Що таке сучасна українська поезія?

Кожні турботливі батьки, які бажають своїй дитині щас­ливого майбутнього, розуміють, що воно пов’язане з освітою. Важко уявити людину, яка вважається освіченою, культурною, але не любить читати, не має широкого читацького кругозору.

Поезія займає особливе місце в культурному світі людини. Дивно, але відповісти на запитання «Що таке сучасна українська поезія? Чому її люблять?» досить складно. Багато дослідників зверталися до цієї теми, але й досі кожне покоління додає нових рис до ро­зуміння поезії. Дамо слово знаним поетам і дослідникам.

За «Літературознавчим словником-довідником», «по­езія (гр. роіевів — творчість від роіео — роблю, творю) — художньо-образна словесна творчість. Термін уживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво сло­ва (включаючи й фольклор), виповнене енергією «аристокра­тизму духу», або, як пише Ліна Костенко:

Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.

У вужчому розумінні поезія — ритмічно організоване мовлення, постале на основі конкретно-історичної версифіка­ційної системи, відмінне від прози. Подеколи цим поняттям називають віршовані твори певного автора, нації чи епохи. Уживається воно і в переносному значенні як чарівність, привабливість, інколи навіть як синонім художньої літерату­ри. Смислове навантаження терміна поезія конкретніше, ви­дове у порівнянні з родовим терміном «лірика». Вони дуже близькі одне одному «але не тотожні…»

У статті «Что такое поэзия» Інокентій Анненський писав про віршовані твори: «…уся їх сила, цінність і краса лежить поза ними, вона полягає в поетичному гіпнозі. Причому гіп­ноз цей, на відміну від медичного, залишає вільною думку людини і навіть посилює в ній творчий момент. Поезія при­ємна тим, що змушує нас теж бути трішечки поетами і тим самим урізноманітнити наше існування».

Сучасний російський поет В’ячеслав Купріянов зазначає: «Якщо ми розуміємо досконалий вірш як зразок прекрасно побудованого мовлення, то ми можемо припустити автора цього мовлення взірцем творчої людини. Адже все життя лю­дини залишається постійним пошуком людини в собі, істоти розмовляючої та слухаючої, думаючої про себе та інших…

Серйозні вірші потребують більш напруженого та більш тривалого співпереживання. Читання віршів — це ще й зма­гання з поетом. Той прилив духовної енергії, який переживає поет в момент творчості, має передатися його далекому спів­бесідникові навіть через віки. Неочікуване тлумачення дають нам богослови: душа поета у світі іншому радіє, коли ви чи­таєте його вірші. Натхнення містично пов’язує поета з усіма його майбутніми читачами…

Поезія допомагає розуміти іншу людину, так само як і музика, що співпереживається, але вона ще й дає слова для цього розуміння».

Іспанський поет XX століття Федеріко Гарсіа Лорка пи­сав: «Що таке сучасна українська поезія? А от що: поєднання двох слів, про які ніхто не підозрював, що вони можуть з’єднатися, й які, з’єднавшись, будуть виражати нову таємницю щораз, коли їх вимовлять».

Поезія складається зі слів, однак механічне складання цих слів не дає поетичного змісту. Уся справа в порядку слів, зчепленнях і співзвуччях між ними.

Американський поет Карл Сендберг на початку XX сто­ліття писав: «Поезія — це щоденник морської тварини, яка живе на суші і сумує про політ».

Сучасний російський поет Олександр Кушнер стверджує: «Поезія запевняє нас у можливості щастя й гармонії, вона привносить їх у життя. Вірші зовсім не відірвані від життя, вони знають про його жах і морок, але поет, створюючи на­віть найпохмуріші вірші, вкладає в них усю свою енергію, весь розум, усі сили — і вірші таким чином дарують нам щастя. Вірші — акумулятори поетичної думки, поетичної енергії; можна сказати, на книжковій полиці в нас стоять сонячні батареї і ми «в минуту жизни трудную» підключає­мося до них».

Сучасний поет Наум Басовський про поетичне мовлення казав, що тільки воно здатно відтворити акустичну струк­туру людського спілкування. «Коли поет пише вірші, він із стихії мови, із десятків, сотень і навіть тисяч сполучень слів, свідомо або інтуїтивно (останнє — частіше) обирає сполу­чення, які надають мовленню дещо таке, що підіймає його над необов’язковістю: вони задають ритм тексту, створюють його акустичну насиченість і сприяють миттєвому виникнен­ню складних і розгалужених асоціацій у свідомості читача…

…завдяки своїй специфічній організації поетичний текст порівняно з прозою обходиться значно меншою кількістю слів. Але найголовніше, що в поетичному тексті це будуть зовсім інші слова, аніж у прозі».

Український поет XX століття Василь Симоненко висло­вився так: «Поезія — це прекрасна мудрість».

Сучасний український поет Микола Шошанні вважає: «Головна відмінність поета від «непоета» є не просто вмін­ня римувати і здатність першого побачити те, що не здат­ні запримітити звичайні люди, а проникнення в суть речей і «одягнення» цієї суті у зрозумілу для більшості людей сло­весну оболонку. Але в цілому справжній поет, на мою думку, в першу чергу є своєрідним відкривачем-дитино-філософом».

Про значення поезії в житті людини на світовому рівні свідчить поява Всесвітнього Дня поезії — 21 березня, що було проголошено на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 р. Перший Всесвітній день поезії відбувся в Парижі (Франція) 21 березня 2000 р., де розташована штаб-квартира ЮНЕСКО.

«Поезія, — говориться в рішенні ЮНЕСКО, — може ста­ти відповіддю на найгостріші й найглибші духовні питання сучасної людини — але для цього необхідно залучити до неї якомога ширшу суспільну увагу. Крім того, Всесвітній День поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе ма­лим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доносить­ся до читачів творчість сучасних поетів; літературним клу­бам, що відроджують споконвічну традицію живого звучного поетичного слова».

Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послужити ство­ренню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.