mail@urok-ua.com

Збірник диктантів з української мови ” Чарівна Слов’янщина”.

Автор: учитель української мови та літератури Кисельова Ольга Михайлівна

Screenshot_27З метою виховання в учнів любові до рідного краю, формування патріотичних почуттів та національної самосвідомості дібраний і оброблений матеріал краєзнавців Слов’янського району Донецької області та розрахований для вчителів української мови та літератури для використання на своїх уроках.


 

5 клас

Маленька історіяя’

Над маленьким Торцем, з вершини крейдяної скелі видніються безкраї  простори селища Черкаське. Яка неповторна  краса! Одразу згадуєш пахучі степи, чисту річкову воду та вічнозелений сосновий ліс. І ця невимовна краса – наша рідна земля, земля наших батьків, дідів та прадідів. Тут вони жили та працювали, створюючи цю маленьку історію , не здогадуючись про те що колись вона перетвориться  у велике селище Черкаське. Це наша гордість, наша  Батьківщина, це те , про що ми, сучасне покоління, повинні піклуватися. Сам Василь Симоненко сказав : « Все на світі можна вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину ».

(94 слова)

Літні ночі

Літо. Навкруги чудесна тепла ніч. Прокинувшись у такий час, відчуваєш якесь невимовне блаженство спокою, свіже повітря огортає кожен куточок твого тіла, ніби сповнюючи його  новою енергією. Це ж таке прекрасне відчуття… Здається, що сам Бог спостерігає за тобою, намагаючись показати всю велич своїх творінь… Десь за крутою горою шелестить ніжна ковила та співає якась пташка, а десь пробігає заєць, ховаючись від хижої  лисиці. Все це може здаватися дивним лише тому, хто не жив у нашому краї – на Слов`янщині, у невеликому селищі Черкаське.

(85 слів)

Молочні ріки

Над широкими степами , над вузенькою річечкою Сухий Торець здіймаються білосніжні крейдяні гори. Їх історія дуже задаткова. Існує  багато версій щодо  походження, але, на мою думку, найсправедливішою є та , що говорить про безкрає море, яке знаходилося на наших землях у ті давні часи.

Коли я була маленькою, то постійно знаходила у цих крейдяних просторах «морські скарби»: гладкі різнокольорові камінці, незвичайні ракушки, уламки якихось речей. А зараз, коли пройде сильний дощ, моя душа милується білосніжними річками, що течуть з самих вершин рідних гір.

Згадуючи це, можу упевнено сказати, що рідний край буде дивувати Вас у будь-якому віці, бо він –краплина вашої душі!

(102 слова)

Старий  Слов’янськ

Слов’янськ – одне із найстаріших міст Донецької області. Широко відома неповторна красота і чарівність Слов’янського курорту, його солоних озер. Славна, романтична і легендарна історія нашого міста, міста, що в одному історичному ряду з містом-сусідом Краматорськом впевнено прямує в майбутнє.

Як свідчать історики, на місці, де зараз знаходиться Слов’янськ, між соляними озерами, у 1185 році полки князя Ігоря Святославовича билися з половцями. Фортеця Тор, знаходячись на дорозі до Торського перелазу, не один раз терпіла облогу кримських татар. Численні орди грізних і безпощадних іновірців, ворогів наших предків, довгий час залишали кривавий слід на слов’янській багатостраждальній землі , але так ы не зламали міцного духу нашого народу.

(104 слова)

6 клас

Водоверти Сухого Торця

Де зеленіють густий рогіз і очерет, там, схожий на зелену канаву, тече-мліє в куширах Сухий Торець, потолочений мулькими водопоями. Він несе замулений рукав, вважай, у небуття. Як розповідали старожили, ще в довоєнні роки відчайдушні парубки не могли дістати дна ріки, піска й ракушки з глибини, особливо в місцях частих водовертів, а тепер, навіть у віддалених від оранки землі місцях, води, як кажуть, горобцю по коліна.

Що ж, час вносить свої корективи у природу нашого краю.  Скоро Сухий Торець стане маленьким струмочком, через який можна буде просто переступити, але наші діди запам`ятали його величною рікою з надзвичайною історією,непідкорною глибиною та кришталевою водою !

(102 слова)

Село на Торці. Привілля

На березі Сухого Торця купається в променях сонця не дуже велике гарне село, наче острівець у безмежному морі соснового лісу, березового гаю й піску. Воно має чарівну назву – Привілля!Матінка-природа наділила Привілля не тільки мальовничою природою, але й працьовитими людьми.

За луками, за вербами і березами простяглося воно по долині. Кожна оселя, кожна стежка, колодязь чи криниця, кожний куточок – мають свій родовід. А де ж його початок? “Привілля, на річці Торці, – читаю в історичній довідці із обласного архіву, – заселено паном Мартиновим (близько 1775 року. Храм Св. Архистратига Михайла, збудований у селі у 1780 році поміщицею Стефанидою Степанівною Мартиновою”. Тепер ясно, звідки походить назва залізничної зупинки за станцією Бантишеве.

(112 слів)

Пристань “Тристовпчики”

Майже чотириста років тому в долині річки Сухий Торець, по її берегах під Карачун-горою, з’явилась козацька слобода, яка й започаткувала теперішню Билбасівку.

Очевидно, крім необхідності захищати від бусурманів та інших ворогів землі Слобожанщини, жителям сподобались тут благодатний клімат і родюча земля, буйні ліси і високі трави, чисті озера і повноводна спокійна ріка, багата на рибу і водоплаваючу птицю.

Пустивши корені, наші славні предки вміли добре трудитись: вирощували хліб і городину, пасли на луках худобу, в річці і озерах ловили рибу, а по її берегах ростили чудові сади. А через пристань, яку влаштували на Сухому Торці і назвали “Тристовпчики”, вели торгівлю продуктами та гончарними і шкіряними товарами з іншими мешканцями краю і навіть далеко за його межами.

(116 слів)

Долина Сухого Торця

Через Билбасівку і околицею міста по долині тече невеличка річка Сухий Торець, а тому й уся долина зветься долиною Сухого Торця. Колись ця ріка була повноводною і навіть судноплавною. По її берегах росли величезні дерева, буяли різнотрав’ям луки. То тут, то там стояли хуторки з білосніжними хатками. Здавалось, що Бог, природа і люди уподобали це місце і цю землю, зробивши її раєм на землі.

Ось тільки туркам і татарам своїм багатством вона не давала спокою. Раз у раз ватагами нападали вони на тутешні села й хуторки, грабували їх, а жителів вбивали або гнали в неволю на чужину.

Народна пам’ять багато віків зберігає перекази й легенди про ті часи і про героїчну й жорстоку боротьбу наших предків з іноземними загарбниками.

(119 слів)

7 клас

Дике поле

Між долішніми течіями Сіверського Дінця люди жили дуже давно. Крем`яні знаряддя праці в палеолічній (давньокам’яній)  стоянці(300-140 тисяч літ тому) біля села Зелений Гай у Тельманівському районі Донецької області.

Скіфська степова культура впливала на донецьку лісостепову культуру раннього залізного віку, але суттєво відрізнялася від неї. Пам`ятки донецької лісостепової культури скіфського періоду залишили пришельці з правобережної Наддніпрянщини. У 3столітті до н. е в Причорноморські степи вдерлися сармати, які прийшли з Казахстану, Приуралля та Поволжя. Подолавши скіфів, сарматські царі воювали з Понтійською державою (Боспорським царством). Пануванню сарматських племен у нашому краї поклали готи й гунни.

Було ще багато суперечок за наші родючі та мальовничі землі, мінялися хани, вожді, царі та гетьмани, але наш край завжди належав лише одному власнику – нашому народу!     

(120 слів)

( «Шидловські вогні» )

 Історія виникнення села Шнурки

На солоних озерах жив пан Шнурко. Він брав участь у кінних змаганнях. В одному із змагань одержав перемогу і виграв землю. Але сам на цій землі не жив, а віддав землю своїм родичам, які жили в Прилісному: Панасу, Йосипу, Афанасу.

Для початку життя на тій землі він виділив скотину та будівельні матеріали. В цей час Шнурко на Солоних озерах побудував церкву, де й був церковним старостою. А також побудував школу та інтернат для дітей-сиріт . Але своїх дітей у нього не було і жили вони вдвох з жінкою.

Два рази на тиждень він навідувався на свою виграну землю. Люди дуже любили його за доброту, чутливість, ввічливість. І навіть в той час, коли йшло розкуркулення панів, його не чіпали. І земля все заселялася і заселялася людьми.

Через велику любов до Шнурка, на його честь  люди назвали цю землю  – Шнурки.

(135 слів)

  ( «Шидловські вогні» )

Історія виникнення села Шнурки

(версія друга)

Про історію виникнення села Шнурки дещо змогли розповісти місцеві жителі Статіва Іван Андрійович. Виникло село Шнурки 1901 року . Засновником його був Іван Федорович Шнурко – багатий купець, який жив у місті .

Територію нинішнього села Шнурки він купив у поміщика Михайла Лукича Сопцова(400 десятин). Прешими жителями Шнурків були Лука Іванович Шнурко та його дружина Катря. Це були намісники від пана. 1902 року в селі жило 17 сімей на прізвище Шнурко. Тому й не дивно, що село отримало назву Шнурки. Всі сімї були багаті. В селі були три вітряки. Але в 1920 році пройшло горезвісне розкуркулення, яке завдало селянам та їхнім господарствам немалої шкоди.

8 клас

Чарівне Святогір`я

Гори Святогір’я, ночі солов’їні… Знов мені наснились в дивовижнім сні віковічні сосни, монастирські стіни і  мого дитинства мамині пісні.

Над швидким Дінцем, на вершині крейдяної скелі стрімко злітає у височінь визначна пам’ятка української сакральної (від латин. — священна річ) архітектури кінця XVII століття Святогірська Миколаївська церква. Її незвичайна краса і навколишній лісовий краєвид дали право називати цю землю донецькою Швейцарією.

Відомий  нам поет-романтик Михайло Петренко, за народними переказами, саме тут написав вірш, який став широковідомою народною піснею «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…». Під впливом дивовижної природи поетова уява рвалась до неба – уявного образу свободи.

Взір піднімається вверх, до Миколаївської церкви на крейдяній скелі. Час і вітри буремних перемін внесли суттєві зміни в життя цього благословенного куточка Слов’янщини, але він лишився прекрасним… Не дарма    Сосюра писав: «Швидкий Дінець, і шум сосон, і аромати м’яти-рути, як золотий дитинства сон, мені ніколи не забути». Ця земля свята. Це чарівне Святогір`я, наша велична гордість . Її , як кажуть, сам Бог створив…

(161 слово)

Слобода Черкаська

Я стою на узвишші. Переді мною вся в зелені долина Сухого Торця. Його води віками несуть у собі пам’ять про сиву й славну минувщину цього мальовничого, багатого родючою землею і працьовитими людьми краю.

По лівому березі річки купається в променях сонця мальовниче селище Черкаське. Його теперішньою приміткою є зелений клин лісопосадок, золотоколосі і соняшникові поля, добротні будиночки в садках, будівлі залізничної станції Шидловська.

Сучасне Черкаське – це селище міського типу, центр селищної ради з майже 5000 жителів. Розташоване за 15 км від районного центру Слов’янщини. Селищній раді підпорядковані села: Іванівка, Новомиколаївка, Шнурки.

Кожен з населенних пунктів має стародавню, цікаву і пов’язану одна з одною, як брат із сестрою, історію.

За історичними свідченнями, село Черкаське виникло у 1698 р. Це був час, коли йшло заселення вільних земель у долинах малих річок і озер Слобожанського краю руськими і українськими переселенцями. А тому й назва його походить від старинного “черкаси” – так Московський уряд називав українське населення взагалі.

(155 слів)

Слов`янськ

Слов’янськ – одне із найстаріших міст Донецької області. Широко відома неповторна краса і чарівність Слов’янського курорту, його солоних  озер. Славна, романтична і легендарна історія нашого міста, що стоїть в одному історичному ряду з містом – сусідом Краматорськом та впевнено прямує в майбутнє.

Як свідчать історики, на місці, де зараз знаходиться Слов’янськ, між соляними озерами, у 1185 році полки князя Ігоря Святославовича билися з половцями , табір яких був розташований, як гадають, на південь від теперішнього Слов’янська при впадінні Сухого Торця в Казенний Торець (Тор). Тут князь потрапив у полон.

Фортеця Тор, знаходячись на дорозі до Торського перелазу, не один раз терпіла облогу кримських татар. Тільки з 1681 по 1697 рр. татари дев’ять разів нападали на фортецю. У 1698 р. фортеця і посад після тривалої облоги були відбудовані. Під час повстання на Україні фортеця   згоріла, але незабаром була відновлена. У 1708 р. немало мешканців Тора приєдналися до посталих загонів  Кіндрата Булавіна.

(150 слів)

У степу

Дерева коло води стояли в золотих пухнастих метеликах: різалось листя. Від цього рядка старих верб, що по гатці, і до самого річища Конки не було більше жодного деревця, куща жодного! Було поле повсюди, де змогли почати орати, і була давня, не займана лемешем толока зі своєю рослинністю; там був споконвічний одмінний світ, над яким порядкувало хіба що сонце! Толоки встеляли закрилки балки. На закрилках лишилась, виживши, тільки та трава, яка знаходила в собі силу рости під прямим промінням, яка вміла витримувати щонайбільшу південну жарінь і пекучі зимові вітри .  А напровесні, просихаючи, обпившись водою, спішила вибуяти, розгорнутися, процвісти поквапом. Щоб назустріч першій південній жаріні вивести зав’язь, надію на нове насіння. Виходило, толока вже за весни готувалася щезнути. Готувалася знову сидіти, ждучи благодатної для неї пори. І отак із року в рік! Із сторіччя в сторіччя!

(136 слів)

(Г. Колісник)

9 клас

 Поселенці

Веселий, ясний весняний ранок; горить на сході мало не половина неба червоним полум’ям. У сяйві рожевого ранку пишаються сади в білому буйному цвіті, немов у снігу; зеленіє молода трава по майданах і берегах. Немов для свята, вирядилось і заквітчалося село. Ще було рано, а вже всі в селі повставали; старі, молоді, діти — всі вийшли на вигін до монополії виряджати в дорогу поселенців. Не звичайний гук і гомін ярмарку — інший якийсь гомін, що ще здаля будить у людини смутний і хвилюючий настрій, щось поважне й журливе почувається в його підвищених тонах.

На вигоні, коло возів і на возах, стоять і сидять люди. Червоні, білі, блакитні хустки й спідниці, чорні й сірі свитки, кудлаті голови — усе хвилювалось і вигравало проти сонця різнобарвними кольорами. Між людьми видніються вози з усяким селянським добром: діжечками, скринями, плугами й усякими іншими домашніми речами.  У кожного на лиці святковий і разом смутний настрій, очі сяють тихим блиском, лиця червоні, заплакані. Ревуть воли; то там, то там чути сумні пісні або жіноче голосіння, і над усім лунає співуча, голосна, глибоко пройнята щирістю мова.

(175 слів)

(С. Васильченко)

 

Святі  гори

У своїй середній течії річка Донець дуже мальовнича. На тлі смарагдових лук її русло робить тут численні круті повороти. Нижче від старовинного містаІзюма правий берег річки починає поступово підніматися. Спочатку бачимо пологі округлі пагорби, укриті лісом, а ще нижче — гори, хоча й невисокі, але дуже стрімкі. Називають їх Святими, вони мають одну унікальну особливість: ці гори — майже всуціль із білосніжної крейди. Там, де гори найвищі, найстрімкіші й найкрасивіші, розташований Святогорський монастир.

Перші ченці жили в нетрях крейдяних Святих гір, у печерах, де було споруджено підземну церкву. Ченці монастиря були не першими мешканцями цих печер. Археологічні знахідки вказують на те, що печерний комплекс існував ще в кам’яному віці й не був порожнім: у ньому жили тогочасні мисливці й рибалки.

Усе правобережжя Дінця в цьому районі пронизано печерними залами, коридорами з виходами в лісі, на схилах дальніх гір, на лівому березі річки. Загальна довжина печер — майже вісімсот метрів.

Однією з прикрас Святих гір є кущі скумпії, що ростуть на голих крейдяних скелях. Восени листя цієї рослини набирає незвично яскравого забарвлення й перетворює кущі на червоні багаття на білому тлі схилів.

(179 слів)

За К. Ґудзик

 

Над степом

Заходила ніч. Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним, у темряві далекого неба, зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.

Ніч зайшла. Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хутірець. Синіють у промінні хатки. Серпи, коси, вози, збруя — усе трупом лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч із хатами тягнуться ниви із блискучою стернею.

На нивах, як те військо побите, темніють незношені снопи, стелються довгими рядами незагребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці. А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна. Розкошами, красою віє над степом.

(170 слів)

 (С. Васильченко)

 Таємничий степ

Восени, коли широким шляхом не їде повна, накладена золотою соломою гарба, коли із заходом сонця не чути протяжного  погейкування хлібороба або чумака на волів чи коней, у степу стає сумно. Південно-східний вітер зривається з вершин крейдяних гір, перелітає через білі краєвиди, виривається  з хмар і швидко мчить на захід.

Він рветься туди, де буяє своєю силою безмежний степ, де так вільно почувається душа. А він рветься до волі, до свободи. Він хоче вивільнитися від пут.

Шелестить суха кукурудза, завиває порізаний соняшник, скрутившись від теплого денного сонця, горнеться під ноги напіввисохла ковила. Її тут так багато! Це вечорами. А осінні ночі в степу довгі й зажурені. Зірки де-не-де виглядають з-за хмар. А коли ж ці хмари насунуть темною непроглядною завісою, тоді всюди чорніє рівний нічний смуток. Якщо помічаєш блідий вогник серед чорної мли, то велике щастя. Коли тихо, тоді говорить степ сам із собою. А коли вітер прискорює ходу, він біжить або мчить , як і вдень, тоді шипіння переходить у тонке й жалібне дзеленчання. Уночі його чути далеко-далеко.

(168 слів)

Хрестище

Сучасне Хрестище – чималеньке село, центр сільської ради, розташоване за 20 км на північ від міста Слов’янськ. Рада об’єднує чотири села: Адамівку, Глибоку Макатиху, Микільське і само Хрестище.

Живучіша за легенду певність хрестищенськихдідів-сивачів: ще за царя Панька хрестишани-берестківці  котили по землі запряжені   чумацькі вози. Куди котили? Звісно – в Тор і до моря по сіль, яку потім продавали по ярмарках і базарах . А по дорозі заїздили в Святі Гори, щоб купити у монахів освячений хліб, який потім перепродували.

Як свідчить легенда, село спочатку називалось Берестова Балка .Таку назву воно дістало від берестків, які росли навколо.

Одного разу, їдучи по сіль до Тора, тяжко захворів приїжджий чумак та й помер у дорозі. Товариші по обозу поховали його на околиці Берестової Балки, під дубом, який ріс біля Чумацького шляху. Над могилою  зробили живий хрест . Вийшов величезний хрест – хрестище. І коли пізніше повз могилу проїздили чумаки по сіль до Тора чи Бахмута, тут було прийнято говорити: «Відпочинемо, братці, біля хрестища  та й пом’янемо покійного». Так стало село, яке виникло з хутора Берестова Балка, називатися Хрестищем.

(175 слів)

10 клас

  У степу

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом; суворою лінією стоять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що шаблею та мушкетом боронило оці степи від ворожих навал; весною могили оборюють, і ціле літо зеленіють вони густою пахучою травою; росте на них подорожник, біленькі невісточки, чіпкий спориш, розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, колючий, з могутнім стовбуром і мохнатою червоною квіткою будяк, скромні, лагідні незабудки, і весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що, мов червона діжа, викочується із-за мовчазних могил і фарбує степ у густо-малиновий темнуватий колір. І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи? Може, вони повідають про те, як на них зупинялися постоєм козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір’я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем .Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і здавалося козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель, і не сиділося старому, не їлася йому саламата, свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце.

(205 слів)

(Г. Тютюнник)

 

Пригадується одна байка

Якось у Сухому Торці купалися два брати:Ілько та Іван. Старший Ілько, коли досхочу накупався, до берега поплив, а молодший – поплив все далі й далі від берега .  А там  течія  бистріша і  водовертів  більше. Буває, пірне Іван на глибину і спостерігає, як  там джерело гортає  кремінці на  дні, милується  небаченим дивом.

І полюбила річка молодшого брата — сміливого Івана. Обійшла його водою і тягне до себе на дно. Опирається хлопець, кличе старшого брата Ілька на допомогу. А Ілько, хоч і старший, боїться пливти на середину ріки : «Ваню, там дуже глибоко, ще втоплюсь разом з тобою!»

Іван ще частіше забив руками по воді, намагаючись вирвати тіло з присоски  водоверта  ріки, але його зусилля були марними  –   голова раз-у-раз  зникала під водою.

Ріка розсердилась на зраду старшого брата і погналась хвилею за боягузом.  За мить вона  наздогналала Ілька і, схопивши хвилею, щосили занурила його головою у воду, а потім, підкинувши високо над собою догори, кинула з висоти в очеретові зарослі.

Молодшому брату Іванові ріка на дні своєму дала притулок  і сльози його обернула в круглі камінці, а волосся – в трави.

З того часу любителі поплавати, не впевнені в своїх силах, побоюювалися запливати далеко від берега.

(196 слів)

Вершини крейдяної скелі

Коли б мені крилля,орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

І в хмарах навіки од світа втонув

(М. Петренко).

Місту із степовою річкою, з короткою й промовистою назвою – Святогірськ, вчені лічать, сотні років – лиховійних і страшних від постійної напасті. Не раз яріло воно високим, у півнеба полум’ям, попеліло вщент, і з гуркотом падали навзнак дерев’яні й кам’яні стіни Святогірської фортеці, а по червоній людській кровиці, по білих кістках буйно проростали глухі бур’яни й гінкі дерева. А потім знову завзято рубали старезні стовбури дубів і в’язів, а потім знову зводили зруби нових осель і захисних споруд, вкривали їх співучою щепою.

І дзвенів під низькою закуреною стелею, сповіщав про життя перший дитячий зойк, і бриніли русявими синьоокими слов’янками вузькі долини і густі вікові ліси.

Німо зорить порожніми бійницями-зіницями вікодавня фортеця, свідок вогневих сторіч, одвічна слов’янська заступниця й оборонниця. Хтозна, може, на тім шпилі гори крейдяної, під захисними стінами пролилася чиста й гаряча кров князя Ігоря Святославовича?!

З широкої вершини крейдяної скелі, на якій стрімко злітає у височінь визначна пам’ятка архітектури кінця XVII ст. – Святогірська Миколаївська церква  ,  відкриваються чарівні краєвиди на південь, північ і схід. Видно весь монастир, долину в лісах і лугах, які кличуть, манять до себе, мов країна незнаних казок і таємничих легенд.

(187 слів)

(Зап. 1873 р. І. Манжура від ченця Святогірського монастиря, уроженця с. Богородичне )

 

Чумацька валка

Собака гавкає, а валка йде…

(Чумацьке прислів’я).

Вингула і Тавричани скрились в лісі, за спиною і попереду возниць прослався горою, як гадюка, сірий шлях. На кінці його, де небо сходиться з землею, бовваніє якась сіра попруга – то гайчанські чумаки Карачун-горою завертають додому, залишаючи куру за собою.

Славно попрацювали чумаки і від’їздили їх невтомні волики; відорали ними від обрію до обрію, а після жнив, запряжені у вози з кленовими ярмами і терновими занозами, від’ярмаркували на бучних торговищах зі свічками на крутому гіллі рогів, мандруючи чумацьким:и шляхами від Ізюма до Тору. Звідси до Бахмута і далі, до Дону і Криму, розвозячи сіль по всій Україні і аж до Московії. Все було на їх довгому шляху: і міста, і села, безкраї степи і ліси, шумні святкові ярмарки і розбійницькі зграї.

Та ось вже й кінець шляху. На горі, над долиною Сухого Торця, на зелених її вінцях порозстановлювані дрожки, повозки, біля них на прищепі воли і коні скубуть смачну траву, аж хрумкання розлягається по всьому гаю.

Під дрожками повиверталися кучери – смакують люльки і вдивляються згори вниз у рідні береги.Сонце якраз спускалося до обрію і свої довгі паруси розіслало по землі, і грало в річці , тоді як на горбочку, на сопочці, що нависла козирком над річкою, лежав його цілий сніп.

(201 слово)

Святогірськ

Донець, звиваючись від села Богородичного, поступово підточує підніжжя крейдяних гір і диких скель правого берега Святих гір. Разом з ним відкривається мальовнича панорама білокам’яних церков і лісистих берегів. Воістину, Святогірськ – перлина Донецького краю. Він красивий у будь-яку пору, але особливої чарівності набувають святогірські ліси і прибережні луки Дінця весною і влітку, коли ліс вкривається в зелений наряд, а на луках розквітає в повну силу пишне різнотрав’я.

Зелене привілля луків і галявин у цю пору таке розкішне і барвисте, що, здається, променіє від радості і надлишку сил. Молоді трави переповнені чистоти, блиску і звучності фарб. Навіть вологе побережжя, канави і виярки змінюються до невпізнання: у малахітовому вбранні рослин повсюди видно поляни чарівних квітів.

Помилуватись цією неповторною рослинною красою їдуть сюди люди звідусіль. Весною – помилуватись бурхливим розливом Сіверського Дінця, влітку – покупатись у річці, подихати запахом квітучого різнотрав’я і соснової смоли, восени – побродити по багряному лісу, послухати шелест падаючого з дерев і кущів пожовклого листя, а зимою –  відсвяткувати Різдво, помилуватися кришталевим Дінцем та, на Хрещення, скупатися в ополонці, щоб бути здоровим довгі роки. Це місце прекрасне у будь-яку пору року, бо його благословив сам Бог!

(186 слів)

11 клас

Моє село Микільське

Замріяне й натруджене, спить на теплих долонях Божої любові моє рідне село, обгорнуте вітами густого верболозу, що росте на берегах ставочків. Ці штучно створені озерця, немов сріблясте намисто, нанизані на русло колишньої річечки, родом з дитинства моєї матусі, про яке вона часто розповідала мені.

Обрамлене лісами, воно, немов у колисочці, гойдається у вранішніх туманах-спогадах. Глазасті зірки над ним знають і пам’ятають все: як у сиву давнину створене було рідне село шляхетним паном Миколою, як жили-були на цій землі мої діди-прадіди, як вони кохали і страждали, як розорювали дерев’яними плугами степи, щоб посіяти зерно майбутнього хліба для моєї великої прадавньої родини. Працелюбним і завзятим був мій рід, незважаючи на постійну тяжку працю. А ще й пісенним і романтичним. Я й досі пам’ятаю тихий ніжний голос мами, яка, бавлячи мене на приліпку літньої клуні, співала пісню про горличку. Це було моє перше знайомство з народною піснею, яке переросло потім в захоплення музикою та поезією.

Та не лише мирні дні пам’ятає моє село. Наша земля щедро полита слізьми та кров’ю моїх земляків. Громадянська та Велика Вітчизняна війни не пройшли й повз мого рідного краю. Безліч братських могил,  пам’ятників та меморіалів є мовчазним скорботним свідченням трагічних подій у долі моїх  пращурів.

Милуючись сходом сонця, задихаючись від пахощів літа, загортаючись у шовк павутиння бабиного літа, розумію, що я така маленька, щоб вмістити в собі цю велику любов до рідного краю. З добрим ранком тебе, моє рідне село!

(230 слів)

( Уривок. Письменниця Тетяна Бровко)

Селище Черкаське – таїна століть

Степ. Кургани та глибокі байраки тримають в собі таїну століть, таїну, якій відомо, де були кочовища печенігів, половців та інших племен, де були вигони для випасу табунів татарських ханів.

Іноді стогнав полин від гіркоти битв, що точилися між князями Київської Русі і степовиками. На степ бігли від панщини селяни з різних куточків України та півдня Росії. Слобожанщина приймала усіх. Що означає це слово? Слобожанщина – один з кількох регіонів України, що утворився на роздоріжжі Дикого степу між непевними політичними кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства протягом 17-18 ст. Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осілою і кочовою людністю, на перехрестях старовинних трактів, відкритих як для торгівлі, дипломатії, так і для страхітливих, спустошливих розбоїв, робило цей край зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур.

Приблизно з 17-го століття визначальними для історичної долі краю стали взаємовідносини між українською та російською культурами в широкому розумінні цього слова. Ось в таких умовах і утворилося село Черкаське на березі річки Сухий Торець. Дата утворення села Черкаське -1698 рік, як видно з цієї  дати – старовинне село.

Відкіля ж воно отримало таку назву – “Черкаське”? С дві версії з цього приводу. Версія перша. В царських документах  слово “черкасы” означало “воры” або “изменники”. І ставленикам російського царя доводилося нелегко вирішувати справи з черкасами, тому що точилася боротьба за виживання, за волю, за шматок землі. Версія друга. Московський уряд називав “черкасами” українське населення взагалі. Ось так і виникла назва селища Черкаське.

(240 слів)

( «Шидловські вогні» )

Олександр Дудка – наш земляк

Хочу розповісти вам про свого друга, якого знаю майже чверть віку. Перше знайомство з ним відбулося досить давно, але я і зараз пам’ятаю, яке враження він справив тоді на мене і таких, як я, молодих поетів-початківців Слов’янська. Того осіннього вечора 1969 року на засідання літературного об’єднання «Світанок» при редакції міської газети «Комуніст» прийшов не відомий раніше молодий чоловік. Мовчазний, сором’язливий, схожий на селюка. Коли надійшла його черга читати вірші, ми з цікавістю приготувалися прослухати, а потім добре покритикувати. А якже, ми ж тоді були майже «класиками» міста.

Олександр Дудка читав вірші українською мовою. Вони схвилювали всіх, навіть тих, хто не досить добре знав цю мову. Свіжі ліричні образи, щирість почуттів, глибина думки нікого з нас не залишили байдужим. Коли Олександр закінчив читати, кожен з нас, очевидно, подумав тоді про те, наскільки блідими були наші вірші в порівнянні з щойно прочитаними.

З того часу ми подружились …  Виїжджали на природу, вели нескінченні дискусії  про найрізноманітніші життєві проблеми. Вірші Олександра друкувалися не тільки в місцевій, а й в обласних та республіканських газетах, в журналах «Ранок», «Україна», «Прапор», «Дніпро».

Скажу відверто: не всі вірші Дудки були бездоганними.  Але  він критично ставився до свого творчого доробку. Пізніше, вже в зрілі роки, він написав чимало чудових віршів — відвертих, виважених, по-справжньому мудрих. Я гордий тим, що на нашій землі, на моїй Батьківщині живуть такі талановиті люди!

(220 слів)

( Юрій Кисельов )

Я з Донеччини

Я уроженець і мешканець Донеччини. Маю 46 літ від народження. Вчився в радянських школах, закінчив філософський факультет Московського університету імені Ломоносова. Працював у школі, сидів у тюрмах і таборах, працював на заводі.

Мене вчили і я вчив, що не хлібом єдиним живе людина, що сенс життя у творенні добра людям, піднесенні матеріального та культурного рівня народу, у пошуках істини, у боротьбі за справедливість, національну гордість і людську гідність, у громадянській відповідальності за все, що творить¬ся за мого життя.

Хто я? Для чого я? Ці питання ніколи не покидали мене. Постійно думав над ними, постійно шукав і шукаю відповіді на них.

Люблю свою Донеччину, її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю і її людей, невтомних трударів землі, заводів, фабрик, шахт. Любив завжди, люблю сьогодні, як мені здається, в годину негоди, асиміляції, байдужості моїх земляків – українців до національної культури, навіть до рідної мови.

Хочу, щоб кожна людина могла жити на своїй батьківщині, могла користуватися її багатствами (як матеріальними, так і духовними), щоб не було чужоземних колоністів чи плантаторів, які несли б тубільним народам свої «вищі»: спосіб життя, культуру, мову, цивілізацію, індустріалізацію тощо. Хочу, щоб будь-який громадянин у будь-якому куточку світу мав реальне право сказати: «Я син мого народу, я живу на своїй землі, мій народ не має потреби в господарях чи жандармах в особі чужої держави, іншого народу чи окремої особи».

(219 слів)

( Олексій Тихий «ДУМКИ ПРО РІДНИЙ ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ». Уривки)

Звідки ж пішла назва станції Шидловська?

Селище Черкаське охоплює три залізничних зупинки, головна з яких – станція Шидловська.  В 1535 році в Московську державу подався з Польщі дворянин з древнього польського роду Кузьма Васильович Шилов. Цар за гарну службу пожалував йому землі в Суздальській землі. Один з нащадків Кузьми Васильовича Шилова – Федір Володимирович Шилов, знайшов собі наречену в далекому від Москви місті Ізюмі. Одружився з донькою полковника Харківського слобідського козачого полку Григорія Донця Ульяні. Після весілля Федір Шилов, до того часу змінивши своє прізвище на іноземний лад – став Шидловським, переїхав до Ізюму, де і був обраний наказним полковником в Ізюмському полку. Після загибелі ізюмського полковника Костянтина Донця “по челобитьюизюмской старшини був призначений в тому ж полку полковником”. Козаки цього полку розбили під Тором (Слов’янськом) татар, які прийшли сюди за здобиччю.

В 1698 році розпочалося будівництво камінного Успенського собору. Його було споруджено заповзятістю полковника Федора Володимировича Шидловського, вже відомого в краї своєю хоробрістю та благочестям.

Але полковника  підвела жадібність. Він  прихопив землі на польській стороні, чим поляки були дуже незадоволені. Коли скарга дійшла до Петра І, гнів його був великим. В 1711 році генерала Шидловського за наказом царя заарештували і відіслали в Явір  , де віддали під суд, який присудив Шидловського до смертної кари. Але цар змилувався і відібрав у нього всі будови, землі, лишив всіх прав і генеральського чину. Відпущений на волю Федір Шидловський жив у Харкові і Москві на “хлібах” родичів до самої смерті. Поховано Шидловського в Святогірському монастирі. Ось така доля спіткала Федора Володимировича Шидловського, від нього залишилася тільки одна назва станції – Шидловська.

(253 слова)

   ( «Шидловські вогні» )

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 оцінки. Рейтинг публікації: 5 з 5)
811

А що ви думаєте про цю публікацію? Чи була вона для вас корисною?

Авторизуватись з допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 коментарів

  1. Чудовий збірник! Матеріал підібраний дійсно з точки зору практичного вчителя: і орфограми , і пунктограми. Також великий пізнавальний потенціал. Думаю, що його можна використати і для переказів.

  2. Диктанти може використати вчитель і для контрольних робіт,і для тренувальних вправ,і для навчальних робіт.Диктанти з відповідними орфограмами та пунктограмами,кожен може вибрати собі те,що потрібно.Тексти упорядковані за класами,що дуже зручно

  3. Цікава підбірка текстів, які познайомлять учнів з історією, пам’ятками, культурою рідного краю. Але даний збірник має дуже вузьке виховне значення. Як на мене, то для диктантів краще підбирати тексти загальновиховного змісту, такої тематики, що відповідає віковим інтересам, актуальним проблемам тощо.

  4. У збірнику представлено зразки текстів художнього стилю мовлення української мови, які знайомлять школярів з історією та культурою чарівної Слов’янщини. Тексти для диктантів насичені орфограмами й пунктограмами, мають пізнавальне та виховне значення, вони забезпечують реалізацію культурологічного принципу навчання української мови і сприяють утіленню вимог відповідної змістової лінії чинної програми . Матеріал буде цікавим і для реалізації міжпредметних зв’язків. Як учитель-практик переконана, що даний збірник диктантів буде корисним як для учнів навчальних закладів, так і для вчителів, оскільки таких посібників, на жаль,сьогодні бракує. Дякую, зичу творчого натхнення!

  5. Диктант – один з основних видів робіт при навчанні правопису. А правопис в наш час сильно кульгає, тому дана публікація є цінною не лише, для учителів української мови, а і для батьків, які піклуються про грамотність своєї дитини, вони зможуть проводити тренувальні диктанти диктувати та перевіряти. Збірник диктантів, який упорядкувала Ольга Михайлівна звичайно більш цікавим буде для учнів Слов’янського району Донецької області, а інформативним та пізнавальним для всіх інших! Дякую за любов до рідного краю та креативний підхід до написання диктантів!

  6. Дана розробка цікава багатим краєзнавчим матеріалом, що знайомить дітей з природною красою Донеччини та її історичним минулим, розкриває таємницю походження її міст та сіл. Диктанти складено з урахуванням програмних вимог і можуть бути використані для перевірки грамотності учнів 5 – 11 класів в якості зрізів знань .