можуть емоційно відтворити авторський задум.

Отже, для того, щоб розвивати дитячу особистість засобами читацької діяльності, формувати читацьку компетентність молодших школярів, яка є складовою акмеологічної освіти, необхідно готувати їх до систематичного вивчення курсу української літератури в основній школі шляхом випереджувального навчання. Тільки в такому випадку наші діти будуть спроможні використовувати для побудови власних висловлювань засоби, аналогічні тим, з якими ознайомилися на уроках літературного читання.